Рішення № 57156303, 15.10.2015, Вільнянський районний суд Запорізької області

Справа № 314/180/15-ц Провадження № 2/314/235/2015

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.10.2015 року м.Вільнянськ

Вільнянський районний суд Запорізької області в складі:

головуючого судді - Надворної О.С.,

при секретарі Якубовській Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Вільнянськ справу за позовом ОСОБА_1 до Садівничого товариства «Феросплавщик-3», 3-тя особа на стороні позивача: Садове товариство «Мічурінець» про усунення перешкод у користуванні майном шляхом зобовязання демонтажу металевих воріт, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який пізніше уточнила, і остаточно заявила вимоги до Садівничого товариства «Феросплавщик-3», 3-я особа на стороні позивача: Садівниче товариство «Мічурінець» про зобовязання Садівничого товариства «Феросплавщик-3» усунути перешкоди у користуванні дорогою загального користування садівничих товариств «Мічурінець» шляхом зобовязання демонтувати встановлені металеві ворота; а також стягнення з відповідача заподіяної моральної шкоди у розмірі 5000 гривень.

Заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 в своїй заяві та безпосередньо в судовому засіданні обґрунтовує тим, що вона є членом садівничого товариства «Мічурінець», якому на підставі державного акту на право користування землею № 012856 від 13.10.1987 року належить 5,0 га землі на території Люцернянської сільської ради Вільнянського району Запорізької області. Навколо СТ «Мічурінець» знаходяться інші садові товариства, зокрема СТ «Феросплавщик-3». Як зазначає позивач, на дорозі загального призначення відповідач самовільно встановив металеві ворота, розміром 5,3 х 2,5 метрів, без отримання будь-яких погоджувальних документів та дозволів, у тому числі, від членів СТ «Мічурінець». Позивач зазначає, що наявність вказаних воріт унеможливлює вільне користування дорогою загального призначення. Так, після встановлення воріт позивач не може вільно пройти до належної їй земельної ділянки, розташованої в садівничому товаристві «Мічурінець, оскільки вона вимушена або проходити велику відстань в обхід, або перелазити через паркан. Отже, посилаючись на наявність труднощів в користуванні належним їй майном, які суттєво порушили її права та погіршили порядок життя, ОСОБА_1 зазначає, що вказані обставини завдали їй моральну шкоду, яку вона оцінює в 5000 грн. Також ОСОБА_1 вказала в позові, що внаслідок неправомірних дій відповідача вона була змушена звернутися до адвоката для надання правової допомоги, на оплату якої вона витратила 2000 грн.

В останнє судове засідання позивач не зявилась, надала суду заяву, в якій прохає розглянути справу без її участі, та задовольнити заявлені вимоги в повному обсязі;

при цьому зазначила, що не заперечує проти розгляду справи в заочному порядку.

Відповідач в судове засідання не з'явився, не повідомивши суд про причини своєї неявки; при цьому про час і дату судового засідання був повідомлений належним чином рекомендованими листами, що підтверджено долученими до матеріалів справи поштовими повідомленнями про завчасне вручення судових повісток.

Третя особа:Садове товариство «Мічурінець» надало суду заяву про розгляд справи у відсутності їх представника, зазначивши при цьому про підтримку позовних вимог, заявлених ОСОБА_1

Отже, зважаючи, що заяви про відкладення розгляду справи та щодо розгляду справи за своєю відсутністю від СТ «Феросплавщик-3» на адресу суду не надходило, з врахуванням згоди позивача, суд вважає за можливим у відповідності до ст. 224 ЦПК України провести заочний розгляд справи на підставі наявних доказів та з урахуванням пояснень позивача та свідків, наданих ними в минулих судових засіданнях. .

Як вбачається з вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених довести статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За клопотанням позивача в якості свідків були допитані: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

Так, в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 пояснила, що вона є членом СТ « Мічурінець», поряд з яким розташовано СТ «Феросплавщик-3». За 50 метрів до ділянки свідка, на дорозі спільного користування, член СТ «Феросплавщик-3» ОСОБА_5 встановив металеві ворота. Ключі від даних воріт є тільки у ОСОБА_5 Цими воротами перекритий єдиний прохід членам СТ «Мічурінець» до їх ділянок. Таким чином члени СТ «Мічурінець» змушені ходити на свої ділянки в обхід і проходити через ділянки зовсім сторонніх людей. Свідок вважає, що як дана дорога позначена в державному акті червоною смугою, тобто як дорога спільного користування, і тому ніхто не має право встановлювати на цій будь-яку огорожу. Неодноразово члени СТ «Мічурінець» звертались до члена СТ «Феросплавщик-3» ОСОБА_5 з проханням прибрати ворота або відкрити їх, але безрезультатно. За зверненням громадян приїздили працівники ДАЇ. При них Бояров відкрив ворота, а після їх відїзду ворота знову закрив і ключі забрав.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 зазначила, що вона також є членом СТ « Мічурінець». При вїзді на свою ділянку, протягом 25 років вона користувались дорогою, яка знаходилась у спільному користуванні. Це була єдина дорога, якою можливо було проїхати на територію СТ « Мічурінець». Одного дня в 2014 році , як завжди, на своєму автомобілі вона мала намір проїхати на належну їй садову ділянку, але не змогла проїхати, оскільки дорога була перекрита металевими воротами, які були замкнені. Хто конкретно з членів СТ «Феросплавщик 3» встановив ці ворота, свідок не бачила. Іншої дороги якою б могли дістатись до своєї ділянки члени СТ «Мічурінець» не існує. Зараз, щоб потрапити до товариства вони змушені ходити або в обхід, та через ділянки сторонніх людей з інших товариств.

