Постанова № 57167776, 12.04.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2016 р. Справа № 922/6180/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Россолов В.В.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

прокурора - Комісар О.О.,

позивача - ОСОБА_1,

третьої особи - ОСОБА_2,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №622 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 08.02.2016 року у справі

за позовом Заступника прокурора Харківської області в інтересах держави

в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Харківський національний університет імені ОСОБА_3, м. Харків

до ФОП ОСОБА_4, м. Харків,

про визнання недійсним договору та повернення майна

ВСТАНОВИЛА:

Заступник прокурора Харківської області, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання недійсним договору оренди №5578-Н від 01.09.2013 р., укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, та додаткових угод до нього № 1 від 05.02.2015, № 2 від 29.10.2015; припинення зобов'язання за цим договором; зобов'язання відповідача звільнити частину покрівлі підвального приміщення навчального корпусу загальною площею 79,4 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Харків, майдан Свободи, 6 та повернути їх регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що договір оренди № 5578-Н від 01.09.2013 р. не відповідає вимогам чинного законодавства, в якості правових підстав позивач посилається на ст.ст. 3, 63, ЗУ Про освіту, ст. 2 ЗУ Про оренду державного та комунального майна, ст. 2 ЗУ Про фонд державного майна, ст. 5 ЗУ Про приватизацію державного майна.

Рішенням господарського суду Харківської області від 08.02.2016 року (суддя Новікова Н.А.) позов задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди № 5578-Н від 01.09.2013 р., укладений між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (м. Харків, вул. Гуданова, 18; код 23148337) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (АДРЕСА_1; ідент. номер НОМЕР_1) та припинено зобов'язання за договором оренди № 5578-Н від 01.09.2013 р. на майбутнє. Зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1; ідент. номер НОМЕР_1) звільнити частину покрівлі підвального приміщення навчального корпусу загальною площею 79,4 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Харків, майдан Свободи, 6 та повернути їх регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області (м. Харків, вул. Гуданова, 18; код 23148337). В решті позову відмовлено.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог, прийняти нове рішення, яким у цій частині - у задоволенні позовних вимог відмовити, а в іншій частині - рішення залишити без змін.

Представник в судове засідання не з'явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що ним не сплачений судовий збір.

Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів зазначає наступне.

Так, колегією суддів задовольнялись попередні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, а обставини, які відповідач зазначає у своєму останньому клопотанні не є, згідно статті 77 Господарського процесуального кодексу України, підставою для відкладення розгляду справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Прокурор в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Позивач в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Третя особа в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила залишити її без задоволення.

На думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо).

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обовязок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

01 вересня 2013 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 було укладено договір оренди № 5578-Н.

Відповідно до п. 1.1 договору оренди, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - частину покрівлі підвального приміщення навчального корпусу (інв. № 103100090), загальною площею 79,4 кв. м., за адресою: м. Харків, майдан Свободи, 6, що знаходиться на балансі Харківського національного університету імені ОСОБА_3 (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 01 березня 2013 р. і становить 69 400,00 грн.

Відповідно до акту приймання-передачі орендованого майна, складеного 01.09.2013р., в оренду передано частину покрівлі підвального приміщення навчального корпусу (інв. № 103100090), загальною площею 79,4 кв. м., за адресою: м. Харків, майдан Свободи, 6.

Майно знаходиться на балансі Харківського національного університету імені ОСОБА_3 (балансоутримувач).

Згідно з п. 1.2 договору, майно передається в оренду з метою: розміщення літнього майданчика, що здійснює продаж товарів підакцизної групи.

Відповідно до п. 10.1 договору, договір укладено строком на 1 рік, що діє з 01 вересня 2013 р. до 01 вересня 2014 р.

У подальшому строк дії договору було продовжено, а саме:

- додатковою угодою № 1 від 05.02.2015 року внесено зміни до п. 10.1. договору, виклавши його у наступній редакції;" Цей договір продовжено на один рік, тобто до 01.09.2015 р." до 01.09.2016р.;

- додатковою угодою № 2 від 29.10.2015 року внесено зміни до п. 10.1. договору, виклавши його у наступній редакції;" Цей договір продовжено на один рік, тобто до 01.09.2016 р."

