Ухвала суду № 57062490, 06.04.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.04.2016 р.Справа № 816/42/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Спаскіна О.А.

Суддів: Сіренко О.І. , Любчич Л.В.

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

за участю позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 25.02.2016р. по справі № 816/42/16

за позовом ОСОБА_1

до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області , Кременчуцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області , Головного управління Національної поліції в Полтавській області , Кременчуцького міського відділу Головного управління Національної поліції в Полтавській області

про скасування наказу, поновлення на посаді,

ВСТАНОВИЛА:

12 січня 2016 р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Кременчуцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Головного управління Національної Поліції в Полтавській області та Кременчуцького Міського відділу Головного управління Національної Поліції в Полтавській області, в якій просив:

-скасувати наказ № 625 о/с в частині звільнення ОСОБА_1;

-поновити на займаній посаді поліцейського відділення охорони ізолятора тимчасового тримання затриманих та взятих під варту осіб Кременчуцького Міського відділу Головного управління Національної Поліції в Полтавській області

-зобов'язати Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області нарахувати та виплатити належні позивачу суми грошових коштів за фактично відпрацьований період часу з 07.11.2015 року по 17.11.2015 року включно та за час перебування на лікарняному;

-стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області на користь позивача середньодобове грошове забезпечення за кожен день вимушеного прогулу.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.02.2016р. по справі № 816/42/16 адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Кременчуцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Головного управління Національної поліції в Полтавській області та Кременчуцького міського відділу Головного управління Національної Поліції в Полтавській області про скасування наказу, поновлення на посаді залишено без розгляду.

Не погодившись із зазначеною ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції повністю та прийняти нову ухвалу з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що приймаючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги процесуального права, що призвели до необґрунтованого винесення оскаржуваної ухвали. Вказує, що однією з вимог позовної заяви, яку судом було залишено без розгляду, було зобов'язання Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області нарахувати та виплатити належні позивачу суми грошових коштів за фактично відпрацьований період часу з 07.11.2015 року по 17.11.2015 року включно та за час перебування на лікарняному, однак це питання судом взагалі не розглядалось, докази до уваги не бралися, хоча строки давності на цю вимогу відповідно до ст. 233 Кодексу законів про працю не обмежуються будь-яким строком. Крім того, вважає, що судом під час винесення ухвали не було встановлено поважності причин пропуску звернення до суду щодо інших позовних вимог. Так, поза увагою суду залишились такі обставини, що свідчать про поважність причин пропуску строку звернення до суду з позовом, зокрема, факт перебування позивача з 03.12.2015р. по 30.12.2015 на лікарняному.

Позивач в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, посилаючись на мотиви та доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представники відповідачів в судове засідання не прибули, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Представник Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області надіслав на адресу суду заперечення на апеляційну скаргу, в яких зазначив, що рішення суду першої інстанції є правомірним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає.

Представники Кременчуцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Головного управління Національної Поліції в Полтавській області та Кременчуцького Міського відділу Головного управління Національної Поліції в Полтавській області своїх заперечень на апеляційну скаргу не надіслали.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів апеляційної скарги відповідно до вимог ст.195 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 в період з 12.07.2004 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ, про що свідчать записи в трудовій книзі АК №376070 та підтверджується приписом №11, виданим начальником СКЗ Кременчуцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (а.с.8-9, 59).

Наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області від 06.11.2015 № 625 о/с згідно з п.10, 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з 06.11.2015 у запас Збройних Сил за пунктом 63 "з" (через скорочення штатів) старшину міліції ОСОБА_1, міліціонера відділення охорони ізолятора тимчасового тримання, затриманих і взятих під варту осіб Кременчуцького міського відділу (а.с.60).

30.11.2015р. позивачем особисто в Кременчуцькому відділені поліції ГУ Національної поліції в Полтавській області отримано трудову книжку НОМЕР_1, військовий квіток НОМЕР_2 та припис на його прізвище (а.с. 59 зі звороту). Крім того, ОСОБА_1 було роз'яснено, що витяг з наказу про звільнення йому направлено поштою.

