Ухвала суду № 57101374, 05.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

05.04.2016 № К/800/53268/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Кочубій» на постановуКіровоградського окружного адміністративного суду від 11.09.2015 та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2015у справі №П/811/1780/15 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Кочубій» доМаловисківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області проскасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Кочубій» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення Маловисківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області від 24.12.2014 №0005022200 та №0001861700.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11.09.2015, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2015, позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0005022200 від 24.12.2014, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 166312,00 грн., в том числі за основним платежем 133049,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 33263,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0001861700 від 25.12.2014, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 76766,55 грн., в том числі за основним платежем 61413,24 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями -15353,31 грн. - відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позову, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно наказу №506 від 20.10.2014 посадовими особами Маловисківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області було проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Агрофірма "Кочубій" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.06.2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.06.2014 року, за результатами якої складено акт №4/2200/33708245 від 10.12.2014.

Згідно висновків акту перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.198.1, 198.2, п.198.6 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 164191,00 грн.; п. 164.5 ст.164 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податку з доходів фізичних осіб за 2011-2013 рік в сумі 38958,71грн.; п.167.1 ст.167 Податкового кодексу України, внаслідок чого донараховано податку з фізичних осіб за 2011-2013 роки в сумі 22454,53 грн.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки податковим органом прийняті податкове повідомлення - рішення:

- № 0005022200 від 24.12.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 166312,00 грн., в тому числі за основним платежем 133049,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями -33263,00 грн.;

- №0001861700 від 25.12.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 76766,55 грн., в тому числі за основним платежем 61413,24 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями -15353,31 грн.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, мотивував рішення необґрунтованістю донарахування податку на додану вартість контролюючим органом, оскільки реальність господарських операцій позивача із спірними контрагентами підтверджується первинними документами, а тому відсутні законні підстави для визначення йому податкового зобов'язання.

Відмовляючи в решті позову, суди погодились з висновками податкового органу про наявність порушень при обчисленні позивачем податку з нарахованих сум орендної плати за земельні частки /паї/ орендодавцям.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Мотивом для донарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб за 2011-2013 рік в сумі 38958,71 грн. стали висновки податкового органу про порушення ним п. 164.5 ст.164 Податкового кодексу України, а порушення позивачем вимог п.167.1 ст.167 Податкового кодексу України стали підставою для донараховання податку з фізичних осіб за 2011-2013 роки в сумі 22454,53 грн.

Згідно з пп.164.2.5 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування), визначений у порядку, встановленому п.170.1 ст.170 цього Кодексу.

Податковим агентом платника податку орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар (пп. 170.1.1 п. 170.1 ст. 170 Податкового кодексу України).

Доходи, зазначені у підпунктах 170.1.1., 170.1.3. цього пункту, оподатковуються податковим агентом під час їх виплати за їх рахунок.

У відповідності до пп.168.1.2 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у ст. 167 цього Кодексу (пп. 168.1.1 п.168.1 ст. 168 Податкового кодексу України).

Згідно з абзацами першим та одинадцятим п.167.1 ст.167 Податкового кодексу України ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм п. 164.6 ст. 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.

Згідно вимог п. 164.5 ст.164 Податкового кодексу України під час нарахування (надання) доходів у будь-якій негрошовій формі базою оподаткування є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, правила визначення яких встановлені згідно з цим Кодексом, помножена на коефіцієнт, який обчислюється за такою формулою: К = 100 : (100 - Сп), де К - коефіцієнт; Сп - ставка податку, встановлена для таких доходів на момент їх нарахування.

Позивач в касаційній скарзі зазначив про відсутність підстав для застосування до нього коефіцієнту, передбаченого п. 164.5 ст.164 Податкового кодексу України, оскільки нарахування (надання) орендної плати проводилося позивачем виключно у грошовій формі.

В той же час, судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що позивачем у 2011-2013 роках виплачувався дохід на користь фізичних осіб-орендодавців у натуральній формі, що, в свою чергу, спростовує твердження позивача, наведені у касаційній скарзі, та є законною підставою для донарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб за період з 2011 року по 2013 рік в сумі 38958,71 грн.

Окрім того, матеріалами справи підтверджується встановлена судами невідповідність при обчисленні позивачем податку з доходів фізичних осіб у 2011-2013 роках.

Так, у 2011 році позивачем нараховано податку в сумі - 310395,53 грн., що є менше на 18807,87 грн. від необхідного розміру (2194689,35х15% =329203,40 грн.-310395,53 грн.).

В 2012 році орендодавцям нараховано орендної плати в сумі - 3662333,82 грн., відповідно податок з доходів фізичних осіб повинен складати 549350,08 грн. (3662333,82 грн.х15%), а не 547666,93 грн., у зв'язку з чим різниця склала 1683,15 грн.

У 2013 році орендодавцям нараховано орендної плати, в сумі 3626404,89 грн., відповідно податок з доходів фізичних осіб складає - 543960,74 грн., а не 541997,23 грн., у зв'язку з чим різниця склала 1963,51 грн.

Водночас, суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку доводам позивача про сплив строку для визначення суми грошових зобов'язань, передбаченого ст.102 Податкового кодексу України, дійшов цілком обґрунтованого висновку про визначення суми грошового зобов'язання позивачу в рамках встановленого ст.102 Податкового кодексу України строку. Так, позивач доводить суду, що відповідачем здійснено донарухвання сум податку по порушенням, допущеними в 3-му кварталі 2011 р., в той час, як актом перевірки такі донарахування здійснено за 2-ге півріччя 2011 р., тобто в межах 1095 днів.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення №0001861700 від 25.12.2014 є таким, що ґрунтується на нормах закону, а тому воно не підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для часткового задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Кочубій» залишити без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11.09.2015 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2015 - без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош