Рішення № 57140323, 13.04.2016, Чорнухинський районний суд Полтавської області

Cправа №549/67/16-ц

Провадження№2/549/39/16

РІШЕННЯ

Іменем України

08 квітня 2016 року Чорнухинський районний суд Полтавської області

у складі: головуючого - судді Крєпкого С.І.

при секретарі - Якубовській Т.О.

з участю: позивача ОСОБА_1

представників позивача

ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт.Чорнухи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізінгова компанія «Еталон»» про визнання недійсним договору та стягнення коштів,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати укладений між ним та товариством з обмеженою відповідальністю «Лізінгова компанія «Еталон»» (далі ТОВ «Еталон») договір фінансового лізингу №002871 від 15.09.2015 року недійсним та стягнути грошові кошти в сумі 75000 грн.

Свої вимоги обгрунтовував тим, що в вересні 2015 року в мережі Інтернет він знайшов оголошення про продаж трактора МТЗ-3522, 2012 року випуску, за ціною 750000 грн., яка його влаштовувала. Представники відповідача, з яким позивач звязався телефоном, порекомендували йому прибути з грошовими коштами до найближчого представництва компанії в м.Вінниця для оформлення договору, де в усній формі працівником ТОВ «Еталон» було розяснено, що він повинен внести передплату в сумі 75000 грн., яка є початковим внеском, а саме частковою оплатою вартості трактора, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача, після чого з ним буде укладено договір лізингу, а отримати трактор він зможе після сплати 450000 грн.

Сплативши в банку 75000 грн., він приніс квитанцію до офісу, де йому дали договір на 12 сторінках і попросили, щоб він швидко його підписав, оскільки чекають інші клієнти, які бажають укласти договір лізингу.

Повіривши словам представника він підписав наданий йому договір фінансового лізингу від 15.09.2015 року №002871 з додатками, згідно з яким предметом лізингу по договору є трактор МТЗ-3522. В подальшому, а саме 24.09.2015 року, позивачем було сплачено відповідачу 300000 грн., а 30.09.2015р. 75000, тобто всього сплачено 450000 грн.

Проте сплативши всю суму згідно з договором йому повідомили, що цього трактора вже немає, хоча при укладенні договору його запевняли, що товар резервується для конкретного замовника і не може бути переданий іншому.

В звязку з цим ним було подано заяву про повернення всіх виплачених коштів, але отримав від відповідача листа з пропозицією здійснити заміну предмету лізингу на інший трактор за більшою ціною.

В телефонній розмові з працівниками ТОВ «Еталон» йому пояснили, що він може отримати кошти в разі підписання додаткової угоди про розірвання договору, проект якої було направлено йому електронною поштою. Дану угоду він підписав 29.12.2015 року.

Грошові кошти в сумі 375000 йому було повернуто на банківський рахунок, а суму 75000 грн., яка відповідачем була витлумачена як комісія за організацію, він не отримав.

Вказує на те, що договір фінансовго лізингу є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, лізингодавцем порушено його права споживача, оскільки під час укладення даного правочину відповідач вдався до нечесної підприємницької діяльності, виходячи з наступних підстав:

1)договір містить ряд несправедливих та недобросовісних умов, внаслідок чого має місце істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача, зокрема п.п.1.1, 3.4. Договору, а саме:

-лізінгоодержувач в жодному разі не може вплинути на вибір продавця та підбір товару за вигідною для нього ціною. Таке обмеження лізингоодержувача ставить позивача в повну залежність від відповідача, інтерес якого полягає в отриманні більшого прибутку;

- невизначеність загального обсягу фінансування може поставити позивача у невігідні для нього фінансові умови, чого він не знав в момент підписання договору, оскільки не міг передбачити максимальну вартість предмета лізингу;

- установлення обовязкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;

- в договорі не визначено належним чином предмету фінансового лізингу, зокрема відсутні технічні характеристики та індивідуальні характеристики трактора, рік його випуску, продавець (постачальник);

- пункти 12.12, 4.3.6 Договору містять умови, які є істотними порушеннями принципу справедливості та добросовісності, передбачені ст.11 Закону України «Про фінансовий лізинг» права лізингоодержувача не знайшли свого відображення у оспорюваному договорі, оскільки за невиконання договірного зобовязання лізингодавець не несе відповдіальності перед лізингоодержувачем, а навпаки, одержує від нього вигоду у розмірі 75000 грн. Таку умова вважає несправедливою з огляду на те, що згідно з п.12.12 договору наслідком розірвання договору з ініціативи лізингоодержувача, який не отримав транспортний засіб, є утримання з нього штрафу в розмірі 20% від сплаченого авансового платежу та неповернення йому усієї суми комісії за організацію;

- зазначав, що всупереч вимогам ч.1 ст.808 ЦК України щодо солідарної відповідальності постачальника і лізингодавця перед лізингоодержувачем за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу у випадку вибору продавця (постачальника) предмета договору лізингу лізингодавцем, згідно пункту 3.5 Договору відповідач не відповідає перед Лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання;

- нечітке визначення підстав зміни вартості платежів, розміру предмета лізингу, порядку перерахунку з одночасним правом змінювати в односторонньому порядку ці умови, надають лише одному учаснику відносин право на збільшення платежів та вартості у формально правильній поведінці і призводять до позбавлення іншого учасника правовідносин можливості будь-яким чином впливати на зміну істотної умови;

- нечітке визначення підстав зміни вартості платежів, розміру предмету лізингу, порядку перерахунку з одночасним правом змінювати в односторонньому порядку ці умови, надають лише одному учаснику відносин право на збільшення платежів та вартості у формально правильній поведінці і призводять до позбавлення іншого учасника правовідносин можливості будь-яким чином впливати на зміну істотної умови договору;

- в договорі відсутні відомості про продавця товару, його найменування та місце знаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов продажу товару;

- в цілому виконання зобовязань за договором лізингу забезпечено лише відповідальністю лізингоотримувача та захист інтересів лізінгодавця, що свідчить про наявність дисбалансу між правами та обовязками сторін.

2) вказує на те, що відповідач не надав позивачу жодних послуг та не вчинив в його інтересах жодних дій, які мусять бути ним оплаченими.

Вважає, що комісія за організацію, з огляду на ч.1 ст.2, ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст.ст.655, 759, 806 ЦК України, п.п.17,18, 22 ч.1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів»: а) не є сплатою винагороди позивачеві за послуги, оскільки перевірка, розгляд та підготовка документів для укладання договору відповідачем не є послугою в розумінні п.17 ч.1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів», так як не являється благом, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; б) не відноситься до компенсаційних виплат, не є лізинговим платежем, що безпосередньо повязана з виконанням договору лізингу, а послуга фактично полягала у виготовленні стандартної форми договору; в) не є лізінговим платежем.

Посилаючись на зазначене, а також на нікчемність спірного договору в силу статті 220 ЦК України, оскільки договір не було посвідчено нотаріально, просив визнати договір фінансового лізингу №002871 від 15.09.2015 року недійсним та застосувати наслідки нікчемного та недійсного правочину стягнувши з ТОВ «Еталон» на його користь сплачені за договором лізингу платіж в розмірі 75 000 грн., а також судові витрати.

В судовому засіданні позивач та його представники позовні вимоги підтримали в повному обсязі та обґрунтували їх тими ж обставинами.

Крім того позивач пояснив, що договір оформлювався після сплати ним 75000 грн. У нього не було можливості детально ознайомитися з умовами договору до його підписання, так як представник відповідача не надала йому достовірної інформації, завірила в тому, що всі істотні умови договору вона пояснила та спонукала його підписати договір швидше, мотивуючи тим, що на неї чекають інші особи, які бажають укласти договір лізингу.

Після сплати ним на виконання Договору грошових коштів у розмірі 450000 грн. йому повідомили, що трактора немає і запропонували замінити цей трактор на інший - меншої потужності.

Прочитавши умови договору він з'ясував, що сплачені ним 75 000 грн. - це комісія за організацію, яка не повертається навіть тоді, коли договір не буде виконаний з вини лізингодавця.

Відповідач в судове засідання не зявився, направив суду письмову заву (а.с.53-57) в якій позов не визнав і просив залишити його без задоволення виходячи з наступного:

1) 15.09.2015 року між ТОВ «Еталон» та позивачем було укладено ОСОБА_4 фінансового лізингу № 002871 на виконання п.1.1., п.п. «а» п.8.2.1. ст.8 якого згідно з Додатком №1 до нього позивач сплатив 75000,00 грн. комісію за організацію.

ОСОБА_4 вчинений у письмовій формі відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг», підписаний ОСОБА_1 добровільно на кожному аркуші зазначеного Договору, в якому передбачені усі істотні умови, а тому вважають, що він не може бути визнаний судом недійсним, оскільки відсутні підстави недійсності правочину, передбачені ст.215 ЦК України.

Крім того, 15.09.2015 року позивачем також написано заяву про те, що він уважно прочитав та зрозумів умови Договору і отримав свій примірник Договору разом з Додатками №№1,2,3, а також заяву на отримання фінансового лізингу, в якій вказано про марку, модель, та вартість Предмета Лізингу, котрий він самостійно обрав.

