Ухвала суду № 57146489, 29.03.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1701/16 Справа № 185/10500/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Юдіна С. Г. Доповідач - Максюта Ж.І.

Категорія 48

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2016 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого-судді: Максюти Ж.І.,

суддів: Макарова М.О., Прозорової М.Л.,

за участі секретаря: Самокиші О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2015 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача в якому просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частку двокімнатної квартири загальною площею 53,6 кв.м. розташовану за адресою: АДРЕСА_1; стягнути з відповідача на її користь судові витрати.

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначила, що з 30.04.1993 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Від шлюбу мають спільну дитину ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду шлюб між нею та відповідачем розірвано. 09.12.1997 року ОСОБА_2 була здійснена реєстрація розірвання шлюбу в органах РАЦС. В період шлюбу ними була придбана квартира АДРЕСА_1. Відповідно до договору купівлі-продажу ОСОБА_2 записаний одноособовим власником квартири. З 07.06.1994 року і по сьогоднішній день вона є зареєстрованою у спірній квартирі. Відповідач з листопада 1994 року у квартирі не проживає, а з квітня 2002 року зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_5. На момент розлучення спору між ними про поділ майна не було і до серпня 2015 року вона вільно користувалася майном, що є об'єктом права їх спільної сумісної власності. За цей час наміру розпорядитися квартирою немала, тому питання про поділ майна не піднімала. В серпні 2015 року від свого сина вона дізналася що відповідач має намір без її згоди розпорядитися квартирою, ОСОБА_2 передав їй через сина щоб вона виписувалася з квартири. Оскільки добровільно про поділ майна з відповідачем домовитися неможливо, вважає що її право власності може бути порушено відповідачем, у зв'язку з чим звернулася до суду.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2015 року - позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину двокімнатної квартири загальною площею 53,6 м.кв., розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору в сумі 1014 (одна тисяча чотирнадцять) гривень.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову у повному обсязі.

Згідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги.

З'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи і давши їм правову оцінку, суд постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 квітня 1993 року (а.с. 14).

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області шлюб між сторонами розірвано. 09 грудня 1997 року відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Павлоградської міської Ради Дніпропетровської області зареєстровано розірвання шлюбу, про що зроблено актовий запис № 572 (а.с. 17).

17 серпня 2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_6 уклали шлюб, після реєстрації шлюбу ОСОБА_3 отримала прізвище - «ОСОБА_3» (а.с. 18).

Задовольняючи позовні вимоги, районний суд правильно та обґрунтовано виходив з того, що спірна квартира була придбана подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю подружжя та підлягає розподілу між ними у рівних частках, як це передбачено ст.ст.22,28,29 КпШС України (в ред.1969 року), що діяв на час виникнення спірних правовідносин,.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст.22 КпШС України, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до ст. 28 КпШС України, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ст. 29 КпШС України, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу. Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.

Аналогічні норми містить і Сімейний кодекс Українии (в ред..2004р.), а саме: ст. 60,69 СК України

Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС чи з дати набрання рішення суду законної сили, а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Таким чином, запропонований позивачкою порядок поділу спільного майна подружжя, а саме квартири АДРЕСА_1, не суперечить закону і не порушує права її колишнього чоловіка, відповідача по справі ОСОБА_7, на отримання однакової частки у спільному майні.

Доводи апеляційної скарги про сплив трирічного строку позовної давності для вирішення питання про розподіл спільно нажитого майна подружжя не можуть бути підставою для відмови у задоволені позову, оскільки як правильно зазначив районний суд у своєму рішенні позивачка дізналась про порушення свого права власності на спірну квартиру тільки в серпні 2015 року, що підтвердив в судовому засіданні свідок ОСОБА_4, а тому, у відповідності до вимог діючого законодавця,вона вважається такою, що не пропустила строк звернення до суду.

За викладених обставин апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено та належно перевірено обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судове рішення ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його зміни чи скасування немає.

Докази та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження місцевого суду та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом було дотримано норми матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 307, 308,315,317 ЦПК України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: