Рішення № 57150418, 24.03.2016, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/26926/15-ц

Провадження 2/127/134/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2016 року

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Вохмінової О.С.

при секретарі Коберник О.Л.

з участю представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_4 мотивував позов тим, що з 08.08.1987 року до 07.04.2015 року перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, мають двох дорослих дітей. Після розірвання шлюбу він залишився проживати в АДРЕСА_1 що на підставі договору дарування від 16.12.2003 року належить на праві власності ОСОБА_2 Кожен з них має окрему кімнату, а кухня, коридор, санвузол знаходяться у спільному користуванні. З моменту набуття ОСОБА_2 квартири у власність, за рахунок його власних коштів та праці в квартирі був зроблений ремонт, внаслідок чого, на його думку, вартість квартири істотно збільшилась. Так, станом на 2003 рік вартість квартири по договору визначена 2336 грн., проте заміна вікон коштувала 4 998, дверей - 1800 грн., разом з майстром ОСОБА_5 вони зробили ремонті роботи на суму 25 000 грн. На день звернення до суду квартира коштує приблизно 947 631 грн.

Відповідно до ст.ст. 69 ч.1, 70 ч. 1, 71 ч. 1, ч. 2 Сімейного кодексу України, враховуючи неможливість поділу спірної квартири, а також неможливість запропонувати відповідачу грошову компенсацію за її частку, просив визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_2 та визначити розмір ідеальних часток у праві спільної сумісної власності по 1/2 за ОСОБА_4 та за ОСОБА_2

В судовому засіданні позивач ОСОБА_4 та представник ОСОБА_1 позов підтримали. Позивач суду пояснив, що в період шлюбу теща подарувала відповідачці спірну квартиру, яка в договорі дарування була оцінена в 2 336 грн. В даній квартирі вони з сім'єю проживали ще з 1999 року. Квартира була у придатному для проживання стані. З 2005 по 2010 роки він власними силами робив ремонт у всій квартирі, укладав угоди на заміну вікон та вхідних дверей, внаслідок чого вартість квартири була істотно збільшена. Ремонти робились за спільні кошти, витратили приблизно 5 000 доларів США. Протягом життя він вважав квартиру їх спільним майном, однак останнім часом стосунки між ними погіршились і після розірвання шлюбу почали виникати непорозуміння з приводу користування житлом. ОСОБА_2 має намір продати квартиру і виїхати з України, проте він не має у власності іншого житла. Вважає, що є всі підстави для визнання квартири спільною сумісною власністю та для визначення розміру ідеальних часток.

Представник позивача - ОСОБА_1 додав, що внаслідок заміни вікон та дверей, проведення ремонту у квартирі, придбання меблів, ОСОБА_4 істотно збільшив її вартість за рахунок власної праці, спільних коштів, порівняно із вартістю, що зазначена в договорі дарування, тому є всі підстави для визнання квартири спільною сумісною власністю відповідно до ст. 62 СК України.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнала. Суду пояснила, що спірна квартира належала її матері як члену кооперативу і 16.12.2003 року була подарована їй, однак ще з 1999 року вона з чоловіком та дітьми проживала у цій квартирі. Житло було з необхідним ремонтом і придатне для проживання, проте з часом вони з чоловіком за спільні кошти та за взаємною згодою зробили не дорогий косметичний ремонт, утеплили стіни, замінили двері, вікна, покриття на підлозі, переклеїли шпалери в кімнатах, поклали плитку у ванній і кухні. Зауважила, що перепланувань, добудов, прибудов до спірної квартири вони не робили, площу квартири не збільшували. Визнала, що чоловік укладав договори на виготовлення вікон і дверей, контролював виконання ремонтних робіт, проте вона особисто більше вклала коштів у благоустрій житла, оскільки з 1999 року займалась підприємницькою діяльністю і мала значний дохід. ОСОБА_4 був військовослужбовцем і отримував невеликий заробіток. Після розірвання шлюбу чоловік залишився проживати у квартирі, проте вважає, що він не набув права власності на квартиру.

Представник відповідача - ОСОБА_3 позов не визнала, оскільки під час спільного проживання ОСОБА_4 і ОСОБА_2 вартість квартири істотно не збільшилась. Сім`я проживала у квартирі, що належала особисто ОСОБА_2, вони спільно робили поточний ремонт, але ніяких перепланувань, добудов, які істотно змінили б об'єкт нерухомості, не було. Частка ОСОБА_4 у витратах може становити ?, проте права власності на квартиру він не набув і поділу квартира не підлягає.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 08.08.1987 року. У шлюбі народилось двоє дітей, які в даний час є повнолітніми.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07.04.2015 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розірваний.

Згідно договору дарування, посвідченого нотаріусом 16.12.2003 року, ОСОБА_2 є власницею квартири АДРЕСА_1

Сторонами угоди квартира була оцінена в 2 336 грн. (а.с. 4) і в судовому засіданні позивач і відповідач визнали, що оцінка ринкової вартості квартири на той час не була проведена.

Згідно технічного паспорту, виготовленого 30.04.1999 року, квартира розташована на 1 поверсі багатоквартирного будинку, загальною площею 61,8 кв.м. і складається з трьох ізольованих кімнат, житловою площею 37,8 кв.м., коридорів, ванної, туалету, кухні, кладової (а.с. 33-34).

