Рішення № 57063380, 04.04.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04.04.16 Справа № 904/721/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український торгівельний дім "БЕЛШИНА", м. Чернігів

до Публічного акціонерного товариства "МАРГАНЕЦЬКИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ", м. Марганець, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник за дов. б/н від 15.05.15

від відповідача: ОСОБА_2 - представник за дов. № 30/15 від 05.01.16

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Український торгівельний дім «Белшина» звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення основного боргу у розмірі 111625, 44 грн., пені у сумі 7722, 65 грн., 18 відсотків річних у розмірі 3159, 27 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 316 від 07.05.2015 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 01.03.2016.

29.02.2016 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 01.03.2016 розгляд справи було відкладено на 21.03.2016.

21.03.2016 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що зі сторони відповідача спірний договір та протокол розбіжностей до нього був підписаний з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей, запис про який міститься на останньому аркуші протоколу розбіжностей. Протокол узгодження розбіжностей, який був підписаний відповідачем та направлений разом із протоколом розбіжностей на адресу позивача для підписання, не передбачає нарахування та сплату пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, а також процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 18% річних. Також, відповідач зазначає, що відповідно до умов договору покупець проводить оплату після надання постачальником всіх документів, передбачених п. 3.3 договору, зокрема, оригіналів рахунків; оригінали рахунків відповідачеві передані не були, це унеможливлює виконання відповідачем обов'язку щодо оплати поставленого товару.

У судовому засіданні 21.03.2016, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 04.04.2016. Після перерви розгляду справи продовжено.

30.03.2016 від позивача до суду надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій він просить суд стягнути з відповідача 111625, 44 грн. основного боргу, пеню у сумі 14450, 76 грн. та 18% річних у розмірі 5911, 67 грн.

Відповідності до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Оскільки заява позивача про збільшення розміру позовних вимог не порушує чиї-небудь права та інтереси, вона прийнята судом до розгляду.

04.04.2016 від позивача надійшли пояснення по справі, в яких він зазначив, що у протоколі розбіжностей до договору, сторонами було узгоджено усі розбіжності, а протокол узгодження розбіжностей, на який у відзиві на позов посилається відповідач, не підписаний позивачем, печаткою не скріплений та відповідачем на розгляд суду не передавався. Щодо надання відповідачеві документів позивач зазначив, що 21.11.2015 та 25.11.2015 позивач надав відповідачеві оригінали документів, зазначені у п. 3.3 договору, що підтверджується експрес-накладними № 59000144857181 від 21.11.2015 та № 59000145582767 від 26.11.2015. Підтвердженням надання відповідачеві оригіналів рахунків є посилання у видаткових накладних на номер та дату раухнку-фактуру. Крім того, відповідач не відмовився від прийняття товару за вказаними видатковими накладними, як-то передбачено умовами п. 3.7 договору.

04.04.2016 через канцелярію Господарського суду Дніпропетровської області від відповідача надійшли доповнення до відзиву, в яких він просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на те, що договір поставки № 361 є неукладеним між позивачем та відповідачем. Рахунки на оплату поставленого товару були отримані відповідачем лише 05.02.2016 разом із позовною заявою, про що свідчить поштовий опис.

У судовому засіданні 04.04.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно зясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

07.05.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український торгівельний дім «Белшина» (далі позивач, постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» (далі відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 316 (далі - договір) з протоколом розбіжностей до нього (арк. с. 15-17).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобовязується поставити (передати у власність) покупцеві товар у відповідності до специфікацій (додатків) до цього договору, а покупець прийняти поставлений товар та оплатити його вартість в порядку і на умовах, передбачених цим договором.

Специфікації на поставку товару підписуються уповноваженими представниками обох сторін, скріплюються печатками сторін та є невідємними частинами (додатками) даного договору. (п. 1.3 договору).

Згідно з п. 2.1 договору ціна товару, який підлягає поставці за цим договором, узгоджується сторонами у відповідних специфікаціях на поставку товару.

Відповідно до п. 2.5 договору загальна сума договору визначається як загальна вартість товару, який передбачений всіма підписаними обома сторонами специфікаціями на поставку товару.

Згідно з п. 2.7 договору оплата товару здійснюється покупцем у безготівковій формі, в національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. У випадку, якщо сторони в специфікації встановили термін оплати після моменту поставки, покупець проводить оплату за товар після надання постачальником всіх документів, які підлягають наданню покупцю в обовязковому порядку відповідно до умов цього договору . При простроченні надання таких документів термін оплати збільшується на термін прострочення надання документів.

Постачальник здійснює поставку товару покупцеві на умовах та у спосіб, зазначений в специфікації до договору (п. 3.1 договору).

Згідно з п. 3.4. договору датою поставки товару є дата передачі товару постачальником покупцеві, яка зазначена в підписаній обома сторонами видатковій накладній, товарно-транспортній накладній.

Відповідно до п. 10.1 договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31 квітня 2016 року, а в частині гарантійних зобовязань постачальника протягом усього гарантійного строку на товар.

Між сторонами було складено та підписано специфікацію № 1 від 07.05.2015 до договору на суму 286457, 46 грн., зі змінами внесеними додатковою угодою № 2 від 17.08.2015 та специфікацію № 4 від 16.11.2015 на суму 2400 грн. (арк. с. 18 - 20).

На виконання умов договору та специфікацій до нього, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 111625, 44 грн., що підтверджується видатковими накладними № 10798 від 19.11.2015 на суму 67298, 04 грн., № 10894 від 18.11.2015 на суму 2400 грн., № 10961 від 23.11.2015 на суму 41927, 40 грн. (арк. с. 22, 25, 28) та актами приймання-передачі товару підписаними обома сторонами від 19.11.2015, від 23.11.2015 та від 23.11.2015 (арк. с. 23, 26, 29).

Позивачем виставлені рахунки на оплату № 11581 від 19.11.2015 на суму 67298, 04 грн., № 11674 від 18.11.2015 на суму 2400 грн., № 11743 від 23.11.2015 на суму 41927, 40 грн. (арк. с. 21, 24, 27).

Відповідач вартість поставленого товару не сплатив, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 111625, 44 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України цивільні та господарські зобовязання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленими видатковими накладними та не надано доказів повної його оплати або повернення на суму 111625, 44 грн., а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню у повному обсязі у розмірі 111625, 44 грн.

У зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару, позивач нарахував відповідачу пеню, з урахування заяви про збільшення розміру позовних вимог, у розмірі 14450, 76 грн. за період з 05.12.2015 по 23.03.2016.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 6.12 договору, в редакції протоколу розбіжностей від 07.05.2015 до договору, у випадку порушення встановлених даним договором строків розрахунків за поставлений товар, покупець зобов'язаний, на вимогу постачальника, сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплаченого в строк товару за кожний день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування пені, задовольняє дану вимогу частково у розмірі 14420, 30 грн., оскільки позивачем при нарахуванні пені не було враховано, що 2016 рік має 366 днів.

За порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано вісімнадцять відсотків річних, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, за період з 05.12.2015 по 23.03.2016 у розмірі 5911, 67 грн. (арк. с. 77-78)

Пунктом 6.12 договору, в редакції протоколу розбіжностей від 07.05.2015 до договору, у випадку порушення встановлених даним договором строків розрахунків за поставлений товар, покупець зобов'язаний, на вимогу постачальника, сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 18% річних, які нараховуються на суму простроченої заборгованості покупця за весь період користування ним грошовими коштами, які належать до сплати постачальнику.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а три відсотки річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування вісімнадцяти відсотків річних задовольняє дану вимогу частково у розмірі 5899, 22 грн., оскільки позивачем при здійсненні нарахування трьох відсотків річних не було враховано, що 2016 рік має 366 днів.

Господарський суд не приймає до уваги твердження відповідача щодо того, що спірний договір поставки від 07.05.2015 № 316 з протоколом розбіжностей є неукладеним, оскільки між сторонами не було врегульовано розбіжності щодо його умов, з нижченаведених підстав.

Відповідач зазначає, що спірний договір та протокол розбіжностей до нього були підписані з його сторони з урахування протоколу урегулювання розбіжностей, який було надіслано відповідачем позивачу, однак не прийнято позивачем до уваги та не надано суду. Посилаючись на дану обставину, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позові.

Частиною 6 ст. 181 ГК України встановлено, що у разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Примірник підписаного сторонами протоколу узгодження розбіжностей до суду не надано. Позивач заперечив підписання вищевказаного протоколу урегулювання розбіжностей до договору між сторонами.

