Рішення № 57105566, 12.04.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №292/261/15-ц Головуючий у 1-й інст. Кулик П. О.

Категорія 27 Доповідач Якухно О. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Якухно О.М.

суддів Коломієць О.С., Жигановської О.С.

з участю секретаря

судового засідання Добровольської Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Червоноармійського районного суду Житомирської області від 05 лютого 2016 року,

встановила:

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося з вказаним позовом, в якому просило, з посиланням на норми Закону України «Про іпотеку» та Цивільного кодексу України, що регулюють захист права власності, в рахунок виконання основного зобов'язання щодо сплати заборгованості в сумі 363271,07 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки : садовий будинок та земельну ділянку площею 450 кв.м., що знаходяться на території Іванівської сільської ради Житомирського району, «Ландиш» (Соколовське) садове товариство № 282, та належать ОСОБА_2, шляхом визнання за ПАТ «Дельта Банк» права власності на зазначене майно. Свої вимоги позивач мотивує тим, що 02.08.2007 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (далі - АКБ «ТАС-Комерцбанк») та ОСОБА_2 укладено кредитний договір на суму 17200 доларів США з терміном погашення до 01.08.2032 року. В цей же день, між банком та відповідачем укладено договір іпотеки вказаного будинку та земельної ділянки з метою забезпечення основного зобов'язання. У подальшому кредитор змінив назву на Відкрите акціонерне товариства «Сведбанк», а 25.05.2012 року передав права вимоги позивачу. Боржник умови договору не виконує і утворилася заборгованість.

Рішенням Червоноармійського районного суду Житомирської області від 05 лютого 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове - про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що судом неналежним чином досліджені докази по справі надані сторонами та зроблено невірний висновок про виконання позичальником умов основного договору.

Представник відповідача заперечує у задоволенні апеляційної скарги і пояснив, що відповідач сплачувала кредит, іноді допускаючи прострочення у зв'язку із зміною курсу валют. Звертає увагу на те, що банк надіслав вимогу про дострокове погашення кредиту 26.08.2015 року, а вже 31.08.2015 року звернувся до суду, не надавши місячний термін для врегулювання спору, а також відсутність нотаріально завіреного договору іпотеки..

Розглянувши справу в межах визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із наданих відповідачем банківських квитанцій про сплату коштів, на підставі яких вважав недоведеним факт невиконання ОСОБА_2 умов кредитного договору.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З матеріалів справи вбачається, що 02 серпня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк», яке в подальшому перейменовано у ВАТ «Сведбанк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №0501/0807/71-196, за умовами якого позичальник отримала кредит в сумі 17200 дол.США під 12,5% річних і строком до 01.08.2032 року.

В цей же день, між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_2 як іпотекодавцем підписано договір іпотеки нерухомого майна : садового будинку, що знаходиться на території Іванівської сільської ради Житомирського району, «Ландиш» (Соколовське) садове товариство № 282, до якого належить огорожа № 1 та колодязь літ. «І», загальною площею 49,7 кв.м.; земельної ділянки площею 450 кв.м., що знаходиться за вказаною адресою.

06.03.2009 року до основного договору внесено зміни, яким розмір кредиту визначено в сумі 15174 дол. США та встановлено розмір ануїтетного платежу в сумі 178 дол.США щомісячними платежами до 10 числа кожного місяця.

25.05.2012 року між ВАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за яким до останніх перейшло право вимоги за основними та забезпечувальними зобов'язаннями.

Згідно розрахунку позивача станом на 28.07.2015 року заборгованість по кредитному договору становила 16465,71 дол.США, що по курсу НБУ становить 363271,07 грн., з яких : 15328,41 дол.США по тілу кредиту, 1137,3 дол.США по відсоткам за користування кредитом.

Представником відповідача надано для огляду квитанції про сплату кредиту, розмір яких відповідає сумам зазначеним у заяві (а.с.102).

Однак судом першої інстанції не надано належної оцінки довідці банку про розмір простроченої заборгованості (а.с.8), умовам додаткової угоди (а.с.21-29) та вказаним квитанціям.

Так, за умовами п.3.1.1 Договору про внесення змін № 1 до кредитного договору відповідач повинна сплачувати щомісячно ануїтетний платіж в розмірі 178 дол.США, тобто по 2136 дол.США щорічно, починаючи з 10.03.2009 року.

За період з 01.01.2010 року по 31.08.2015 року позичальник повинна була сплатити 12104 дол.США заборгованості по тілу кредиту та процентам за користування ним (без врахування штрафних санкцій за прострочення сплати), але згідно наданих відповідачем квитанцій сплачено за цей період менше 11000 дол.США.

Таким, чином відповідачем не спростовано розрахунок заборгованості, наданий банком, та наявність простроченої заборгованості на суму 1134,11 дол.США, а тому висновок суду про недоведеність позивачем заборгованості є помилковим.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч.2 ст.1050 ЦК України).

