Рішення № 57082781, 28.03.2016, Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/4132/15-ц

Провадження № 2/456/307/2016

РІШЕННЯ

іменем України

28 березня 2016 року Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Микитчина І. М. ,

при секретарі Свержинській І.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Стрию справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовною заявою та просить стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 на його користь заборгованість за кредитним договором № LVE3AK12610361 від 22.01.2009 року в розмірі 267939,98 грн. та судові витрати по справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що 22.01.2009 року між ним та відповідачкою ОСОБА_1 було укладений кредитний договір № LVE3AK12610361. Згідно якого банк зобовязався надати ОСОБА_1 кредит в розмірі 47834,87 грн. на термін до 21.01.2014 року, а відповідачка зобовязалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку встановленими кредитним договором. Відповідно до договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, ОСОБА_1 повинна надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору.

Згідно кредитного договору у випадку порушення зобовязань за кредитним договором, ОСОБА_1 сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобовязання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме видав відповідачці ОСОБА_1 кредит у розмірі 61472,37 грн.

В порушення умов кредитного договору ОСОБА_1 свої зобовязання не виконала, а саме: не здійснювала погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки.

У звязку із зазначеними порушеннями зобовязань за кредитним договором ОСОБА_1 станом на 24.06.2015 року має заборгованість 267939,98 грн., яка складається з наступного: 55072,43 грн. заборгованість за кредитом; 2286,29 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом; 197584,12 грн. пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором; а також штрафи відповідно до договору: 250 грн. штраф (фіксована частина), 12747,14 грн. штраф (процентна складова).

В забезпечення виконання зобовязання за договором № LVE3AK12610361 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки. Відповідно до умов договору поруки, а саме п. 5, позивачем було направлено на адресу відповідачів письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобовязань за договором № LVE3AK12610361.

Згідно п. 6 договору поруки поручитель зобовязаний виконати зобовязання, зазначені в письмовій вимозі кредитора протягом пяти календарних днів з моменту її отримання.

Вимога, що була предявлена до поручителя щодо виконання забезпеченого зобовязання, залишена без задоволення.

Наведені вище обставини свідчать про невиконання відповідачами зобовязань перед банком за кредитним договором, чим порушено охоронювані законом права та інтереси позивача.

Представник позивача ОСОБА_3 в судове засідання не зявився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 в судове засідання не зявилися, однак подали суду клопотання про розгляд справи у їх відсутності, а також заперечення на позов. Згідно якого, щодо вимог до ОСОБА_2, вважають, що договір поруки припинився 03.11.2009 року (03.05.2009 + 6 місяців), оскільки банк 03.05.2009 року звернувся у Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська з позовною заявою до позичальника ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в обґрунтування чого покликався на розрахунок заборгованості за договором № LVE3AK12610361 від 22.01.2009 року, отже, з врахуванням правових позицій Верховного Суду України, договір поруки припинено 03.11.2009 року, і так як банк у вказаний час не предявив вимоги до поручителя ОСОБА_2, зобовязання останнього перед банком припинились. Щодо вимог до ОСОБА_1, пояснили, що згідно п. 7.1 кредитно-заставного договору № LVE3AK12610361 від 22.01.2009 року, доданого до позовної заяви, застава забезпечує всі вимоги банку щодо виконання позичальником всіх його грошових зобовязань за цим договором. Відповідно до п.п. 17.9, 17.10 цього договору предметом застави є легковий автомобіль марки ВАЗ 21114, державний номер НОМЕР_1, вартість якого 54550,00 грн. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19.10.2011 року задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави, в рахунок погашення заборгованості за кредитно-заставним договором № LVE3AK12610361 від 22.01.2009 року станом на 30.04.2009 року в розмірі 54079,72 грн. звернуто стягнення на предмет застави, отже банк скористався своїм правом одержати задоволення за рахунок заставленого майна вартістю 545550,00 грн. всієї суми вимоги 54079,72 грн., яка зумовлена його вимогами про дострокове повернення частини позики, що залишилася, та сплати проценти, а також на одержання пені та штрафних санкцій. Дане рішення є виконаним, про що свідчить постанова про закінчення виконавчого провадження від 30.07.2012 року, відтак ОСОБА_1 немає грошових зобовязань перед банком за кредитно-заставним договором № LVE3AK12610361 від 22.01.2009 року. Отже, банк змінив строк виконання основного зобовязання, подавши до суду позовну заяву від 03.05.2009 року про стягнення заборгованості за договором № LVE3AK12610361 від 22.01.2009 року, в порядку його дострокового виконання. Враховуючи вищенаведене, просять в позові відмовити у звязку зі спливом строку позовної давності.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що в позові слід відмовити з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що 22.01.2009 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитно-заставний договір № LVE3AK12610361, відповідно до якого банк зобовязався надати відповідачці ОСОБА_1 кредит у розмірі 47834,87 грн. на термін до 21.01.2014 року, а відповідачка зобовязалася прийняти, належним чином використати та повернути кредит і сплатити проценти в розмірі 20,4% річних за користування кредитом, а також інші платежі відповідно до умов договору. Кредит надався на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Згідно кредитного договору у випадку порушення зобовязань за кредитним договором, ОСОБА_1 сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобовязання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме видав відповідачці ОСОБА_1 кредит у розмірі 61472,37 грн.

В порушення умов кредитного договору ОСОБА_1 свої зобовязання не виконала, а саме: не здійснювала погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, тобто належним виконанням зобовязання з боку відповідача є повернення кредиту та сплата відсотків за користування ним у строки, в розмірі та валюті, як це було визначено договором.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

У звязку із зазначеними порушеннями зобовязань за кредитним договором ОСОБА_1 станом на 24.06.2015 року має заборгованість 267939,98 грн., яка складається з наступного: 55072,43 грн. заборгованість за кредитом; 2286,29 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом; 197584,12 грн. пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором; а також штрафи відповідно до договору: 250 грн. штраф (фіксована частина), 12747,14 грн. штраф (процентна складова).

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником.

Згідно ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного

В забезпечення виконання зобовязання за договором № LVE3AK12610361 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки. Відповідно до умов договору поруки, а саме п. 5, позивачем було направлено на адресу відповідачів письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобовязань за договором № LVE3AK12610361.

Згідно п. 6 договору поруки поручитель зобовязаний виконати зобовязання, зазначені в письмовій вимозі кредитора протягом пяти календарних днів з моменту її отримання.

Вимога, що була предявлена до поручителя щодо виконання забезпеченого зобовязання, залишена без задоволення.

Наведені вище обставини свідчать про невиконання відповідачами зобовязань перед банком за кредитним договором, чим порушено охоронювані законом права та інтереси позивача.

Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно п. 2.2. кредитно-заставного договору для забезпечення повного і своєчасного виконання відповідачкою зобовязань за договором, позичальник надає банку предмет застави в заставу.

Відповідно до п. 17.9 кредитно-заставного договору предметом застави є легковий автомобіль марки ВАЗ 21114, 2008 року випуску, обєм двигуна 1,59, державний номер НОМЕР_1. Предмет застави належить ОСОБА_1 на праві власності, що підтверджується свідоцтвом реєстрації транспортного засобу № ВСС 620708 від 09.10.2008 року.

Згідно п. 17.10 кредитно-заставного договору вартість предмета застави становить 54550,00 грн.

Згідно ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобовязання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ч. 1 ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобовязання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Згідно ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України сторони до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті, зобов'язані повідомити суд про всі відомі їм рішення судів, що стосуються предмету спору, а також про всі відомі їм незавершені судові провадження, що стосуються предмету спору.

З долученого відповідачами до матеріалів справи рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19.10.2011 року по справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави, встановлено, що позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави задоволені. В заклад ПАТ КБ «ПриватБанк» шляхом вилучення у ОСОБА_1 передано належне їй на праві власності заставлене майно - автомобіль марки ВАЗ, модель 21114, 2008 року випуску, тип ТЗ: легковий універсал, № кузова: ХТА21114080307153, державний номер НОМЕР_1. В рахунок погашення заборгованості за кредитно-заставним договором № LVE3AK12610361 від 22.01.2009 року станом на 30.04.2009 року в розмірі 54079 грн. 72 коп. звернуто стягнення на предмет застави, тобто на вищезгаданий автомобіль марки ВАЗ, що належить на праві власності ОСОБА_1, шляхом надання ПАТ КБ «ПриватБанк» права укладати від імені ОСОБА_1 договір купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, знявши автомобіль з обліку в органах ДАІ України, а також надання ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Згідно постанови про закінчення виконавчого провадження від 30.07.2012 року, виданої державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Стрийського міськрайонного управління юстиції, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська, закінчено, виконавчий документ фактично виконано, автомобіль марки ВАЗ, модель 21114, 2008 року випуску, тип ТЗ: легковий універсал, № кузова: ХТА21114080307153, державний номер НОМЕР_1, вилучений у ОСОБА_1 та переданий в заклад ПАТ КБ «ПриватБанк».

Таким чином, позивач вже скористався своїм правом одержати задоволення за рахунок заставленого майна вартістю 54550,00 грн., всієї суми вимоги 54079,72 грн., яка зумовлена його вимогами про дострокове повернення позики, що залишилася та сплати належних йому процентів, а також пені та штрафних санкцій, що підтверджується рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19.10.2011 року, дане рішення виконано, про що свідчить постанова про закінчення виконавчого провадження від 30.07.2012 року, а відтак, ПАТ КБ «ПриватБанк» одержав задоволення за рахунок заставленого майна всіх його вимог щодо дострокового повернення частини позики, яка залишилася, та сплати належних йому процентів, пені та штрафних санкцій за позовною заявою від 03.05.2009 року.

За змістом ст. 267 ЦК України позовна давність не може застосовуватись без заяви сторони. Сторона має право зробити таку заяву в будь-який час до винесення рішення, в тому числі під час судових дебатів. Якщо позовна давність минула, і відповідач зробив заяву про її застосування, це є підставою для відмови у позові. За наявності поважних причин пропуску позовної давності суд захищає порушене право. Поважними слід визнавати тільки такі причини, за яких кредитор проявляв належну дбайливість про захист свого порушеного права, але не міг своєчасно заявити позов з причин, які від нього не залежали та не знаходились під його контролем.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.

Так, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу та відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України визначено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до роз'яснень абз. 3 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року № 14, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зроблене до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Відповідно до ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності повязаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобовязаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобовязаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право предявити вимогу про виконання зобовязання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності повязується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Із долученої до матеріалів справи позовної заяви ЗАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення встановлено, що вона була подана 03.05.2009 року.

Судом встановлено, що ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.06.2009 року було відкрито провадження у цивільній справі за позовом ЗАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Отже, предявивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, процентами та пенею, кредитор, відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України, змінив строк виконання основного зобовязання і зобовязаний був предявити позов до ОСОБА_1 протягом трьох років з 03.05.2009 року,

Таким чином, пред'явленням вимоги до поручителя є пред'явлення до нього позову про виконання зобовязання.

Установивши при розгляді даної справи, що договором поруки не було визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, та що кредитор протягом 6 місяців не предявив позову до поручителя, суд дійшов висновку, що зобовязання за відповідним договором припинились. Відтак, договір поруки припинився 03.11.2009 року (03.05.2009 + 6 місяців).

Даний висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у справі 6-170цс13 від 17 вересня 2014 року, згідно якої непредявлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обовязку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобовязанням.

Позивач з клопотанням про поновлення строку позовної давності не звертався.

Відповідно до п. 31 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при застосуванні положення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, суди мають виходити з того, що у системному зв'язку з частиною одинадцятою статті 11 зазначеного Закону ця вимога стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

У зв'язку із цим та враховуючи, що ЦК не передбачає заборони пред'явлення окремих вимог у зв'язку з пропущенням строку позовної давності, при вирішенні таких спорів, суди повинні враховувати положення ЦК про позовну давність.

Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та вимоги ЦК щодо позовної давності застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).

З огляду на вищевказане, суд вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності, а зважаючи на те, що відповідачі заявили про застосування наслідків спливу строку позовної давності, суд прийшов до обґрунтованого та переконливого висновку, що в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитно-заставним договором слід відмовити у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Керуючись ст., ст. 10, 60, 131 209, 212, 213, 215 ЦПК України, ст., ст. 256-259, 261, 267, 509, 526, 530, 546, 553, 554, 559, 572, 589, 590, 612, 1050, 1054 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

в задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Львівської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий-суддя ОСОБА_4