Ухвала суду № 57101395, 24.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" лютого 2016 р. м. Київ К/9991/56729/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Олендера І.Я.,

секретар судового засідання Мартиненко Г.В.,

за участю:

представника позивача - Кулія В.М.,

представника відповідача - Пилипенка С.М.,

представника Генеральної прокуратури України - Семененка В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Бурова компанія «Букрос»

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2011 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2012 року

у справі № 2а-1670/7079/11

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Бурова компанія «Букрос»

до Державної податкової інспекції у місті Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (яка є правонаступником Державної податкової інспекції у місті Полтаві)

за участю Прокуратури Полтавської області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Відкрите акціонерне товариство «Бурова компанія «Букрос» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Полтаві (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 15 березня 2011 року №0000442301/0, № 0000652306, № 0000571702/0 та від 06 червня 2011 року № 000126301.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2011 року у задоволенні позову було відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2012 року постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2011 року було залишено без змін.

В касаційній скарзі ВАТ «Бурова компанія «Букрос», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2012 року і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу ДПІ у м. Полтаві, посилаючись на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2012 року - без змін.

У відповідності до положень частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну відповідача - ДПІ у м. Полтаві його правонаступником - ДПІ у м. Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 12 березня 2015 року.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін та Генеральної прокуратури України, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у м. Полтаві була проведена планова виїзна перевірка ВАТ «Бурова компанія «Букрос» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2009 року по 30 вересня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2009 року по 30 вересня 2010 року, за результатами якої складений акт № 1366/23-2/00143136 від 28 лютого 2011 року.

За висновками акта перевірки позивачем були порушені, зокрема: вимоги підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 3 квартали 2010 року на 4271296,00 грн. та заниження податку на прибуток на загальну суму 1142459,00 грн., у тому числі по періодах: за 1 квартал 2010 року - 1062153,00 грн., за півріччя 2010 року - 1071305,00 грн. (у тому числі за 2 квартал 2010 року - 9152,00 грн.), за 3 квартали 2010 року - 1142459,00 грн. (у тому числі за 3 квартал 2010 року - 71154,00 грн.); вимоги пунктів 3.1, 3.2, 7.39, 7.41 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, які полягали у проведення грошових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжних документів, які б підтверджували сплату покупцем готівкових коштів, на загальну суму 197828,36 грн.; вимоги підпунктів 4.2.1, 4.2.9, 4.2.15 пункту 4.2 статті 4, підпунктів 8.1.1, 8.1.2, 8.1.4 пункту 8.1 статті 8, підпункту 9.10.12 пункту 9.10 статті 9, пункту 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що призвело до неутримання та неперерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 28400,22 грн., у тому числі: за 2009 рік - 5514,46 грн., за 2010 рік - 22885,76 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що: позивачем були проведені розрахунки на загальну суму 197828,36 грн. без подання одержувачами коштів платіжних документів, які б підтверджували сплату ними готівкових коштів, а саме: 23 липня 2009 року - видатковий касовий ордер юридичній особі на суму 10000,00 грн., 24 грудня 2009 року - 400,00 грн. ОСОБА_4, 17 грудня 2009 року - 785,00 грн. ОСОБА_4, 23 грудня 2009 року - 110,00 грн. ОСОБА_5, 08 січня 2010 року - 455,00 грн. ОСОБА_5, 28 липня 2010 року - 18,00 грн. Кулій В.М.; до авансових звітів додані документи, які не відповідають вимогам чинного законодавства (видача коштів підзвітній особі ОСОБА_6 у загальній сумі 186060,36 грн. 03 листопада 2009 року, 05 лютого 2010 року); позивач неправомірно не відобразив у складі валових доходів за 1 квартал 2010 року прострочену кредиторську заборгованість у загальній сумі 8569996,00 грн. (по контрагентах: Валком ЛТД (330155,33 грн.), ТОВ «Букрос-гео» (120584,32 грн.), ТОВ Фірма «Венданта ЛТД» (784767,05 грн.), Гарант плюс (1681100,00 грн.), Полюс (127000,00 грн.), Донметсплав 1414355,50 грн.), ТД «Полтаванафтопродукт» (46438,07 грн.), ТОВ «Тритон ЛТД» (27085,00 грн.), ОСОБА_7 (12382,00 грн.), Корпорація Канія інвестментс лімітед (3490381,00 грн.), Роде-експлтрейш Техно (2606,31 грн.), ПП «Санабель ЕКС» (1332363,12 грн.), Підприємство «АОММ Компані» (600778,00 грн.); позивач неправомірно включив до складу валових витрат рядок 04.13 декларацій з податку на прибуток) у 4 кварталі 2009 року та 1 кварталі 2010 року витрати на відрядження голови правління ВАТ «Бурова компанія «Букрос» - ОСОБА_6 у розмірі 186205,00 грн. без підтверджуючих документів (надані документи на арабській мові без перекладу) та доказів зв'язку такого відрядження з основною діяльністю позивача (зовнішньоекономічні договори (контракти) з Іраком за період перевірки не надані); позивач неправомірно не відобразив у 1 кварталі 2009 року - 3 кварталі 2010 року висновки попередньої перевірки, результати якої оформлені актом від 22 квітня 2009 року №884/23-8/00143136 про результати невиїзної документальної перевірки ВАТ «Бурова компанія «Букрос» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2008 року, у якому було встановлено завищення позивачем від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 596344,00 грн. (декларація вцілому за 2008 рік); позивач неправомірно не утримав податок з доходів фізичних осіб із сум, виплачених приватним нотаріусам, за вчинення ними нотаріальних дій, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб у сумі 169,50 грн.; позивач неправомірно не утримав податок з доходів фізичних осіб із суми доходу, отриманого його працівником ОСОБА_8 у вигляді додаткового блага, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб у сумі 38,40 грн.; позивач неправомірно не утримав податок з доходів фізичних осіб із сум, відшкодованих своїм працівникам (прізвища, ім'я та по-батькові яких вказані на 45 аркуші акту перевірки) згідно авансових звітів, які не підтверджені документами встановленої форми та змісту, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб у сумі 265,20 грн.; позивач неправомірно не утримав податок з доходів фізичних осіб із суми доходу, отриманого головою правління ВАТ «Бурова компанія «Букрос» - ОСОБА_6 вигляді додаткового блага, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб у сумі 27930,72 грн.

На вказаний акт перевірки позивачем були подані заперечення, за результатами розгляду яких висновки акту перевірки були залишені без змін.

15 березня 2011 року ДПІ у м. Полтаві на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення форми «С» № 0000652306/0, яким згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, пунктом 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» застосувала до ВАТ «Бурова компанія «Букрос» штрафні (фінансові) санкції (штраф) у сумі 197828,36 грн.

15 березня 2011 року ДПІ у м. Полтаві на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000442301/0, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України збільшила ВАТ «Бурова компанія «Букрос» суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток на 1425073,75 грн., у тому числі: 1142459,00 грн. - за основним платежем, 285614,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

15 березня 2011 року ДПІ у м. Полтаві на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000571702/0, яким згідно з підпунктом 54.3.5 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123, пунктом 127.1 статті 127 Податкового кодексу України збільшила ВАТ «Бурова компанія «Букрос» суму грошового зобов'язання за платежем: податок з доходів найманих працівників на 35500,28 грн., у тому числі: 28400,22 грн. - за основним платежем, 7100,06 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржувались позивачем в адміністративному порядку.

Рішенням ДПА у Полтавській області від 23 травня 2011 року № 1284/10/25-016 «Про результати розгляду скарги» оспорювані податкові повідомлення-рішення були залишені без змін та збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на 10730,63 грн., у тому числі: 8484,50 грн. (34338,00 грн. * 0,25) - основного платежу, 2146,13 грн. - штрафної (фінансової) санкцій (штрафу).

06 червня 2011 року ДПІ у м. Полтаві на підставі вказаного акту перевірки та з урахуванням процедури адміністративного оскарження прийняла податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0001262301, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України збільшила ВАТ «Бурова компанія «Букрос» суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток на 10730,63 грн., у тому числі: 8584,50 грн. - за основним платежем, 2146,13 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що висновки акту перевірки не були спростовані позивачем належними та допустимими доказами.

Однак, погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів не може, з огляду на наступне.

Пунктом 2.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року № 637 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), встановлено, що видача готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт) здійснюється відповідно до законодавства України. Видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, а на всі інші виробничі (господарські) потреби на строк не більше двох робочих днів, уключаючи день отримання готівкових коштів під звіт. Якщо підзвітній особі одночасно видана готівка як на відрядження, так і для вирішення в цьому відрядженні виробничих (господарських) питань (у тому числі для закупівлі сільськогосподарської продукції у населення та заготівлі вторинної сировини), то строк, на який видана готівка під звіт на ці завдання, може бути продовжено до завершення терміну відрядження. Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми. Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.

Відповідно до пункту 1.15 розділу ІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), після повернення з відрядження працівник зобов'язаний до закінчення третього банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи, подати звіт про використання коштів, наданих на відрядження. У межах строків, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» для подання звіту про використання коштів, наданих на відрядження, керівник підприємства (у разі відсутності - його заступник) зобов'язаний прийняти рішення щодо затвердження цього звіту. Сума надміру витрачених коштів (залишку коштів понад суму, витрачену згідно із звітом про використання коштів, наданих на відрядження) підлягає поверненню працівником до каси або зарахуванню на відповідний рахунок підприємства, що їх надало, у грошових одиницях, в яких було надано аванс, у встановленому законодавством порядку. Разом із звітом про використання коштів, наданих на відрядження, подаються документи (в оригіналі), що підтверджують вартість оплачених витрат, із зазначенням форми їх оплати (готівкою, чеком, платіжною карткою, безготівковим перерахунком). У разі відрядження до країн, з якими встановлено повний прикордонний митний контроль, до звіту також додаються завірені відділом кадрів або головним бухгалтером ксерокопії сторінок закордонного паспорта чи документа, що його замінює, з прізвищем відрядженого працівника, відмітками про перетин кордону і візою країни відрядження (у разі відрядження до країн, з якими встановлено візовий режим).

За приписами пункту 1.12 розділу ІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що підтверджують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків готелів (мотелів), страхових полісів тощо. Витрати у зв'язку з відрядженням, що не підтверджені відповідними документами (крім добових витрат), працівникові не відшкодовуються. Витрати у зв'язку з поверненням відрядженим працівником квитка на потяг, літак або інший транспортний засіб можуть бути відшкодовані з дозволу керівника підприємства лише з поважних причин (рішення про відміну відрядження, відкликання з відрядження тощо) при наявності документа, що підтверджує витрати.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року № 637 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням платіжних карток, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів. Касові операції, що проводяться відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», оформляються згідно з вимогами цього Закону.

Відповідно до пункту 7.39 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року № 637 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), під час перевірки звітів про використання коштів для вирішення господарських питань особлива увага приділяється дотриманню підзвітними особами встановлених термінів складання та подання до бухгалтерії відповідних звітів, своєчасність повернення до каси підприємств залишку невикористаних коштів (одночасно з відповідним звітом), наявність оригіналів підтвердних документів, їх погашення тощо. Крім того, ураховується те, що подання звітів про використання коштів із порушенням установлених термінів може дозволятися лише у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю підзвітної особи або за інших обставин, що мають документальне підтвердження.

Пунктом 7.41 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року № 637 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що під час перевірки правильності оформлення видач готівки під звіт як на відрядження, так і на інші потреби встановлюється достовірність підтвердних документів, що додаються до звітів про використання коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в обґрунтування позовних вимог посилався на наявність у нього підтвердних документів щодо виданих під звіт грошових коштів ОСОБА_6, а саме: посвідчень про відрядження від 05 жовтня 2009 року, від 24 грудня 2009 року (т.2 арк. справи 15-16), звітів про відрядження № 1550 від 03 листопада 2009 року, № 430 від 05 лютого 2010 року (т.2 арк. справи 18-199), електронних квитків, квитанцій, чеків, квитанції про сплату пені за зміну дати вильоту, проїзних документів ДП «Укрзалізниця» (т.2 арк. справи 24-34, 100-112, 218-219), копії закордонного паспорту ОСОБА_6 з візами та відмітками (т.2 арк. справи 184-193, 230), протоколу засідання спостережної ради ВАТ «Бурова компанія «Букрос» № 12/09 від 27 серпня 2009 року (.2 арк. справи 194-195), запрошень на подання заявок для участі у тендері (т.2 арк. справи. 200-209), наказу про продовження відрядження (т.2 арк. справи 231), розрахунку добових по звіту (т.3 арк. справи 84-85).