Обґрунтовуючи свої вимоги прокурор вказує, що передача в оренду майна Харківського національного університету імені ОСОБА_3, який є об'єктом державної власності та фінансується з державного бюджету для здійснення діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом, є порушенням чинного законодавства, зокрема ст. 63 ЗУ "Про освіту", ст. 4 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" та ст. 5 ЗУ "Про приватизацію державного майна", у зв'язку з чим, посилаючись на ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України, просить суд визнати недійсним договір оренди №5578-Н від 01.09.2013 р., укладений між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, додаткові угоди до нього № 1 від 05.02.2015, № 2 від 29.10.2015 та зобов'язати відповідача звільнити частину покрівлі підвального приміщення навчального корпусу загальною площею 79,4 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Харків, майдан Свободи, 6 та повернути їх регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області.

В обґрунтування апеляційної скарги та своєї позиції по справі відповідач, зокрема, зазначає, що прокурором не наведено обставин, які б свідчили про порушення інтересів держави або з обґрунтуванням необхідності захисту таких інтересів та не доведено використання відповідачем орендованого майна в супереч вимогам закону, оскільки правило пункту 5 ст. 63 ЗУ "Про освіту" не містить обмежень щодо використання частини приміщень, натомість частиною 2 пункту 8 Постанови КМУ № 796 від 27.08.2010 року "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватись навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" передбачена можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. Крім того, відповідач наголошує, що прокурор помилково посилається на наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 08 лютого 2012 року № 136 "Про заборону продажу та вжиття алкогольних напоїв, тютюнових виробів у навчальних закладах" та ЗУ "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", оскільки прокурором не враховано постанову Харківського окружного адміністративного суду по справі № 2-а-6445/08 від 03 липня 2008 року.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 18 Закону України "Про освіту" визначено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Статтею 61 Закону України "Про освіту" встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання, про що зазначено в п.4 ст. 61 названого закону.

Відповідно до ст. 63 Закону України "Про освіту" матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Частиною 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" передбачено, що об'єкти освіти і науки, що фінансується з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та з науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

За приписами ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" загальнодержавне значення мають і не підлягають приватизації - об'єкти освіти.

В ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" зазначено, що не можуть бути об'єктами оренди об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (крім пам'яток культурної спадщини, нерухомих об'єктів, які знаходяться на території історико-культурних заповідників), а також об'єкти, включені до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".

Відповідно до довідки № 0601-12 від 13.01.2016 р., учбовий корпус за адресою: м. Харків, майдан Свободи, 6, знаходиться на балансі Харківського національного університету імені ОСОБА_3 інв. № 103100090.

У ст. 15-3 ЗУ "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" передбачена заборона продажу пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та тютюнових виробів у приміщеннях та на території навчальних закладів. Аналогічні положення викладені у наказі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 08.02.2012 № 136 "Про заборону продажу та вжиття алкогольних напоїв, тютюнових виробів у навчальних закладах".

Дослідивши матеріали справи, враховуючи положення вищезазначених норм матеріального права, приймаючи до уваги умови спірного договору оренди, зокрема п.1.2. договору щодо передачі майна в оренду з метою розміщення літнього майданчика, що здійснює продаж товарів підакцизної групи, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що орендоване за спірним договором майно використовується відповідачем для проведення підприємницької діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом, що заборонено законодавством та порушує приписи ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту".

Як вірно зазначає місцевий господарський суд, твердження відповідача про використання орендованого майна за призначенням, оскільки правило пункту 5 ст. 63 ЗУ "Про освіту" не містить обмежень щодо використання частини приміщень, а в даному випадку об'єктом оренди був не об'єкт освіти в цілому, а лише певна частина такого об'єкту, не відповідає у повній мірі вимогам ЗУ "Про освіту", оскільки згадане законодавство визначає поняття матеріально-технічної бази загальноосвітніх навчальних закладів, без будь-яких винятків із правил, у тому числі - щодо визначення частин такого майна та особливостей його правового статусу та встановлює, що використання якого майна можливе виключно для потреб навчально-виховного процесу.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що прокурор не визначив, в чому полягає порушення інтересів держави у спірних правовідносинах, то суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (ч.3 ст. 36-1вказаного Закону).