Комісія за організацію в сумі 75000,00 грн., що сплачена позивачем відповідно до умов Договору, відноситься до інших витрат, що безпосередньо повязані з виконанням Договору лізингу та передбачені ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Позивач погодився з усіма умовами Договору під час його підписання і здійснив оплату комісії за організацію саме за послугу з організації і оформлення Договору при його укладенні та супроводження протягом всього строку його дії, що визначено умовами Договору.

Підписаний сторонами ОСОБА_4 є договором фінансового (непрямого) лізингу. В заяві позивача на отримання фінансового лізингу було визначено предмет лізингу за попереднім погодженням з ним, підписаний Додаток №3 до Договору (специфікація) в якому також вказаний предмет лізингу визначений Позивачем.

Відповідно до п.1.3. Договору замовлення предмету лізингу відбувається з моменту підписання лізиногоодержувачем специфікації (Додаток №3) та сплати лізингоодержувачем на рахунок Лізиногодавця Комісії за організацію і авансового платежу у повному обсязі. Замовлення являє собою отримання від продавця платіжного документа (рахунку) на оплату товару, який, відповідно до спірного Договору, є предметом лізингу та подальшого перерахування грошових коштів згідно з цим платіжним документом. Лізингодавець не бере участь у формуванні ціни предмету лізингу, ціна надається продавцем на момент перерахування коштів за товар, про що і зазначено в Договорі.

Під час виконання своїх зобовязань у частині замовлення предмета лізингу відповідачем було виявлено відсутність у продавця вказаного позивачем у договорі предмета лізингу - трактора «МТЗ 3522».

Про вищевказані обставини справи та подальший порядок виконання умов Договору №002871 позивача було неодноразово повідомлено як усно по телефону, так і письмово з зазначенням про те, що замовлений предмет лізингу відсутній у продавця і вказано про необхідність замінити предмет лізингу, направивши відповідну заяву на адресу відповідача, для подальшого складання Додаткової угоди до даного Договору.

Проте позивач відмовився від виконання таких зобовязань за Договором та направив на адресу відповідача заяву про повернення коштів.

За результатом розгляду заяви про повернення коштів та усних перемовин між сторонами, 29.12.2015 року було укладено Додаткову угоду №1 до Договору фінансового лізингу №002871 від 15.09.2015 року, відповідно до якої договір було розірвано за взаємною згодою сторін, а сплачений позивачем авансовий платіж у розмірі 375000 грн. повернуто останньому у повному обсязі. Також сторони домовилися, що керуючись пунктом 12.12 договору комісія за організацію у розмірі 75000 грн. позивачу не повернеться. Також відповідно до п.6 Додаткової угоди №1 після перерахування коштів на поточний рахунок лізиногоодержувача сторони не вважатимуть себе повязаними будь-якими правами та обовязками за основним договором.

Відповідно до Закону України «Про фінансовий лізинг» і укладеному між сторонами договору, відповідач не є виробником предмета лізингу, а його наявність на ринку України не залежить від ТОВ «ЕТАЛОН», яке лише зобовязується придбати його за наявності у офіційного дилера (постачальника) та передати позивачу у користування.

2) вказує на те, що твердження позивача про здійснення відповідачем нечесної підприємницької практики, яка полягає у введенні його в оману, не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_1 погодився з умовами та самостійно підписав ОСОБА_4 №002871, обрав на власний розсуд предмет лізингу по договору, ознайомився з його умовами, про що відповідно і зазначив у письмових заявах від 15.09.2015 року, умови договору визначалися на їх розсуд та ними погодженні, а відтак відповідно до ст.ст.627,628,629 ЦК України умови договору є погодженими сторонами та обовязковими для виконання.

При цьому розуміючи зміст укладеного договору позивач здійснював сплату комісії за організацію.

3) Позивач стверджує, що договір не містить чіткого визначення предмета лізингу, так як предмет лізингу, а саме транспортний засіб трактор «МТЗ-3522» - є річчю, яка не визначена індивідуальними ознаками. Таке твердження позивача про те, що у договорі не вказано індивідуальні ознаки предмета лізингу, не відповідає фактичним обставинам справи оскільки предмет лізингу визначений в п.3.1. договору, в додатках №1, №2 та №3 до договору, а також предмет лізингу був визначений та погоджений з менеджером компанії.

Крім того, у акті приймання-передачі зазначаються усі індивідуальні ознаки предмета лізингу, а саме: найменування, тип, марка, модель, заводський номер, номер двигуна, колір тощо, а тому вважають, що п.3.1 Договору предмет лізингу не порушує чинного законодавства України та не суперечить нормам Закону України «Про фінансовий лізинг, у звязку з чим договір №002871 містить усі істотні умови передбачені чинним законодавством України.

4) твердження позивача про те, що умови договору не надають йому право отримати компенсацію у звязку з його розірванням і це є порушенням п.4 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому є несправедливими, - помилкові та не відповідають дійсності, оскільки відповідно до зазначених приписів Закону несправедливими є, зокрема, умови договору про надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору.

Проте таке право позивача передбачено п.12.12 договору, відповідно до якого у випадку розірвання договору лізиногоодержувачем до підписання акта приймання-передачі предмета лізингу, лізиногодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20% від сплаченої суми авансових платежів, а тому вищезазначені твердження позивача про те, що умови Договору порушують п.4 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», вважають безпідставними.

5) твердження позивача про те, що оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, то пункт 3.5 Договору суперечить ст.808 ЦК України щодо солідарної відповідальності продавця і лізінгодавця відносно якості, комплектності, справності предмета лізингу, вважають безпідставними, оскільки ТОВ «Еталон» укладає договір фінансового лізингу і надає послуги непрямого лізингу у відповідності до ст.806 ЦК України, частини 2 статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» та відповідно купує предмет лізингу до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, що підтверджується укладеним Додатком №3 до договору (Специфікація).

Пунктом 1.4 Договору прямо вказано про те, що лізингоодержувач має право самостійно обирати ТЗ (транспортний засіб) та продавця (постачальника) ТЗ і несе повязані з цим ризики. В такому випадку лізингоодержувач подає лізиногодавцю письмову заяву із зазначенням назви продавця (постачальника).

Враховуючи відсутність такої заяви Лізингоодержувач у додатках до Договору, вважають, що позивач не скористався наданим правом обрати продавця (постачальника) предмету лізингу, а тому його твердження про визнання п.3.5 Договору несправедливим є безпідставними.

Щодо відповідальності відносно якості, комплектності, справності предмета лізингу зазначають, що згідно з п.п.2.1, 5.6, 5.8 договору продавець є відповідальним за гарантійними зобовязаннями стосовно Предмету лізингу; найменування, адреса та реквізити продавця зазначаються в акті приймання-передачі предмета лізингу; лізингоодержувач зобовязаний оглянути предмет лізингу в місці поставки протягом 3 (трьох) днів з моменту повідомлення його про адресу місця поставки. За результатами огляду в вищезазначений термін лізингоодержувач та лізиногодавець підписують акт приймання-передачі. Підписаний акт приймання-передачі має засвідчувати повне прийняття предмету лізингу лізингоодержувачем; у випадку наявності дефектів предмета лізингу, які роблять неможливою нормальну експлуатацію предмета лізингу, лізингоодержувач та лізингодавець мають право відмовитися від підписання акту приймання-передачі, і лізингодавець повинен замінити такий предмет лізингу.

Зазначають, що позивач під час прийняття предмету лізингу на протязі 3-х днів зобовязаний його оглянути, та у разі наявності дефектів може відмовитися від підписання акту приймання-передачі, а відповідач у такому випадку повинен замінити такий предмет лізингу. Тобто в п.5.8 Договору чітко визначено відповідальність відповідача перед позивачем відносно якості, комплектності, справності предмета лізингу, а саме у вигляді заміни предмета лізингу.

Тому вважають висновки позивача щодо невідповідності пункту 3.5 Договору вимогам ст.808 ЦК України безпідставними.

6) при укладенні договору було дотримано принципу свободи договору, прямої заборони в законі України «Про фінансовий лізинг», зокрема в ч.2 ст. 16 щодо включення до платежів за Договором лізингу комісії за організацію договору, немає, оскільки комісія відносить до «інших витрат, що безпосередньо пов'язані з виконанням Договору лізингу».

Посилаючись на зазначене, а також на те, що договір фінансового лізингу, укладений з ОСОБА_1, вчинений з дотриманням норм Цивільного кодексу України, Закону України «Про фінансовий лізинг», Закону України «Про захист прав споживачів», містить основні істотні умови, встановлені законом, вчинений у письмовій формі, та відповідає вимогам чинного законодавства України, вважають позовні вимоги необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Справу просив розглянути за відсутності його представника (а.с.67).

Заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України), а ст. 13 ЦК України передбачено заборону на вчинення дій, які б могли завдати шкоди іншій особі, та зловживання правом в інших формах.

Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріпленні можливості, адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу, поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства.