Свідок ОСОБА_4 пояснила, що її син є членом СТ « Мічурінець», але вона володіє і обробляє цю земельну ділянку сина. Приблизно у квітні 2014 року вона приїхала на дачу, але не змогла пройти на свою ділянку, оскільки на дорозі, яка була в спільному користуванні, були встановлені металеві ворота. Ворота були замкнені. Це була єдина дорога якою можливо було пройти від зупинки транспорту на територію СТ «Мічурінець». Ні у кого із членів СТ « Мічурінець» ключів від цих воріт немає. Особисто свідку невідомо хто встановив дані ворота. Від інших членів СТ «Мічурінець» остання дізналась, що ворота встановив чоловік на імя ОСОБА_5, прізвище його не уточнювала. Ворота розташовані між ділянкою ОСОБА_5 та СТ «Феросплавщик- 3». Членам СТ «Феросплавщик 3» дані ворота не перешкоджають. Вони мають інший прохід, а всі члени СТ «Мічурінець», після встановлення воріт, змушені ходити на свої земельні ділянки дачу через дамбу в обхід, а далі проходити через чужі земельні ділянки. Господарі ж тих ділянок вказаними обставинами звичайно незадоволені.

З досліджених судом письмових доказів у справі вбачається, що Садівниче товариство «Мічурінець» є власником земельної ділянки, площею 5,0 га на території Люцернянської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, що підтверджено державним актом на право користування землею № 012856, виданим на підставі рішення Облвиконкому № 354 від 13.10.1987 року (а.с.9).

Позивач ОСОБА_1 є членом СТ «Мічурінець», якій на підставі права власності належить земельна ділянка для ведення садівництва, площею 0,09 га, розташована на території СТ «Мічурінець» (а.с.7).

Згідно листа Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області за вих. № М-217-2 від 05.08.2014 року рішенням Вільнянського виконкому від 11.02.1988 року № 30 Запорізькому заводу феросплавів передана земельна ділянка площею 3,0 га для організації колективного саду, яка розташована на території Люцернянської сільської ради Вільнянського району Запорізької області. Державний акт на право користування землею видано Запорізькому заводу феросплавів, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 175 (а.с. 14).

Актом обстеження шляху загального користування на території садівничих товариств «Мічуринець», «Феросплавщик», «Норита», «Жайвооронок», складеним 27.08.2014 року комісією виконавчого комітету Люцернянської сільської ради Вільнянського району Запорізької області підтверджений факт встановлення на шляху сполучення вказаними садівничими товариствами металевих воріт розміром 5,3 м Х 2,5 м з двостороннім замком, які зверху нарощені колючим дротом. Як зазначено в акті, споруда перешкоджає руху землекористувачів СТ «Мічурінець» та проїзду транспорту. Комісія дійшла висновку, що споруда створена без законних підстав, та підлягає демонтажу (а.с.11).

В ході судового розгляду встановлено, що встановлені ворота конструктивно привязані до огорожі садової ділянки ОСОБА_5, яка розташована на території СТ «Феросплавщик».

Проте в ході розгляду первісної позовної заяви, ще до її уточнення ОСОБА_1, відповідачем замість СТ «Феросплавщик-3» було залучено саме ОСОБА_5 І присутній в судових засіданнях представник останнього ОСОБА_6 пояснив, що вказані ворота ОСОБА_5 не належать, і хто саме є їх власником він не знає.

Ст. 39 Земельного кодексу України передбачає, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту іншої містобудівної документації плану земельного устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

З змісту листів Вільнянської районної державн6ої адміністрації Запорізької області за вих. № 7066 від 20.07.2015 та Люцернянської сільської ради Вільнянського району Запорізької області за вих. № 02-01-15/357 від 20.07.2015 року вбачається, що до комунальної власності сільської ради належать дороги, розташовані виключно в населених пунктах ради, СТ «Феросплавщик 3» та СТ «Мічурінець» розташовані за межами населеного пункту Люцернянської сільської ради Вільнянського району Запорізької області і за результатами обстеження шляху сполучення між вказаними садівничими товариствами існуючі дороги не належать до комунальної власності сільської ради.