Судом встановлено, що сторони вселились у спірну квартиру в 1999 році і вона була придатна для проживання. З 2005 по 2010 роки у квартирі, що належала на праві власності ОСОБА_2, подружжям за спільні кошти робились ремонтні роботи.

Так, відповідно до наданих угод між ОСОБА_4 (замовником) та СПД ОСОБА_6 (підрядником) №193 від 15.09.2003 року, № 956 від 05.05.2005 року та №б/н від 23.09.2002 року, підрядником були виконані роботи по виготовленню та встановленню металопластикових вікон за адресою АДРЕСА_1, загальною вартістю 4998 грн. (а.с. 5, 7, 8, 9, 11).

27.02.2010 року між ПП ОСОБА_8 (постачальник) та ОСОБА_4 (замовник) була укладена угода про доставку та встановлення вхідних металевих дверей вартістю 1800 грн. за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 10).

В судовому засіданні сторони також визнали проведення наступних ремонтних робіт в період з 2003 по 2010 роки: у коридорі - поклеєні шпалери на стелі і стінах, встановлені пластикові панелі, замінений лінолеум; у кухні - покладена плитка на підлозі, стінах, замінений лінолеум, встановлені вбудовані кухонні меблі; санвузол - замінена сантехніка, каналізація, встановлена пластикова стеля; ванна кімната - покладена плитка, замінені двері, встановлений бойлер, реставрована ванна, замінена сантехніка; у кімнатах виготовлені арки у дверних отворах, стіни обкладені гіпсокартоном і поклеєні шпалери, в одній кімнаті утеплена зовнішня стіна пінопластом, замінене покриття на підлозі на ламінат і лінолеум, встановлені світильники; на балконі замінені підлога, двері, вікна, поклеєні шпалери.

ОСОБА_4 і ОСОБА_2 повідомили, що перепланування в квартирі не проведені, загальна і житлова площа не збільшена.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що квартира у період шлюбу за рахунок спільних трудових та грошових затрат істотно збільшилась у своїй вартості, тому відповідно до ст. 62 СК України квартира є об'єктом права спільної сумісної власності.

Суд вважає, що при вирішенні спору підлягають застосуванню норми КпШС УРСР, що діяли на момент укладення договору дарування спірної квартири, та відповідні норми Сімейного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004 року одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, оскільки права та обов`язки подружжя продовжували існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпоряджання цим майном.

Згідно ч.1, 3 ст. 24 КпШС УРСР майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Положення про те, що майно, що набуте ним, нею за час шлюбу на підставі договору дарування є особистою приватною власністю дружини, чоловіка також закріплено у ст. 57 Сімейного кодексу України.

Згідно ст. 62 Сімейного кодексу України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Пленум Верховного Суду України в постанові № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», роз`яснив, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Майно, яке належало одному із подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння станом на час вирішення спору вартості об'єкту в стані, що існував до поліпшення та його вартості після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них не є тим фактором, який єдиний безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкта.

Згідно ст.ст. 11, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Позивач не надав суду належних доказів про вартість квартири станом на час до проведення ремонту у квартирі та про вартість цього житла після його поліпшення.

Також позивачем не було надано суду належних доказів того, що за рахунок саме його грошових та трудових затрат істотно збільшилась вартість спірної квартири. В судовому засіданні було встановлено, і це визнав сам позивач, що за рахунок спільних коштів подружжя проводились поточні ремонти, заміна вікон і дверей, а не капітальний ремонт, добудови чи перепланування, внаслідок яких могла бути збільшена загальна або житлова площа квартири, її якісні характеритики.

Оцінка квартири в сумі 2 336 грн., яка визначена сторонами при укладенні договору дарування, очевидно не відповідає дійсній вартості житла станом на 2003 рік, тому суд не може оцінити цей доказ як достовірний (ч. 3 ст. 212 ЦПК України).

Пояснення позивача про те, що на даний час подібна квартира коштуватиме приблизно 947 631 грн. (еквівалент 38 000 доларів США), враховуючи пропозиції на ринку продажу, що підтверджується витягом з інтернет-сайту Dom.ria.com (а.с. 12) суд також не може прийняти до уваги як належний і допустимий доказ, оскільки об'єктом, що на думку позивача, підлягає поділу, є саме квартира АДРЕСА_1 а її вартість суб`єктом оціночної діяльності не визначена.

Лист від імені ОСОБА_7, адресований ОСОБА_4, в якому він підтверджує проведення ремонтних робіт на суму 25 000 грн. (а.с. 15) також не є належним доказом у справі, оскільки за інформацією, наданою ГУ ДФС у Вінницькій області, 29.02.2016 року ОСОБА_7 з`явився до Вінницької ОДПІ та надав письмове пояснення про те, що дійсно допомагав ОСОБА_4 робити ремонт, але оплати за послуги він не отримував.

Таким чином, оскільки позивачем не доведено, що квартира істотно збільшилась у своїй вартості за рахунок якісних характеристик як об'єкта і саме внаслідок здійснених ним за період шлюбу поліпшень, внесення особистих грошових коштів, спільних затрат подружжя, а не внаслідок загальних тенденцій до подорожчання об`єктів нерухомості, суд вважає, що права позивача не порушені і не підлягають захисту в обраний ним спосіб, тому в задоволенні даного позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати слід залишити за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 24, 25 КпШС, ст.ст. 57, 62 Сімейного кодексу України, ст.ст. 10, 11, 60, 61, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

в задоволенні позову ОСОБА_4 - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області протягом десяти днів.

Суддя: