Рішення № 57064214, 22.03.2016, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. Симона Петлюри, 16 тел. 235-95-51РІШЕННЯ

Іменем України

"22" березня 2016 р. Справа № 911/372/16

Суддя господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства «Адамас», м. Полтавадо Товариства з обмеженою відповідальністю «Велес Інвест 2009», м. Вишгород про стягнення 77786,16 грн.за участю представників:

позивача:ОСОБА_1 дов. від 22.03.2016 № відповідача:не зявились, про час і місце судового засідання повідомлені належним чиномсуть спору:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Приватного підприємства «Адамас» (далі позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Велес Інвест 2009» (далі відповідач) про стягнення 77786,16 грн., з яких 50000 грн. основний борг, 1855,21 грн. інфляційні втрати, 601,64 грн. 3% річних, 9329,31 грн. пеня, 16000 грн. штраф.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобовязань за договором поставки від 10.08.2015 № 1008/2015 щодо здійснення повного розрахунку за поставлений товар у строк визначений договором.

В процесі розгляду справи позивач подав до суду заяву від 22.03.2016, якою в порядку ст.ст. 22, 78 ГПК України відмовився від позову в частині заявленої до стягнення суми штрафу в розмірі 6000 грн.

Враховуючи обставини справи, а також те, що подана позивачем заява про відмову позивача від позову в частині вимог про стягнення штрафу в розмірі 6000 грн. не суперечить діючому законодавству, не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, відповідає вимогам ГПК України, господарський суд вважає за можливе її прийняти, а провадження у справі в цій частині припинити на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

За таких обставин в даному провадженні суд розглядає остаточні вимоги позивача про стягнення з відповідача 50000 грн. основного боргу, 1855,21 грн. інфляційних втрат, 601,64 грн. 3% річних, 9329,31 грн. пені та 10000 грн. штрафу.

Присутній в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги в редакції зазначеної заяви від 22.03.2016 та просить суд їх задовольнити з мотивів викладених в позові.

Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, в судове засідання не зявився, відзиву на позовну заяву не надіслав, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ст. 75 ГПК України за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, присутнього в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Між сторонами у справі було укладено договір поставки від 10.08.2015 № 1008/2015 (далі договір), відповідно до умов якого, позивач постачальник зобовязався передати у власність відповідачу покупцю певний товар, а покупець зобовязався приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору асортимент та загальна кількість товару, що постачається за даним договором зазначається в заявках покупця, які можуть передаватися постачальнику з використанням електронної пошти, факсимільного, телефонного звязку.

Згідно п. 4.1 договору покупець оплачує поставлений постачальником товар, за ціною передбаченою у видатковій накладній на партію товару.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що покупець зобовязаний здійснити 100% оплату вартості партії товару протягом 5 календарних днів з дати поставки. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на рахунок постачальника.

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2015, а в разі неповного виконання договірних зобовязань до моменту повного виконання (п. 7.1 договору).

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар по наступними видатковими накладними: від 11.08.2015 № 333 на суму 40000 грн., від 08.09.2015 № 383 на суму 40000 грн., які підписані в двосторонньому порядку повноважними представниками сторін та скріплені їх печатками, завірені копії яких залучені до матеріалів справи.

Разом з тим, відповідач свої зобовязання щодо здійснення повного розрахунку за отриманий товар не виконав, в звязку з чим за ним на рахується борг в розмірі 50000 грн. різниця між перерахованими грошовими коштами та загальною вартістю поставленого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін.

Приписами пункту 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Проте, всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач не виконав своїх договірних зобовязань щодо здійснення повного розрахунку за поставлений товар, в звязку з чим за ним на час розгляду справи рахується борг в розмірі 50000 грн. Доказів сплати вказаного боргу відповідач суду не надав.

Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, суд вважає, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення 50000 грн. заборгованості за поставлений товар.

Враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобовязання щодо здійснення розрахунку за поставлений товар, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних з простроченої суми грошового зобовязання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача інфляційні втрати з прострочених сум за загальний період прострочення з серпня 2015 року по грудень 2015 року включно складають 1855,21 грн., 3% річних з прострочених сум за загальний період прострочення з 17.08.2015 по 18.01.2016 складають 601,54 грн.

Відповідно до п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних втрат та пені.

При нарахуванні заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання грошових зобовязань, позивач включає день фактичної сплати суми заборгованості в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних втрат та 3% річних, що суперечить п. 1.9 вказаної постанови, у звязку з чим суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат та 3% річних.

Згідно з правильним арифметичним розрахунком, який був зроблений судом, з врахуванням п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року № 14 та зазначених позивачем періодів нарахування інфляційних втрат та 3% річних, стягненню підлягають інфляційні втрати з прострочених сум в розмірі 1850 грн. та 3% річних з прострочених сум в розмірі 581,10 грн. В решті заявлених до стягнення сум інфляційних втрат в розмірі 5,21 грн. та 3% річних в розмірі 20,54 грн. суд відмовляє, з огляду на їх безпідставність.

Позивач на підставі п. 5.2 договору просить суд за порушення строків оплати товару стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожний день прострочення від суми боргу, розмір якої за розрахунком позивача за загальний період прострочки з 17.08.2015 по 18.01.2016 складає 9329,31 грн.

Також, позивач на підставі п. 5.3 договору просить суд стягнути з відповідача за порушення строків оплати товару більш ніж на 20 календарних днів, штраф у розмірі 20% від суми боргу, який за розрахунком позивача складає 10000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобовязання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» визначає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Крім того, відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязань припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Відповідно до п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних втрат та пені.

При нарахуванні заявленої до стягнення суми пені за прострочення виконання грошових зобовязань, позивач включає день фактичної сплати суми заборгованості в період часу, за який здійснюється стягнення пені, що суперечить п. 1.9 вказаної постанови, у звязку з чим суд здійснив власний розрахунок пені.

Згідно з правильним арифметичним розрахунком, який був зроблений судом, з врахуванням п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року № 14 та зазначених позивачем періодів нарахування пені, стягненню підлягає пеня з прострочених сум в розмірі 8924,92 грн. В решті заявленої до стягнення суми пені в розмірі 404,39 грн. суд відмовляє, з огляду на їх безпідставність.

Здійснений позивачем розрахунок штрафу є арифметично вірним, відповідає вказаним вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

З огляду на зазначене та враховуючи, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 50000 грн. основного боргу, 1850 грн. інфляційних втрат, 581,10 грн. 3% річних, 8924,92 грн. пені та 10000 грн. штрафу є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню. В решті позовних вимог суд відмовляє, з огляду на їх безпідставність.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 43, 33, 44, 49, 75, п. 4 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1.Припинити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача штрафу в розмірі 6000 грн.

2.Решту позовних вимог задовольнити частково.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Велес Інвест 2009» (07300, Київська обл., Вишгородський район, м. Вишгород, вул. Шолуденка, 1, ідентифікаційний код 39160865) на користь Приватного підприємства «Адамас» (36008, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Автобазівська, 1, ідентифікаційний код 25171530) 50000 (пятдесят тисяч) грн. основного боргу, 1850 (одну тисячу вісімсот пятдесят) грн. інфляційних втрат, 581 (пятсот вісімдесят одну) грн. 10 коп. 3% річних, 8924 (вісім тисяч девятсот двадцять чотири) грн. 92 коп. пені, 10000 (десять тисяч) грн. штрафу, 1264 (одну тисячу двісті шістдесят чотири) грн. 09 коп. витрат по сплаті судового збору.

4.В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя Ю.В. Подоляк

Дата підписання рішення 06.04.2016.