Постанова № 57098202, 07.04.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2016 р. Справа№ 910/32205/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

За участю представників:

Від позивача : Случак О.О. -представник;

Від відповідача: не з'явився.

розглянувши апеляційну скаргу Фірми „Т.М.М."-товариство з обмеженою відповідальністю

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2016

у справі № 910/32205/15 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом Фірми „Т.М.М." - товариство з обмеженою відповідальністю

до Київської міської ради

про розірвання договору оренди земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.02.2016 в задоволенні позовних вимог Фірми „Т.М.М." - товариство з обмеженою відповідальністю до Київської міської ради про розірвання договору оренди земельної ділянки відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач Фірма „Т.М.М." - товариство з обмеженою відповідальністю звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Фірми „Т.М.М." - товариство з обмеженою відповідальністю у справі №910/32205/15 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючого судді Отрюха Б.В., суддів Михальської Ю.Б. та Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2016 апеляційну скаргу Фірми „Т.М.М." - товариство з обмеженою відповідальністю прийнято до провадження та призначено до розгляду на 22.03.2016.

В судове засідання, призначене на 22.03.2016, повноважний представник відповідача не з'явився.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2016р. розгляд апеляційної скарги у справі було відкладено на 07.04.2016.

04.04.2016 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшли пояснення, які колегією суддів було оглянуто та долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 07.04.2016 представником позивача було подано письмові пояснення, які колегією суддів були оглянуті та долучені до матеріалів справи та було надано усні пояснення по суті спору.

Повноважні представники відповідача в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Як зазначено у пункті 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до пункту 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 лютого 2013 року № 28 оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи; згідно з пунктом 2.6.15. вказаної Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу.

Як вбачається із матеріалів справи, копії ухвал Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2016 та 22.03.2016 у справі № 910/32205/15 були надіслані учасникам судового процесу на адреси, зазначені в апеляційній скарзі, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні ухвал.

Вислухавши думку представника позивача, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників відповідача, які були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, а саме, що участь, в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання рішення Київської міської ради від 27.03.2003 № 332-4/492 12.08.2003 між Київською міською радою та Фірмою „Т.М.М." товариство з обмеженою відповідальністю укладено договори оренди земельних ділянок:

- на перетині вулиць Якуба Коласа та Петра Чаадаева у Святошинському районі м. Києва площею 4192 кв.м. для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з гостьовою автостоянкою та об'єктами соціально-культурного побуту строком на 25 років, який зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 03.12.2003 за № 75-6- 00092 у книзі записів державної реєстрації договорів (п. 1 Договору оренди).

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України „Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Цільове призначення земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з гостьовою автостоянкою та об'єктами соціально-культурного побуту.

14.05.2015 року були внесені зміни до ст.42 Земельного кодексу України та статтю 42 Земельного кодексу України викладено в наступній редакції: земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином згідно з пунктом 2 вищезазначеної статті земельна ділянка на перетині вулиць Якуба Коласа та Петра Чаадаева у Святошинському районі м. Києва підлягає вилученню з оренди з наступною передачею співвласникам багатоквартирного житлового будинку, збудованого на цій земельній ділянці.

Абз. 8 ч. 1 ст. 31 Закону України „Про оренду землі" визначає, що однією з підстав припинення договору оренди земельної ділянки є набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно пунктом 1 статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Як вбачається з матеріалів справи Договір оренди земельної ділянки укладався строком на 25 років, тобто до 12.08.2028 року.

14.05.2015 року Верховною Радою України прийнято Закон від № 417, яким внесено зміни до ст. 42 Земельного кодексу України унеможливлює подальше виконання договору оренди сторонами, оскільки прямо суперечить чинному законодавству України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача із заявою про розірвання договору оренди земельної ділянки, однак отримав відповідь, яка свідчить про відмову від розірвання договору.

Колегія суддів апеляційного господарського дійшла висновку, що правовідносини між сторонами по справі як орендодавця і орендаря припинилися в силу положень законів (ст. 377 Цивільного кодексу України, ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 31 Закону України „Про оренду землі"), проте тривають в силу положень договору оренди та мають такий характер, що позивач сплачує за користування земельною ділянкою третьою особою, не отримуючи за це нічого взамін.

У відповідності до ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Статтею 32 Закону України „Про оренду землі" передбачено такий спосіб припинення договору оренди землі як його дострокове розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору.

Так ч. 1 ст. 32 Закону України „Про оренду землі" визначено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Згідно ч.2 ст.382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Незважаючи на це, суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення проігнорував вимоги ст. 42 Земельного кодексу України та відмовив в задоволенні позову.

Однак, суд не надав належної оцінки наявним доказам в матеріалах справи зокрема, акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 29 червня 2006 року, витягу із даних бухгалтерського обліку про фактичних власників квартир, які є співвласниками житлового будинку відповідно до ч.2 ст.382 Цивільного кодексу України.

Як правильно зазначив суд першої інстанції - відповідно до ст.141 Земельного кодексу України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Згідно із ст.377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Однак, відповідно до ст.42 Земельного Кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Дана позиція колегії суддів базується на судовій практиці в аналогічних правовідносинах, зокрема Постановах Верховного суду України у справі № 3-30гс12 від 19.06.2012 та Вищого господарського суду у справі №36/368-9/63 від 19.11.2011.

Внаслідок внесених змін у ст. 42 ЗК України у Відповідача виникло зобов'язання щодо передачі земельної ділянки співвласникам житлового будинку збудованого на земельній ділянці на перетині вулиць Жмеринської та Петра Чаадаєва у Святошинському районі м. Києва. Дана норма є імперативною та породжує нові зобов'язання для Відповідача, (який відмовляється від їх виконання, в супереч ст.42 ЗК України).

А тому, виходячи з вищенаведеного наявне існування неузгодженості між нормами права. У разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням „застарілих" норм з одного й того ж питання. Таку ж позицію висловило Міністерство Юстиції України в своєму листі 26.12.2008 N 758-0-2-08-19.

Оскільки Фірма „Т.М.М."- Товариство з обмеженою відповідальністю після передачі права власності на нерухомість вже позбавлений таких прав орендаря земельної ділянки як самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; отримувати продукцію і доходи, але згідно договору оренди зобов'язаний сплачувати за користування земельною ділянкою іншою особою, то колегія суддів приходить до висновку про можливість розірвання між ним та Київською міською радою договору оренди земельної ділянки в частині дії зобов'язань по сплаті орендної плати, оскільки після передачі об'єктів нерухомості позивач значною мірою позбавлений того, на що він розраховував при укладенні договору (отримання права користування земельною ділянкою), а новим власником нерухомості та орендодавцем не вчиняються дій на виникнення та оформлення між ними орендних правовідносин.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

В силу п. 2 ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення норм процесуального права являється підставою для скасування рішення місцевого господарського суду у випадку, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За таких обставин колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2016 року по справі № 910/32205/15 підлягає скасуванню повністю.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду переглянула спір в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України і вважає, що позов та апеляційна скарга фірми „Т.М.М."- товариства з обмеженою відповідальністю підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу фірми „Т.М.М."- товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2016 року по справі № 910/32205/15 задовольнити.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2016 року по справі № 910/32205/15 скасувати повністю.

3.Прийняти нове рішення по справі, яким позов задовольнити повністю. Розірвати договір оренди земельної ділянки на перетині вулиць Якуба Коласа та Петра Чаадаєва у Святошинському районі м. Києва від 12.08.2003.

4.Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ідентифікаційний код 22883141) на користь фірми „Т.М.М." Товариства з обмеженою відповідальністю (04116, м. Київ, вул. Г. Тимофєєвої, 3, код ЄДРПОУ 14073675) 1 218 грн. судового збору за розгляд позовної заяви та 1339,80 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги. Видати наказ.

5.Видачу виконавчих документів доручити господарському суду міста Києва.

6.Матеріали справи № 910/32205/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко