Постанова № 57070001, 05.04.2016, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2016 р.Справа №804/15696/1514 год. 00 хвил. Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіВерба І.О. при секретарі судового засідання Чмоні А.О. за участю представників: позивача відповідача третьої особи Скобелєвої С.Г., Дербиди А.М. Малютіної В.Е. Антрошенко В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпропетровської міської ради» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державна податкова інспекція у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

16 листопада 2015 року Комунальне підприємство «Дніпроводоканал» Дніпропетровської міської ради» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 4 серпня 2015 року №4703/10/28-01-50-01-11.

В обґрунтування позову зазначено наступне:

- період, за який контролюючий орган здійснює нарахування, стосується оплат, здійснених у 2012-2013 роках. У цей період стосовно КП «Дніпроводоканал» було порушено провадження у справі про банкрутство; зобов'язання неодноразово уточнювалось, отже узгодження суми зобов'язання не відбулось;

- протягом дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня) боржнику за невиконані зобов'язання. Як відомо, з моменту порушення справи про банкрутство, у боржника виникають поточні зобов'язання і, беручи до уваги формулювання частини 4 статті 12 Закону про банкрутство, можна зробити висновок про те, що саме за неналежне виконання поточних зобов'язань зазначені штрафні санкції не підлягають до застосування;

- єдиний правильний висновок, який можна зробити з простого аналізу норм Закону про банкрутство, і який підтверджується судовою практикою - це не нарахування штрафних санкцій щодо поточних зобов'язань боржнику, який перебуває у процедурі банкрутства;

- висновки СДПІ стосовно того, що нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгодженої суми податкових зобов'язань повинно здійснюватись незалежно від дії мораторію, є такими, що суперечать нормам діючого законодавства;

- позивач не погоджується з висновками, викладеними в акті перевірки від 16.07.2014 року №34/28-01-50-03341305 та від 28.09.2015 року №105/28-01-50-03341305, оскільки вважає, що контролюючий орган проявив виключну необ'єктивність та упередженість стосовно платника податків, внаслідок чого неправильно відобразив в актах досліджувані господарські операції, надав їм невірну правову оцінку, викривив дійсний зміст та неправильно витлумачив норми податкового законодавства. У результаті неналежного виконання своїх обов'язків посадові особи контролюючого органу відобразили у актах перевірки хибні та протиправні висновки щодо допущення платником податків перелічених вище порушень податкового законодавства.

Відповідач проти позову заперечив, зазначивши, що нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгодженої суми податкових зобов'язань повинно здійснюватись незалежно від дії мораторію, що виключає визнання протиправним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Оскільки особливістю спірних правовідносин є те, що не застосовуються фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій, однак, оскільки зобов'язання узгоджені та погашені платником податків самостійно - відсутні підстави для розповсюдження обмежень мораторію на право застосувати штрафні санкції до платника податків за несвоєчасне погашення податкового боргу.

В судовому засіданні представники сторін підтримали обрані правові позиції.

Судом неодноразово зупинялось провадження у справі з метою витребування додаткових доказів по справі.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

З матеріалів справи вбачається, що керуючись пунктом 75.1 статті 75, пунктами 77.1 та 77.6 статті 77, пунктом 82.1 статті 82 Податкового кодексу України та відповідно до плану-графіку проведення документальних планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання на І квартал 2015 року, була проведена документальна планова виїзна перевірка Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпропетровської міської ради з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2014 року.

За результатами перевірки складено акт від 16.07.2015 року №34/28-01-50-03341305.

Актами планової документально виїзної перевірки від 16.07.2015 року №34/28-01-50-03341305 та позапланової виїзної документальної перевірки від 28.09.2015 року №105/28-01-50-03341305, проведеної відповідно до підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, у тому числі, з питань правомірності застосування штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасну сплату узгодженої суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість, рентної плати за спеціальне використання води від підприємств житлово-комунального господарства за платежами, що розподіляються державним та місцевими бюджетами, екологічного податку встановлено, встановлено наступне:

- ухвалами господарського суду Дніпропетровської області по КП «Дніпроводоканал» порушено провадження у справах про визнання банкрутом від 29.03.2012 року №34/5005/2917/2012, від 30.10.2012 року №29/5005/9259/2012, від 14.01.2013 року №904/397/13-г та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів;

- відповідно до пункту 1 статті 19 Закону України від 14.05.1992 року №2343-ХП «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (із змінами та доповненнями) (далі - Закон №2343) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію;

- пунктом 3 статті 19 Закону №2343 передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій;

- системний аналіз змісту вищезазначених норм права свідчить про те, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після дня введення мораторію, а отже, не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення;

- мораторій слід вважати як захід забезпечення цілісності майна боржника, який полягає в зупиненні виконання боржником своїх зобов'язань, а не в припиненні їх існування, що повинно повністю відповідати статті 599 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином;

- невиконання таких зобов'язань є правопорушенням, таким чином, нарахування санкцій, застосування заходів за невиконання зазначених зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій ґрунтуються на законі;

- введений мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після 29.02.2012 року, 30.10.2012 року та 14.01.2013 року та не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення;

- згідно із підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статі 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника додатків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної;

- таким чином, штрафні (фінансові) санкції, нараховані платнику податків за порушення ним вимог податкового законодавства є грошовими зобов'язаннями;

- нарахування штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасну сплату узгодженої суми податкових зобов'язань повинно здійснюватись по всім несвоєчасно погашеним зобов'язанням, що виникли незалежно від дії мораторію, за період перевірки з 01.04.2012 року по 31.12.2014 року.

Контролюючим органом 4 серпня 2015 року на підставі акту перевірки від 16.07.2015 року №34/28-01-50-03341305 винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення №4703/10/28-01-50-01-11, яким за порушення граничного строку сплати податкового зобов'язання з податку на додану вартість, на підставі пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України за затримку граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, платника податків зобов'язано сплатити штраф у розмірі 20% у сумі 1271971,24 грн. (т.1 а.с.18-19).

Згідно розрахунку штрафних (фінансових) санкцій, що є додатком до акту перевірки від 16.07.2015 року №34/28-01-50-03341305 платник податків несвоєчасно сплачував узгодженні суми податкових зобов'язань, які мали бути внесені починаючи із 06.04.2012 року - граничного терміну сплати за уточнюючим розрахунком №248 від 06.04.2012 року до 06.11.2012 року - граничного строку уточнюючого розрахунку №9069180480.

Згідно розрахунку контролюючого органу на погашення узгоджених грошових зобов'язань платником податків у період з 22.10.2012 року по 18.01.2013 року включно самостійно сплачені грошові кошти платіжними дорученнями:

- від 22.10.2012 року № 9065184334 на суму 343372 грн., від 25.12.2012 року №1 на суму 2565265,75 грн. (на погашення зобов'язання згідно уточнюючого розрахунку №247 від 06.04.2012 року, граничний термін сплати 06.04.2012 року);

- від 25.12.2012 року №1 на суму 2565265,75 грн. (на погашення зобов'язання згідно уточнюючого розрахунку №248 від 06.04.2012 року. граничний термін сплати 06.04.2012 року);

- від 25.12.2012 року №1 на суму 2565265,75 грн., від 29.12.2012 року №2 на суму 1119006,47 грн. (на погашення зобов'язання згідно декларації №9020760131 від 20.04.2012 року, граничний термін сплати 30.04.2012 року);

- від 29.12.2012 року №2 на суму 1119006,47 грн. (на погашення зобов'язання згідно уточнюючих розрахунків №9025811746, №9025812132, №8025812268, №9025811937, №9025810118, №9025810737, №9025811038, №9025809718, №9025809418, №9025810469, №9025811384, №9025811602, із граничним терміном сплати 11.05.2012 року);

- від 29.12.2012 року №2 на суму 1119006,47 грн., від 16.01.2013 року №01В на суму 1850776 грн., №259 на суму 270000 грн., від 17.01.2013 року №282 на суму 102030 грн., від 18.01.2013 року №307 на суму 216849 грн. (на погашення зобов'язання згідно декларації №9064432993 від 19.10.2012 року, граничний термін сплати 30.10.2012 року);

- від 18.01.2013 року №307 на суму 216849 грн. (на погашення зобов'язання згідно уточнюючих розрахунків №9069180545, №9069180268, №9069180409, №9069180480 із граничним терміном сплати 06.11.2012 року).

