Постанова № 57129280, 04.04.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" квітня 2016 р. Справа № 914/3594/15

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Михалюк О.В.

суддів Мельник Г.І.

ОСОБА_1

розглянув апеляційну скаргу Ес Пі Бі ейч еф. (SPB hf), ОСОБА_2»явік, Ісландія

на рішення господарського суду Львівської області від 18.12.2015р.

у справі № 914/3594/15

за позовом Ес Пі Бі ейч еф. (SPB hf), ОСОБА_2»явік, Ісландія

до відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Львів», м.Львів

простягнення заборгованості в сумі 2 393 059,12 доларів США та 19 754 979 грн.,

з участю представників:

від скаржника ОСОБА_4

від відповідача ОСОБА_5; ОСОБА_2

В ході судового засідання сторонам права і обовязки, передбачені ст.22 ГПК України розяснені.

Відводів складу суду в порядку статті 20 Господарського процесуального кодексу України не заявлялось. Заяв про технічну фіксацію судового процесу від учасників судового процесу не надходило, у зв»язку із чим хід судового засідання фіксується у протоколі судового засідання.

03.02.2016р. скаржником Ес Пі Бі ейч еф. (SPB hf), ОСОБА_2»явік, Ісландія подано клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення пов»язаних з нею справ № 914/2787/15 та № 914/3593/15.

Розглянувши подане клопотання колегія суддів дійшла висновку про його відхилення, враховуючи наступне:

Статтею 79 ГПК України встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі.

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов'язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з'ясовані та встановлені у даному процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Як роз'яснено у п. 2.17 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", якщо спір про визнання недійсним правочину (господарського договору) вирішується одночасно з розглядом іншим судом іншої справи, позовні вимоги в якій грунтуються на цьому ж правочині (зокрема, про стягнення коштів, витребування майна тощо), то наведене згідно з частиною першою статті 79 ГПК України може з урахуванням обставин конкретної справи бути підставою для зупинення провадження у такій іншій справі до закінчення розгляду справи про визнання правочину (господарського договору) недійсним.

Отже, в даному випадку зупинення провадження у справі є правом, а не обов'язком суду, і вирішуючи питання про зупинення або про відмову у зупиненні провадження у справі суд має враховувати обставини конкретної справи.

Таким чином, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, як пов'язана справа, що розглядається даним судом, зі справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

Відтак, дослідивши матеріали справи та подані відповідачем заперечення щодо зупинення провадження у справі, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зупинення апеляційного провадження.

В судове засідання 03.02.2016р. скаржником Ес Пі Бі ейч еф. (SPB hf), ОСОБА_2»явік, Ісландія подано клопотання про витребування документів, яке колегією суддів апеляційної інстанції також відхилено, оскільки предметом даної справи є стягнення грошових коштів за депозитними договорами. Обставини укладення та припинення вказаних депозитних договорів зарахуванням були встановлені при розгляді господарської справи № 5015/4165/12 і такий розгляд відбувався за безпосередньої участі позивача. Крім того, відносини ПАТ АКБ «Львів» з третіми сторонами щодо набуття прав за облігаціями, раніше емітованими позивачем, становлять банківську таємницю, а об»єктивних підстав для розкриття якої з огляду на предмет даної справи немає. Скаржником також не доведеного факту неможливості подання ним відповідних доказів, оскільки не надано доказів звернення належним чином до уповноважених осіб та органів щодо отримання відповідної інформації та документів в порядку, передбаченому чинним законодавством.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Рішенням господарського суду Львівської області від 18.12.2015р. у справі № 914/3594/15 (суддя Щигельська О.І.) відмовлено в задоволенні позову Ес Пі Бі ейч еф. (SPB hf), ОСОБА_2»явік, Ісландія до ОСОБА_3 акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Львів», м.Львів про стягнення 2393059,12 доларів США та 19754979,46 грн.

Не погоджуючись з даним рішенням позивач Ес Пі Бі ейч еф. (SPB hf), ОСОБА_2»явік, Ісландія подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення, посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, враховуючи наступне:

Списання ПАТ АКБ «Львів» депозитних вкладів та нарахованих на них процентів було безпідставним та незаконним, оскільки правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог між компанією SPB та ПАТ АКБ «Львів та правочини, якими було обумовлено перехід до ПАТ «АКБ «Львів» прав за облігаціями компанії SPB, є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, оскільки є спрямованими на незаконне заволодіння грошовими коштами компанії. Крім того, компанією SPB заперечується дійсність таких правочинів на підставах, встановлених законом, про що подані відповідні позови, які розглядаються в інших господарських справах;

На думку скаржника, судом першої інстанції безпідставно не задоволено клопотання про зупинення провадження у справі до завершення розгляду пов»язаних з нею справ, а саме № 914/2787/15 та № 914/3593/15;

Неправомірним є також відхилення судом першої інстанції клопотання про витребування документів, оскільки такі докази мали б підтвердити вчинення правочинів направлених на отримання прав за облігаціями компанії SPB і дій щодо звернення стягнення по таким правочинам для подальшого привласнення вкладів компанії;

На думку скаржника, під час розподілу даної справи невірно визначена категорія справи, тобто було порушено вимоги щодо розподілу справ з урахуванням спеціалізації суддів, чим було порушено порядок визначення судді для розгляду справи, що є самостійною підставою для відводу судді. Однак, суддею місцевого господарського суду було безпідставно відмовлено у задоволенні заяв про відвід судді.

