Рішення № 57064202, 05.04.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.04.2016Справа №910/3126/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Вольф"

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім" Практікер Україна"

про: стягнення заборгованості за договором поставки в сумі 40 740,13 грн.

Суддя Комарова О.С.

Представники сторін:

від позивача Скульський Є.М. (представник за довіреністю)

від відповідача не з'явились

В судовому засіданні 05 квітня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Грін Вольф", 24.02.2016 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою б/н від 02.02.2016 року до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім" Практікер Україна" про: стягнення заборгованості за договором поставки в сумі 40 740,13 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором поставки № 7194 від 24.02.2015 року, зокрема, у визначені відповідним договором строки не оплатив позивачу суму поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2016 року порушено провадження у справі № 910/3126/16 та призначено розгляд справи на 15.03.2016 року.

Через відділ діловодства суду від 10.03.2016 року від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, оформлені заявою б/н від 09.03.2016 року, які були долучені судом до матеріалів справи.

Через відділ діловодства суду 14.03.2016 року від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи б/н від 14.03.2016 року, яке було долучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2016 року розгляд справи відкладено на 05.04.2016 року.

Через відділ діловодства суду 05.04.2016 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних у сумі 412,28 грн., суми індексу інфляції у розмірі 1442,80 грн. та компенсації послуг на надання правової допомоги у розмірі 6 000,00 грн.

В судовому засіданні 05.04.2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав, дав пояснення по суті спору, а також подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання 05.04.2016 року не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, правами передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

У відповідності до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд,

ВСТАНОВИВ:

24 лютого 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Грін Вольф" (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім" Практікер Україна" (надалі - відповідач, практікер) було укладено договір поставки № 7194 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник постачає і передає у власність практікер товари, визначені сторонами в додатку № 1 «специфікація/прайс лист» до цього договору (далі - «товари»), а практікер приймає та оплачує товари згідно з замовленнями та товаросупровідною документацією, які складають невід'ємну частину цього договору (додаток № 2 «бланк замовлення"), на умовах цього договору.

Відповідно до 1.2.1. договору, практікер надає замовлення постачальнику на підставі специфікації/прайс-листа, затвердженої сторонами, в якій наведено перелік товарів, що поставляються за цим договором, та їх ціни, і яка складає невід'ємну частину цього договору.

За умовами 5.2. договору, практікер здійснює вчасний розрахунок за поставлені товари. Оплата виконується в платіжні дні практікер (робочі дні - вівторок і четвер), на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури, шляхом банківського переказу, на поточний рахунок постачальника, зазначений у реквізитах до цього договору, протягом 60 календарних днів та визначається залежно від того, яка з цих подій сталась пізніше. Дата оплати відраховується або з дня передачі товарів за цим договором, або з дня отримання усіх необхідних документів щодо поставленого товару головним офісом практікер.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору поставки № 7194 від 24.02.2015 року поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму - 74 997,36 грн., що підтверджується видатковими накладними №№ 53 від 03.04.2015 року на суму 20 993,70 грн., 61 від 09.04.2015 року на суму 11 864,10 грн., 86 від 17.04.2015 року на суму 6700,80 грн.,138 від 07.05.2015 року на суму 1718,40 грн., 143 від 12.05.2015 року на суму 3172,80 грн., 156 від 20.05.2015 року на суму 5442,84 грн.; 53 від 03.04.2015 року на суму 2482,20 грн., 173 від 05.06.2015 року на суму 5344,80 грн., 174 від 05.06.2015 року на суму 6203,94 грн., 196 від 26.06.2015 року на суму 5943,78 грн., 265 від 22.09.2015 року на суму 5130, 00 грн., при цьому, позивач вказує, що відповідач за отриманий товар розрахувався лише частково, а відтак, відповідач має заборгованість за договором в розмірі 38 885,05 грн.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і та підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вже було встановлено судом, 24.02.2015 року між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 7194, за умовами якого постачальник постачає і передає у власність практікер товари, визначені сторонами в додатку № 1 «специфікація/прайс лист» до цього договору (далі - «товари»), а практікер приймає та оплачує товари згідно з замовленнями та товаросупровідною документацією, які складають невід'ємну частину цього договору (додаток № 2 «бланк замовлення"), на умовах цього договору (п. 1.1. договору).

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму - 74 997,36 грн., що підтверджується видатковими накладними №№ 53 від 03.04.2015 року на суму 20 993,70 грн., 61 від 09.04.2015 року на суму 11 864,10 грн., 86 від 17.04.2015 року на суму 6700,80 грн.,138 від 07.05.2015 року на суму 1718,40 грн., 143 від 12.05.2015 року на суму 3172,80 грн., 156 від 20.05.2015 року на суму 5442,84 грн.; 53 від 03.04.2015 року на суму 2482,20 грн., 173 від 05.06.2015 року на суму 5344,80 грн., 174 від 05.06.2015 року на суму 6203,94 грн., 196 від 26.06.2015 року на суму 5943,78 грн., 265 від 22.09.2015 року на суму 5130, 00 грн., які підписані уповноваженими представниками сторін без заперечень та скріплені печатками підприємств (належним чином засвідчені копії містяться в матеріалах справи).