До земель загального користування садівничого товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, інше ( ст. 35 Земельного кодексу України).

За загальними правилам добросусідства закріпленими законодавством у ст. ст. 103-109 Земельного кодексу України, додержання правил добросусідства є обовязком власників та землекористувачів земельних ділянок, які мають обрати такі способи використання земельних ділянок, відповідно до їх цільового призначення при яких власникам та землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається щонайменше незручностей.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть, якщо ці порушення не повязані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків ( ч.2 ст. 152 Земельного кодексу України).

В ході судового розгляду встановлено, що оспорюванні металеві ворота знаходяться на дорозі загального користування, і конструктивно привязані до садової ділянки, яка розташована на території СТ «Феросплавщик», при цьому відповідач встановив вказані ворота самовільно, що перешкоджає позивачу користуватись дорогою загального користування.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст.15 ЦК України).

Пункті 3,4 ч.2 ст. 16 ЦК України передбачають, серед інших, таки способи захисту цивільних прав та інтересів: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення.

Згідно до ст. 391 ЦК України, передбачено право власника майна при наявності дій осіб, спрямованих на перешкоджання вільного користування та розпорядження власником своїм майном, вимагати усунення таких перешкод.

Отже, за висновком суду порушене права позивача підлягає захисту шляхом задоволення заявленої вимоги щодо зобовязання СТ «Феросплавщик-3» демонтувати встановлені металеві ворота.

Положеннями ч.3 ст.386 ЦК України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди.

З врахуванням вищезазначеного, суд погоджується з доводами ОСОБА_1В стосовного того, що внаслідок незаконного встановлення металевих воріт їй дійсно було заподіяну моральну шкоду, оскільки наявність воріт обмежувало протягом останніх двох років вільний доступ позивача до її садової ділянки, в звязку з чим вона була позбавлена можливості своєчасно поливати город, доглядати за деревами в саду, тобто завдало певних труднощів у користуванні своїм майном. Суд вважає, що внаслідок вказаних обставин позивач протягом тривалого часу була позбавлена можливості реалізації своїх звичок і бажань, що в свою чергу викликало певні незручності та вимагало додаткових зусиль для організації свого життя.

Разом з тим, враховуючи характер, обсяг і та тривалість страждань, яких зазнала позивач, можливості відновлення її немайнових втрат, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, суд дійшов висновку, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги щодо відшкодування за рахунок відповідача завданої моральної шкоди підлягають частковому задоволенню - в розмірі 2000 грн.

Також позивачем були заявлені вимоги щодо стягнення з відповідача судових витрат, з яких : 243, 60 коп. складає судовий збір, та 2000 грн. витрати на правову допомогу.

Згідно ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Положеннями ст.79 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи, до яких належать і витрати на правову допомогу.

Долученою до матеріалів справи квитанцією підтверджено факт сплати позивачем судового збору в розмірі 243 грн. 60 коп. Отже, за висновком суду, вказана сума на підставі ст. 88 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 Розглядаючи заявлені позивачем вимог щодо стягнення з відповідача 2000 грн. в звязку з витратами на послуги адвоката, суд виходить з наступного:

Процесуальне становище особи, яка надає правову допомогу, її права і порядок вступу у процесвизначені ст.56 ЦПК.

Законом України від 20 грудня 2012 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» встановлено граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу під час розгляду судами цивільних справ.

В ст.1 цього Закону, зазначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Виходячи з аналізу ст. ст. 84 та 88 ЦПК України та ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" судові витрати на правову допомогу - цефактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.

Статтею 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 01.10.99 року, єдиною допустимою формою отримання адвокатом за надання правової допомоги клієнту є гонорар. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги. Повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.

При визначенні обґрунтованого розміру гонорару, беруться до уваги обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення. Розмір гонорару і порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін..), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

При розгляді справи в судових засіданнях в якості представника позивача приймав участь адвокат ОСОБА_7 Проте при цьому жодного належного доказу на підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, а також розрахунку кількості годин, які затратив адвокат для надання цієї правової допомоги, - матеріали справи не містять. З врахуванням вищенаведеного, суд не знаходить підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача 2000 грн. для відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги.

Керуючись ст., ст. 10, 60, 174, 212-215, 224-226, 294 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зобовязати садівниче товариство «Феросплавщик-3» усунути перешкоди у користуванні дорогою загального користування шляхом демонтажу встановлених металевих воріт.

Стягнути з Садівничого товариства «Феросплавщик-3» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2000 гривень.

Стягнути з СТ «Феросплавщик-3» на користь ОСОБА_1 сплачений при поданні позову судовий збір у розмірі 243 гривень 60 копійок.

В задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання

Суддя: О.С. Надворна

15.10.2015