Наводить скаржник і інші доводи, що є, на його думку, підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Між ПАТ АКБ Львів (банк за договорами, відповідач по справі) та ОСОБА_6 Інвестментс (ЮК) Лімітед (первісний вкладник за договорами) та SPB hf. (новий вкладник за договорами, позивач по справі), 02.10.2012 р. укладено додатки до договорів про депозитний вклад нерезидента №№243/11-В, 244/11-В, 245/11-В, 246/11, 247/11, 248/11, 249/11, 250/11, 251/11-В, згідно із якими договори про депозитний вклад нерезидента були викладені у новій редакції із зазначенням того, що вони укладаються лише між банком та SPB hf. як вкладником і за якими банк відкриває вкладнику депозитний рахунок у гривнях на відповідний строк (п.1.1, 1.2). Відсоткова ставка визначена в п. 2.1. договорів.

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 та 2.1 кожного із додатків, компанія SPB розмістила в ПАТ АКБ Львів 300000,00 дол. США на строк від 11.03.2011р. по 02.10.2012р. під 8,0 % річних (додаток до договору про депозитний вклад від № 243/11-В від 11.03.2011 року); 1186625,87 дол. США на строк від 11.03.2011р. по 02.10.2012р. під 8,0 % річних (додаток до договору про депозитний вклад від № 244/11-В від 11.03.2011 року); 300000,00 дол. США на строк від 11.03.2011р. по 18.10.2012р. під 8,0 % річних (додаток до договору про депозитний вклад від № 245/11-В від 11.03.2011 року); 2644193,38грн. на строк від 11.03.2011р. по 18.01.2013р. під 12,0 % річних (додаток до договору про депозитний вклад від № 246/11 від 11.03.2011 року); 2644193,38грн. на строк від 11.03.2011р. по 18.04.2013р. під 12,0 % річних (додаток до договору про депозитний вклад від № 247/11 від 11.03.2011 року); 2644193,38грн. на строк від 11.03.2011р. по 18.07.2013р. під 12,0 % річних (додаток до договору про депозитний вклад від № 248/11 від 11.03.2011 року); 2644193,38грн. на строк від 11.03.2011р. по 18.10.2013р. під 12,0 % річних (додаток до договору про депозитний вклад від № 249/11 від 11.03.2011 року); 2644193,38грн. на строк від 11.03.2011р. по 18.01.2014р. під 12,0 % річних (додаток до договору про депозитний вклад від № 250/11 від 11.03.2011 року); 13374,13 дол. США на строк від 11.03.2011р. по 02.10.2012р. під 8,0 % річних (додаток до договору про депозитний вклад від № 251/11-В від 11.03.2011 року).

ОСОБА_3 акціонерним товариством Акціонерно-комерційним банком Львів (відповідач по справі) заявою про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог від 08.10.2012р., вчиненою на підставі ст.601 ЦК України, повідомлено ОСОБА_7 Ес Пі Бі ейч еф. (SPB hf.) (ОСОБА_7 SPB; позивач по справі) про про часткове зарахування певних зустрічних однорідних грошових вимог, що виникли із вимог ПАТ АКБ Львів, як кредитора за зобовязаннями щодо погашення 30 облігацій, що були емітовані Ес Пі Бі ейчеф (SPB hf.) (ЕсПіБі) (колишній Айсбанк хф.) з номером за ISN НОМЕР_1 (Облігації), як боржника за цими зобовязаннями (тут і надалі Зобовязання-1); вимог Ес Пі Бі ейчеф (SPB hf.) (ЕсПіБі), як кредитора за зобовязаннями щодо виплати коштів за депозитними договорами №№ 243/11-В, 244/11-В, 245/11-В, 246/11, 247/11, 248/11, 249/11, 250/11, 251/11-В укладеними з ПАТ АКБ Львів, як боржника за цими зобов'язаннями (тут і надалі Зобовязання-2).

Господарським судом Львівської області розглянуто справу №5015/4165/12 за позовом ОСОБА_3 акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк Львів, м.Львів до Ес Пі Бі ейчеф (SPB hf.), Ісландія, за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Фалона Ентерпрайзис Інк. (Falona Enterprises Inc.), Британські Віргінські Острови, про стягнення 3709284,40 Євро (38169278,31 грн.).