Згідно абз. 3 ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною 3 згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Відповідно до статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор має право звернутися до суду за захистом порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів держави, що відповідає також положенням статей 15 та 16 Цивільного кодексу України щодо підстав судового захисту порушеного, невизнаного чи оспорюваного права особи, зокрема, шляхом визнання договору недійсним та звільнення займаного приміщення.

Статтею 2 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що регіональні відділення Фонду державного майна України здійснюють державну політику у сфері оренди державного майна.

Згідно зі ст. ст. 1,2 ЗУ "Про Фонд державного майна України" Фонд є центральним органом виконавчої влади, його діяльність ґрунтується на принципах верховенства права та законності.

У випадку, коли судом не встановлено порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, це є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Відтак, при зверненні з позовом у даній справі прокурор довів наявність порушеного права або охоронюваного законом інтересу держави у зв'язку з укладенням договору оренди № 5578-Н від 01.09.2013р.

Таким чином, позов заявлено заступником прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області в межах наданих йому законодавством повноважень.

Посилання відповідача на постанову Харківського окружного адміністративного суду по справі № 2-а-6445/08 від 03 липня 2008 року, також не може бути прийнято до уваги судом, враховуючи приписи ст. 35 ГПК України, оскільки рішення прийнято щодо інших сторін та з іншого предмету спору.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Із змісту зазначеної статті випливає, що правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним умовам дійсності правочину, до яких, зокрема, треба віднести: законність змісту правочину, наявність у особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності; вільне волевиявлення учасника правочину та його відповідність внутрішній волі; відповідність форми вчинення правочину вимогам законодавства, його спрямованість. Правочин є чинним, якщо він не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам громадського суспільства.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін, або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України правочин є дійсним, якщо його зміст не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та загальним умовам дійсності правочину.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

В даному випадку умови договору оренди № 5578-Н від 01.09.2013 року суперечать діючому законодавству України, зокрема, ч. 5 ст.63 Закону України "Про освіту", оскільки орендоване майно, що є частиною вищого навчального закладу, було надано в оренду для розміщення літнього майданчика, що здійснює продаж товарів підакцизної групи, що також є порушенням ст. 15-3 ЗУ "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" та наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 08.02.2012 № 136 "Про заборону продажу та вжиття алкогольних напоїв, тютюнових виробів у навчальних закладах", і ця діяльність не може розцінюватися як навчально-виховний процес, є достатньою правовою підставою для визнання договору недійсним на підставі положень ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України.

Крім того, судом враховані роз'яснення, надані у пп. 2.7 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р., де вказано, що частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Таким чином, вимоги про визнання недійсним договору оренди № 5578-Н від 01.09.2013 р. та припинення зобов'язання за цим договором на майбутнє є обґрунтованими та підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Оскільки договір оренди № 5578-Н від 01.09.2013р. визнано недійсним, у відповідача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 відсутні підстави для подальшого користування орендованим майном, яке має бути повернуто регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині звільнення відповідачем частини покрівлі підвального приміщення навчального корпусу загальною площею 79,4 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Харків, майдан Свободи, 6 та повернення майна регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області підлягають задоволенню.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд у справах № 923/591/14, № 906/213/14, № 910/17883/13, 924/427/15.

З огляду на визнання недійсним договору оренди № 5578-Н від 01.09.2013р. в цілому з врахуванням змін внесених додатковими угодами, окремі позовні вимоги щодо визнання недійсними цих додаткових угод є безпідставними та документально необґрунтованими, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається, а тому - апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

При поданні апеляційної скарги відповідачем не було сплачено судовий збір.

Відповідно до абз. 2 пункту 7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011 року «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» у випадку несплати судового збору у встановленому законом розмірі суд має право стягнути недоплачену суму збору за результатами апеляційного провадження.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 08.02.2016 року залишити без змін.

Стягнути з ФОП ОСОБА_4 (61023, АДРЕСА_2, ідентифікаційних код НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України (одержувач платежу - УДК у Дзержинському районі м. Харкова, банк одержувача - Головне управління Державного казначейства України у Харківській області, код банка одержувача - 851011, код класифікації доходів бюджету - 22030001, номер рахунку - 31216206782003) 2679,60 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 14.04.2016 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Россолов В.В.