Ухвала суду № 57113637, 12.04.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЄУН 331/6535/15-ц Головуючий у 1-й інстанції Смолка І.О.

Провадження №22ц/778/1701/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2016 року місто Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого, суддіОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_1секретарОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 яка діє в інтересах ОСОБА_6 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2016 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ПАТ Комерційний банк «НАДРА», ОСОБА_7, третя особа: орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Жовтневому району, про визнання договору іпотеки не дійсним,-

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2015 року ОСОБА_5 звернулась до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 03.07.1992 року був укладений шлюб між нею відповідачем ОСОБА_7. Від шлюбу сторони мають двоє дітей: сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвами про народження.

Під час шлюбу, подружжям 14.03.2006 року була придбана квартира АДРЕСА_1 на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_9 за реєстровим № 837.

Після ремонтних робіт в квартирі, в грудні 2006 року родина ОСОБА_8 у складі 3 осіб (чоловік, дружина та донька) переїхала для постійного проживання в квартиру ІНФОРМАЦІЯ_3. В березні 2007 року народився син-Кравченко В.П., який з часу свого народження також проживає у вказаній квартирі.

27.11.2007 року між ОСОБА_7 та ПАТ КБ «Надра» в особі відділення ПАТ КБ «Надра» Запорізьке РУ було укладено Кредитний договір № 14/2007/840/0427/ ЮМК, відповідно до умов якого Банк відкрив позичальнику кредитну лінію у сумі 71500 доларів США. Кінцевий термін повернення Кредиту - 19.11.2014 року. Відсотки за користування Кредитом розраховується Банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 14,4 % річних.

В якості забезпечення своїх зобов'язань щодо повернення Кредиту, сплаті відсотків за користування, ОСОБА_7 уклав з Банком Договір іпотеки № 14/2007/840/0427/ ЮМК від 27.11.2007 року, предметом якого є трикімнатна квартира, загальною площею 65,68 м2, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, власником якої є ОСОБА_7

Для забезпечення повернення кредитних коштів між Банком та ОСОБА_5 був укладений Договір поруки № 14/2007/840/0427/ЮМК від 27.11.2007 року.

На час укладання іпотечного договору в квартирі, яка є предметом іпотеки, проживали та продовжують проживати діти: донька ОСОБА_8, якій станом на 2007 рік було 14 років, та малолітній син ОСОБА_6, якому на час укладення договору іпотеки було лише 8 місяців.

Як стало відомо позивачці наприкінці літа 2013 року, до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя звернувся ПАТ КБ «Надра» в особі відділення ПАТ КБ «Надра» Запорізьке РУ з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 14/2007/840/0427/ЮМК від 27.11.2007 року у розмірі 624 822,57 грн.

Позивач ОСОБА_5 вважає, що вищевказаний Договір іпотеки є недійсний, оскільки не був погоджений у встановленому порядку з органом опіки та піклування, завданням якого є захист прав неповнолітніх дітей при вирішенні питання розпорядження майном, яким вони володіють чи користуються, а тому укладання Договору іпотеки без попередньої згоди органу опіки та піклування були порушені житлові права неповнолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, внаслідок чого позивач звернулася до суду з цим позовом про визнання недійсним договору іпотеки № 14/2007/840/0427/ЮМК від 27.11.2007 року, предметом якого є трикімнатна квартира АДРЕСА_1.

Позивач просила суд визнати недійсним Договір іпотеки № 14/2007/840/0427/ЮМК укладений між ОСОБА_7 та ПАТ КБ «Надра» в особі відділення ПАТ КБ «Надра» Запорізьке РУ, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бургазли 1.1, від 27.11.2007 року за реєстровим № 7393; скасувати заборону відчуженню квартири за адресою: АДРЕСА_2, накладену у зв'язку І посвідченням договору іпотеки приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бургазли 1.1, від 27.11.2007 року за реєстровим № 662, стягнути з банку на свою користь судовий збір.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2016 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_5, яка діє в інтересах ОСОБА_6, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове яким позов задовольнити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що 03.07.1992 року був укладений шлюб між позивачем ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_7 Від шлюбу сторони мають двоє дітей: сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвами про народження.

Під час шлюбу, подружжям 14.03.2006 року була придбана квартира АДРЕСА_1 на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_9 за реєстровим № 837.

27 листопада 2007 року між ОСОБА_7 та ПАТ КБ «Надра» був укладений кредитний договір № 14/2007/840/0427/ЮМК, відповідно до якого Банк відкриває позичальнику кредитну лінію в сумі 71500,00 дол. США терміном на 84 місяці, тобто до 19.11.2014 року та зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 14.4.%.

В якості забезпечення зобов'язань по цьому кредиту 27.11.2007 року ОСОБА_7 укладає з Банком договір іпотеки № 14/2007/840/0427/ЮМК, предметом якого є трикімнатна квартира, загальною площею 65,68 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, власником якої є ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_9 14.03.2006 року за реєстровим № 837 та ОСОБА_4 із реєстру прав власності № 15714110 від 27 серпня 2007 року, виданого Орендним підприємством Запорізького міжміського бюро технічної інвентаризації.

Також, в якості забезпечення зобов'язань по цьому кредиту 27.11.2007 року ОСОБА_7 укладає з Банком договір застави обладнання № 14/2007/840/0427/ЮМК, відповідно до умов якого ОСОБА_7 передає Банку в заставу стоматологічне обладнання, а саме: стоматологічну установку «Галланте» 2005 р.в. ЕИИ № 07430905; стоматологічну установку «Галланте» 2005 р.в. ЕИИ № 07430906; крісло стоматологічне ЕСО-19, 2005 р.в. пр.. № 1; крісло стоматологічне ЕСО-19. 2005 р.в. пр. № 2.

