Рішення № 57161881, 07.04.2016, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 686/19077/15-ц

Провадження № 22-ц/792/562/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2016 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючої - судді Грох Л.М.,

суддів: Гринчука Р.С., Костенка А.М.,

секретар Бондар О.В.,

з участю представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 січня 2016 року,

Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», звертаючись до суду з позовом до відповідачів, посилалося на те, що між АКБ СР «Укрсоцбанк» (правонаступник ПАТ «Укрсоцбанк») та ОСОБА_5 22.11.2006 року укладено кредитний договір № 880/400-РКМ 343 на суму 30000 доларів США терміном дії до 05.11.2011 року зі сплатою 13% річних. В забезпечення виконання цих зобов'язань між позивачем та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 укладено договір іпотеки б/н від 22.11.2006 p., предметом якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 41,4 кв.м, яка належить іпотекодавцям на праві спільної часткової власності.

ОСОБА_5 свої зобов'язання перед банком не виконувала належно, внаслідок чого станом на 15.06.2015 року існує заборгованість за кредитом в сумі 19999,67 доларів США, що еквівалентно 421169,43 грн., заборгованість за процентами - 17396,83 долари США, що еквівалентно 366356,94 грн., пеня за несвоєчасне повернення кредиту 7319,88 доларів США, що еквівалентно 154148,08 грн., пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 5077,98 доларів США, що еквівалентно 106936,23 грн., заборгованість за комісіями - 594,16 доларів США, що еквівалентно 12512,31 грн., загальна сума заборгованості - 50388,52 доларів США, що еквівалентно 1061123,20 грн. В зв'язку із цим банк просив в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 41,4 кв.м., житловою площею 23,2 кв.м, яка належить відповідачам. Встановити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу останнього в межах процедури виконавчого провадження за ціною, встановленою на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 14.01.2016 року позов задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за договором кредиту № 880/400-РКМ 343 від 22.11.2006 року, укладеним між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_5 в сумі 19999,67 доларів США по тілу кредиту (еквівалент - 421169,63 грн.). 17396,83 доларів США по відсотках (еквівалент 366356,94 грн.), 220694,24 грн. пені, 594,16 доларів США по комісії (еквівалент 12512,31 грн.) звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 41,4 кв.м, що належить ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, за початковою ціною, встановленою на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 вважає рішення суду незаконним через неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові. На думку апелянта, суд першої інстанції помилково визначив суму заборгованості за кредитним договором. При цьому не врахував наявність рішення Третейського суду від 05.07.2010 року про солідарне стягнення з позичальників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 заборгованості за цим кредитним договором в сумі 157722,10 грн., і те, що позивач не звертав це рішення до примусового виконання. Суд не дав оцінки правомірності нарахування банком процентів за кредитом поза строком дії договору. Не враховано, що позивач пропустив строки звернення до суду за захистом своїх прав, що є підставою відмови у позові. Неустойка також нарахована банком поза межами спеціальної позовної давності. Предмет іпотеки (квартира) придбано не за рахунок кредитних коштів, а тому позивач повинен надати інше житло у випадку постановки питання про виселення мешканців. Оскільки ОСОБА_1 постійно мешкає в цій квартирі і вона є його єдиним житлом, відповідно до Закону „Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" на квартиру не може бути звернуто стягнення. Суд повністю стягнув з відповідачів понесені позивачем судові витрати, не застосувавши вимогу пропорційності при частковому задоволенні позову.

В засіданні апеляційного суду представник апелянта підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній мотивів.

Представник позивача просила відхилити апеляційну скаргу як безпідставну.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися, будучи повідомленими про розгляд справи.

Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні, з таких підстав.

Відповідно до ст.309 ч.1 ЦПК України підставами для зміни рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Так, встановлено, що між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_5 22.11.2006 року укладено кредитний договір № 880/400-РКМ 343, за яким останній надано кредит в сумі 30000 доларів США терміном дії до 05.11.2011 року на умовах сплати 13% річних.

В забезпечення виконання цих зобов'язань між позивачем та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 укладено договір іпотеки б/н від 22.11.2006 p., предметом якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 41,4 кв.м, яка належить іпотекодавцям на праві спільної часткової власності.

Пунктом 4.1. іпотечного договору встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, реалізація предмета іпотеки здійснюється у спосіб, зазначений у відповідному рішення суду, зокрема, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження (пункти 4.6, 4.6.1, 4.7, 4.7.2 договору).

ОСОБА_5 неналежно виконувала свої зобов'язання перед банком, внаслідок чого станом на 15.06.2015 року існує заборгованість за кредитом в сумі 19999,67 доларів США, заборгованість за процентами - 17396,83 долари США, пеня за період з 13.11.2014 року по 14.06.2015 року (в межах 1-річного строку від звернення до суду з позовом) 220694,24 грн., заборгованість за комісіями - 594,16 доларів США.

Відповідно до ст. 35 Закону України „Про іпотеку" у зв'язку з прострочення грошових зобов'язань за цим кредитним договором 16.06.2015 року позивачем було надіслано відповідачам письмові вимоги про усунення порушення з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, які відповідачі отримали 23.04.2015 року та 24.06.2015 року, проте не виконали.

Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що внаслідок неналежного виконання позичальником ОСОБА_5 своїх зобов'язань за кредитним договором банк вправі задовольнити свої вимоги за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Так, відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк, або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язуються падати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК).

Згідно з ч. 3 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно частин 1, 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Доводи апеляційної скарги про неправильне визначення розміру заборгованості по кредиту не ґрунтується на доказах і суперечать матеріалам справи.

Так, представлений банком розрахунок заборгованості по кредитному договору в частині нарахування заборгованості по тілу кредиту, процентах та комісії зроблено у відповідності з умовами кредитного договору з врахуванням укладеної сторонами додаткової угоди № 1 від 21.10.2008 року. Водночас сторона апелянта не вказала розмір заборгованості по кредиту, яка, на її думку існує, та не представила на підтвердження жодних доказів.

Твердження апелянта про нарахування пені поза строками спеціальної позовної давності є безпідставним.

Так, за ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Відповідно до ч.2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (пені) застосовується позовна давність в один рік.

Отже, пеня - це санкція, яка нараховується від першого для прострочення виконання зобов'язання й до того дня, поки зобов'язання не буде виконане, а її стягнення обмежується останнім роком перед зверненням кредитора до суду.

Тому суд першої інстанції обґрунтовано, зважаючи на заяву відповідачів про застосування позовної давності, включив до загальної суми заборгованості по кредиту пеню за прострочення кредиту та процентів лише за період з 13.11.2014 року по 14.06.2015 року (в межах 1-річного строку від звернення до суду з позовом відповідно до ч.2 ст. 258 ЦК) в сумі 220694,24 грн.

Наявність рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 05.07.2010 року про солідарне стягнення з позичальника ОСОБА_5 та поручителя ОСОБА_6 заборгованості за цим кредитним договором в сумі 157722,10 грн. не спростовує існування заборгованості по кредитному договору у вказаній сумі, оскільки, як вказано в апеляційній скарзі, та визнав представник апелянта, це рішення не виконане.

Посилання апелянта на неправомірне нарахування банком процентів за кредитом та інших платежів поза строком дії договору не ґрунтується на умовах договору та нормах закону і є безпідставним.

Так, за пунктом 7.3. кредитного договору від 22.11.2006 року цей договір набирає чинності з дати укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

Водночас згідно з ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В свою чергу відповідно до ч.5 ст. 3 Закону України „Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору, що спростовує доводи апеляційної скарги про подачу позову поза строками позовної давності .

Не мають значення доводи апеляційної скарги про те, що предмет іпотеки (квартира) придбано не за рахунок кредитних коштів, оскільки вимога про виселення відповідачів з квартири позивачем не заявлялася.

Факт проживання відповідача ОСОБА_1 в цій квартирі не є перешкодою для звернення стягнення на неї відповідно до Закону „Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Так, в цивільному законодавстві мораторій визначається як відстрочення виконання зобов'язання (п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України), а не як звільнення від його виконання.

Відтак, мораторій, встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з п. 4 цього Закону протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути підставою для відмови в позові.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій», за наявності обставин, передбачених законом, не підлягає виконанню.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 10.06.2015 року № 6-333цс15.

Суд першої інстанції правильно вирішив питання розподілу судових витрат, відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК пропорційно до розміру задоволених вимог (96,19% від ціни позову) стягнув з відповідачів у рівних частинах понесені позивачем судові витрати, що спростовує доводи апеляційної скарги.

Разом з тим, судом допущено неправильне застосування норм матеріального права - ст.38, ч.1 ст.39 Закону України «Про іпотеку», що є підставою для зміни рішення згідно з ст.309 ЦПК України, в зв'язку з цим апеляційний суд виходить за межі доводів апеляційної скарги відповідно до ч.3 ст. 303 ЦПК України.

Так, положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Суд першої інстанції прийняв рішення про звернення стягнення на предмети іпотеки шляхом їх продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Проте посилання суду у рішенні на визначення початкової ціни предмету іпотеки під час здійснення виконавчого провадження суперечить вимогам статей 39 та 43 Закону України «Про іпотеку».

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм ст. ст. 38, 39 Закону України «Про іпотеку», у розумінні норми ст. 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою ч. 6 ст. 38 цього Закону.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року № 6-61цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні цих норм права.

Відповідно до частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Згідно з пунктом 1.2. іпотечного договору сторони домовилися, що вартість предмета іпотеки складає 195689,52 грн.

В засіданні апеляційного суду представник позивача та представник відповідачів підтвердили свою згоду з ціною предмета іпотеки, зафіксованою у пункті 1.2. іпотечного договору.

Відтак саме така початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації - 195689,52 грн., має бути зазначена у резолютивній частині рішення суду.

За таких обставин рішення суду в частині початкової ціни предмета іпотеки слід змінити відповідно до п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, виклавши абзац 3 резолютивної частини рішення таким чином: встановити спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною 195689,52 грн. В решті рішення суду слід залишити без змін.

Ухвалою апеляційного суду від 12.02.2016 року частково задоволено клопотання апелянта (за ненадання доказів на підтвердження скрутного матеріального становища) та відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі.

При цьому рішення суду першої інстанції залишається без змін в частині визначеної заборгованості за кредитним договором, в погашення якої звертається стягнення на предмет іпотеки, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги підлягає стягненню з ОСОБА_4 в дохід держави в сумі 17508,54 грн. (110 % від розміру судового збору, що підлягав сплаті при подачі позову).

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 січня 2016 року в частині початкової ціни предмета іпотеки змінити, абзац 3 резолютивної частини рішення викласти таким чином:

Встановити спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною 195689,52 грн. (сто дев'яносто п'ять тисяч шістсот вісімдесят дев'ять гривень 52 копійки).

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 в дохід держави 17508,54 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуюча: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно: суддя апеляційного суду Л.М.Грох

______________

Головуюча у першій інстанції: Демінська А.О. Провадження № 22-ц/792/562/16

Доповідач: Грох Л.М. Категорія: 19,27