Ухвала суду № 57111985, 12.04.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/401/2016(м)

264/11838/13-ц

Головуючий у 1 інстанції: Литвиненко Н.В.

Суддя-доповідач: Попова С.А.

Категорія 55

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

12 квітня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого Попової С.А.,

суддів Ігнатоля Т.Г., Кочегарової Л.М.,

за участю секретаря Герасимової Г.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 листопада 2014 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2013 року ОСОБА_2, який перебував у трудових відносинах із ПАТ «ММК ім. Ілліча» з 1997 року по 12.07.2010р., звернувся до суду із позовом до колишнього роботодавця, уточнивши в подальшому редакцію позовних вимог (а.с. 20-21), про стягнення середнього заробіткУ за час затримки розрахунку при звільненні, обчисленого за період з 12.07.2010р. по березень 2014 року, внаслідок невиплати йому індексації заробітної плати із компенсацією втрати частини заробітної плати за період його роботи з березня 2003 року по момент звільнення у липні 2010 року.

В ході розгляду справи на звернення позивача підприємством у березні 2014 року сплачено ОСОБА_2 889грн. заборгованої за період з березня 2003р. по липень 2006 року включно індексації по заробітній платі із компенсацією втрати частини доходів через невиплату зарплати.

Заочним рішенням Іллічівського районного суду Донецької області від 03 листопада 2014 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «ММК ім. Ілліча» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки виплати заборгованої індексації заробітної плати з компенсацією у розмірі 2500грн. з утриманням з ПАТ «ММК ім. Ілліча» з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті. Стягнуто з ПАТ «ММК ім. Ілліча» в дохід держави судовий збір у розмірі 229,40грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просив рішення змінити, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача - ОСОБА_3, який підтримав доводи скарги, заперечення проти скарги представника ПАТ «ММК ім. Ілліча» - Новгородську В.В., розглянувши справу відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України у відсутність повідомленого про дату і час розгляду справи позивача ОСОБА_2, дослідивши письмові матеріали справи і перевіривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, за таких підстав.

Як встановлено судом, позивач з 29.08.1997р. по 12.07.2010р. перебував у трудових відносинах з ПАТ "ММК ім. Ілліча"; 12.07.2010р. звільнений з підприємства за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

З матеріалів справи вбачається, що на момент звільнення позивача йому не було виплачено заборгованість по заробітній платі, що складається з індексації заробітної плати, не призведеної в період його роботи за період з березня 2003 року по липень 2006 року включно в сумі 524,33грн., та нарахованої компенсації за втрату частини доходів через затримку виплати заробітної плати в цей період - в сумі 539,53грн., а всього 1063,86грн.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для застосування відповідальності за ст. 117 КЗпП щодо роботодавця зі стягненням з останнього на користь працівника середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні. При цьому суд зменшив розмір обчисленого середнього заробітку до 2500грн., виходячи з наявності спору між сторонами щодо розміру заборгованості із заробітної плати, з огляду на принцип співмірності, враховуючи розмір спірної суми, на яку мав право позивач, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком.

З такими висновками суду не можна не погодитись з огляду на наступне.

Згідно зі ст.ст. 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За положеннями частини 2 наведеної норми: при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник, або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У відповідності з п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999р. з подальшими змінами, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Саме до цього зводяться правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 11.02.2015р. у справі № 6-223цс14.

Як підтверджено в суді апеляційної інстанції, вказана у довідці підприємства сума заборгованості 1063,86грн. (індексація з компенсацією за період березень 2003р.-липень 2006р. включно), що за відрахуванням податків і обов'язкових платежів становить 889 грн. була виплачена роботодавцем позивачеві у березні 2014 року за платіжною відомістю.

Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом України 23.12.2015р. у справі № 6-837цс15, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначеністаттею 116 цього Кодексу.

Матеріали справи свідчать про виникнення між сторонами спору щодо розмір заборгованої заробітної плати з індексації із компенсацією, що вбачається з: заявлення ОСОБА_2 позову про стягнення заборгованості з індексації заробітної плати і компенсації за період з березня 2003р. по момент звільнення 12.07.2010р.; виплати роботодавцем суми індексації із компенсацією за період менший, аніж заявлено у позові, березень 2003р.-липень 2006р. включно, в чому полягає часткове (по періоду і сумі) визнання роботодавцем пред'явлених позивачем у первісній редакції позову за період з 01.03.2003р. по 12.07.2010р.; такий спір виник після того, коли сума заборгованої індексації із компенсацією повинні були сплачені роботодавцем позивачеві.

Тож, суд дійшов правильного висновку про те, що за наявності між сторонами спору щодо розміру заборгованості із заробітної плати, розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зменшенню, з урахуванням принципу співмірності та істотності суми заборгованості порівняно із середнім заробітком.

Колегія суддів не може погодитись із доводами апеляційної карги позивача про відсутність підстав для зменшення розміру середнього заробітку в порядку, оскільки у змісті уточненої позовної заяви (а.с. 20-21) позивач визнає часткову виплату йому підприємством у березні 2014 року в позасудовому порядку заборгованості. Залишення ж позивачем позову про стягнення заборгованості по індексації із компенсацією без розгляду, на що посилається позивач в апеляційній скарзі, не є наслідком остаточного вирішення спору, не свідчить про відсутність (або анулювання, або вирішення по суті) спору про розмір сум заборгованості, на відміну від закриття провадження за позовом з ініціативи позивача (такої волі позивач не висловив).

Із урахуванням виникнення між сторонами спору щодо розміру заборгованості по заробітній платі, після звільнення працівника, загальної суми індексації із компенсацією 1063,86грн., що за відрахуванням податків і обов'язкових платежів за платіжною відомістю була виплачена позивачеві в сумі 889грн., істотністю виплаченої суми у порівнянні із середнім заробітком, математично розрахованим судом в розмірі 142122,24грн., суд дійшов обґрунтованого, на погляд колегії суддів висновку, про розмір відшкодування в сумі 2500грн., що ґрунтується на положеннях ч. 2 ст. 117 КЗпП України, принципі співмірності, узгоджується із роз'ясненнями у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», а також відповідає правовим позиціям Верховного Суду України, викладеним у наведених постановах.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду позивачем і його представником не надано і в суді апеляційної інстанції. Порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

За таких обставин, на підставі ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга позивача ОСОБА_2 підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Заочне рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий С.А.Попова

Судді Т.Г.Ігнатоля

Л.М.Кочегарова