Для забезпечення повернення кредитних коштів, 27.11.2007 року між Банком та ОСОБА_5 Юрієвою був укладений договір поруки № 14/2007/840/0427/ЮМК.

ОСОБА_7 була надана довідка для пред'явлення її в Банк, відповідно до якої за адресою: АДРЕСА_4 зареєстровано дві особи: ОСОБА_7 та батько дружини ОСОБА_10. Донька позивача ОСОБА_8 була зареєстрована і мешкала разом з ОСОБА_11 за адресою: АДРЕСА_5, що також підтверджується довідкою.

Відповідно до копії паспорту ОСОБА_5, як була нею ж завірена 27.11.2007 року, вона зареєстрована за адресою: бул. ГвардійськийАДРЕСА_6. ОСОБА_5 також дала згоду на передачу в іпотеку своїм чоловіком ОСОБА_7 квартири АДРЕСА_7, що підтверджується заявою від 27.11.2007 року, яка була посвідчена приватним нотаріусом.

У Заявці на отримання кредиту від 27.11.2007 р. у графі «Сімейний стан» ОСОБА_7 зазначив «Женат». В жодній з граф Заявки не зазначено наявність у ОСОБА_7 неповнолітніх дітей.

За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Таким чином при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом про визнання іпотечного договору недійсними в інтересах малолітньої дитини. В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що її двоє неповнолітніх дітей проживали на час укладення оспорюваних договорів і проживають станом на час вирішення спору в квартирі за адресою: АДРЕСА_2, іпотечний договір був укладений без попереднього дозволу органу опіки та піклування й тому повинен бути визнаний недійсним.

Як зазначено, судом установлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 на праві власності належить відповідачу ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_9 ще 14.03.2006 року. 27 листопада 2007 року ОСОБА_7 уклав із ПАТ КБ «Надра» кредитний договір на споживчі потреби, в забезпечення виконання яких передав у іпотеку належну йому на праві власності вказану квартиру. При укладенні іпотечних договорів ОСОБА_7 не повідомив той факт, що право користування житлом у квартирі мають його неповнолітні дитина, й попереднього дозволу на вчинення оспорюваних правочинів орган опіки та піклування не давав.

Статтею 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей" передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України "Про охорону дитинства", статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов'язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов'язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Згідно з положеннями частин четвертої та п'ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Згідно зі статтею 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України "Про іпотеку", не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

У справі, яка переглядається, неповнолітні діти на момент укладення спірного договору не мали права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2. Вони набули права користування житлом, - зазначеною квартирою, як члени сім'ї власника відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України "Про охорону дитинства", та зберігають це право протягом часу перебування квартири в іпотеці.

За таких обставин у суду не було підстав для задоволення позову про визнання недійсними іпотечних договорів, оскільки їх укладення хоч і відбулося без попереднього дозволу органу опіки та піклування, проте не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права неповнолітніх на користування зазначеним житлом.

Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі ОСОБА_12 проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Порушення ОСОБА_7 умов кредитного договору та в зв'язку з цим звернення банком стягнення на передану в іпотеку квартиру за адресою: АДРЕСА_2 - імовірні. Проте імовірність виникнення такої ситуації в майбутньому не може слугувати достатньою підставою для висновку про необхідність захисту, шляхом визнання недійсними іпотечних договорів, примарного права неповнолітніх на збереження саме цієї квартири як місця їх проживання.

Так, відповідно до частини другої статті 39 Закону України "Про іпотеку" одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Верховний Суд України в складі судової палати у цивільних справах за результатами розгляду справи № 6-1892цс15 прийняв постанову від 30 вересня 2015 року, справи № 1630цс15 - постанову від 11 листопада 2015 року, справи № 6-1061цс15 - постанову від 25 листопада 2015 року, в яких піддав аналізу правильне застосування приписів статті 39 Закону України "Про іпотеку" в поєднанні зі статтею 40 цього Закону та статтею 109 ЖК УРСР, і сформував наступний правовий висновок.

За змістом частини другої статті 40 Закону України "Про іпотеку" та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України "Про іпотеку" застосовуються як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР. Тобто особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

З урахуванням зазначених висновків, судова палата в цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області в справі, яка переглядається, виходить із того, що в іпотеку ОСОБА_7 передав квартиру, яка була придбана ним у березні 2006 році, а не за рахунок отриманих у листопаді 2007 року кредитних коштів. Тому неповнолітні, як мешканці зазначеної квартири, які мають право користування житлом, не можуть бути виселений із неї без надання іншого постійного житла й у тому випадку, якщо на квартиру як на предмет іпотеки банк зверне стягнення.

Окрім цього, правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, - звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Крім того, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України). Відповідно до частин другої та третьої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Верховний Суд України в складі Судової палати у цивільних справах за результатами розгляду справи № 6-384цс15 прийняв постанову від 30 вересня 2015 року, в якій сформував правовий висновок про те, що власник майна, який є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші наслідки, передбачені законодавством, які застосовуються органами опіки та піклування.

Таким чином висновок суду першої інстанції про відмову в позові є вірним.

З огляду на наведені обставини та правовий висновок Верховного Суду України, зроблений 20 січня 2016 року за результатами розгляду справи № 6-2940ц15, колегія суддів вважає доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновки суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, які являються обов'язковою підставою для скасування судового рішення.

Доводи апеляційної скарги зводяться лише до незгоди з рішенням суду першої інстанції, ґрунтуються фактично на тих же доводах, на які посилалась позивач в суді першої інстанції, як на підстави задоволення позову, вони фактично оцінені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні і його висновків не спростовують.

Отже висновки суду першої інстанції відповідають матеріалам справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, та підстав для його скасування колегія судів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315, 317 колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 яка діє в інтересах ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: