Постанова № 57129260, 05.04.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" квітня 2016 р. Справа № 917/2612/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Білецька А.М.

при секретарі - Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю №12Д-16 від 18.01.2016 року.

відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю б/н від 04.04.2016 року.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Нове Життя" (вх. № 744 П/3-12) на рішення господарського суду Полтавської області від 11 лютого 2016 року по справі №917/2612/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Новофарм", с. Кільчень, Новомосковський район, Дніпропетровська область

до Приватного сільськогосподарського підприємства "Нове Життя", с. Андріївка, Машівський район, Полтавська область

про стягнення 375488,30 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 11.02.2016 року по справі № 917/2612/15 (суддя Безрук Т. М.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного сільськогосподарського підприємства "Нове Життя" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Новофарм" 346775,30 грн. основного боргу, 28713,00 грн. пені, 5632,32 грн. витрат зі сплати судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Приватне сільськогосподарське підприємство "Нове Життя" звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 11.02.2016 року по справі № 917/2612/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального Кодексу України є підставою для його скасування.

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Новофарм" відзиву на апеляційну скаргу не надало, проте його представник у судовому засіданні зазначив, що скаржником у апеляційній скарзі не спростовано обставини, які встановлено судом першої інстанції, не доведено порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права. Просить рішення господарського суду Полтавської області від 11.02.2016 року по справі №917/2612/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, 07.07.2014 року між Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Новофарм" (орендодавець - позивач у справі) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Нове Життя" (орендар - відповідач у справі) був укладений договір оренди сільсько-господарської техніки №Н-071А-14.

За умовами пункту 1.1 договору орендодавець зобовязується передати за плату орендареві у строкове користування, а орендар зобовязується прийняти у строкове користування сільськогосподарську техніку, що визначена у цьому договорі, та зобовязується сплачувати орендодавцеві орендну плату відповідно до умов договору.

Згідно з пункту 3.3 договору обєкт вважається переданим орендарю з моменту підписання акту приймання-передачі майна.

Пунктом 5.1, 5.4 договору розмір орендної плати за орендне користування обєктом оренди вказується у додатку до цього договору. Орендна плата сплачується орендарем на умовах, узгоджених сторонами, які наведено в додатку №1 до цього договору в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця, на підставі рахунків, які надаються орендодавцем. З метою фіксації факту надання послуг оренди за цим договором, сторони щоквартально складають (підписують та скріплюють печатками) акт прийому- передачі наданих послуг (оренда сільськогосподарської техніки). Розмір орендної плати може переглядатися за згодою сторін.

Згідно пункту 10.1,10.2 договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Так, за додатком до договору розмір орендної плати становить 346775,30 грн. за весь період оренди, строк сплати орендної плати до 10.07.2014 року.

Крім того, у додатку до договору сторони визначили, що строк оренди починається з моменту підписання акту приймання передачі обєкта оренди, тобто з 09.07.2014р. та діє до 20.12.2014р. (всього 165 календарних днів).

Відповідач орендовану техніку не повернув, повідомлень щодо припинення дії договору сторони не направляли.

У позовній заяві позивач зазначає, що на підставі статті 764 ЦК України договір оренди № Н-071А-14 від 07.07.2014 року вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були ним передбачені.

Таким чином, строк дії договору продовжився на 165 днів до 03.06.2015 року.

Листом від 10.06.2015р. позивач повідомив відповідача про припинення дії договору та заявив вимогу про повернення техніки. Факт направлення листа підтверджується поштовим повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу від 10.06.2015р. (а.с.19-20).

Після продовження строку дії договору за період оренди 21.12.2014 року - 03.06.2015 року (165 календарних днів) відповідач орендну плату за користування технікою позивачу не сплатив.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Згідно зі статтею 626 Цивільного Кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

З приписів статті 3 Цивільного кодексу України вбачається, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Разом із тим частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (стаття 6 Цивільного кодексу України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України ).

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Матеріали справи містять договір №Н-071А 14 оренди сільськогосподарської техніки від 07.07.2014 року, що був укладений сторонами по справі та містить всі істотні умови щодо предмету договору, орендної плати, строків сплати тощо.

Доказів визнання договору №Н-071А 14 оренди сільськогосподарської техніки від 07.07.2014 року недійсним, матеріали справи не містять.

Окрім цього, договір №Н-071 А 14 оренди сільськогосподарської техніки від 07.07.2014 року не можна вважати удаваним правочином, оскільки, даний договір фактично виконувався сторонами, що підтверджується, зокрема, наявним в матеріалах справи актом приймання передачі від 09.07.2014 року.

В розрізи визначеного, дослідивши умови договору, на підставі якого виникло зобов'язання між сторонами, колегія суддів вважає його договором найму (оренди).

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного Кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 1 статті 283 Господарського Кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (частина 1 статті 763 Цивільного кодексу України).

Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений (стаття 764 Цивільного кодексу України).

При цьому, необхідно зазначити, що конструкція поновлення договору оренди розрахована тільки на ті договори найму, що були укладені на визначений строк.

За умовами пункту 4.1 договору строк користування обєктом оренди вказується у додатку до цього договору, який є його невідємною частиною.

Так, у додатку №1 до договору сторони визначили, що строк оренди встановлюється з моменту підписання акту приймання передачі, по 20.12.2014 року.

Акт приймання передачі був підписаний сторонами 09.07.2014 року.