Судом встановлено, що ТОВ «Еталон» і ОСОБА_1 15.09.2015 року уклали ОСОБА_4 фінансового лізингу № 002871, за умовами якого відповідач зобов'язався придбати та передати на умовах лізингу у користування позивача предмет лізингу, визначений у п. 3.1 цього договору - трактор МТЗ 3522, а останній - прийняти предмет лізингу і сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору (пункт 1.1) (а.с.11-22).

Оскільки відповідно до умов пункту 1.1 Договору відповідач взяв на себе зобов'язання придбати і передати позивачу трактор МТЗ 3522 і на момент укладення Договору в нього як лізингодавця не було предмету лізингу, оспорюваний договір є договором непрямого лізингу.

У додатку № 1 до договору вартість предмета лізингу вказана у розмірі 750 000 грн., відсоток платежу 50,00 %, авансовий платіж - 375000 грн.; щомісячний платіж 31250 грн., комісія за організацію (10 %) - 75 000гр., комісія за передачу (3 %) - 22500 грн.

Період лізингу - 12, погашення вартості предмета лізингу по 31250 грн., всього 375 000 грн. (а. с. 23).

Відповідно до п. 5.1 договору, предмет лізингу передається лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 50 робочих днів з моменту сплати ним на рахунок лізингодавця: комісії за організацію, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу та комісії за організацію на умовах викладених у п.5.4. цього договору, а також відшкодування платежів за реєстрацію та страхування Предмета лізингу.

З заяви на отримання фінансового лізингу вбачається, що вартість предмета лізингу МТЗ 3522, складає 750тис. грн., аванс 75тис. грн. (а.с.58).

На виконання договору позивач на розрахунковий рахунок товариства сплатив 15.09.2015 року суму в розмірі 75 000 грн., зазначивши призначення платежу «оплата згідно умов договору №002871» (а.с.26).

Пунктом 2.1 договору термін «авансовий платіж» визначений як сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, в розмірі вказаному у додатку № 1 до договору, сплачена лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця до дати передачі предмета лізингу.

24.09.2015 та 30.09.2015 року на виконання умов договору фінансового лізингу позивач сплатив товариству грошові кошти в розмірі 300 000,00 та 75 000 грн. відповідно, що підтверджується квитанціями (а.с.26, 28).

Предмет лізингу за даним договором позивачу придбано не було. Листом від 01.10.2015 року ТОВ «Еталон» повідомило позивача з посиланням на п.п.1.3, 3.4. договору про те, що з незалежних від них причин при виконанні ними своїх зобовязань у частині замовлення предмета лізингу було виявлено відсутність у продавця вказаного ним у договорі предмета лізингу. У зв'язку з цим просили ОСОБА_1 виконати свої зобов'язання згідно з умовами договору та замінити предмет лізингу направивши відповідну заяву на адресу лізингодавця для подальшого складання додаткової угоди до договору (а.с.28).

З заяви позивача від 02.10.2015 року вбачається, що станній просить повернути грошові кошти в сумі 450000 грн., які сплачені на виконання договору фінансового лізингу №002871 від 15.09.2015 р., а саме трактора МТЗ 3522, якого немає в наявності.

З додаткової угоди №1 видно, що договір фінансового лізингу між сторонами розірвано, авансовий платіж у розмірі 375000 грн. повернуто позивачу, комісія за організацію у сумі 75000 грн. з посиланням на п.12.12 договору поверненню не підлягає (а.с.30).

Статтею 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з ст.2 вказаного Закону, відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Частинами 1, 2 , 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів»передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Згідно п.2 ч. 1, п.п. 1, 3 ч. 2, п.п. 1, 2, ч. З ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється.

Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

При розгляді 16.12.2015 року справи № 6-2766цс15 Верховний Суд України зробив наступний правовий висновок.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини пятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобовязанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

В силу ч.ч.1,2 ст.360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Як встановлено судом в розділі 2 Договору фінансового лізингу, який дає визначення термінів, зазначено, що предметом лізингу є транспортний засіб, зазначений в п.3.1 договору (автомобіль, сільськогосподарська техніка, навісне обладнання, механізми та інше), що підлягає обов'язковій державній реєстрації, а в пункті 3.1 Договору зазначено, що предметом лізингу є трактор МТЗ 3522 (а.с.11, 12)

Додаток № 3 до Договору містить лише такі відомості: трактор МТЗ 3522, кількість 1, еквівалент 34 164, 36, ціна 750 000 грн. (а. с. 25).

Відповідно до частини 1 ст. 807 ЦК України і частини 1 ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг» предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Стаття 184 ЦК України річчю, визначеною індивідуальними ознаками називає таку річ, яка наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними (частина 1).

Частиною 2 статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що істотною умовою договору лізингу є предмет лізингу.

Відповідно до частини першої ст.11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач має право: обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю; відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, специфікаціям; вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках; вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу.

Індивідуальними ознаками транспортного засобу, які дають можливість його ідентифікувати як об'єкт цивільних прав та обов'язків, є: марка, модель, тип, об'єм двигуна, тип пального, колір, дата випуску, вартість тощо.

Зі змісту Договору і додатку № 3 до нього вбачається, що предмет фінансового лізингу у розглядуваному випадку не визначений, оскільки відсутні його технічні й індивідуальні характеристики.

Таким чином вимогу ч.1 ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг» про індивідуалізацію ознак предмета лізингу при укладенні договору не дотримано.

Оскільки умова про предмет лізингу належить до істотних умов правочину, згідно з ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг", наявність такого недоліку у договорі є підставою для визнання його недійсним.

Крім того, згідно з п.п.3.4, 3.5 Договору залежно від наявності у продавця предмета лізингу, вказаного лізингоодержувачем в даному договорі, сам предмет лізингу повинен бути замінений на інший предмет лізингу в обовязковому порядку. Умови такої заміни, та проведення додаткових розрахунків, вказується у відповдіній Додатковій угоді до даного Договору.

Лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

В договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

В силу ч. 1 ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Зміст ч.1 ст. 808 ЦК України свідчить про те, що солідарна відповідальність лізингодавця та постачальника в такому випадку настає за всіма вимогами лізингоодержувача, які зазначено в цій нормі, тобто лізингодавець поряд з продавцем стає зобов'язаною перед лізингоодержувачем особою за всіма вказаними вимогами.

Таким чином, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, то пункт 3.5 Договору щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та інше суперечить положенням ст. 808 ЦК України щодо солідарної відповідальності продавця і лізингодавця, і водночас це обмежує права споживача на захист і отримання відшкодування у передбачених законом випадках.

Враховуючи відсутність на момент укладення договору домовленості між сторонами про продавця транспортного засобу, відповідно до змісту договору та п.1 ч.1 ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг" вибір продавця предмета лізингу здійснює відповідач, суд вважає, що пункт 3.5 Договору щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності тощо обмежують права споживача на захист і отримання відшкодування у передбачених законом випадках і є несправедливими.

Крім того, відповідно до п.5.4 договору розмір комісії за передачу предмета лізингу встановлюється в додатку №1. У разі збільшення вартості предмета лізингу до замовлення лізингодавцем, відповідно до умов цього договору, лізингоодержувач повинен одноразово сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі-предмету лізингу лізингодавцем з метою відповідності відсоткового розміру авансового платежу визначеного у додатку 1 до цього договору фактичній вартості предмета лізингу на момент його купівлі у продавця, а також одноразово сплатити різницю комісії за організацію до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем. У разі зменшення вартості предмета лізингу на момент його передачі лізингоодержувачу різниця комісії за організацію поверненню не підлягає. В такому випадку остаточна вартість предмета лізингу та поточні лізингові платежі будуть розраховані, визначені та встановлені в додатковій угоді до даного договору.

Згідно з п.8.3 договору у випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни.

Відповідно до п. 8.8 договору коригування розміру лізингових платежів у випадках, передбачених цим договором, не призводить до збільшення загальної вартості предмета лізингу. Відповідно також не збільшується частина лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості предмета лізингу. Зазначене коригування індексує частину лізингових платежів комісію (винагороду) лізингодавця в частині витрат на фінансування предмета лізингу.

Згідно з п.8.13 договору у разі зміни розмірів лізингових платежів лізингодавець та лізингоодержувач складають додаткову угоду до даного договору. У разі відмови лізингоодержувача від підписання такої додаткової угоди та/або акту коригування вартості предмета лізингу лізингодавець має право розірвати даний договір, після чого лізингоодержувач зобов'язаний повернути лізингодавцю предмет лізингу протягом 5 діб з моменту отримання від лізингодавця письмової пропозиції про зміну розмірів лізингових платежів, при цьому раніше сплачені лізингові платежі поверненню не підлягають, крім передбачених чинним законодавством України.

З огляду на умови оспорюваного договору фінансового лізингу № 002871 від 15.09.2015 року, суд приходить до висновку, що навіть при сплаті лізингоодержувачем лізингових платежів, що перевищують більше ніж 50% вартості предмета лізингу, лізингодавець має право не повертати дані кошти, що фактично є компенсацією за невиконання умов п.8.13 договору. Умови п.п.5.4, 8.3, 8.8, 8.12 договору передбачають, що розмір лізингової плати може індексуватися та змінюватися в залежності від зміни законодавства, розміру податків і прирівняних до них платежів, зміни ситуації на грошовому ринку, які впливають на вартість предмета лізингу, проте формули перерахунку не передбачено. Лізингодавець залишив за собою право на односторонню зміну лізингових платежів.

Оскільки відповідно до вимог викладених у пункті 13 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору, то такі умови договору є несправедливими.

Договором передбачений випадок зменшення вартості предмета лізингу, проте договором не визначені зобовязальні дії лізингодавця, відносно повернення повністю або частково сплаченого лізингоодержувачем авансового платежу та інших платежів, як надмірно сплаченої суми.

Таким чином, вищезазначені положення договору свідчать про несправедливість умов, які вказані у п.п. 4, 5, 7, 11, 13 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а виконання зобов'язань забезпечено лише відповідальністю лізингоотримувача, так як п.п.12.1, 12.2, 12.3, 12.7, 12.10, 12.11, 12.12 договору передбачена сплата лізингоодержувачем штрафу. Проте споживач позбавлений змоги захистити свої права та інтереси у випадку порушення відповідачем умов договору.

Крім того, ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Перелік лізингових платежів є вичерпним.

Умови оспорюваного Договору містять у собі платежі не передбачені статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Так, пунктом 1.3 договору визначено, що замовлення предмета лізингу відбувається з моменту підписання лізингоодержувачем специфікації (додаток № 3 до цього договору) та сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця комісії за організацію і авансового платежу у повному обсязі (а.с.11).

Зі змісту Договору та додатків до нього №1та №2 вбачається, що сплачена позивачем сума у розмірі 75 000 гр. є комісією за організацію, яка згідно з п. 2.1 договору є одноразовою платою лізингоодержувачем лізингодавцю за перевірку, розгляд та підготовку документів для оформлення даного договору, моніторинг, систематизацію та аналіз даних, отриманих з різних джерел по всій території України, зустрічі та перемовини з дилерами та дистриб'юторами на предмет дії та відшкодування інших витрат лізингодавця, що пов'язані з його виконанням (у тому числі не зазначені в цьому договорі, але що можуть виникнути у лізингодавця в процесі його виконання) (а.с.11-22, 23,24).

Як вбачається із договірних умов, складові першого лізингового платежу «комісія за організацію» виходить за межі переліку таких платежів, передбачених законом.

При цьому при укладенні Договору відповідач використав стандартну форму договору, а позивач як лізингоотримувач не мав можливості внести в нього зміни, а тому, входячи з положень ч.1 ст.634 ЦПК України, оспорюваний ОСОБА_4 є договором приєднання.

Визначення умов договору приєднання закон відносить до питань внутрішньої діяльності лізингової компанії. Перевірка, розгляд та підготовка документів для укладення договору не є послугою в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» ( п.17 статті 1), також і частина 2 статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» не передбачає виду лізингового платежу, пов'язаного з укладенням самого договору фінансового лізингу.

За змістом п.6 ч.1 ст. 15 Закону України "Про захист прав споживачів", споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, зокрема, про ціну продукції. Включення відповідачем у ціну продукції платежів, які за законом не можуть бути покладені на споживача, суперечать цим положенням Закону України "Про захист прав споживачів".

Отже включення лізингодавцем в ціну договору комісії за організацію і зобов'язання споживача сплатити її не відповідає вимогам закону.

Крім того, пунктом 4.3 Договору визначені права лізингодавця, зокрема:

- підпунктом 4.3.5 Договору надано право лізингодавцю на розірвання договору в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем умов цього договору, при цьому, лізингодавець не зобов'язаний завчасно повідомляти лізингоодержувача про розірвання даного договору.

- підпунктом 4.3.6 надано права лізингодавцеві в односторонньому порядку розірвати даний договір у випадку неможливості продавця здійснити продаж та/або поставку предмета лізингу, який визначив лізингоодержувач, по причинам, які не залежать від лізингодавця. У такому випадку лізингодавець повертає лізингоодержувачу кошти на умовах пункту 12.12 цього Договору, в якому зазначено, що у випадку розірвання даного договору лізингоодержувачем до підписання акта приймання-передачі предмета лізингу, лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20 % від сплаченої суми авансових платежів. В такому випадку комісія за організацію даного договору лізингоодержувачу не повертається.

Такі умови договору є несправедливими з огляду на те, що наслідком розірвання договору з ініціативи лізингодавця є неотримання транспортного засобу лізингоодержувачем, та ще й при цьому понесення ним неоправданих витрат: утримання штрафу у розмірі 20% від сплаченого авансового платежу і повне неповернення йому сплаченої суми комісії за організацію, адже це свідчить про існування явного істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживача (частина 2 ст. 18 закону України «Про захист прав споживача»).

