Рішення № 57098014, 07.04.2016, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.04.2016 р.Справа №917/1536/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк", вул. Дмитрівська, 18/24, Київ, 01054

до Приватного підприємства "Міралюкс", вул. Сінна, 29б, Полтава, Полтавська область,36039

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м. Полтава, вул. Балакіна,49 А, кв.3

про 1) звернення стягнення на предмет іпотеки - нежитлове приміщення (магазин), який знаходиться в м. Полтава, вул. Сінна 29 б, загальною площею 93,8 кв.м. шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Експобанк" (код ЄДРПОУ 09322299) права власності на нежитлове приміщення (магазин), який знаходиться в м. Полтава, вул. Сінна 29 б, загальною площею 93,8 кв.м. за вартістю, згідно висновку про вартість майна станом на 08 липня 2015 року в розмірі 1 234 589,00 грн., без ПДВ, в рахунок погашення заборгованості в сумі 83 894 (вісімдесят три тисячі вісімсот дев'яносто чотири) гривні 87 копійок за Договором кредиту №16-КР від 14.07.2011 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Експобанк" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, з яких: прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 45 172,65 грн.; пеня за несвоєчасну сплату простроченої кредитної заборгованості в розмірі 25 407,26 грн.; штраф за несвоєчасну сплату простроченої кредитної заборгованості в розмірі 13 314,96 грн. та відповідно до Іпотечного договору від 14.07.2011 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Експобанк" та Приватним підприємством Міралюкс (код ЄДРПОУ 30152196);

2) визнання за Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Експобанк" (код ЄДРПОУ 09322299) права власності на нежитлове приміщення (магазин), який знаходиться в м. Полтава, вул. Сінна 29 б, загальною площею 93,8 кв.м. за вартістю, згідно висновку про вартість майна станом на 08 липня 2015 року в розмірі 1 234 589,00 грн., без ПДВ

суддя Тимощенко О.М.

Представники сторін:

від позивача: відсутні

від відповідача: ОСОБА_2, дов. від 07.08.2015 року, ОСОБА_1- керівник

від третьої особи: ОСОБА_1, паспорт серія КО 446969, виданий Октябрським РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області 07.10.2002 року

В судовому засіданні 07.04.2016 року суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення та повідомив дату складання повного рішення у відповідності до приписів ст. 85 ГПК України.

Обставини справи: у липні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Експобанк" звернулося до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Міралюкс", в якій просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки - нежитлове приміщення (магазин), який знаходиться в м. Полтава, вул. Сінна 29 б, загальною площею 93,8 кв.м. шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Експобанк" (код ЄДРПОУ 09322299) права власності на нежитлове приміщення (магазин), який знаходиться в м. Полтава, вул. Сінна 29 б, загальною площею 93,8 кв.м. за вартістю, згідно висновку про вартість майна станом на 08 липня 2015 року в розмірі 1 234 589,00 грн., без ПДВ, в рахунок погашення заборгованості в сумі 83 894 (вісімдесят три тисячі вісімсот дев'яносто чотири) гривні 87 копійок за Договором кредиту №16-КР від 14.07.2011 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Експобанк" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, з яких: прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 45 172,65 грн.; пеня за несвоєчасну сплату простроченої кредитної заборгованості в розмірі 25 407,26 грн.; штраф за несвоєчасну сплату простроченої кредитної заборгованості в розмірі 13 314,96 грн. та відповідно до Іпотечного договору від 14.07.2011 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Експобанк" та Приватним підприємством Міралюкс (код ЄДРПОУ 30152196); а також визнати за Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Експобанк" (код ЄДРПОУ 09322299) права власності на нежитлове приміщення (магазин), який знаходиться в м. Полтава, вул. Сінна 29 б, загальною площею 93,8 кв.м. за вартістю, згідно висновку про вартість майна станом на 08 липня 2015 року в розмірі 1 234 589,00 грн., без ПДВ.