Таким чином, зобовязання сторін діють на протязі 165 днів з 09.07.2014 по 20.12.2014 рік.

Як вбачається із матеріалів справи, після закінчення терміну дії договору, сторони не виявили наміру припинити договірні відносини, відсутні заперечення як зі сторони наймодавця, так і зі сторони наймача.

Об'єкт оренди орендарем повернутий не був, відповідач продовжив користуватись об'єктом оренди.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується відсутність заперечень сторін про припинення дії договору, що в силу положень статті 764 Цивільного кодексу України є підставою для поновлення договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, тобто на строк по 03.06.2015 року включно.

Для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього (пункт 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна»).

Отже, наведене спростовує передчасний помилковий і необґрунтований висновок скаржника про відсутність доказів продовження терміну договору оренди, адже як вже зазначено вище, договір оренди закінчив свою дію 20.12.2014 року, проте, у звязку з відсутністю доказів небажання сторін продовжувати орендні відносини, договір за умовами статті 764 ЦК України був пролонгований на тих самих умовах, які встановлені в договорі.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, об'єкт оренди був переданий у користування відповідачу, прийнятий ним без зауважень; сторонами по справі досягнута згода про розмір плати за таке користування і погоджені інші істотні умови договору, а тому слід дійти висновку, що сторони зв'язані зобов'язанням, яке, в силу статей 509, 526 ЦК України та статті 193 Господарського кодексу України, є для них обов'язковим і від якого жодна із сторін довільно відмовитися не може.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Пунктом 5.3 договору, передбачено, що з метою фіксації факту надання послуг оренди за цим договором, сторони щоквартально складають (підписують та скріплюють печатками) акти прийому-передачі надання послуг (оренда сільськогосподарської техніки).

Матеріали справи не містять вказаних актів за період з 21.12.2014 по 03.06.2015 рік. Проте, ані чинним законодавством, ані умовами договору оренди не передбачено право орендаря відмовлятися від виконання умов договору в частині сплати орендних платежів, якщо відсутні направлені для підпису акти приймання передачі послуг по оренді сільськогосподарської техніки.

Статтею 291 ГК України передбачено, що договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Як свідчать матеріали справи, договір вичерпав свою дію 03.06.2015 року.

Апеляційним господарським судом встановлено, що волевиявлення позивача щодо припинення договору, у зв'язку з закінченням строку на який його було укладено, підтверджується його листом вих. № 10-06/15 від 10.06.2015 року з описом вкладення, який 10.06.2015 року було направлено на адресу відповідача.

При цьому, посилання позивача у вказаному листі на закінчення дії договору з 20.12.2014 року не спростовує того факту, що зобовязальні правовідносини між сторонами були пролонговані на новий строк, тобто до 03.06.2015 року, внаслідок правового інституту продовження договору оренди.

Згідно частиною 1 статті 785 Цивільного Кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Використання у статті часового навантаження «негайно» означає повернення речі наймодавцеві одразу після припинення договору, але з урахуванням часу, необхідного для вчинення наймачем певних дій.

Однак, фактичне виконання договору оренди, в тому числі передача обєкту оренди, не впливає на укладення договору, а свідчить тільки про його виконання.

Статтею 631 ЦК України та ч.7 ст. 180 ГК України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що строк дії договору не є терміном дії зобов'язання. Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно ст. 599 ЦК України, ч.1 ст.202 ГК України такою умовою є виконання, проведене належним чином.

Відповідно до частини 1 статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (частина 5 статті 762 ЦК України).

За загальним правилом, сторони договору найму (оренди) самостійно визначають розмір плати. Тому за користуванням майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором.

Відповідно до додатку №1 до договору розмір орендної плати за весь строк оренди складає 346775,30 грн.

Як свідчать матеріали справи, відповідач отримував послуги з користування майном переданим в оренду з 21.12.2014 по 03.06.2015 рік, отже в силу оплатного характеру договору, він повинен своєчасно вносити плату за користування майном.

Відповідно до статті 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, суд першої інстанції дійшов цілком вірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в сумі 346775,30 грн.

Крім того, як свідчать матеріали справи, відповідачем не надано доказів повернення орендованого майна по акту приймання-передачі позивачу, як і не надано доказів того, що у відповідності до було повернуто об'єкт оренди позивачу в термін, визначений п. 8.1 договору.

Відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Господарський кодекс України у імперативному порядку встановлює, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами (частина 1 статті 229 України).

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного Кодексу України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Згідно пункту 9.2.1 договору у випадку прострочення у сплаті орендних платежів орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення за весь період прострочення.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 28713,00 грн. за невиконання останнім покладених на нього договірних зобовязань.

Колегія суддів здійснивши перерахування суми пені, з урахуванням встановленого договором строку оплати орендних платежів, а також періоду прострочення оплати товару відповідно до вимог частини 6 статті 232 Господарського Кодексу України, дійшла висновку щодо правомірного висновку суду першої інстанції про стягненню з відповідача суми пені в розмірі 28713,00 грн.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів відзначає відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Полтавської області від 11.02.2016 року по справі № 917/2612/15 прийняте при належному зясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для його скасування, в звязку з чим, апеляційна скарга Приватного сільськогосподарського підприємства "Нове Життя" не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Нове Життя" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 11.02.2016 року по справі № 917/2612/15 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.