Рішення № 57108544, 12.04.2016, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/837/16Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 27 Первак М. О. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоНерушак Л. В.суддівПальонного В. С. , Карпенко О. В. при секретаріВинник І. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 16 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики ,-

в с т а н о в и л а :

01 грудня 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики, посилаючись на те, що 01 листопада 2014 року до нього звернулася ОСОБА_7 з проханням позичити їй кошти в розмірі 43000 грн. терміном на 1 місяць, тобто до 01 грудня 2014 року. Про отримання грошей та зобов'язання їх повернути відповідач ОСОБА_7 надала розписку, яку власноручно написала у присутності позивача та його дружини.

Позивач ОСОБА_6 вказує в позові, що після обумовленого між ними терміну повернення боргу, відповідач боргу не повернула, зустрічей уникає, про причини не повернення боргу не повідомила, а тому він звернувся до суду із даним позовом та просив стягнути з ОСОБА_7 на його користь боргу в сумі 43000 грн. та судові витрати.

Рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 16 лютого 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_6 оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно трактовано вимоги закону. Просить скасувати рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 16 лютого 2016 року та ухвалити нове рішення, або змінити рішення, яким стягнути з відповідача ОСОБА_7. на його користь кошти в сумі 43000 грн. та судові витрати по сплаті судового збору та витрат на правову допомогу.

Сторони в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується даними судових повісток про вручення від 29.03. 2016 року. Заяв про перенесення розгляду справи до суду не надходило.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягає застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення із відповідача боргу за договором позики, суд першої інстанції виходив з недоведеності вимог позивачем, оскільки вважав, що дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме ксерокопією розписки, оригінал якої знаходиться безпосередньо у позивача, судом встановлено, що дата отримання коштів взагалі відсутня, а дата написання розписки не конкретна і не зрозуміла. В самому тексті розписки вказано: «Дана мною ОСОБА_7 розписка в том, що гроші в сумі 43000 (сорок три тисячі), які я взяла в ОСОБА_6 поверну через 30 днів». а із позовною заявою про стягнення боргу за договором позики до суду звертається ОСОБА_6, а не ОСОБА_6, як зазначено в розписці.

Однак, колегія суддів вважає, що судом безпідставно та необґрунтовано відмовлено у задоволенні позову, оскільки висновки суду не ґрунтуються на вимогах закону і обставинах справи, наявних у справі доказах, а рішення суду ухвалено з невірним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судом першої інстанції 01 листопада 2014 року відповідач ОСОБА_7 написала розписку, згідно якої зобов'язувалася повернути позивачу ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 43000 грн. через 30 днів.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

01 грудня 2015 року ОСОБА_6, звертаючись до суду із даним позовом, посилався на те, що в обумовлений термін відповідач ОСОБА_7 борг не повернула, в зв'язку із чим просив стягнути з неї зазначену в розписці суму боргу.

Відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частинами 1, 2 статті 1047 ЦК України встановлено, що договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах № 6-63цс13 від 18 вересня 2013 року та № 6-50цс16 від 24 лютого 2016 року, яка згідно зі ст. 360 - 7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідач ОСОБА_7 позов не визнавала та пояснювала, що гроші у позивача ОСОБА_6 не брала. Однак, згідно даних звукозапису судового засідання, яке відбулося 11 грудня 2015 року, вбачається, що відповідач ОСОБА_7 не заперечувала про написання нею розписки позивачу в листопаді 2014 року, копія якої ним надана до суду при подачі позовної заяви. Відповідач підтвердила, що власноручно написала розписку позивачу.

16 лютого 2016 року в судовому засіданні було досліджено оригінал вказаної розписки, де відповідач ОСОБА_7 також підтвердила, що це саме та розписка, яку вона писала ОСОБА_6

Із матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції звертався до правоохоронних органів - Маньківського відділення Уманського відділу головного управління Національної поліції в Черкаській області з приводу чи мав місце факт крадіжки грошей в сумі 45000 гривень з будинку позивача ОСОБА_6 в серпні 2014 року, проживаючого в АДРЕСА_1 ; чи відкрито кримінальне провадження по факту крадіжки, та чи входила в коло підозрюваних осіб відповідач ОСОБА_7, проживаюча за адресою АДРЕСА_2.

На даний лист судом отримано відповідь, що така крадіжка мала місце, в слідчому відділенні відкрито кримінальне провадження по факту даної крадіжки. Однак, відповідачу ОСОБА_7 підозра не вручалась, в якості підозрюваної вона не допитувалась по даній справі по факту крадіжки та не затримувалась ( а.с.23).

В матеріалах справи відсутні докази, що відповідач ОСОБА_7 зверталась до правоохоронних органів, чи до суду з відповідними заявами, про застосування до неї тиску, погроз та примусу з боку позивача ОСОБА_6 з приводу написання розписки в листопаді 2014 року. Також не містять матеріали справи доказів щодо того, що відповідач ОСОБА_7 зверталась до суду з вимогою про оспорювання даного договору позики, посилаючись, що нею не було отримано коштів від позивача в сумі 43000 гривень, а розписка написана під тиском позивача.

Виходячи із вищевикладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є обгрунтованими та підлягають задоволенню, однак апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскільки апелянт просив змінити рішення суду першої інстанції, а колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення вимог позивача.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_6 підлягає до часткового задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог, оскільки відмовляючи у задоволенні позовних вимог, судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування рішення суду.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_7 на користь позивача ОСОБА_6 боргу за договором позики в розмірі 43000 грн.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Отже, стягненню з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 підлягають судові витрати в сумі 3014,20 грн. (судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 478,20 грн., 536,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги та 2000 грн. витрат на правову допомогу).

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів ,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - задовольнити частково.

Рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 16 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики скасувати, ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_6 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 43000 (сорок три тисячі гривень 00 копійок) боргу за договором позики від 01. 11. 2014 року.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 судові витрати в сумі 3014,20 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :