Постанова № 57098263, 05.04.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" квітня 2016 р. Справа № 926/1863/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіЮрченка Я.О.

суддівЗварич О.В. Хабіб М.І.

при секретарі судового засідання Лялька Н.Р.,

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність в матеріалах справи)

від відповідача: ФОП ОСОБА_2, ОСОБА_3 адвокат;

третьої особи: ОСОБА_4 начальник управління;

розглянувши апеляційні скарги регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області, вих № 10-08-00550 від 11.02.2016 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 б/н від 12.02.2016

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 26.01.16 (суддя Гончарук О.В.)

у справі № 926/1863/15

за позовом: регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області, м. Чернівці

до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, смт. Кельменці Чернівецької області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Управління Державної казначейської служби України у Кельменецькому районі Чернівецької області

про стягнення 46 323, 62 грн.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Управління Державної казначейської служби України у Кельменецькому районі Чернівецької області про стягнення 46 323, 62 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом порушення з боку відповідача умов договору оренди № 409 від 03.01.2013, зокрема передачею орендованих приміщень іншій юридичній особі, що свідчить про наявність протиправних дій та вини орендаря. Цим, на думку позивача, спричинено шкоду державі, і, відповідно до розрахунку, здійсненого згідно з Методикою розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, відповідач повинен відшкодувати державі 46 323, 62 грн.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 26.01.2016 у справі № 926/1863/15 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

При прийнятті рішення, місцевий господарський суд виходив з недоведеності позовних вимог, оскільки довідка про результати перевірки дотримання вимог чинного законодавства від 05.09.2013 не може братись до уваги як допустимий доказ у підтвердження факту здачі відповідачем орендованого приміщення в суборенду, оскільки така складена в односторонньому порядку без участі відповідача або його уповноваженого представника.

Крім того, вказав, що підстави для застосування до спірних правовідносин положення ст. 1166 ЦК України відсутні, оскільки між сторонами виникли зобовязальні відносини, які випливають з договору.

Також, зазначив про відсутність чотирьох елементів, необхідних для застосування такого виду відповідальності як збитки.

Поряд з цим, місцевим господарським судом відмовлено в задоволенні стягнення з позивача на користь відповідача послуг за надання правової допомоги, оскільки з розрахунку таких послуг вбачається включення до них правової допомоги, крім даної справи, за надання консультацій з приводу укладення та розірвання господарських договорів, а також підготовка відзивів, участь у проведенні перевірок, участь у судових процесах у справах №№ 926/256/15, 926/457/14. Крім цього, згідно з квитанцію від 08.01.2016, відповідачем сплачено адвокату 10 000, 00 грн за консультації та підготовку позовної заяви про поділ майна подружжя.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 26.01.2016 та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі, мотивуючи свої доводи порушенням місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права.

Зокрема, зазначає в апеляційній скарзі, що довідка про дотримання вимог чинного законодавства з питань передачі в оренду та використання державного нерухомого майна складена з урахуванням наказу ФДМ України № 912 від 17.06.2009 та є належним доказом порушення відповідачем умов договору та підтверджує наявність домовленості, усного чи письмового договору, укладеного ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Кельменецькі локальні мережі», предметом якого є право користування частиною адмінприміщень «А-ІІ», загальною площею 92, 7 кв.м. з метою надання послуг доступу до мережі Інтернет.

Крім того, не погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність елементів складу правопорушення та вказує, що протиправна поведінка відповідача полягає у неналежному виконанні ним зобовязань щодо заборони передачі в суборенду орендованих приміщень та у використанні його не відповідно до мети, визначеної п. 1.3 договору оренди; наявність шкоди полягає у тому, що за умови використання орендованого майна з метою розміщення провайдерів телекомунікацій, які надають послуги з доступу до Інтернет, розмір орендної плати становив би на 46 323, 62 грн більше, ніж було фактично сплачено відповідачем; причинний зв'язок між протиправною поведінкою і заподіяними збитками полягає у тому, що у разі виконання умов договору або у разі укладення нового, з метою розміщення провайдерів телекомунікацій, держава отримала б кошти в розмірі, визначеному Методикою розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу; вина відповідача полягає у тому, що він, як орендар, погодився з усіма істотними умовами договору оренди та зобовязався їх виконувати належним чином, а тому усвідомлював протиправність дій при наданні можливості використання орендованого ним майна іншою особою.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 15.03.2016.

15 березня 2016 року розгляд апеляційної скарги позивача відкладено на 05.04.2016.

Надалі від відповідача також надійшла апеляційна скарга на рішення Господарського суду Чернівецької області від 26.01.2016 та була прийнята ухвалою суду від 16.03.2016 до спільного розгляду з апеляційною скаргою позивача.

В своїй апеляційній скарзі відповідач погодився з правомірністю рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог, поряд з цим, зазначив про безпідставність відмови у відшкодуванні адвокатських витрат. Відтак, просив змінити рішення Господарського суду Чернівецької області від 26.01.2016 в частині розподілу господарських витрат між сторонами та покласти на позивача оплату послуг адвоката в розмірі 10 000, 00 грн за розгляд справи в суді першої інстанції.

Зокрема, зазначав, що матеріали справи містять договір про надання правової допомоги, розрахунок суми послуг за надану правову допомогу, в якому чітко вказано за які судові процеси, у тому числі і за участь у даній справі, здійснено розрахунок, акт прийому-передачі наданих послуг, в якому також зазначено про надані послуги в межах даної справи.

Щодо квитанції від 08.01.2016, яка видана на підставі договору № 7/13 про надання правової допомоги, зазначає про описку у графі «призначення платежу» та надає нову квитанцію, зазанчає, що вказану описку усунено.

Крім того, відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає про безпідставність доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, відтак, просить залишити рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні вимог щодо стягнення шкоди без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

В даному судовому засіданні представник позивача підтримав доводи, викладені у власній апеляційній скарзі, просив рішення Господарського суду Чернівецької області від 26.01.2016 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі. Проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (№ 10-08-01196 від 29.03.2016) та просив залишити її без задоволення.

Відповідач та його адвокат підтримали доводи, викладені у власній апеляційній скарзі, просили її задоволити. Проти задоволення вимог, викладених в апеляційній скарзі позивача заперечили, просили залишити її без задоволення.

Поряд з цим, від адвоката відповідача надійшло клопотання про включення до складу судових витрат ватрості проїзних документів, повязаних з явкою до суду та стягнути їх з позивача. Крім того, надав договір про надання правової допомоги № 5/16 від 07.03.2016, розрахунок суми послуг за надану правову допомогу, акт прийому-передачі наданих послуг та квитанцію від 07.03.2016 на суму 5 170, 25 грн та просив покласти вказані витрати на позивача.

Начальник управління Державної казначейської служби України у Кельменецькому районі Чернівецької області в судовому засіданні просив вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.

Розглянувши матеріали апеляційних скарг, відзивів на них, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційних скарг слід відмовити, а рішення Господарського суду Чернівецької області від 26.01.2016 у справі № 926/1863/15 залишити без змін, виходячи з наступного.

3 січня 2013 року РВ ФДМ України по Чернівецькій області (орендодавець) та ФОП ОСОБА_2 (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна № 409 (договір), що належить до державної власності, відповідно до п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування частину адміністративних приміщень А-П, загальною площею 92,7 кв.м. (в т.ч. приміщення (1-2) - 43,2 кв.м., (1-3) - 5,6 кв.м., (1-4) - 3,7 кв.м., (1-5) - 9,8 кв.м., (1-6) - 17,5 кв.м., (1-7) - 12,9 кв.м.), розміщених на першому поверсі нежитлової будівлі Управління Державної казначейської служби України у Кельменецькому районі Чернівецької області, розміщеної за адресою: Чернівецька область, Кельменецький район, смт. Кельменці, вул. Довженка, 5, що перебуває на балансі Управління Державної казначейської служби України у Кельменецькому районі Чернівецької області.

Майно за умовами договору (п.п. 1.2.) передано в оренду з метою розміщення: торговельного об'єкту з продажу непродовольчих товарів - 39,2 кв.м. (частина прим. (1-2)); ксерокопіювальної техніки для надання населенню послуг з ксерокопіювання документів -4,0 кв.м. (частина прим. (1-2)); інше використання майна (ремонт мобільних телефонів та компюторної техніки) - 49,5 кв.м. (прим. (1-3) - 5,6 кв.м. (1-4) - 3,7 кв.м. (1-5) - 9,8 кв.м., (1-6) - 17,5 кв.м., (1-7) - 12,9 кв.м.).

Згідно з п. 5.1. договору, орендар зобов'язаний використовувати майно відповідно до його призначення та умов цього договору, а п.п. 5.11. сторони обумовили, що орендар зобовязався не здавати орендоване майно як повністю так і частково в суборенду.

5 вересня 2013 року позивачем складено довідку за підписами завідуючого сектором контрольно-ревізійної роботи та аудиту і двох головних спеціалістів відділів фонду держмайна, а якій зазначено, що при візуальному обстеженні обєкта оренди, працівниками виявлена вивіска «Кельменецькі локальні мережі». Відповідно до довідки з ЄДР юридичних осіб та фізичних особі-підприємців від 02.09.2013 вказана юридична особа займається діяльністю у сфері безпровідного електрозвязку. Відтак, позивач дійшов висновку про порушення відповідачем умов договору оренди № 409 від 03.01.2013, а саме, орендовані приміщення використовуються іншою юридичною особою, внаслідок чого Державним бюджетом України недоотримано доходів за користування державним майном на суму 17 317, 65 грн.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Вищий арбітражний суд України у своєму розясненні від 01.04.94 №02-5/215 Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди звертає увагу на те, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності.

Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.

За приписами ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування ст. 22 Цивільного кодексу України необхідним є встановлення факту порушення права позивача.

Поряд з цим, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, що довідка про результати перевірки дотримання вимог чинного законодавства від 05.09.2013, не може братися до уваги як допустимий доказ у підтвердження факту здачі відповідачем орендованого приміщення в суборенду, оскільки вказаних висновків позивач дійшов при візуальному обстеженні обєкта оренди та без будь-яких інших підтверджуючих документів. Тобто, позивач керувався виключно наявністю вивіски та витягом з ЄДР юридичних осіб та фізичних особі-підприємців, що жодним чином не підтверджують здачу відповідачем приміщення в суборенду. Крім того, вказано довідка складена в односторонньому порядку без участі відповідача або його уповноваженого представника.

Варто зазначити, що суд при прийняті рішення не може керуватись припущеннями і здогадками, а повинен достовірно встановити всі факти та обставини, і вирішити спір на підставі належних та допустимих доказів в порядку та розумінні норм чинного процесуального законодавства. А тягар доказування належними та допустимими доказами в порядку та розумінні ст. 34 ГПК України покладено на особу, яка посилається на вказані обставини.

Більше того, матеріали справи містять договір оренди нерухомого майна № 3 від 15.08.2013, укладений ПАТ «Державний ощадний банк України» (орендодавець) та ФОП ОСОБА_2 (орендар), відповідно до умов якого орендодавцем передано, а орендарем прийнято в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 80, 01 м.кв., розміщене за адресою: Чернівецька область, Кельменецький район, смт. Кельменці, вул. Довженка, буд. 5, на першому поверсі приміщення.

Також матеріали справи містять договір суборенди № 1/3 від 16.08.2012, укладений ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Кельменські локальні мережі», відповідно до умов якого орендар передав суборендарю 14.1 м. кв. із загальної площі 80, 0 м.кв. для здійснення господарської діяльності.

Відповідач в судовому засіданні надав пояснення, що орендовані приміщення знаходяться на першому поверсі будівлі, яке поділено на дві частини. З лівої частини свою підприємницьку діяльність здійснював відповідач на підставі договору оренди з позивачем, а з правої ТОВ «Кельменецькі локальні мережі» на підставі договору суборенди з відповідачаем.

Отже, з огляду на те, що позивачем недоведено факт порушення відповідачем умов договору оренди, а саме, передання його в суборенду, а відтак, і завдання збитків державі, правові підстави для задоволення позову відсутні.

З огляду на викладене, слід дійти висновку, що апеляційна скарга позивача є необґрунтованою та жодним чином не спростовує правомірних висновків місцевого господарського суду, відтак не може слугувати підставою для його зміни чи скасування.

Судовий збір за подання апеляційної скарги позивача в порядку ст. 49 ГПК України покладається на нього.

Щодо апеляційної скарги відповідача, яка стосується відмови в задоволенні стягнення з позивача коштів за надання правової допомоги в суді першої інстанції, апеляційна інстанція вважає, що така не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Перш за все колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що апеляційна інстанція перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду на момент його прийняття та за наявними в матеріалах справи доказами.

Стаття 101 ГПУ України визначає межі перегляду справи в апеляційній інстанції та вказує, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

На момент винесення рішення, матеріали справи містили договір про надання правової допомоги № 7/13 від 16.10.2013, розрахунок суми послуг за надану правову допомогу, акт прийому-передачі наданих послуг від 08.01.2016 та квитанцію від 08.01.2016.

Слід зазначити, що договір про надання правової допомоги від 16.10.2013 стосується не тільки даної справи, а й захисту прав та інтересів клієнта (відповідача) у справах за позовом РВ ФДМ України по Чернівецькій області до відповідача у справах про розірвання договору оренди № 409 від 03.01.2013; розробки проектів договорів; підготовка проектів рішень, протоколів та інших документів; розробки та експертизи внутрішніх (локальних) актів клієнта; надання правової допомоги в процесі укладення та виконання угод щодо нерухомості та цінних паперів; надання правової допомоги в процесі отримання ліцензій, погоджень та інших дозвільних документів і.т.д.

В той час, як вбачається з розрахунку адвоката відповідача, сума послуг за надану правову допомогу включає в себе наступні складові: 4 985, 60 грн за надання консультацій з приводу укладання та розірвання господарських договорів та відносин, які виникають у сфері їх виконання та 5 170, 25 грн за підготовку відзивів, участь при проведенні перевірок, участь у судових процесах за позовом ФДМУ по Чернівецькій області у справах № 926/256/15; № 926/457/14 та № 926/1863/15. Розрахунок здійснено ст. 3 ЗУ «Про оплату праці» та ЗУ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Тобто, місцевим господарським судом правомірно зазначено, що до розрахунку суми послуг за надану правову допомогу включено також і її надання в інших судових справах.

Також слід зазначити, що в абз. 4 п. 6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013 зазначено, що зважаючи на те, що ГПК не передбачено застосування господарським судом закону за аналогією (у здійсненні господарського судочинства), при визначенні згаданих сум не підлягають застосуванню за аналогією приписи Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" та постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави".

Поряд з цим, як вказувалось вище, адвокатом розраховано суму послуг за надану правову допомогу саме відповідно до ЗУ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», що є неправомірно з урахуванням вищевказаного.

Щодо квитанції про оплату наданих послуг від 08.01.2016, слід зазначити, що така видана за консультації та підготовку позовної заяви про поділ майна подружжя та подана до суду 04.01.2016. При цьому, після подання вказаних документів відбулось ще два судових засідання, а саме, 05.01.2016 та 26.01.2016. Тобто, у відповідача було достатньо часу для усунення вказаного недоліку.

Відповідачем долучено до апеляційної скарги нову квитанцію від 08.01.2016 на суму 10 000, 00 грн за консультації з приводу укладання та розірвання господарських договорів та відносин, які виникають у сфері їх виконання, зокрема щодо договору оренди № 409 від 03.01.2013 та підготовку відзивів на позовні заяви, зібрання та подачу відповідних доказів у справі № 926/1863/15, приймання участі при проведенні перевірок, участь у судових процесах за позовом ФДМУ по Чернівецькій області до ФОП ОСОБА_2 у справах № 926/256/15; № 926/457/14 та № 926/1863/15.

Однак, відповідачем не надано жодного доказу чи пояснень стосовно обєктивних причин, що не залежали від нього, відтак унеможливлювали подання вказаної квитанції в суд першої інстанції.

Більше того, адвокатом повторно включено в суму надання послуг також і їх надання в інших судових справах.

Відтак, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів про надання правової допомоги дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

З огляду на відмову в задоволенні вимог, викладених в апеляційній скарзі відповідача, судовий збір за її подання покладається на нього.

Щодо клопотання відповідача про покладення витрат, повязаних з наданням послуг адвоката на стадії апеляційного провадження, а саме, вартість транспортних послуг, підготовку відзиву на апеляційну скаргу позивача та явку в судове засідання, колегія суддів також відмовляє в його задоволенні, з огляду на наступне.

До вказаного клопотання адвокатом долучені проїзні документи, договір про надання правової допомоги № 5/16 від 07.03.2016, розрахунок суми послуг за надану правову допомогу, акт прийому-передачі наданих послуг та квитанцію від 07.03.2016.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат (абз. 3 п. 6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013).

Дослідивши проїзні документи відповідача та його адвоката, колегія суддів дійшла висновку, що такі не свідчать про обрання економних транспортних послуг, отже не можуть включатись в суму при відшкодуванні наданих адвокатських послуг.

Поряд з цим, новий договір про надання правової допомоги є ідентичним договору № 7/13 та стосується не тільки надання правової допомоги в межах даної справи. Розрахунок вартості послуг здійснено відповідно до ЗУ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», що є неправомірно з урахуванням неможливості застосування господарським судом закону за аналогією. Також, слід звернути увагу, що в розрахунку суми послуг за надану правову допомогу, який є додатком № 1 від 07.03.2016 до договору № 5/16 від 07.03.016 в підставах платежу вказано: Договір № 7/13 від 16.10.2013. В акті прийому передачі наданих послуг також вказано призначення платежу: Договір № 7/13 від 16.10.2013.

Отже, з урахуванням ст. 129 Конституції України, якою до основних засад судочинства віднесено також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості та вищевикладеного, колегія суддів відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про покладення господарських витрат, повязаних з наданням адвокатом послуг правової допомоги на позивача.

Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно з ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки скаржники, у встановленому законом порядку, не подали належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційних скаргах, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для їх задоволення.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Чернівецької області відповідає законодавству, матеріалам та дійсним обставинам справи, а тому не вбачає підстав його для зміни чи скасування.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Рішення Господарського суду Чернівецької області від 26.01.2016 у справі № 926/1863/15 залишити без змін, апеляційні скарги регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області та фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Постанова підписана 11.04.2016

Головуючий суддя Юрченко Я.О.

Суддя Зварич О.В.

Суддя Хабіб М.І.