В свою чергу, в обґрунтування правомірності застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) податковий орган посилався на неповноту інформації щодо правильності виплати добових за час перебування у відрядженні на території України (стосовно ОСОБА_4, ОСОБА_9.), а також на те, що підтвердні документи про час перебування у відрядженні за кордоном були складені арабською мовою без додання до них письмово перекладу (стосовно ОСОБА_6).

Разом з цим, у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій не встановили, чи звертався представник податкового органу до позивача із запитом щодо забезпечення перекладу звітних та підтверджуючих документів, виданих іноземною мовою у відповідності до положень підпункту 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» 637 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Крім іншого, колегія суддів вказує, що відповідно до статті 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розрахунковий документ - це документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Статтею 8 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, зокрема, що форма, зміст розрахункових документів, встановлюються Державною податковою адміністрацією України.

На виконання приписів цієї норми було прийняте Положення про форму та зміст розрахункових документів, затверджене наказом ДПА України від 01 грудня 2000 року №614, у пункті 3.2 якого (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, зокрема, що касовий чек повинен містити такі обов'язкові реквізити, як назву та адресу господарської одиниці, а пунктом 2.1 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі відсутності хоча б одного з обов'язкових реквізитів, а також недотримання сфери призначення, документ не є розрахунковим.

Водночас недолік реквізиту розрахункового документа не прирівняний в Положенні до відсутності розрахункового документа.

Разом з цим, судами попередніх інстанцій не була надана належна оцінка поданих позивачем доказів з урахуванням вказаних правових норм.

При цьому, в залежності від встановлених обставин щодо дотримання позивачем вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року № 637 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), суди повинні встановити, чи були дотримані позивачем вимоги Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» щодо нарахування та утримання з виплачених позивачем доходів податку з доходів фізичних осіб (щодо ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_6).

Крім іншого, колегія суддів вказує, що за своєю суттю передбачені статтею Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» штрафні (фінансові) санкції є адміністративно-господарськими санкціями, а тому їх застосування регулюється нормами глави 27 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно частини 1 статті 238, частини 1 статті 250 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків; адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

При цьому, колегія суддів вказує, що передумовою застосування положень статті 250 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до оспорюваних правовідносин є достовірне встановлення судами факту порушення суб'єктом господарювання правил здійснення господарської діяльності.

Відповідно до пункту 5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом 3 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з положеннями підпункту 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов'язаних з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат. Зазначені витрати можуть бути включені до складу валових витрат платника податку лише за наявності підтверджуючих документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхових полісів тощо. Не включається до складу витрат платника податку готівка, витрачена на цілі, визначені підпунктами 5.3.1 та 5.4.4 цієї статті, а також на цілі, не пов'язані з відшкодуванням особистих витрат фізичної особи, яка перебуває у відрядженні. Сума добових визначається: у разі відрядження у межах України та країн, з якими не встановлено або спрощено прикордонний контроль, - згідно з відмітками відряджуючої та приймаючої сторони на посвідченні про відрядження, форма якого затверджується центральним податковим органом; у разі відрядження до країн, з якими встановлено повний прикордонний митний контроль, - згідно з відмітками органів прикордонного контролю у паспорті або документі, що його замінює. За відсутності зазначених відміток сума добових не включається до валових витрат платника податку. Будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу валових витрат платника податку за наявності підтверджуючих документів щодо зв'язку такого відрядження з основною діяльністю такого платника податку - запрошень приймаючої сторони, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку; укладеного договору (контракту); інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь особи, яка відряджена стороною, у переговорах, конференціях або симпозіумах, які проводяться за тематикою, що збігається з основною діяльністю платника податку. За запитом представника податкового органу платник податку має забезпечити за власний рахунок переклад звітних та підтверджуючих документів, виданих іноземною мовою.

Як зазначалося вище, обставини щодо дотримання позивачем встановленого порядку підтвердження витрат на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з ВАТ «Бурова компанія «Букрос» або є членами керівних органів платника податку, судами попередніх інстанцій встановлені не були.

За визначенням, наведеним у пункті 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), що валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до абзацами 2, 5 підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді: сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині 4 статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу»; сум заборгованості, що підлягає включенню до валових доходів згідно з пунктами 12.3 та 12.4 цього Закону.

Згідно із абзацом 3 підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) безповоротна фінансова допомога - це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Згідно з абзацами 1, 2, 4 пункту 1.25 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) безнадійною є заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак, зокрема: заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності; заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна.