Сторони у судовому засіданні підтвердили, що не мають спору щодо сум та розрахунків грошових зобов'язань, платіжних доручень, якими здійснювалась самостійна сплата сум ПДВ платником податків, зазначених у розрахунку штрафних санкцій, здійсненому контролюючим органом (т.1 а.с.19).

Спір точиться щодо правомірності винесення 4 серпня 2015 року оскаржуваного рішення по зобов'язанням, які самостійно погашені платником податків, за умови введення ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2013 року по справі №904/397/13-г мораторію у справі про банкрутство платника податків - позивача, та застосування щодо такого платника податків процедури розпорядження майном боржника відповідно до Закону №2343 на час винесення оскаржуваного рішення.

Вирішуючи заявлений спір, суд виходить із того, що вирішальним для цієї справи є визначення редакції Закону №2343, яка застосовується для визначення особливостей застосування мораторію, оскільки доводи позивача ґрунтуються на нормах Закону №2343 в редакції станом на 14.01.2013 року - дату введення процедури мораторію відносно позивача, а заперечення контролюючого органу - на редакції Закону №2343, що застосовується з 19.01.2013 року.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2013 року по справі №904/397/13-г (т.1 а.с.17):

- порушено провадження у справі про банкрутство Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпропетровської міської ради, та

- введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, який згідно із статтею 1 Закону №2343 передбачає зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

На день порушення провадження у справі про банкрутство КП «Дніпроводоканал» ДМР діяла редакція Закону №2343 із змінами та доповненнями від 04.11.2012 року, відповідно до якої:

- абзацом двадцять четвертим статті 1 було визначено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію;

- частиною третьою статті 12 встановлено, що заходи щодо забезпечення вимог кредиторів діють відповідно до дня введення процедури санації і призначення керуючого санацією, або до винесення постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора, або до затвердження господарським судом мирової угоди, або до дня винесення ухвали про відмову у визнанні боржника банкрутом;

- частиною четвертою статті 12 визначено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду;

- абзацом другим частини четвертої статті 12 закріплено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

- - забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;

- - не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

- частиною шостою статті 12 визначено виключний перелік вимог кредиторів, на які не поширюється мораторій. Так, дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, на невикористані та своєчасно не повернуті кошти Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Також, дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кредиторів, що здійснюється боржником у порядку, встановленому статтею 14 Закону №2343, або керуючим санацією згідно з планом санації, затвердженим господарським судом, або ліквідатором у ліквідаційній процедурі в порядку черговості, встановленому статтею 31 Закону №2343;

- згідно частини сьомої статті 12 дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.

Правомірність винесення оскаржуваного рішення відповідач обґрунтовує відсутністю обмеження на прийняття рішень в порядку пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, зокрема із посиланням на статтю 19 Закону №2343.

Суд зазначає, що редакція Закону №2343 на дату винесення оскаржуваного рішення статтею 1 не визначає поняття мораторію на задоволення вимог кредиторів, визначаючи особливості останнього статтею 19, відповідно якої встановлені відмінні від попередньої редакції умови його застосування та реалізації, так:

- мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію;

- мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє органи державної виконавчої служби за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна;

- частиною третьою статті 19 встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

- - забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах;

- - забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій;

- - не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій;

- - зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію;

- - не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо;

- частиною п'ятою статті 19 визначено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів; на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян; на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення. Дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кредиторів у разі одночасного задоволення вимог кредиторів у процедурі розпорядження майном керуючим санацією згідно з планом санації або ліквідатором у ліквідаційній процедурі в порядку черговості, встановленому Законом №2343. Стягнення грошових коштів за вимогами кредиторів за зобов'язаннями, на які не поширюється дія мораторію, провадиться з рахунку боржника в установі банку. Звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника;

- згідно частини шостої статті 19 під час процедури розпорядження майном боржнику дозволяється задовольняти лише ті вимоги кредиторів, на які згідно з частиною п'ятою цієї статті не поширюється дія мораторію.

Визначаючи редакцію Закону №2343, яка має застосовуватись до спірних правовідносин, належить врахувати норму пункту 1-1 Розділу Х Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22 грудня 2011 року №4212-VI, відповідно до якого положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Аналізуючи вказану норму, адміністративний суд виходить із принципу законності, зазначаючи, що норми права одного й того ж самого Закону суди різних юрисдикцій не мають право застосовувати та тлумачити неоднаково, для чого, виходячи із конституційних принципів і загальних засад права, застосовує аналогію права відповідно до частини 7 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому суд звертає увагу, що в силу в силу положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», у контексті розгляду даної справи, належить врахувати висловлену Європейським судом з прав людини правову позицію у рішеннях у справі «Щокін проти України» від 14.01.2011 року та у справі «Серков проти України» від 07.10.2011 року в частині необхідності застосування національного законодавства, у разі допущення можливості його неоднозначного тлумачення, у найсприятливіший для заявника спосіб.

Таким чином, адміністративний суд дійшов висновку, що норми Закону №2343 в редакції Закону №4212-VI не застосовуються в розглянутому випадку до спірних правовідносин, оскільки провадження у справі про банкрутство порушено до 19.01.2013 року.

Надаючи оцінку доводам контролюючого органу про правомірність застосування штрафу за несвоєчасне погашення узгоджених грошових зобов'язань, суд виходить і того, що заходи, направлені на погашення податкового боргу врегульовані главою 9 Податкового кодексу України, а відповідальність за порушення законодавства з питань оподаткування, зокрема фінансова - у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), главою 11 вказаного Кодексу.

Пунктом 1.3 статті 1 Податкового кодексу України визначена сфера його дії, відповідно до якого цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Вирішальним в цій справі є застосування норм спеціального закону, яким є Закон №2343, що регулює процедури відновлення платоспроможності боржника, у тому числі із врахуванням внесення подальших змін.

Поряд з цим, належить й враховувати правило дії норм законів у часі, оскільки при застосуванні заборон та обмежень, визначених абзацом другим частини четвертої статті 12 Закону №2343, в редакції до 19.01.2013 року, було закріплено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, який вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, не нараховуються:

- неустойка (штраф, пеня), яка є видом забезпечення виконання зобов'язання у цивільно-правових правовідносинах та відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України є грошовою сумою або майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання;

- не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Абзац четвертий частини четвертої статті 12, викладений із вищенаведеними змінами, внесеними згідно із Законом України від 17.11.2005 року №3108-IV, набрав чинності 13.12.2005 року.

Таким чином, з 13.12.2005 року було введено нове спеціальне обмеження, яке діє під час мораторію на задоволення вимог кредиторів у справах про банкрутство порушених до 19.01.2013 року, яке забороняє застосовувати санкції за неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), до яких прямо відносяться штрафні (фінансові) санкції (штрафи), порядок та підстави застосування яких врегульовані главою 11 «Відповідальність» Податкового кодексу України.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Згідно вказаного правила «закон зворотної сили не має», дія закону чи іншого нормативно-правового акта поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності.

Фактично, пунктом 1-1 Розділу Х Прикінцевих та перехідних положень Закону №4212-VI, підтверджено дію вказаного правила задля усунення ймовірних розбіжностей у застосуванні норм у правовідносинах, що виникнули у різний час відносно набрання чинності цим Законом.

Визначення дії норм права у часі є однією з найважливіших гарантій правової стабільності, впевненості суб'єктів права в тому, що їх правове становище не погіршиться з прийняттям нового закону чи іншого нормативного акта, а також необхідною умовою довіри до держави і права, що зазначено в окремій думці судді Конституційного Суду України М.І. Козюбри стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

З системного аналізу наведених норм законодавства, обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосовування контролюючим органом оскаржуваних штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розглянутому спорі, що має наслідком задоволення заявленого позову у повному обсязі із присудженням судових витрат на користь позивача.

Керуючись статтями 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпропетровської міської ради» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державна податкова інспекція у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 4 серпня 2015 року №4703/10/28-01-50-01-11, винесене Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС на користь Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпропетровської міської ради» (код ЄДРПОУ 03341305) судовий збір у розмірі 19079,57 грн. (дев'ятнадцять тисяч сімдесят дев'ять грн. 57 коп.).

Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 5 квітня 2016 року.

Суддя І.О. Верба