06.10.2015 року від відповідача до суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, оскільки у провадженні Октябрського районного суду м. Полтава знаходиться справа № 554/12722/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ПП "Міралюкс" та ПАТ "КБ "ЕКСПОБАНК" про визнання недійсним договору іпотеки.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 06 жовтня 2015 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 26.01.2016 року у справі №917/1536/15 зупинено провадження у справі до вирішення та набрання законної сили рішенням у справі №554/12722/15-ц, що розглядається Октябрським районним судом міста Полтава.

28.03.2016 року до суду надійшла заява від уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію у АТ "КБ "Експобанк" про поновлення провадження у справі, оскільки Октябрським районним судом м. Полтави 27.01.2016 року було прийнято рішення у справі № 554/12722/15-ц, яке ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 01.03.2016 року залишено без змін та набрало законної сили.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 29.03.2016 року провадження у даній справі було поновлено у зв'язку з усуненням обставин, що зумовили зупинення провадження по справі, та призначено проведення судового засідання на 07.04.2016 року.

В судове засідання 07.04.2016 року представник позивача не зявився, повідомлявся судом про дату і час розгляду справи належним чином, поштове повідомлення про вручення позивачу ухвали суду в матеріалах справи ( арк. справи 63, том 2).

У заяві про поновлення провадження у справі позивач просив суд розглянути справу без його участі ( арк. справи 50, том 2).

07.04.2016 року від відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи та продовження строків розгляду справи на підставі ч.3 ст. 69 ГПК України, а також клопотання про призначення судової будівельно - технічної експертизи, на вирішення якої поставити питання «яка ринкова вартість нежитлового приміщення ( магазину), що знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Сінна, 29 Б, загальною площею 93,8 кв.м., на момент проведення експертизи». В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначає, що станом на січень 2016 року вказаний звіт про оцінку майна втратив свою чинність, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження», звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні вважається чинним протягом шести місяців з дня його підписання суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно. Також відповідача посилається на Постанову Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2014 року за №358 «Про проведення оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства».

Суд відмовляє у задоволенні вказаних клопотань, оскільки відповідно до статті 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Як розяснив Пленум Вищого господарського суду України у п. 3.8 Постанови Пленуму від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» продовження передбачених частинами першою і другою статті 69 ГПК строків вирішення спору можливе лише у виняткових випадках за клопотанням сторони і не більше як на п'ятнадцять днів (частина третя цієї статті ГПК); якщо таке продовження здійснюється два і більше разів, сукупна його тривалість також не може перевищувати п'ятнадцяти днів.

Ухвалою суду від 03.09.2015 року суд вже задовольняв клопотання відповідача про продовження строків розгляду справи на 15 днів на підставі ч.3 ст. 69 ГПК України. Отже, подальше продовження строку розгляду справи не є можливим.

Відповідно до ст.22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Основним завданням судочинства в господарських судах є захист економічних прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин, сприяння зміцненню законності у цій сфері та розгляду справи у встановлені строки незалежним та незацікавленим судом. Необґрунтоване затягування процесу перешкоджає своєчасному здійсненню правосуддя, що не узгоджується із засадами господарського судочинства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас, згідно з ч. 1 ст.41 Господарського процесуального кодексу України експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань.

Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у Постанові № 4 від 23.03.2012 р. "Про деякі питання практики призначення судової експертизи", судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Суд не приймає як обґрунтовані посилання відповідача на приписи до ч. 5 ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження» та Постанову Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2014 року за №358 «Про проведення оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства», як обґрунтовані підстави в даному випадку для призначення експертизи.

Так, згідно ч.5 ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження» звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні вважається чинним протягом шести місяців з дня його підписання суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно. В даному випадку звіт зроблений не у виконавчому провадженні, отже застосування до цих правовідносин норм Закону України «Про виконавче провадження» не є правильним.

Постанова Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2014 року за №358 «Про проведення оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства» діє в іншій редакції - у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 р. N 146 та має назву «Деякі питання реалізації положень Податкового кодексу України щодо оцінки майна» та стосується звітів, що складені для цілей оподаткування, отже також не регулює спірні правовідносини.

Суд також враховує, що протягом строку розгляду справи ні відповідач, ні третя особа жодного разу не заявляли про свою незгоду з оцінкою майна, доказів невідповідності такої оцінки учасники судового процесу суду не надали, а тому суд розцінює дане клопотання як намір затягнути розгляд справи.

Крім того, Верховний Суд України у листі від 01.02.2015 року «Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна» зазначив, що суди повинні виходити з того, що ціна предмета іпотеки встановлюється в самому договорі - відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону N 898-IV вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб'єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором. Якщо під час розгляду справи сторони з такою оцінкою погоджуються, то суд не має підстав її не брати до уваги, оскільки вона є умовою договору. Якщо між сторонами виникає спір щодо такої оцінки, то залежно від того, яка сторона її оспорює, ця сторона зобов'язана за змістом ч. 3 ст. 10, статей 11 та 60 ЦПК довести інший розмір, зокрема заявити клопотання про призначення та проведення відповідної судової експертизи. Верховний Суд України висловив правову позицію, що початкова ціна предмета іпотеки не береться до уваги судом у разі заявлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на нього, оскільки згідно із ч. 3 ст. 37 Закону N 898-IV іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

В матеріалах справи є звіт про оцінку майна, складеного 08.07.2015 року (на момент звернення позивача до суду) суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ «Експертна компанія «Професіонал» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності Фонду Державного майна України на виконання експертних оцінок майна та майнових прав № 14108/12 від 24.12.2012 року).

При цьому відповідач не позбавлений права та можливості звернення до суду у разі спору між ним та банком щодо вартості, яку позивач зобовязаний відшкодувати відповідачу в силу приписів статті 37 Закону України «Про іпотеку» (стосовно відшкодування іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя).

Таким чином, в даному випадку відсутні підстави для призначення експертизи з огляду на наведене та закінчення строків розгляду справи.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України).

В судовому засіданні 07.04.2016 року представники відповідача та третя особа повідомили суду, що ними вживаються заходи щодо добровільного врегулювання спору із позивачем та ведуться переговори з цього приводу. З метою надання можливості відповідачу та третій особі надати відповідні докази на підтвердження цього суд оголошував перерву в судовому засіданні до 13 год.30 хв. 07.04.2016 року, однак таких доказів суду не було подано.

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, закінчення встановленого ст. 69 ГПК України строку вирішення спору, суд не оцінює вказані обставини як підставу для подальшого відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши подані докази, суд встановив:

14.07.2011 року між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Експобанк», (банк, позивач) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (третя особа, позичальник) укладено Договір кредиту № 16-КР (арк.. справи 19-24, том 1).

При укладенні договору банк та третя особа, зокрема, узгодили наступне:

- позивач надає третій особі на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання грошові кошти у сумі 100 000 грн., третя особа повертає позивачу кредит у строки/терміни, що визначені графіком - Додаток №1 до цього Договору (п.1.1 договору кредиту);

-строк користування кредитом встановлюється з 14.07.2011 року по 13.07.2012 року (п.1.2);

-третя особа зобов'язалася щомісяця сплачувати позивачу проценти за користування кредитом у розмірі 20% річних (п. 1.3), а також повертати позивачу кредит на умовах, що передбачені договором кредиту;

- забезпеченням зобов'язань позичальника за цим договором є неустойка та іпотека нежитлового приміщення (магазин), який належить ПП «Міралюкс» в м. Полтава по вул. Сінна 29Б. Договір іпотеки вищезазначеного майна укладається з Майновим поручителем з Банком з нотаріальним посвідченням у день укладення цього Договору. У разі ухилення Майнового поручителя від надання забезпечення, Банк має право в судовому порядку вимагати від позичальника забезпечення зобов'язань позичальника за даним договором, достроково стягнути виданий кредит та/або відмовити у наданні кредиту (п.2.2.,2.3);

- у разі порушення позичальником терміну повернення кредиту та/або терміну сплати процентів за користування кредитами, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченої заборгованості за кредитами та/або процентами, за кожний день прострочення, а також штраф у розмірі 20 (двадцяти) % від загальної суми простроченої заборгованості на день її виникнення, якщо кредит надано в національній валюті України, або 15 (п'ятнадцяти) % від загальної суми простроченої заборгованості на день її виникнення, якщо кредит надано в іноземній валюті (п. 4.1).

14.07.2011 року між позивачем та відповідачем було укладено Іпотечний договір, що посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 2932 (арк. справи 29-32, том 1).

Відповідно до п. 1.2. Іпотечного договору, відповідач передав позивачу в іпотеку нежитлове приміщення (магазин), який знаходиться в м. Полтава по вул. Сінна 29 «б», загальною площею 93,8 кв.м., площа нежитлових приміщень змінилася в зв'язку з демонтажем оздоблення, знаходиться на земельній ділянці загальною площею 120 кв.м., наданої для експлуатації та обслуговування магазину, кадастровий номер 5310136400:15:008:0014, яка перебуває в користуванні відповідача на підставі договору оренди землі від 11.04.2011 року, укладеним між Полтавською міською радою та відповідачем, зареєстрованого у ВК Полтавської міської ради, про що в книзі реєстрації записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис 14.04.2011 року №237-П. (предмет іпотеки). Предмет іпотеки належить відповідачу на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САС №763300 від 11.09.2009 року, виданого Управлінням з питань житлово-комунального господарства на підставі рішення виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради №404 від 08.09.2009 року, зареєстрованого в Електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 15.09.2009 року, в ПП Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор від 15.09.2009 року, запис в книзі №11, номер запису 2075, реєстраційний номер 28256655, а також витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно №29725412, виданого ПП «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» 19.04.2011 року. Предмет іпотеки за цим Договором передається в іпотеку разом з усіма його при належностями, у тому числі тими, що не можуть бути відокремлені від Предмету іпотеки без його пошкодження або зниження його вартості (системи опалення, газо- та /або енергопостачання, водопроводу та каналізації, заповнення дверних та віконних пройм тощо).

31 липня 2012 року між банком та ПП «Міралюкс» було укладено Додатковий договір №1 до Іпотечного договору №19-3 від 14.07.2011 року (арк. справи 33, том 1), який було посвідчено приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 3194, відповідно до п. 1 якого сторони внесли зміни до п.1.1 Іпотечного договору та виклали його в наступній редакції « 1.1. Відповідно до цього Договору забезпечується іпотекою виконання третьою особою зобов'язань за Договором кредиту. За умовами Договору кредиту третя особа, зокрема зобов'язана повернути позивачу кредит у розмірі 73 104 (сімдесят три тисячі сто чотири) гривні 92 копійки у строк до 13 липня 2013 року включно, сплачувати нараховані проценти за користування кредитом у розмірі, що встановлений Договором кредиту, неустойку у розмірі та у випадках, передбачених Договором кредиту і цим Договором, а також інші витрати на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги.»

31.07.2012 року між позивачем та третьою особою було укладено додатковий договір №1 (арк. справи 26, том 1) до договору кредиту, відповідно до п.1 якого, було внесено зміни до п.1.1, 1.2.1, 1.3 договору кредиту та викладено їх в наступній редакції: « 1.1. Позивач зобов'язується надати Третій особі на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання грошові кошти у сумі 73 104 (сімдесят три тисячі сто чотири) гривні 92 копійки. 1.2.1. Третя особа повертає Позивачу кредит у строки/терміни, що визначені графіком (Додаток №1 до цього Договору), але не пізніше 31 липня 2013 року. 1.3.Процентна ставка за користування кредитом встановлюється у розмірі 26% річних та починає діяти з 01.08.2012 року.»

11.04.2014 року між банком та третьою особою було укладено Угоду про порядок виконання зобов'язань до Договору кредиту (арк.. справи 28, том 1), відповідно до якої сторони узгодили наступний порядок добровільного виконання зобов'язань третьої особи за договором кредиту - третя особа визнає, що зобов'язана сплатити за договором кредиту на користь позивача станом на 10 квітня 2014 року грошову суму в загальному розмірі 73 759 (сімдесят три тисячі сімсот п'ятдесят дев'ять) гривень 25 копійок, яка складається з заборгованості з заборгованості за кредитом яка виникла на підставі договору кредиту в розмірі 55 072 (п'ятдесят п'ять тисяч сімдесят дві) гривні 65 копійок; пені за несвоєчасну сплату кредиту та/або нарахованих процентів за договором кредиту у розмірі 5 371 (п'ять тисяч триста сімдесят одна) гривня 64 копійки; штрафу за несвоєчасну сплату кредиту та/або нарахованих процентів за Договором кредиту у розмірі 13 314 (тринадцять тисяч триста чотирнадцять) гривень 96 копійок.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що третьою особою порушено п. 1.1., 1.2.1., 3.4.3. договору кредиту та порушено умови Угод до договору кредиту - не повернуто кредит та проценти у строки, передбачені договором кредиту та угодами до договору кредиту, через що станом на 08.07.2015 року утворилася прострочена заборгованість на загальну суму 83 894 (вісімдесят три тисячі вісімсот дев'яносто чотири) гривні 87 копійок, з яких: прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 45 172,65 грн.; пеня за несвоєчасну сплату простроченої кредитної заборгованості в розмірі 25 407,26 грн.; штраф за несвоєчасну сплату простроченої кредитної заборгованості в розмірі 13 314,96 грн.

Позивач у позові вказує, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про іпотеку», п. 4.6. Іпотечного договору за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Статтею 37 ЗУ «Про іпотеку» встановлено, що Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

За твердженням позивача, розділом 4 Договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на розсуд позивача, відповідно до цього договору або законодавства України за виконавчим написом нотаріуса, рішенням суду або шляхом позасудового врегулювання заборгованості за договором кредиту (це застереження є договором про задоволення вимог позивача, зокрема, пунктом 4.3.1. Іпотечного договору передбачено, що у випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки позивач може прийняти рішення про передачу його права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання договору кредиту. Таке рішення приймається позивачем одноосібно. Підписанням цього договору Сторони цього Договору засвідчують, що Відповідач надає Позивачу згоду на передачу права власності на Предмет іпотеки до Позивача за рішенням Позивача. Сторони цього Договору засвідчують, що достатньою підставою для реєстрації права власності Позивача на Предмет іпотеки є цей Договір та письмове рішення Позивача про набуття у власність Предмету іпотеки.

У зв'язку з порушенням третьою особою умов договору кредиту, позивач надсилав на адресу третьої особи вимогу про усунення порушення основного зобов'язання з попередженням про намір позивача звернути стягнення на предмет іпотеки у разі непогашення заборгованості (вих. № 1104/3860 від 08.07.2015), відповідачу - вимогу про усунення порушення основного зобов'язання (вих.. №1104/3859 від 08.07.2015 року) з попередженням про намір позивача звернути стягнення на предмет іпотеки у разі непогашення заборгованості, яка залишені третьою особою та відповідачем без задоволення. ( арк.. справи 34-36, том 1).

Таким чином з посиланням на ст. 16, 257, 525, 526, 530, 549, 550, 589,610, 625, 1050, 1054 Цивільного Кодексу України, ст. 1, 7, 33, 35, 36, 37 Закону України «Про іпотеку», Постанову судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 11 грудня 2013 року у справі № 6-124цс13, позивач просить суд задовольнити його вимоги.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Згідно ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. У відповідності до п. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. За приписами ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Матеріали справи свідчать, що на виконання вимог п. 1.1. договору кредиту позивачем було видано третій особі грошові кошти в розмірі 100 000 (сто тисяч) грн. 00 коп. на умовах забезпеченості кредиту, його цільового використання, строковості, повернення і платності, що підтверджується меморіальним ордером №авт/481221 від 14.07.2011 року ( арк. справи 18, том 1).