Як зазначено в ухвалі суду від 25.03.2013р., якою завершено судовий розгляд вищезазначеної справи і яка сторонами не оскаржувалась, при розгляді справи судом встановлено:

01.12.2004р. SPB hf. (стара назва - Icebank hf.) емітовані боргові зобовязання індексованої ціни із встановленням річної відсоткової ставки боргу та строком погашення 01.12.2011р. Строк сплати коштів по облігаціях (борговим зобовязанням) настав 01.12.2011 р., однак, такі оплачені не були. Продавці облігацій листами від 09.09.2009 р. подали претензію на суму 440265853 ісландські крони, яка була визнана боржником в сумі 428343882 ісландські крони (без врахування судових втрат). Ці вимоги були включені в реєстр заявлених претензій.

У відповідності до договорів купівлі-продажу претензії щодо SPB hf. від 07.06.2012 р., укладених між Пенсійним фондом державних службовців, відділи А, Б, Пенсійним фондом медсестер (продавці) реєстраційні №№ 430269-4889, 430269-6669, 550197-3409 та Фалона Ентерпразис Інк., остання придбала претензії (претензії, які продавець подав на майно боржника - SPB hf. на основі облігацій), а покупець зобовязався сплатити кошти в результаті розгляду питання про претензію. Усі зобовязання боржника щодо претензій передані покупцю (п. 2.4.) і право на претензію переходить в день укладення договору (п. 4.1.). При цьому, на звороті боргових зобовязань зазначено про факт відчуження претензій відповідно до цих облігацій на користь Фалона Ентерпрайзис Інк. Письмовим свідченням під присягою та висновком експерта Повіреного у Верховному Суді та магістра права ОСОБА_8 підтверджується законність відчуження зазначених претензій Фалоні Ентерпрайзис Інк., беззаперечність володіння нею вказаним майном та сума претензії станом на дату висновку 594963343 ісландських крон, з яких 300000000 основний борг, 186759142 індекс споживчих цін, 58821185 сума відсоткової ставки на 01.12.2008 р.

08.08.2012 р. між ПАТ АКБ Львів (заставодержатель) та Фалона Ентерпразис Інк. (заставодавець) був укладений договір застави цінних паперів №93/20072012, який укладено в часткове забезпечення виконання приватним підприємством Мієр (боржник) зобовязань перед заставодержателем за договором про порядок виконання кредитних зобовязань, укладеного 30.07.2012 р. між заставодержателем та ПП Мієр, а саме в частині щодо сплати ПП Мієр до 13.08.2012 р. 4000000 грн. (п. 1.1.). В забезпечення виконання зобовязань боржника заставодавець передає заставодержателю в заставу цінні папери (включаючи без обмеження усі та будь-які права вимоги за ними) облігації SPB hf. (стара назва - Icebank hf.) у кількості 30 шт. номінальною вартістю 10000000 ісландських крон на загальну суму 300000000 ісландських крон, які належать заставодавцю на підставі договорів купівлі-продажу від 07.06.2012 р., укладених між заставодавцем та Пенсійним фондом медсестер №№430269-4889, 430269-6669, 550197-3409 (п. 1.2.). Застава здійснюється за угодою сторін та не повинна здійснюватись шляхом індосаменту (п. 1.7.). Для цілей договору під терміном облігації розуміється також право грошової вимоги за цими цінними паперами включаючи без обмеження право на отримання усіх передбачених випуском цих облігацій платежів (п. 1.8.). 08.10.2012 р. між тими ж сторонами був укладений договір про задоволення вимог заставодержателя (уступки прав), яким сторони засвідчили правомірність набуття ПАТ АКБ Львів права власності на зазначені облігації на підставі вказаного договору застави. Зазначеним підтверджується посилання на законність набуття ПАТ АКБ Львів права вимоги до відповідача.

Окрім цього, встановлено, що між ПАТ АКБ Львів (банк) та ОСОБА_6 Інвестментс (ЮК) Лімітед (первісний вкладник) та SPB hf. (новий вкладник) були укладені додатки до договорів про депозитний вклад нерезидента №№243/11-В, 244/11-В, 245/11-В, 246/11, 247/11, 248/11, 249/11, 250/11, 251/11-В, згідно із якими договори про депозитний вклад нерезидента були викладені у новій редакції із зазначенням того, що вони укладаються лише між банком та SPB hf. як вкладником і за якими банк відкриває вкладнику депозитний рахунок у гривнях на відповідний строк. Відсоткова ставка визначена в п. 2.1. договорів. Зобовязання банку по поверненню депозитних коштів може наступити раніше вказаного строку за ініціативою вкладника та згодою банку, або за ініціативою банку, або у випадку існування інших невиконаних між сторонами зобовязань. У разі ініціювання банком дострокового повернення депозитних коштів, банк зобовязаний без попереднього повідомлення вкладника повернути йому депозитні кошти протягом двох днів з моменту прийняття відповідного рішення, якщо інше не передбачено цим договором. У випадку наявності інших невиконаних між сторонами зобовязань, строк виконання яких настав, повернення банком грошових коштів здійснюється з урахуванням розміру таких невиконаних зобовязань (п. 1.4.).

