Ухвала суду № 57067730, 07.04.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/16927/15 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О. Суддя-доповідач: Губська О.А.

У Х В А Л А

Іменем України

07 квітня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів: Парінова А.Б., Беспалова О.О.

за участю: секретаря судового засідання Сергієнко Т.О.

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Рудалєвої Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Національного Банку України, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» про визнання бездіяльності протиправною,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Національного Банку України, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язати НБУ надати інформацію на запит позивача від 20.07.2015.

Обґрунтовуючи вимоги, зазначив, що дії відповідача щодо ненадання запитуваної інформації є порушенням його права на доступ до інформації щодо правовідносин, у яких він є безпосереднім учасником.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

На зазначене рішення суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу, у якій апелянт просив його скасувати, та ухвалити постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

У судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, у свою чергу представник відповідача заперечив проти її задоволення та просив залишити без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів виходить з таких фактичних обставин.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно встановив, що у липні 2015 року позивач звернувся до Національного банку України із запитом на інформацію, в якому просив:

повідомити чи подавалася заява на Міжбанківську валютну біржу ПАТ "Райффайзен банк Аваль";

чи надходила заявка від 06 лютого 2006 року про продаж на Міжбанківській валютній біржі доларів США в сумі 50 200,00 доларів США від заявника через Банк і купівлю української гривні.

За результатами розгляду запиту, Національним банком України було надано відповідь від 30.07.2015 № 40-030003/53690.

Заявника повідомлено, що за даними Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку Національного банку України 06.02.2006 було зареєстровано інформацію щодо продажу безготівкових доларів США за гривню АППБ «Аваль» (з 25.09.2006 - АТ «Райффайзен Банк Аваль») на міжбанківському валютному ринку України.

Одночасно зазначено, що інформація щодо конкретних заявок фізичних осіб - клієнтів комерційних банків у Системі підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку Національного банку України, зокрема, за зазначену у листі дату, відсутня.

Також у цьому листі вказано, що відповідно до Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України, інформація щодо купівлі та продажу іноземної валюти, що надходила до Національного банку України за формою № 520, відображалася у звітах банків в узагальненому вигляді і не містила інформації у розрізі операцій їх клієнтів.

Позивач із такою відповіддю категорично не погодився, на його думку, НБУ фактично відмовився надати йому запитувану інформацію.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що вимоги позивача є необґрунтованими, оскільки, НБУ діяв у межах чинного законодавства, за результатом розгляду інформаційного запиту відповідачем надано позивачу наявну інформацію, а також повідомлено про відсутність запитуваної інформації щодо конкретної заявки клієнта банку (із зазначенням причини відсутності такої інформації).

Перевіривши обґрунтованість висновків суду першої інстанції, з урахуванням доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Національний Банк України» Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Водночас, надання публічної інформації здійснюється відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації", положеннями якого визначено порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

За правилами ч. 6 ч. 1 ст. 14 цього Закону розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у випадку, якщо розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит.

Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 42 Закону України «Про національний Банк України» НБУ веде інформаційну базу стосовно договорів, що укладаються на фінансовому ринку, у порядку, визначеному Національним банком України.

Порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України та на міжнародних валютних ринках у період, стосовно якого звернувся позивач (06.02.2006), було урегульовано Правилами торгівлі іноземною валютою, які затверджено постановою Правління Національного банку України від 10 серпня 2005 р. N 281 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 серпня 2005 р. за N 950/11230 (в подальшому назва змінена на «Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою» - у редакції постанови Правління Національного банку України від 21.08.2006 р. N 333) (далі за текстом - Постанова № 281).

За визначенням п. 4 Постанови № 281 в редакції, що діяла у 2006 році, міжбанківський валютний ринок України - це сукупність відносин у сфері торгівлі іноземною валютою в Україні між суб'єктами ринку, між суб'єктами ринку та їх клієнтами (у тому числі банками-нерезидентами), а також між суб'єктами ринку і Національним банком;

суб'єкти ринку - уповноважені банки, уповноважені фінансові установи.

уповноважена фінансова установа - фінансова установа, яка одержала генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій (письмовий дозвіл Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями), що дає право на торгівлю іноземною валютою.

Згідно з п. 5 Положення № 281 торгівлю іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України, на міжнародному валютному ринку дозволяється здійснювати виключно Національному банку та суб'єктам ринку (або з такими суб'єктами).

Отже, фізичні особи - клієнти банків не є безпосередніми суб'єктами міжбанківського валютного ринку України.

Відповідно до п. 16 Розділу ІІ Постанови № 281 (у редакції, що діяла станом на 06.02.2006) суб'єкти ринку укладають між собою та з Національним банком договори про купівлю, продаж іноземної валюти за безготівкові гривні та підтверджують ці договори виключно під час проведення Торговельної сесії.