У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Взяті на себе зобовязання третя особа виконала неналежним чином, допустивши порушення п. 1.1., 1.2.1., 3.4.3. договору кредиту та умови Угоди до договору кредиту - не повернуто у встановлені договором строки кредит та проценти у строки, передбачені договором кредиту та угодами до договору кредиту, внаслідок чого за третьою особою станом на 08.07.2015 року утворилася заборгованість на загальну суму 83 894 (вісімдесят три тисячі вісімсот дев'яносто чотири) гривні 87 копійок, з яких: прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 45 172,65 грн.; пеня за несвоєчасну сплату простроченої кредитної заборгованості в розмірі 25 407,26 грн.; штраф за несвоєчасну сплату простроченої кредитної заборгованості в розмірі 13 314,96 грн.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно з частиною першою ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1. ст. 575 ЦК України).

У разі невиконання зобов'язання забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором (ст. 589 ЦК України).

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 590 ЦК України).

Пунктом 3.1.6 договору кредиту передбачено, позивач має право звернути стягнення на предмет іпотеки у порядку, встановленому відповідним іпотечним договором, у випадку неповернення (несвоєчасного повернення) кредиту та/або порушення термінів сплати процентів за користування кредитом, комісії тощо, а також у випадку невиконання або неналежного виконання третьою особою інших зобов'язань за цим договором.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку" Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Право іншої особи з вищим пріоритетом щодо строкового користування нерухомим майном, набутим у власність іпотекодержателем, зберігає чинність відповідно до умов договору, яким обумовлено таке користування. Права та вимоги третіх осіб на предмет іпотеки, набутий у власність іпотекодержателем, які мають нижчий пріоритет, ніж вимога іпотекодержателя, втрачають чинність. До особи, яка на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, включеного до іпотечного договору, набула право власності на предмет іпотеки (об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва та майнові права на них), розміщений на земельній ділянці, яка перебуває в оренді іпотекодавця, переходить право оренди на таку земельну ділянку, а зазначений договір про задоволення вимог іпотекодержателя або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, включене до іпотечного договору, є документом, що посвідчує перехід права оренди земельної ділянки до нового власника предмета іпотеки і заміну особи орендаря у договорі оренди землі та підлягає державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Виходячи з положень частини другої статті 16 ЦК України, частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Отже, у позивача, як іпотекодержателя, виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Аналогічну правову позицію про те, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, викладено у постановах Верховного Суду України від 19.08.2014 року у справі № 5011-32/10471-2012, від 11.12.2013 року у справі № 6-124цс13 та інших.

Згідно приписів статті 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

В даному випадку відсутні підстави для відступу від позиції Верховного Суду України.

За результатом звіту про оцінку майна, складеного 08.07.2015 року (на момент звернення позивача до суду) суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ «Експертна компанія «Професіонал» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності Фонду Державного майна України на виконання експертних оцінок майна та майнових прав № 14108/12 від 24.12.2012 року), вартість предмету іпотеки (нежитлове приміщення за адресою Полтавська обл., м. Полтава, вул. Сінна, 29 «б», загальною площею 93,8 кв.м., літера Б-1, приміщення 1-8 фундамент - бетон стрічковий, стіни -цегла, перекриття - дерево, плаща забудови 126,1 кв.м., висота будівлі 1,1 метр, загальний будівельний об'єм - 404 куб.м. Функціональне призначення - магазин непродовольчої групи товарів, загальна площа активу складає 93,8 кв.м.) станом на 08.07.2015 року становить 1 234 589,00 грн., без ПДВ ( арк.. справи 104-154, том 1).

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Отже, процесуальним законодавством передбачено, що господарське судочинство здійснюється шляхом письмового провадження, а тому факт наявності визначених обставин має підтверджуватись певними доказами, як це встановлено положеннями ст. ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, Господарський процесуальний кодекс України покладає обов'язок доказування на сторони, а тому кожна сторона повинна довести наявність тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач та третя особа доказів сплати заборгованості за кредитом та нарахованих санкцій не надали, розмір боргу ними не спростовано. Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на таке:

- на даний час, сума основного зобов'язання не визначена рішенням суду. З позовом про стягнення з позичальника коштів позивач не звертався. з приводу основної суми боргу немає визначеної суми рішенням суду чи акту звірки між позичальником та кредитором. Як іпотекодавець, відповідач не обізнаний з її розміром, а тому не може надати будь-яких пояснень відносно її достовірності та правильності;

- пеня та штраф встановлені за одне правопорушення, що не відповідає вимогам чинного законодавства України. Крім того, пеня нарахована за три роки, що є порушенням вимог щодо застосування позовної давності з вимог про стягнення пені, а тому в частині стягнення пені понад строки, що визначені законом, тобто більше одного календарного року, необхідно відмовити.

-позивачем не надано доказів того, що він не може реалізувати своє право на отримання предмету іпотеки у власність у позасудовому порядку та провести відповідні реєстраційні дії (доказів відмови у проведенні державної реєстрації права власності за позивачем не надано).

- позовом не визначено порядку сплати відповідачу різниці вартості предмета іпотеки та суми заборгованості, які не є співмірними

Заперечення відповідача не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, враховуючи наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, зі Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо реєстрації відповідача (арк.. справи 68-70, том 2), зробленого судом станом на 07.04.2016 року, керівником відповідача та його єдиним засновником є третя особа ОСОБА_1 (позичальник), отже посилання відповідача на необізнаність щодо розміру заборгованості не відповідає дійсності, оскільки саме вказана особа підписала договори кредиту, іпотеки та Угоду про порядок виконання зобов'язань до договору кредиту.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить законодавству України.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності (див. постанову Верховного Суду України від 27.04.2012 та постанову Вищого господарського суду України від 12.06.2012 у справі № 06/5026/1052/2011).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011№ 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08.

Щодо нарахування пені за три роки, то за змістом частин четвертої і шостої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Частиною шостою статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Згідно з пунктом 4.1 Договору кредиту, у разі порушення третьою особою терміну повернення кредиту та/або терміну сплати процентів за користування кредитами, третя особа сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми про строченої заборгованості за кредитами та/або процентами, за кожний день прострочення, а також штраф у розмірі 20% від загальної суми простроченої заборгованості на день її виникнення, якщо кредит надано в національній валюті України, або 15% від загальної суми простроченої заборгованості на день її виникнення, якщо кредит надано в іноземній валюті.

Отже, умовами Договору сторони передбачили строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, який відповідає вимогам частини шостої статті 232 ГК України.

Суд також звертає увагу відповідача, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати в договорі, передбаченому актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами (частина друга статті 6 ЦК України).

За змістом частини третьої цієї статті сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, однак не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обовязковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм можна зробити висновок про те, що якщо сторони кредитного договору досягли згоди про збільшення позовної давності за всіма або окремими вимогами і така домовленість за змістом і формою відповідає вимогам статті 6 і частини першої статті 259 ЦК України, то розрахунок розміру пені та штрафу слід провести за кожною вимогою в межах збільшеної позовної давності, установленої сторонами в договорі, ураховуючи періодичність платежів, визначених договором.

У пункті 7.9 Договору кредиту сторони узгодили, що підписанням цього Договору між Банком і Позичальником укладено договір про встановлення позовної давності за цим Договором або у зв'язку з його виконанням тривалістю з (три) роки, у тому числі і до вимог про стягнення неустойки.

Аналогічні правові позиції наведені і постановах Верховного Суду України, зокрема, від 24.02.2016 року у справі 6-1824цс15.doc , від 15 квітня 2015 року у справі № 910/6379/14 та інших.

Виходячи з положень частини другої статті 16 ЦК України, частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Як розяснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 39 Постанови від 30 березня 2012 року N 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» з урахуванням положень частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що з урахуванням цим норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі частини другої статті 16 ЦК має право вимагати застосування його судом.

В іпотечному договорі міститься застереження, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання.

Щодо відсутності у позові порядку сплати відповідачу різниці вартості предмета іпотеки та суми заборгованості , то дане питання виходить за межі предмету дослідження у даній справі, та, як вже зазначалось вище, має вирішуватись в окремому провадженні за наявності спору з цього приводу між сторонами.

Протягом часу розгляду справи відповідач та третя особа мали достатньо часу для сплати суми боргу, чого не було зроблено.

Таким чином, враховуючи наведені вище норми чинного законодавства та матеріали справи, є правомірними та підлягають задоволенню позовні вимоги.

Згідно з рішенням Загальних зборів від 06.08.2007 №3 Товариство з обмеженою відповідальністю «Комерційний банк «Експобанк» було реорганізоване у Відкрите акціонерне товариство «Комерційний банк «Експобанк» шляхом перетворення, а в подальшому, згідно з рішенням Загальних зборів акціонерів від 30.10.2009 № 4/2009, відбулася зміна найменування з Відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» на Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Експобанк». У зв'язку з реорганізацією та зміною найменування, позивач є повним правонаступником прав і зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційний банк «Експобанк» і Відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк».

На підставі постанови Правління НБУ від 22.01.2015 року № 41 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» та рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26.01.2015 року № 15 «Про початок процедури ліквідації AT «КБ «Експобанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банк», було розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію AT «КБ Експобанк» ОСОБА_5.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», на виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів) інших документів від імені банку.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» ( в редакції, чинній на час звернення позивача до суду із цим позовом) уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у справах, пов'язаних з здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банку звільняється від сплати судового збору.

Зі приписами статті 49 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

У позовній заяві позивач ставить дві вимоги - одна майнового та одна немайнового характеру (звернення стягнення на майно та визнання права власності), отже з відповідача підлягає стягненню в доход Державного бюджету України 1378 грн. за немайнову вимогу та 1,5 відсотка від вартості майна згідно звіту оцінки, що складає 18 518,84 грн.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст. ст. 33,43, 49, 82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Звернути стягнення на предмет іпотеки - нежитлове приміщення (магазин), який знаходиться в м. Полтава, вул. Сінна 29 б, загальною площею 93,8 кв.м. шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Експобанк" ( ідентифікаційний код 09322299) права власності на нежитлове приміщення (магазин), який знаходиться в м. Полтава, вул. Сінна 29 б, загальною площею 93,8 кв.м. за вартістю, згідно висновку про вартість майна станом на 08 липня 2015 року в розмірі 1 234 589,00 грн., без ПДВ, в рахунок погашення заборгованості в сумі 83 894 (вісімдесят три тисячі вісімсот дев'яносто чотири) гривні 87 копійок за Договором кредиту №16-КР від 14.07.2011 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Експобанк" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, з яких: прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 45 172,65 грн.; пеня за несвоєчасну сплату простроченої кредитної заборгованості в розмірі 25 407,26 грн.; штраф за несвоєчасну сплату простроченої кредитної заборгованості в розмірі 13 314,96 грн. та відповідно до Іпотечного договору від 14.07.2011 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Експобанк" та Приватним підприємством Міралюкс (ідентифікаційний код 30152196);

3. Визнати за Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Експобанк" (ідентифікаційний код 09322299) право власності на нежитлове приміщення (магазин), який знаходиться в м. Полтава, вул. Сінна 29 б, загальною площею 93,8 кв.м. за вартістю, згідно висновку про вартість майна станом на 08 липня 2015 року в розмірі 1 234 589,00 грн., без ПДВ.

4. Стягнути з Приватного підприємства "Міралюкс" (вул. Сінна, 29б, Полтава, Полтавська область,36039, ідентифікаційний код 30152196) в доход державного бюджету України 19896,84 грн. судового збору.

Видати наказ із набранням рішенням законної сили.

Повне рішення складено 12.04.2016 року

СуддяТимощенко О.М.

Примітка : Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією