Ухвала суду № 57144141, 13.04.2016, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Кравченко Т.О.

Суддя-доповідач - Чебанов О.О.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2016 року справа № 805/4594/15-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ, вул. Марата, 15.

Донецький апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Чебанова О.О., суддів Сіваченка І.В., Шишова О.О., при секретарі судового засідання Куленко О.Д., за участю представника позивача - Тагамлик Ю.М., представника відповідача - Братченко Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Донецької торгово - промислової палати на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 січня 2016 року по справі № 805/4594/15-а (головуючий у І інстанції Кравченко Т.О.) за позовом Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» в особі Донецької філії до Донецької торгово - промислової палати про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство «Регіональні електричні мережі» в особі Донецької філії (далі - позивач) звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Донецької торгово - промислової палати (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою суду першої інстанції від 18 січня 2016 року позов було задоволено частково, внаслідок чого: визнано неправомірними дії Донецької торгово-промислової палати, які полягали у відмові листом від 07 серпня 2015 року № 1135/12.12-03 у засвідченні форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) для Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» згідно з заявою № 585 від 06 липня 2015 року; зобов'язано Донецьку торгово-промислову палату повторно розглянути заяву Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) для суб'єктів господарювання/фізичних осіб за податковими зобов'язаннями від 06 липня 2015 року № 585 та подані разом з нею документи і прийняти рішення з питання засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у відповідності до вимог діючого законодавства; у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з висновком суду першої інстанції, відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та провадження по справі закрити.

В судовому засіданні представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дійшла до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати та провадження у справі закрити з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Аналіз вказаних положень свідчить про те, що у випадку, якщо суб'єкт у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції та, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Колегія суддів зазначає, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою чи службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів спірні правовідносини виникли між позивачем та Донецькою торгово - промисловою палатою щодо відмови у видачі сертифікату про засвідчення форс-мажорних обставин.

В контексті наведеного колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» № 671/97-ВР від 2 грудня 1997 року, торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, яка об'єднує юридичних осіб, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їх об'єднання.

Згідно частини 1 статті 3 Закону № 671/97-ВР від 2 грудня 1997 року торгово-промислові палати створюються з метою сприяння розвиткові народного господарства та національної економіки, її інтеграції у світову господарську систему, формуванню сучасних промислової, фінансової і торговельної інфраструктур, створенню сприятливих умов для підприємницької діяльності, всебічному розвиткові усіх видів підприємництва, не заборонених законодавством України, науково-технічних і торговельних зв'язків між українськими підприємцями та підприємцями зарубіжних країн.

При цьому, частиною 2 статті 4 вказаного Закону визначено, що втручання державних органів та їх посадових осіб у діяльність торгово-промислових палат, так само як і втручання торгово-промислових палат у діяльність державних органів та їх посадових осіб не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 1 ст. 12 ГПК України, Господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; 4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів; 5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; 6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів; 7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України; 8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.

Колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах відповідач по відношенню до позивача не здійснював владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, та не приймав рішень, можливість оскарження яких передбачена частиною 2 статті 2 КАС України, оскільки правовідносини між сторонами склалися щодо засвідчення відповідачем форс-мажорних обставин, тому цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що у суду першої інстанцій були відсутні підстави відкривати провадження та вирішувати спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, у зв'язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, як прийнята з порушенням норм процесуального права, а провадження у справі - закриттю на підставі ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 24, 157, 195, 196, 198, 203, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Донецької торгово - промислової палати на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 січня 2016 року по справі № 805/4594/15-а - задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 січня 2016 року по справі № 805/4594/15-а - скасувати.

Провадження у справі № 805/4594/15-а за позовом Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» в особі Донецької філії до Донецької торгово - промислової палати про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - закрити.

Роз'яснити позивачу, що даний спір підлягає розгляду відповідним місцевим господарським судом в порядку господарського судочинства

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня її складення в повному обсязі.

У повному обсязі ухвала виготовлена 14 квітня 2016 року.

Головуючий суддя О.О. Чебанов

Судді І.В. Сіваченко

О.О. Шишов