За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар (п. 1 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/767/2013 від 29.04.2013 р.).

Оскільки спірні видаткові накладні мають найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, перелік товару, його вартість, посилання на договір, штамп позивача та інші реквізити, вони відповідають вимогам закону та є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції.

Судом встановлено, що відповідач за отриманий товар розрахувався лише частково на суму 36 112,28 грн., що підтверджується банківською випискою по банківському рахунку позивача (копія міститься в матеріалах справи).

Як стверджує позивач, взяті на себе зобов'язання за договором відповідач належним чином не виконав, в передбаченому договором порядку та строк не здійснив в повному обсязі оплату поставленого йому товару, в результаті чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 38 885,05 грн.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором поставки в розмірі 38 885,05 грн.

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних в розмірі - 412,28 грн. та індексу інфляції в розмірі 1442,80 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

У відповідності з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Зокрема, рекомендації Верховного Суду України, викладені в листі № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачають, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14 визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

За умовами пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) також не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, при перевірці розрахунку суми 3% річних, судом встановлено, що розмір суми 3% річних за заявлений позивачем період, який підлягає стягненню, становить суму меншу, ніж заявлена позивачем до стягнення, а саме:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів38 885,0528.11.2015 - 10.03.20161043 %332,39

Таким чином, загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача становить 332,39 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 79,89 грн. позивачу належить відмовити.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок індексу інфляції, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми індексу інфляції підлягають задоволенню частково в сумі 466,57 грн., згідно наведеного нижче розрахунку:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу28.11.2015 - 10.03.201638 885,051.012466,57

Таким чином, загальна сума індексу інфляції, яка підлягає стягненню з відповідача становить 466,57 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення індексу інфляції в сумі 976,23 грн. позивачу належить відмовити.

У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 39 684,01 грн., з них: основного боргу - 38 885,05 грн. (тридцять вісім тисяч вісімсот вісімдесят п'ять гривень 05 копійок), 3% річних - 332,39 грн. (триста тридцять дві гривні 39 копійок) та індексу інфляції - 466,57 грн. (чотириста шістдесят шість гривень 57 копійок).

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 1342,27 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Щодо позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 6000,00 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

21 грудня 2015 року між позивачем (надалі - замовник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі - виконавець) було укладено договір про надання юридичних (правових) послуг № 21/12/2015 (копія договору міститься в матеріалах справи), відповідно до п. 1. якого, замовник доручає та оплачує, а виконавець приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу (юридичні послуги) на умовах, передбачених цим договором у зв'язку із захистом інтересів замовника та його посадових осіб під час господарських взаємовідносин та стягнення з ТОВ "Торговий дім" Практікер Україна" заборгованості за поставлені товари, підготовкою та подальшим супроводженням у судових та правоохоронних органах (поліція, прокуратура, інші) від імені замовника під час розгляду судовими органами господарської справи, оформлення документів (листи, заяви, клопотання, претензії, інше), в тому числі: юридичний аналіз документів наданих замовником на відповідність з діючим законодавством України; консультації з питань господарської, виробничої, трудової діяльності; оформлення позовних заяв, скарг, клопотань, інших процесуальних документів що пов'язані із взаємодією замовника та його посадових осіб з ТОВ "Торговий дім" Практікер Україна"; представляти та захищати інтереси Замовника у всіх органах державної влади, органах місцевого самоврядування, державних установах і організаціях, правоохоронних та судових органах з питань виконання умов цього договору та розгляду судового спору.

Дослідивши викладені позивачем вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі - 6000,00 грн., суд дійшов висновку, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру" (частина 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України). Згідно з приписами статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги (стаття 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

За змістом приписів частини 3 статті 48 та частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України можливе покладення на сторони у справі, як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до пункту 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 № 7 витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Таким чином, відшкодовуються втрати, які були здійснені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано суду доказів отримання послуг саме адвоката, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача зазначених витрат.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім" Практікер Україна" (ЄДРПОУ 39320208, адреса: 02094, м. Київ, проспект Юрія Гагаріна, 14, офіс 32) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Вольф" (код ЄДРПОУ 33788273, адреса: 03113, м. Київ, проспект Перемоги, 67) грошові кошти: основного боргу - 38 885,05 грн. (тридцять вісім тисяч вісімсот вісімдесят п'ять гривень 05 копійок), 3% річних - 332,39 грн. (триста тридцять дві гривні 39 копійок), індексу інфляції - 466,57 грн. (чотириста шістдесят шість гривень 57 копійок), судовий збір - 1342,27 грн. (одна тисяча триста сорок дві гривні 27 копійок). Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Копію рішення надіслати відповідачу у справі 910/3126/16.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 11.04.2016 року.

Суддя О.С. Комарова