25.08.2015 року ПАТ «Дельта Банк» надіслав ОСОБА_2 вимогу про сплату простроченої заборгованості в розмірі 1134,11 дол.США, що по курсу НБУ становить 25021,05 грн., з яких по тілу кредиту 137,28 дол.США, по процентам 996,83 дол.США, а у разі її невиконання у встановлені законом строки - сплатити достроково всю суму кредиту в розмірі 16465,71 дол.США.

Вимога направлена 26.08.2015 року та отримана ОСОБА_2 28 серпня 2015 року, що не заперечується представником відповідача.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.33 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

При вирішенні даної категорії справ судам слід встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.03.2016 року по справі № 6-1851цс15.

Враховуючи наведене, можна дійти висновку, що Закон України «Про іпотеку» (далі - Закон) надає право іпотекодержателю звернути стягнення на іпотечне майно шляхом позасудового врегулювання спору на підставі окремого договору або відповідного застереження в іпотечному договорі (ст.36 Закону) : передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у порядку, встановленому ст.37 Закону, чи від свого імені продати предмет іпотеки у порядку, встановленому ст.38 Закону, або за рішенням суду (ст.39 Закону) з встановленням судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст.38 цього Закону. При цьому, захистити своє право на іпотечне майно при застосуванні ст.37 Закону іпотекодержатель може при дотриманні умов договору.

Згідно п.11 Іпотечного договору Іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі, якщо на день, визначений основним зобов'язанням, іпотекодавець не поверне іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, платежі та санкції, що передбачені та/або випливають з основного зобов'язання, а також в інших випадках, передбачених основним зобов'язанням за цим договором, в тому числі у випадку одноразового прострочення основного зобов'язання (як основного боргу так і процентів за ним).

При настанні зазначених у абзаці першому цього пункту договору випадків іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушень основного зобов'язання та зобов'язань, передбачених цим договором, у не менш ніж тридцятиденний строк, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору.

На підставі пункту 12 іпотечного договору іпотекодержатель має право звернути стягнення : за рішенням суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеним шляхом здійснення застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке викладене в пп.12.3.1 та 12.3.2 цього пункту договору.

Згідно пп.12.3.1 Іпотечного договору задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст.37 Закону. Відповідно до ст.37 Закону у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті п.12.3 договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. Сторони, з розумінням змісту ст.37 Закону свідчать, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень цього підпункту п.12.3 цього договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензії іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржено іпотекодавцем в судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що повністю виконав основне зобов'язання.

Аналізуючи правову позицію Верховного Суду України, умови Іпотечного договору та вимоги ст.37 Закону, колегія суддів приходить до висновку, що ПАТ «Дельта Банк» набуває можливість реєстрації права власності на іпотечне майно згідно застереження в Іпотечному договорі за наявності заборгованості по основному договору та дотриманні процедури позасудового врегулювання спору, тобто на підставі договору.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (ч.2 ст.37 Закону).

Як встановлено у судовому засіданні, вимога про дострокове погашення боргу та можливе звернення стягнення на майно боржника направлена 26.08.2015 року і отримана ОСОБА_2 28.08.2015 року.

У листі-вимозі ПАТ «Дельта Банк» надав тридцятиденний строк для виконання основного зобов'язання і повідомив про звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно у разі невиконання цієї вимоги.

Однак, позов подано до суду 31.08.2015 року, тобто через 5 днів після направлення такої вимоги та без дотримання встановленого строку для позасудового врегулювання спору.

За таких обставин, коли ПАТ «Дельта Банк» заявив вимогу про визнання за ним права власності на іпотечне майно, порядок набуття якого у такий спосіб передбачено для позасудового врегулювання спору на підставі договору (ст.36 Закону), а не у судовому порядку (ст.39 Закону), який дозволяє звертатися із вимогою без дотримання тридцятиденного строку попередження (ч.2 ст.35 Закону), є обов'язковим виконання вимог, передбачених ч.1 ст.35 Закону.

ПАТ «Дельта Банк» згідно умов договору та вимог ст.ст.35-37 Закону на час звернення до суду не дотримався встановленого законом та договором строку для позасудового врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, тобто не набув право власності на іпотечне майно згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в Іпотечному договорі, в т.ч. і права на його реєстрацію, а тому посилання на норми законодавства, що регулюють захист права власності, є безпідставним і звернення до суду з таким позовом - передчасним.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Згідно із ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1 ст.575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню (ч.1 ст.577 ЦК України в редакції на час підписання договору).

Згідно із ст.3 Закону України «Про іпотеку» (в редакції на час підписання договору) взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ч.1 ст.220 ЦК України).

ПАТ «Дельта Банк» долучив до позовної заяви копію Іпотечного договору від 02.08.2007 року, який оформлений у простій письмовій формі (а.с.30-31).

Доказів про його нотаріальне посвідчення ПАТ «Дельта Банк» не надав, а тому виникнення за ним у сторін відповідних прав та обов'язків є також недоведеним.

Враховуючи невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального та матеріального права, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову у задоволенні позову з інших підстав.

Керуючись ст. ст. 209, 218, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.

Рішення Червоноарміського районного суду Житомирської області від 05 лютого 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки з інших підстав.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Судді