Згідно з пунктами 2.1, 2.2 глави 2 Правил проведення Торговельної сесії та здійснення окремих операцій, пов'язаних з купівлею-продажем іноземних валют та банківських металів, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005 № 281 (у редакції, що діяла станом на 06.02.2006), уповноважений банк (уповноважена фінансова установа) включає у заявку на участь у Торговельній сесії (далі - Заявка) незадоволені потреби клієнтів, а також власні потреби щодо купівлі-продажу іноземної валюти та банківських металів за гривні.

Уповноважений банк (уповноважена фінансова установа) у Заявці визначає за кожною іноземною валютою Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.02.98 N 34, та за кожним видом банківських металів обсяг їх купівлі та/або продажу.

Станом на час надання НБУ відповіді на запит позивача, підтвердження угод здійснювалося за допомогою Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України Національного банку України.

Так, відповідно до третього абзацу п. 4 Правил функціонування Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України Національного банку України та перерахування (зарахування) коштів за окремими операціями з іноземною валютою і банківськими металами, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005 № 281 (далі за текстом - Правила № 281), для здійснення операції з купівлі-продажу іноземної валюти з Національним банком України уповноважений банк подає до Національного банку України не пізніше ніж за дві години до закінчення функціонування Системи підтвердження угод заявку на участь у Системі підтвердження угод. Для здійснення операції з купівлі іноземної валюти ця заявка має містити інформацію за кожним видом валют: загальну суму купівлі (із зазначенням у тому числі суми купівлі іноземної валюти для подальшого продажу клієнтам), курс, за яким банк бажає здійснити операцію з купівлі іноземної валюти. Для здійснення операції з продажу іноземної валюти заявка має містити інформацію за кожним видом валют про суму операції (у тому числі продаж коштів, які були куплені в клієнтів протягом операційного дня), а також курс, за яким банк бажає продати Національному банку України іноземну валюту.

За такого нормативного регулювання, суд першої інстанції встановив, що інформація щодо конкретних заявок фізичних осіб - клієнтів комерційних банків у Системі підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку Національного банку України (Торгівельній сесії) не відображається (не відображалася).

Поряд із цим, НБУ у своїй відповіді від 30.07.2015 № 40-030003/53690 вказав, що відповідно до Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України інформація щодо купівлі та продажу іноземної валюти, що надходила до Національного банку України за формою № 520, відображалася у звітах банків в узагальненому вигляді і не містила інформації у розрізі операцій їх клієнтів.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що Національним банком України за результатом розгляду інформаційного запиту позивача надано останньому наявну у нього інформацію, а також повідомлено про відсутність запитуваної інформації щодо конкретної заявки клієнта банку (із зазначенням причини відсутності такої інформації), що відповідає вимогам чинного законодавства,

Таким чином, у межах спірних правовідносин встановлено, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому правильним є висновок Окружного адміністративного суду міста Києва про відсутність правових підстав для задоволення позову.

При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання позивача на другий абзац п. 2.5 гл. 2 Правил функціонування Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України Національного банку України та перерахування (зарахування) коштів за окремими операціями з іноземною валютою і банківськими металами, затверджених постановою Правління НБУ від 10.08.2005 № 281, оскільки позивач запитував у Національного банку України інформацію "чи подавалась заява на Міжбанківську валютну біржу Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль"; чи надходила заявка від 06 лютого 2006 року про продаж на Міжбанківській валютній біржі доларів США в сумі 50 200,00 доларів США від Заявника через Банк і купівлю української гривні", водночас у 2006 році абзац 2 п. 2.5 гл. 2 Правил не діяв, позаяк його було включено згідно з постановою Правління Національного банку України від 03.05.2007 № 156 та набрав чинності з 16.07.2007.

Також безпідставним є посилання позивача на п. 3 гл. 1 розділу IV Положення №281, оскільки на момент укладення позивачем кредитного договору (06.02.2006) такі пункт та глава у вказаному нормативно-правовому акті були відсутні.

Скаржник у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що Банк неправомірно відмовляє своєму клієнту у наданні інформації стосовно договірних відносин, що між ними виникли, при цьому посилається на положення ст. 55, 56, 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 1076 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів відхиляє такі доводи апелянта, оскільки цими нормами урегульовано відносини, які виникають виключно між банком та клієнтом, а отже у межах даного спору між НБУ та ОСОБА_4 з приводу надання відповіді на інформаційний запит останнього, зазначені норми не підлягають застосуванню.

Крім того, безпідставним є посилання скаржника на Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України, затверджені постановою Правління Національного банку України від 15 квітня 1998 року № 150, оскільки згадані Правила втратили чинність згідно з постановою Правління Національного банку України від 18.03.99 N 127, а отже також не поширюють дії на спірні правовідносини.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та дотриманні норм процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для скасування оскаржуваного судового рішення колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції при вирішенні спору правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, водночас, відповідачем не доведено підстав для його скасування, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Національного Банку України, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» про визнання бездіяльності протиправною - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяО.А. Губська СуддяА.Б. Парінов СуддяО.О. Беспалов

Повний текст ухвали виготовлено 11 квітня 2016 року

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Парінов А.Б.

Беспалов О.О.