Строк виконання за договорами №№243/11-В, 244/11-В, 251/11-В настав 03.10.2012 р. у звязку із закінченням терміну розміщення вкладу, а за рештою договорів 03.10.2012 р. згідно п. 1.4. договорів.

Згідно поданого позивачем конкретизованого розрахунку, сума зобовязання ПАТ АКБ Львів щодо повернення відповідачу суми депозитів та сплати нарахованих відсотків за депозитами з врахуванням сплаченого податку з доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України, що існували до моменту часткового зарахування зустрічних однорідних вимог, становила загальну суму еквівалентну 30077067,12 грн.

Все вищезазначене відображено в ухвалі господарського суду Львівської області від 25.03.2013р. по справі №5015/4165/12, якою припинено провадження по справі на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, відповідно до якого господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Зазначена ухвала суду, винесення якої є процесуальною формою закінчення провадження по справі, набрала законної сили в день її винесення та сторонами не оскаржувалась. Як вбачається із вказаної ухвали, підставою для припинення провадження у вказаній справі стало те, що 19 жовтня 2012 року, тобто в процесі розгляду даної господарської справи, відбулось правомірне зарахування частини зустрічних однорідних вимог ПАТ АКБ Львів та компанією SPB hf. в порядку статті 601 Цивільного кодексу України всього на суму 2922884,60 Євро (що еквівалентно 30077067,12грн.). Таке зарахування та припинення зустрічних зобовязань, як зазначено в ухвалі, SPB hf. не заперечувалось.

Однак, вважаючи недійсними правочини, якими обумовлено перехід до ПАТ АКБ Львів прав грошової вимоги до ОСОБА_7 SPB та правочину щодо зарахування зустрічних однорідних вимог між ОСОБА_7 SРВ та ПАТ АКБ Львів, позивач стверджує, що внаслідок такого зарахування зустрічних однорідних вимог, ПАТ АКБ Львів протиправно (за відсутності підстав) списало вказані кошти та нараховані на них проценти на свою користь, чим було порушено право власності ОСОБА_7 SPB на такі грошові кошти, які позивач просить повернути винесенням рішення про задоволення позову у даній справі: стягнути з відповідача на користь позивача 2393059,12 доларів США, з яких 1800000,00 доларів США суми безпідставно списаних вкладів та 593059,12 доларів США процентів по таким вкладам за період з 11.09.2011р. по 23.10.2015р. включно та 19754979,46грн., з яких 13220966,90грн. суми безпідставно списаних вкладів, 6534012,56грн. процентів по таким вкладам за період з 11.09.2011р. по 23.10.2015р. включно.

Відповідно до ст.509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Відповідно до ст.11 ЦК України та ст.174 ГК України, однією з підстав виникнення зобовязань, є зокрема договори та інші правочини.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст.1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Відповідно до ст.1073 ЦК України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка, банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Підстави припинення зобов'язання наведено у ст.598 ЦК України, у якій, зокрема, зазначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч.1). Законом можуть бути встановлені випадки, коли припинення зобовязань на певних підставах не допускається (ч.4).

Зокрема, відповідно до ст.601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зокрема, відповідно ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як вбачається з матеріалів даної господарської справи та ухвали господарського суду Львівської області від 25.03.2013 року у справі №5015/4165/12, зобовязання ПАТ АКБ Львів перед позивачем щодо виплати коштів за депозитними договорами №№243/11-В, 244/11-В, 245/11-В, 246/11, 247/11, 248/11, 249/11, 250/11, 251/11-В припинилися зарахуванням зустрічних однорідних вимог, в порядку статті 601 ЦК України, на підставі вчиненого ПАТ АКБ Львів одностороннього правочину (заява про зарахування зустрічних однорідних вимог від 08 жовтня 2012 року). При цьому, недійсність такого правочину не встановлено законом та такий правочин не визнаний недійсним в судовому порядку. Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до правильного висновку, про правомірність правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог між ОСОБА_7 SPB та ПАТ АКБ Львів, оформленого заявою останнього про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог від 08.10.2012р., а отже про припинення зобовязань за цими договорами, що, в свою чергу, свідчить і про припинення дії відповідних договорів, згідно з п.4.2 кожного із них.

Таким чином, у позивача відсутні також підстави проводити будь-які нарахування відсотків на суми депозитних вкладів після припинення договірних відносин.

За таких обставин, позов про стягнення грошових коштів за депозитними договорами №№243/11-В, 244/11-В, 245/11-В, 246/11, 247/11, 248/11, 249/11, 250/11, 251/11-В є безпідставним.

В той же час, оскільки як на підставу позову в своїй позовній заяві та заяві про зміну підстав позову (шляхом доповнення) позивач посилався на недійсність та нікчемність низки інших правочинів, суд, відхиляючи відповідні доводи позивача, правомірно виходив з такого.