Частиною другою статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману, зокрема, стосовно: ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг (пункт 3).

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Суд вважає, що відповідач, укладаючи із позивачем ОСОБА_4 фінансового лізингу, ввів його в оману, приховавши призначення першого платежу комісії за організацію в сумі 75 000 гр. під платіж за договором, який за умовами договору не повертається за будь-яких умов і не відноситься до лізингових платежів.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (частина 1). Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача (частина 2). Несправедливими є, зокрема, умови договору про установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору (пункт 10 частини 3).

Як вбачається із матеріалів справи, укладений сторонами 15.09.2015 р. договір є досить об'ємним: на 12 аркушах дрібним шрифтом, юридично складним і утрудненим для одноразового сприйняття при читанні, у зв'язку з чим для його прочитання, детального вивчення і зрозуміння його положень потребується досить тривалий проміжок часу.

Позивач у справі не має юридичної освіти і є юридично необізнаним, у тому числі із таким видом договору як фінансовий лізинг, при укладенні договору потребував певного часу для ознайомлення із умовами цього договору, якого представник компанії йому не надала.

Таким чином, аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу від 15.09.2015 року, укладеного між сторонами, дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача, як споживача, стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Крім того, відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства, за своєю правовою природою даний договір є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно з ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Зазначений висновок також викладено у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року № 6-2766цс15.

Крім того необхідно зазначити, що пунктом 3.12. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 №296/5, визначено, що договори лізингу транспортних засобів за участю фізичної особи посвідчуються нотаріусами з дотриманням загальних правил посвідчення договорів найму (оренди) та з урахуванням особливостей, установлених Цивільним кодексом України та Законом України „Про фінансовий лізинг.

Як встановлено судом договір фінансового лізингу від 15.09.2016 року, укладений між сторонами, нотаріально посвідчено не було.

На підставі ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином позивач довів обгрунтованість своїх вимог про наявність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного ним договору.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про наявність правових для стягнення з ТОВ «Еталон» на користь позивача сплаченого ним платежу в сумі 75 000,00 грн.

Щодо вимоги про стягнення судових витрат, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.79 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на правову допомогу.

Частинами першою і другою ст.84 ЦПК передбачено, що витрати, повязані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Законом України Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Згідно з приписами ст. 88 ЦПК Українистороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Встановлено, що правову допомогу позивачу на підставі укладеної письмової угоди здійснював адвокат ОСОБА_2, якому позивач оплатив його послуги в сумі 4000 грн.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

У п.п. 47,48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» судам роз'яснено, що розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в п. 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Виходячи з зазначеного, відшкодуванню підлягають фактичні витрати, а саме:

1)участь адвоката ОСОБА_2 у судовому засіданні 08.04.16 р. - 35 хв. Мінімальна заробітна плата на зазначений період складала 1378 грн., а 40 % за одну годину праці становило 551 грн. 20 коп. Тому враховуючи часовий період участі особи, яка надавала правову допомогу, до сплати становить 321 грн. 53 коп. (1378х40%х35хв./60хв.);

2)враховуючи те, що представник позивача ОСОБА_2 оформлював позивачу позовну заяву та додаткові пояснення, складання таких процесуальних документів суд оцінює у 1 000 грн., загальний розмір витрат на правову допомогу, яка підлягає стягненню з відповідача, є 1321,53 грн. (321 грн. 53 коп. + 1000 грн.).

Крім того підлягають також стягненню з відповідача сплачена сума судового збору у розмірі 1301,21 грн., а всього 2622,74 (1301,21 грн. + 1321,53 грн.) грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.15, 16, 215, 216, 808 ЦК України, ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів", ст.ст.3, 10, 11, 57, 60, 88,212-215 ЦПК України, суд,

вирішив:

1.Позов задовольнити повністю.

2. Визнати договір фінансового лізингу №002871 з додатками від 15.09.2015 року укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Лізінгова компанія «Еталон» та ОСОБА_1 недійсним.

3.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лізінгова компанія «Еталон» (01133, м. Київ, вул.Кутузова, 18/7, оф.613, код ЄДРПОУ 38865527), на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 75 000 (сімдесят пять тисяч) гривень.

4.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лізінгова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 2 622, 74 (дві тисячі шістсот двадцять дві гривні сімдесят чотири копійки) гривень судових витрат.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Полтавської області через Чорнухинский районний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з моменту отримання копії цього рішення.

Рішення cуду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення розгляду справи апеляційним судом.

Рішення виготовлене у повному обсязі 13 квітня 2016 року.

Суддя