Крім того, як на доказ фактичного отримання позивачем примірнику протоколу узгодження розбіжностей та непогодження позивачем даного протоколу узгодження розбіжностей, відповідач посилається на лист позивача від 26.06.2015, в якому останній повідомив, що протокол узгодження розбіжностей не може бути прийнятий ним (арк. с. 109).

При цьому, сторонами 17.08.2015 було укладено додаткову угоду до договору поставки № 316 від 07.05.2015 та 16.11.2015 специфікацію № 4 до договору. Таким чином, укладаючи 17.08.2015 додаткову угоду до договору та 16.11.2015 специфікацію № 4 до договору, відповідачеві було відомо про неприйняття позивачем умов протоколу узгодження розбіжностей.

А також, 19.11.2015 та 23.11.2015 відбулось фактичне виконання умов договору поставки № 316 від 07.05.2015, а саме поставка товару позивачем відповідачеві, який останнім був прийнятий у повному обсязі без зауважень.

Отже, як встановлено судом, з боку позивача мало місце схвалення спірного договору поставки з протоколом розбіжностей, яке полягало у підписанні ним додаткової угоди від 17.08.2015 до договору, специфікації № 4 від 16.11.2015 до договору та прийнятті ним товару, поставленого відповідачем за даним договором, що в свою чергу виключає підстави вважати спірний договір поставки № 316 від 07.05.2015 неукладеним.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Також, суд критично ставиться до твердження відповідача щодо ненастання обов'язку оплати поставленого товару, оскільки позивачем не надано документи, передбачені п. 3.3 договору, зокрема, оригінали рахунків, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3.3 договору разом з товаром постачальник повинен надати покупцю оригінали наступних документів: рахунок-фактуру; видаткову накладну; товарно-транспортну накладну; залізничну накладну; сертифікат (і/або паспорт) з відповідною відміткою відділу технічного контролю, виданий виробником товару; якщо товар підлягає сертифікації - сертифікат відповідності по системі сертифікації УкрСЕПРО; документи, надання яких обумовлено в специфікації до договору.

Згідно з п. 5.2 договору приймання товару за кількістю здійснюється покупцем відповідно до Інструкції № П-6 від 15.06.1965 "Про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю" та за якістю та комплектністю за Інструкцією № П-7 від 25.04.1966 "Про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю" (далі - Інструкції).

В договорі не передбачено інший порядок передачі документів, ніж той, що вказаний в п. 3.3 договору, тобто разом з товаром, що поставляється, та не передбачено складання окремого документу про передачу вказаних документів, або обов'язкове надсилання їх на адресу покупця.

Відповідно до ст. 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Тобто, у разі невиконання з боку позивача зобов'язання щодо передання документів, відповідач має право встановити розумний строк для їх передання або відмовитися від договору поставки та повернути товар продавцеві.

Згідно із п. 12 Інструкції приймання товару за кількістю виконується згідно транспортним та супроводжувальним документам (рахунку-фактурі, специфікації, опису, пакувальним ярликам та ін.) Відсутність зазначених документів або деяких з них не зупиняє приймання товару. У цьому випадку складається акт про фактичну кількість продукції, у якому зазначається які документи відсутні.

Пунктом 5.5 договору, в редакції протоколу розбіжностей від 07.05.2015 до договору, встановлено, що покупець має право повністю або частково відмовитись від прийняття товару у разі, якщо постачальником при поставці товару не дотримана будь-яка з вимог, передбачених пунктами 1.1, 3.3, 4.1 - 4.4 даного договору.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказів виклику відповідачем представника позивача для приймання продукції та/або доказів пред'явлення відповідачем позивачеві претензії про відсутність необхідних документів, зокрема оригіналу рахунків-фактур, згідно Інструкції, відмови від прийняття продукції або повернення останньої відповідачем позивачу, згідно п. 5.2, 5.5 договору, сторонами до суду не надано, що свідчить про виконання продавцем свого обов'язку щодо надання відповідних документів.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 1835, 77 грн.

Керуючись ст. 22, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» (53400, Дніпропетровська область, м. Марганець, вул. Радянська, 62; ідентифікаційний код 00190911) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Український торгівельний дім «Белшина» (14011, м. Чернігів, вул. Щорса, 100, ідентифікаційний код 35237656) основний борг у розмірі 111625, 44 грн., пеню у сумі 14420, 30 грн. та вісімнадцять відсотків річних у розмірі 5899, 22 грн., та 1835, 77 грн. витрат зі сплати судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 11.04.2016

Суддя ОСОБА_3