Ухвала суду № 57101631, 05.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" квітня 2016 р. м. Київ К/800/47260/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську до Товариства з додатковою відповідальністю «Полімер» про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю «Полімер» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року,-

у с т а н о в и л а :

У вересні 2014 року Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську (далі -УПФ) звернулося з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Полімер» (далі - Товариство) в якому, з урахуванням уточнень, просило стягнути заборгованість з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах за Списками №№ 1, 2, за період з 1 квітня по 1 липня 2014 року, у розмірі 103741,56 грн. (далі - спірні витрати).

В обґрунтування позову УПФ посилалось на порушення Товариством вимог пункту «а», «б-з» статті 13 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII), Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон 1058-ІV) та Інструкції «Про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України» (далі - Інструкція № 21-1), затвердженої Постановою Правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року №21-1 (усі в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин),та просило про задоволення позову.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року позовні вимоги задоволено.

У касаційній скарзі Товариство, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить їх рішення частково скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог щодо відшкодуванням спірних витрат з виплати пенсії у зв'язку з продовженням пенсійного віку деяким громадянам в сумі 14550,20 грн. та доплату за попередній період у розмірі 21669,02 грн., всього в сумі 36219,22 грн. В решті позовні вимоги відповідач визнав.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначається, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство перебуває на обліку УПФ як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Згідно розрахунку фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «а», «б» - «з» статті 13 Закону № 1788-XII, за Товариством рахується заборгованість, що утворилася за період з 1 квітня по 1 липня 2014 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наявності у відповідача обов'язку відшкодовувати позивачу спірні витрати з виплати і доставки пільгових пенсій колишнім працівникам, у розумінні чинного законодавства.

Проте до такого висновку суди дійшли частково без з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін, в порушення норм матеріального і процесуального права виходячи з наступного.

Так, за змістом пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими й важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через такі фонди особам, зазначеним в абзаці 1 цього пункту, пенсії призначаються за нормами Закону № 1058-IV в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом № 1788-ХІІ. У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 Закону № 1058-IV. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності зазначеним Законом.

До набрання чинності Законом № 1058-IV питання про відшкодування витрат на виплату і доставку пенсій, призначених, зокрема, відповідно до пунктів «б» - «з» частини 1 статті 13 Закону № 1788-XII було врегульовано Законом України від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 400/97-ВР), відповідно до положень якого позивач входив до переліку платників збору на обов'язкове державне пенсійне забезпечення.

Згідно абзацу четвертого пункту 1 статті 2 Закону № 400/97-ВР для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону, об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б» і «з» статті 13 Закону № 1788-XII до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12 Закону № 1788-XII.

Абзацом третім пункту 1 статті 4 Закону № 400/97-ВР встановлено ставку на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 100 відсотків від об'єкта оподаткування, визначеного абзацом четвертим пункту 1 статті 2 цього Закону.

При цьому щодо нарахування пенсійним органом відповідачу сум на відшкодування витрат з виплати та доставки пенсій, призначених на підставі пункту «а» статті 13 Закону № 1788-XII, слід виходити з того, що обов'язок відшкодовувати їх ґрунтується на абзаці четвертому підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, відповідно до якого підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до ПФУ плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що витрати на виплату та доставку пенсій, призначених особам відповідно до пунктів «а», «б» - «з» частини 1статті 13 Закону № 1788-XII за списками № 1 та № 2, покриваються підприємствами та організаціями. При цьому обов'язок підприємств та організацій з відшкодування цих витрат, понесених ПФУ після 1 січня 2004 року, не пов'язаний із датою призначення такої пенсії чи часом набуття необхідного для цього пільгового стажу (до чи після набрання чинності Законом № 1058-IV).

Винятком із цього правила є лише порядок покриття витрат на виплату та доставку пенсій особам, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, оскільки за змістом абзацу п'ятого підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV виплата пенсій таким особам здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів ПФУ, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, а отже, і витрати на виплату та доставку пільгових пенсій покриваються за рахунок ПФУ та Державного бюджету України відповідно.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не заперечується його обов'язок відшкодовувати витрати на виплату та доставку пільгових пенсій колишнім працівникам підприємства.

Разом з тим, суть спору сторін зводиться до визначення спірного відшкодування з урахуванням виплати пенсії у зв'язку з продовженням пенсійного віку в сумі 14550,20 грн. та доплату за попередній період у розмірі 21669,02 грн., разом в сумі 36219,22 грн., зокрема виплаченої громадянам ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11

Суди правильно встановили, що пільгові пенсії, призначені на підставі пунктів «а», «б» - «з» частини 1статті 13 Закону № 1788-XII підлягають відшкодуванню підприємствами, на яких ці особи отримали відповідний стаж.

Кінцевою датою такого відшкодування є момент досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону № 1058-IV.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV (у редакції станом до 1 жовтня 2011 року) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками - 55 років та наявності страхового стажу не менше п'яти років. Аналогічна норма існувала і у Законі України «Про пенсійне забезпечення», відповідно до статті 12 якого право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

1 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VI від 8 липня 2011 року, яким до наведеної статті було внесено зміни, та, зокрема, було здійснено підвищення пенсійного віку для жінок та чоловіків.

Разом з тим, вказаним Законом не передбачено зміни порядку відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій за віком на пільгових умовах.

Проте, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на зміни в законодавстві щодо підвищення пенсійного віку для жінок та чоловіків та не з'ясували коли саме ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 досягли пенсійного віку, і не навели відповідних мотивів, до якого часу за відповідачем зберігається обов'язок з відшкодування спірних витрат.

Суди не з'ясували усі обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення спору сторін, не навели відповідних розрахунків зі спірних витрат тощо.

Отже неповне з'ясування судами дійсних обставин справи призвело до ухвалення судових рішень, які не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності і обґрунтованості.

Тому рішення судів підлягають скасуванню, а справа згідно правил статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України направленню на новий розгляд, оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судових рішеннях.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-

у х в а л и л и л а :

Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Полімер» задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.

Судді: Я.Л. Іваненко

М.І. Мойсюк

В.В. Тракало