Щодо недійсності договору застави цінних паперів № 93/200722012 від 08 серпня 2012 року та договору про задоволення вимог заставодержателя (уступки прав) від 08 жовтня 2012 року:

у відповідності до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно, оскільки недійсність вказаних договорів прямо не встановлено законом і такі договори не визнані недійсними в судовому порядку, договір застави цінних паперів № 93/200722012 від 08 серпня 2012 року та договір про задоволення вимог заставодержателя (уступки прав) від 08 жовтня 2012 року є правомірними. В той же час, заявляючи при поданні даного позову про недійсність вказаних договорів на підставі статей 203, 215 ЦК України, позивач послався на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України Про цінні папери та фондовий ринок в редакції, яка діяла до 07.08.2011 року, особливості розміщення та обігу на території України цінних паперів іноземних емітентів визначаються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку згідно із законодавством України. В період укладення договору застави цінних паперів № 93/200722012 від 08 серпня 2012 року та договору про задоволення вимог заставодержателя (уступки прав) від 08 жовтня 2012 року такі особливості були визначені Положенням про порядок реєстрації акцій та облігацій іноземних емітентів в Україні, затвердженим Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку №42 від 20 листопада 1997 року. Відповідно до пункту 1.3 зазначеного положення, іноземні цінні папери допускались для обігу на території України після їх реєстрації у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. Також позивач посилається на те, що своїм листом №12/03/14669/нк від 10 липня 2015 року Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку повідомляла, що згідно даних Державного реєстру випусків цінних паперів, реєстрація випуску(ів) цінних паперів, емітентом яких є компанія Ес Пі Бі ейч еф. (SPB hf.) або компанії Спарісйодабанкі Ісландс хф. (Sparisjodabanki Islands hf.) Комісією не здійснювалось. Отже, на думку позивача, Облігації ОСОБА_7 SPB не були допущені до обігу на території України, а отже не допускалось і вчинення правочинів щодо переходу прав на них. Відповідно, на думку позивача договір застави цінних паперів № 93/200722012 від 08 серпня 2012 року та договір про задоволення вимог заставодержателя (уступки прав) від 08 жовтня 2012 року є недійсними з огляду на правила ч. 1 статті 203 ЦК України в контексті ч. 1 ст. 37 Закону України Про цінні папери та фондовий ринок, статті 178 ЦК України, ч. 1, 2 ст. 4 Закону України Про заставу.

Проте, доводи позивача щодо недійсності договору застави цінних паперів №93/200722012 від 08 серпня 2012 року та договору про задоволення вимог заставодержателя (уступки прав) від 08 жовтня 2012 року із вказаних підстав відхиляються судом з огляду на таке. Вказуючи на недійсність оспорюваних правочинів, позивач обумовлював свої вимоги порушенням правил обігу облігацій на території України. В той же час, правочин щодо переходу прав на цінні папери і прав за цінними паперами становитиме обіг цінних паперів на території України лише за умови їх фізичної поставки на територію України (для документарних цінних паперів) або обліку в рамках національної депозитарної системи (для бездокументарних цінних паперів). За відсутності наведеної кваліфікуючої ознаки висновки про обіг відповідних цінних паперів на території України є безпідставними. В свою чергу, сторони договору вільні у виборі права договору (Закон України Про міжнародне приватне право) та місця фактичного документального оформлення договору, і такий вільний вибір сторін не визначатиме фактичної території обігу тих чи інших цінних паперів. В силу припису статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно, заявляючи про недійсність договору застави цінних паперів № 93/200722012 від 08 серпня 2012 року та договору про задоволення вимог заставодержателя (уступки прав) від 08 жовтня 2012 року з підстав порушення порядку обігу іноземних цінних паперів на території України, позивач повинен був довести наявність такого обігу фізична поставка на територію України (для документарних цінних паперів) або облік в рамках національної депозитарної системи (для бездокументарних цінних паперів), що позивачем зроблено не було. За таких обставин, судом встановлено, що підстави недійсності договору застави цінних паперів № 93/200722012 від 08 серпня 2012 року та договору про задоволення вимог заставодержателя (уступки прав) від 08 жовтня 2012 року, передбачені ч. 1 статті 203 ЦК України в контексті ч. 1 ст. 37 Закону України Про цінні папери та фондовий ринок, статті 178 ЦК України, ч. 1, 2 ст. 4 Закону України Про заставу відсутні.

Щодо нікчемності договору застави цінних паперів № 93/200722012 від 08 серпня 2012 року, договору про задоволення вимог заставодержателя (уступки прав) від 08 жовтня 2012 року, рішення про набуття ПАТ АКБ Львів прав за Облігаціями ОСОБА_7 SPB, правочину про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог від 08 жовтня 2012 року, слід зазначити, що позивач обумовлює нікчемність наведених правочинів тим, що такі є нікчемними, оскільки порушують публічний порядок, так як вони були спрямовані на незаконне заволодіння грошовими коштами компанії SPB (ст. 228 ЦК).

У додаткових поясненнях (вх.№55161/15 від 18.12.2015р.) позивачем зазначається, що обставини, які свідчать про те, що вказані правочини були направлені на незаконне заволодіння грошовими коштами ОСОБА_7 SPB, полягають в тому, що компанія SРВ, вчиняючи дії, направлені на укладення договорів, якими передбачалась заміна вкладника по депозитним договорам №№243/11-В, 244/11-В, 245/11-В, 246/11, 247/11, 248/11, 249/11, 250/11, 251/11-В з ОСОБА_7 ОСОБА_6 Інвестменс (ЮК) Лімітед на ОСОБА_7 SPB мала на меті зарахування таких вкладів на свій рахунок та здійснення подальшого розпорядження відповідними грошовими коштами. ПАТ АКБ Львів свої діями давав зрозуміти, що таке мета буде досягнута, що, зокрема, підтверджується електронною перепискою представників ОСОБА_7 SPB та ПАТ АКБ Львів за відповідними темами. Проте, позивач вважає, що вже при здійсненні вищевказаної переписки, ПАТ АКБ Львів мало намір привласнити вклади ОСОБА_7 SPB шляхом проведення вищевказаного зарахування відразу після переоформлення депозитних вкладів з компанії ОСОБА_6 Інвестменс (ЮК) Лімітед на ОСОБА_7 SPB. Саме з вказаною метою банком Львів вчинялися правочин направлені на отримання ПАТ АКБ Львів прав за облігаціями ОСОБА_7 SPB та вчинялись дії щодо звернення стягнення на облігації ОСОБА_7 SPB. Такі правочини та дії щодо звернення стягнення вчинялись в період, коли здійснювалась вказана переписка, при цьому ПАТ АКБ Львів не повідомляв ОСОБА_7 SPB про такі наміри, зокрема, в зазначений період та з метою отримання ПАТ АКБ Львів прав за облігаціями ОСОБА_7 SPB було укладено договір застави цінних паперів №93/200722012 від 08.03.2012р.

Так, відповідно до ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Водночас, суд звертає увагу на розяснення, надані Пленумом Верховного Суду України у постанові №9 від 06.11.2009р. Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними. Зокрема, у п.18 цієї Постанови зазначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України, має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, таких доказів до матеріалів справи позивачем не додано. В силу припису статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За таких обставин, суд дійшов вірного висновку, що всупереч наведеному процесуальному обовязку, твердження позивача щодо незаконності заволодіння його майном (грошовими коштами) з боку відповідача належними доказами не підтверджено.

Окрім цього, беручи до уваги те, що позивач неодноразово, в тому числі й у своїх усних пояснення під час судового засідання, наголошував на те, що вчинені ПАТ АКБ Львів дії були спрямовані на незаконне заволодіння грошовими коштами ОСОБА_7 SPB шляхом обману, слід звернути увагу на те, що відповідно до ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Проте, оскільки позивач не був стороною зазначених вище договорів, застосування до нього обману при вчиненні правочинів з боку відповідача, є неможливим.

Таким чином, зважаючи на те, що позивачем не обґрунтовано належними та допустимими доказами позицію про те, що правочини, внаслідок яких відбулося списання депозитних вкладів та нарахованих на них процентів (договір застави цінних паперів №93/200722012 від 08.08.2012р., договір про задоволення вимог заставодержателя (уступки прав) від 08.10.2012р., рішення про набуття ПАТ АКБ Львів прав за Облігаціями ОСОБА_7 SPB, правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог між ОСОБА_7 SPB та ПАТ АКБ Львів (заява про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог від 08.10.2012р.) є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, оскільки є спрямованими на незаконне заволодіння грошовими коштами ОСОБА_7 SPB (ст. 228 ЦК України), а саме на заволодіння такими грошовими коштами шляхом обману, зазначене спростовує твердження позивача про нікчемність таких правочинів в силу закону.

Позивач також обґрунтовує підставність позову тим, що правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог між ОСОБА_7 SPB та ПАТ АКБ Львів, оформлений заявою останнього про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог від 08.10.2012р., суперечить імперативним нормам Ісландського законодавства, зокрема ст.100 Закону Ісландії Про банкрутство, що в силу ч.2 ст. 14 Закону України Про міжнародне приватне право та ст.ст. 203, 215 ЦК України, що також є підставою для визнання недійсним такого правочину.

Суд зазначає, що оскільки за своєю суттю, зроблена ПАТ АКБ Львів заява про зарахування зустрічних однорідних вимог, дійсність якої оспорюється, є одностороннім правочином, тобто дією однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (ч.3 ст.202 ЦК України), то перш ніж встановлювати відповідність чи невідповідність змісту такого правочину законодавству Республіки Ісландія, слід зясувати, чи підлягає застосуванню право Республіки Ісландія при регулюванні вчинення оспорюваного правочину.

Зокрема, позивач зазначає, ст.100 Закону Ісландії Про банкрутство, встановлює обмеження проведення зарахування зустрічних вимог з Ісландськими компаніями, що перебувають у процедурі банкрутства. Зміст таких норм, зокрема умови за наявності яких можливий взаємозалік зустрічних вимог, детально визначені в Юридичному висновку ісландської Юридичної фірми Мандат від 07.10.2015р.

Обов'язковими умовами, передбаченими ст.100 Закону Ісландії Про банкрутство, для проведення взаємозаліку є, зокрема, наступні умови: і) якщо кредитор придбав вимоги принаймні за три місяці до початку банкрутства, іі) якщо кредитор, який придбав вимоги, не знав або не міг знати, що боржник є неплатоспроможним.

Початковою датою банкрутства ОСОБА_7 SPB є 15.12.2008р., а датою введення процедури банкрутства є 22.04.2009р. При цьому договори купівлі-продажу вимоги щодо SPB hf., на підставі яких ОСОБА_7 Фалона Ентерпрайзис Інк. придбала права вимог за облігаціями ОСОБА_7 SPB були укладені після вказаних дат 07.06.2012р. Позивач також звертає увагу на те, що договори на підставі яких права за такими облігаціями придбало ПАТ АКБ Львів, були укладені, навіть пізніше. Так Договір застави цінних паперів № 93/200722012 був укладений 08.08.2012р., а Договір про задоволення вимог заставодержателя (уступки прав) був укладений 08.08.2012р. В той же час, ПАТ АКБ Львів було обізнано з неплатоспроможністю ОСОБА_7 SPB.

Відповідно до ч.2 ст.14 Закону України Про міжнародне приватне право, суд, незалежно від права, що підлягає застосуванню відповідно до цього Закону, може застосовувати імперативні норми права іншої держави, які мають тісний зв'язок з відповідними правовідносинами, за винятком, встановленим частиною першою цієї статті. При цьому суд повинен брати до уваги призначення та характер таких норм, а також наслідки їх застосування або незастосування.

Проте, суд звертає увагу на те, що відповідно ч.ч.2, 3 ст.32 Закону України Про міжнародне приватне право, які регулюють саме колізійні норми щодо правочинів - у разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

Сторони не заперечують, що ПАТ АКБ Львів є юридичною особою, зареєстрованою та такою, що має своє місцезнаходження в Україні. Крім того, вирішальне значення для змісту правочину в даному випадку є саме вчинення правочину, оскільки такий правочин як заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином і не потребує вчинення іншою стороною будь-яких дій, в тому числі таких як схвалення чи заперечення.

Окрім того, суд звертає увагу на п.1.4 кожного із додатків до договорів про депозитний вклад нерезидента №243-11В, 244/11-В, 245/11-В, 246/11, 247/11,248/11, 249/11, 250/11, 251/11-В, в якому визначено порядок виконання банком зобовязання по поверненню депозитних коштів. Так, при підписанні вказаних договорів сторони, серед іншого, дійшли згоди про те, що у випадку наявності інших невиконаних між сторонами зобовязань, строк виконання яких настав, повернення банком грошових коштів за цим договором здійснюється з урахуванням розміру таких невиконаних зобовязань.

Тим самим сторони фактично задекларували можливість проведення зарахування зустрічних однорідних вимог.

Посилаючись на норму ч.2 ст.14 Закону України Про міжнародне приватне право, позивач не бере до уваги норму, закріплену в ч.1 ст.14 вказаного Закону, в якій встановлено, що Правила цього Закону не обмежують дії імперативних норм права України, що регулюють відповідні відносини, незалежно від права, яке підлягає застосуванню.

Беручи до уваги те, що вчинений ПАТ АКБ Львів правочин, спрямований на здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог, є, як вже зазначалось, одностороннім, суд також вважає за доцільне звернути увагу на норми, зафіксовані у ст.25 Закону України Про міжнародне приватне право, відповідно до яких особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи. Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави. За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи.

Відтак, суд, зважаючи на предмет доказування по справі, дійшов обгрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що до правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог, зокрема в частині зарахування вимог ОСОБА_7 SPB до ПАТ АКБ Львів за вищевказаними депозитними договорами та відповідно на припинення таких вимог, слід застосовувати законодавство Республіки Ісландія, а відтак, і те, що зміст зазначеного правочину суперечить визначеній позивачем нормі такого законодавства.

Беручи все ж до уваги посилання позивача на те, що оспорюваний правочин підлягає визнанню недійсним на підставі ч.1 ст.203 ЦК України, при правовій оцінці такого правочину судом вірно взято до уваги зміст ч.2 ст.35 ГПК України, в редакції, чинній на час розгляду справи, обставини, встановлені ухвалою господарського суду Львівської області від 25.03.2013р. по справі №5015/4165/12, зміст норми ст.601 ЦК України (в редакції від 02.10.12р., що діяла станом на час вчинення спірного правочину 08.10.12р.) і таким чином зроблено висновок, що вимоги ПАТ АКБ Львів при вчиненні спірного правочину були зустрічними та однорідними, строк виконання їх настав, обмеження щодо здійснення такого зарахування, встановлені ст.602 ЦК України в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного правочину (не допускалось зарахування зустрічних вимог: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; та в інших випадках, встановлених договором або законом) до даного правочину не застосовуються. При цьому, судом враховано розяснення Вищого господарського суду України, надане у абз.3 п.п.2.6 п.2 постанови Пленуму №6 у редакції постанови від 10.07.14р. щодо преюдиціального значення саме обставин, встановлених судовим рішенням (в т.ч. в їх мотивувальній частині), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено підставність визнання вчиненого ПАТ АКБ «Львів» правочину про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог недійсним.

Щодо поданого позивачем клопотання про витребування додаткових доказів суд першої інстанції підставно зазначив наступне:

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст.38 ГПК України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ.

Проте, у клопотанні позивача (вх.№37771/15 від 11.12.2015р.) про витребування у ПАТ АКБ Львів документів, а саме: рішення про перехід до ПАТ АКБ Львів 30 (тридцяти) облігацій, емітованих ОСОБА_7 Ес Пі Бі ейч еф. (SPB hf.), номери бланків від №2004121 до №2004150 включно, яке було прийняте ПАТ АКБ Львів відповідно до договору застави цінних паперів №93/200722012 від 08.08.2012р., а також повідомлення ПАТ АКБ Львів про порушення зобовязань по договору застави цінних паперів №93/200722012 від 08.08.2012р., позивачем не обґрунтовано які саме обставини справи, що входять в предмет доказування по даній справі, зважаючи на визначений позивачем предмет спору стягнення коштів за депозитними договорами, можуть підтвердити чи спростовувати зазначені документи, а лише зазначено, що такі документи необхідно дослідити в судовому засіданні для підтвердження факту прийняття відповідного рішення ПАТ АКБ Львів та повідомлення.

Щодо необхідності витребування у ПАТ АКБ Львів договору про порядок виконання кредитних зобовязань від 30.07.2012р., укладеного між ПАТ АКБ Львів та ПП Мієр, позивач зазначає у поданому ним клопотанні (вх.№55162/15 від 18.12.2015р.), що правочини, внаслідок яких відбулося списання депозитних вкладів та нарахованих на них процентів, про які йшлося вище, є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, оскільки є спрямованими на незаконне заволодіння грошовими коштами ОСОБА_7 SPB (ст. 228 ЦК України). Також зазначає про те, що вищевказані правочини були направлені на незаконне заволодіння грошовими коштами ОСОБА_7 SPB шляхом обману. На думку позивача, це обґрунтовується, зокрема, тим, що сума, з приводу стягнення якої з ПП Мієр на користь ПАТ АКБ Львів було прийнято рішення господарського суду Львівської області від 11.05.201р. по справі №5015/1313/11, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.09.2011р. (16374492,82грн.), швидше всього є сумою по кредитним зобовязанням, щодо виконання яких було укладено договір про порядок виконання кредитних зобовязань від 30.07.2012р. між ПП Мієр та ПАТ ВКБ Львів, і щодо часткового забезпечення яких нібито було укладено договір застави цінних паперів №93/200722012 від 08.08.2012р. Проте, у вказаному клопотанні позивачем не обґрунтовано які саме обставини, що стосуються предмету спору по справі №914/3594/15 може підтвердити такий доказ, а відтак, суд дійшов вірного висновку, що у задоволенні вказаного клопотання слід відмовити. Крім того, слід вказати, що такий договір про порядок виконання кредитних зобовязань від 30.07.2012р., укладеного між ПАТ АКБ Львів та ПП Мієр містить банківську таємницю, необхідність розкриття якої позивачем не обґрунтовано.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає порушень судом першої інстанції положень статті 20 ГПК України щодо розгляду заяв про відвід судді з підстав викладених в ухвалах господарського суду Львівської області від 18.11.2015р. та 27.11.2015р.ґ

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Колегія суддів також зазначає, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми; а обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню.

Зважаючи на викладене, рішення господарського суду відповідає вимогам закону до судового рішення, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Скаржник не надав належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду, викладених в рішенні господарського суду Львівської області від 18.12.2015р. у даній справі.

З огляду на все викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 18.12.2015 року у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення господарського суду Львівської області від 18.12.2015 року у даній справі в апеляційному порядку слід покласти на скаржника в порядку, передбаченому ст. 49 ГПК України.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.33,34,43,49,91,99,101-105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Ес Пі Бі ейч еф. (SPB hf), ОСОБА_2»явік, Ісландія - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 18.12.2015р. у справі № 914/3594/15 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Матеріали справи повернути господарському суду Львівської області.

6. Повний текст постанови складено « 07» квітня 2016р.

Головуючий суддя Михалюк О.В.

суддя Мельник Г.І.

суддя Данко Л.С.