Частиною 1 статті 257 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Разом з цим, суди попередніх інстанцій не встановили, чи стала кредиторська заборгованість позивача перед Валком ЛТД (330155,33 грн.), ТОВ «Букрос-гео» (120584,32 грн.), ТОВ Фірма «Венданта ЛТД» (784767,05 грн.), Гарант плюс (1681100,00 грн.), Полюс (127000,00 грн.), Донметсплав 1414355,50 грн.), ТД «Полтаванафтопродукт» (46438,07 грн.), ТОВ «Тритон ЛТД» (27085,00 грн.), ОСОБА_7 (12382,00 грн.), Корпорація Канія інвестментс лімітед (3490381,00 грн.), Роде-експлтрейш Техно (2606,31 грн.), ПП «Санабель ЕКС» (1332363,12 грн.), Підприємство «АОММ Компані» (600778,00 грн.) безповоротною фінансовою допомогою, оскільки договорів, або ж будь-яких інших первинних бухгалтерських документів, які б давали можливість достовірно встановити дату виникнення такої заборгованості, матеріали справи не містять.

Крім іншого, як вбачається з матеріалів справи, позивач також посилався на те, що ухвалою Господаоського суду Полтавської області від 22-24 жовтня 2008 року у справі № 18/257 про визнання ВАТ «Бурова компанія «Букрос» банкрутом було визнано частину кредиторських вимог деяких з вказаних вище контрагентів.

Разом з цим, вказані обставини взагалі не були перевірені судами попередніх інстанцій.

За визначенням, наведеним у абзаці 2 пункту 1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10 серпня 2005 року № 327 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), акт - це службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Отже, висновки, викладені в акті податкового органу, складеного за результатом перевірки, не є обов'язковими ані для платника податків, ані для керівника контролюючого органу. Останній оцінює викладені в акті перевірки доводи і в разі наявності податкових порушень приймає податкове повідомлення-рішення, яке і визначає податкові зобов'язання платникові податків.

Таким чином, висновки, викладені в акті перевірки, є лише відображенням фактичних дій податкових інспекторів-ревізорів та їх особистої думки, а тому не створюють жодних правових наслідків. Відповідно, висновки, викладені в акті перевірки, не порушують права платників податків безвідносно до змісту таких актів, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо протиправності дій по включенню до актів перевірки будь-яких даних.

Згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Як вбачається з матеріалів справи, доказів прийняття податковим органом податкових повідомлень-рішень на підставі висновків акту перевірки від 22 квітня 2009 року №884/23-8/00143136 податковим органом в процесі розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій надано не було, з огляду на що висновки судів попередніх інстанцій щодо обов'язку врахування позивачем відомостей, вказаних в акті перевірки від 22 квітня 2009 року №884/23-8/00143136, без прийняття органом державної податкової служби податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток, є безпідставними, оскільки такий порядок не передбачений законодавством України з питань оподаткування.

Згідно пункту 1.15 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий агент - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону. Податковим агентом, зокрема, є фізична особа, що є суб'єктом підприємницької діяльності чи здійснює незалежну професійну діяльність, яка використовує найману працю інших фізичних осіб, щодо виплати заробітної плати (інших виплат та винагород) таким іншим фізичним особам.

Оподаткування доходів, нарахованих (виплачених) платнику податку податковим агентом визначено пунктом 8.1 статті 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», згідно підпункту 8.1.1 якого (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду (підпункт 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 цього Закону).

Як вбачається з матеріалів справи, обставини щодо того, чи був нарахований та утриманий позивачем до бюджету податок з фізичних осіб під час виплати оподатковуваного доходу приватним нотаріусам за вчинення ними нотаріальних дій судами попередніх інстанцій не досліджувались.

Таким чином, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Колегія суддів зазначає, що в умовах дії закріпленого статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України принципу офіційного з'ясування обставин у справі обов'язковому дослідженню та оцінці підлягають доводи як позивача, так і відповідача, у зв'язку з чим усі обставини, якими сторони обґрунтовують свої доводи, мають бути ретельно перевірені.

Відповідно до положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи те, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2011 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2012 року підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняте обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 55, 160, 167, 210, 220, 221, 223, ч. 2, ч. 4 ст. 227, ст. ст. 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Бурова компанія «Букрос» задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2012 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ І.Я. Олендер