Витяг із зазначеного наказу отримано позивачем 22 грудня 2015 року(а.с.11)

Вищезазначене свідчить про те, що про звільнення з органів внутрішніх справ позивачу стало відомо 30.11.2015р. після отримання трудової книжки НОМЕР_1, військового квітка НОМЕР_2 та припису на його прізвище.

Таким чином, саме 30.11.2015р. позивач дізнався про порушення своїх прав, свобод чи інтересів і саме з цього моменту слід обчислювати строк звернення до суду з позовом.

Разом з тим, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом лише 12.01.2016р.

Враховуючи наведене, строк на звернення до суду пропущений, оскільки адміністративний позов подано поза межами строку звернення до суду за захистом свого порушеного права, встановленого КАС України.

Залишаючи адміністративний позов без розгляду, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду з позовом.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Правовідносини з приводу строків звернення до адміністративного суду унормовані ст. 99 КАС України.

Так, відповідно до ч. 1 вищенаведеної статті Кодексу, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з частини третьої вказаної статті для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс та інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Таким чином, для вирішення питання про наявність або відсутність пропуску строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно з'ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення до суду із даним позовом, слугувала незгода позивача із діями відповідачів - Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Кременчуцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Головного управління Національної Поліції в Полтавській області та Кременчуцького Міського відділу Головного управління Національної Поліції в Полтавській області, які виразились: у винесенні наказу № 625 о/с про звільнення ОСОБА_1, невиплаті належних позивачу сум грошових коштів за фактично відпрацьований період часу з 07.11.2015 року по 17.11.2015 року включно та за час перебування на лікарняному; та середньодобового грошового забезпечення за кожен день вимушеного прогулу.

Приймаючи до уваги зміст заявлених позивачем вимог, колегія суддів дійшла висновку, що для вирішення питання про наявність або відсутність пропуску строку звернення до суду із даним позовом, необхідно встановити факт, коли позивачу стало відомо про порушення його прав.

Згідно з ч. 1 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Виходячи зі змісту ст.99 КАС, інші закони-це закони, які встановлюють строки звернення до адміністративного суду з вимогою вирішити публічно-правовий пір.

Так, відповідно до ст. 233 Кодексу законів про працю працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Аналізуючи положення даної статті, судова колегія зазначає, що законодавець, повторюючи загальне правило про те, що строк для звернення обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, ст. 233 КЗпП конкретизує це правило стосовно до випадку звільнення працівника. В цьому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Встановивши альтернативу, законодавець не визначив суб'єкта, який має право вибрати той чи інший день для початку обчислення строку. Все-таки уявляється виправданим строк обчислювати з дня, коли вчинено більш ранню дію. Такий висновок обумовлено тим, що обчислення строку з дня вручення копії наказу про звільнення або трудової книжки є лише конкретизацією загального правила про обчислення строку з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його суб'єктивних трудових прав. Оскільки дізнатися два рази про одне й те саме неможливо, то слід думати, що при першій же дії власника (наприклад, врученні трудової книжки із записом про звільнення) працівник і дізнався про порушення права. Якщо пізніше власник вчинить й іншу дію - вручить працівникові копію наказу про звільнення, то до цього моменту працівник уже знає про порушення його права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1, отримавши 30.11.2015року, зокрема, трудову книжку НОМЕР_1, мав можливість в межах місячного строку, тобто до 30.12.2015р. звернутися до суду за захистом своїх прав, але позивач звернувся до суду з даним позовом лише 12.01.2016р.

Враховуючи наведене, строк на звернення до суду пропущений, оскільки адміністративний позов подано поза межами строку звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Відповідно до ч.1 ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом (ст. 99 КАС), залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Умовою застосування цієї норми є: пропуск строку звернення до суду; відсутність підстав для визнання причин пропуску поважними.

Пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за наявності поважних причин його пропуску (ч.1 ст.102 КАС України).

Вирішуючи питання про поважність причин пропущення строку звернення до суду з позовом, необхідно враховувати, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:

1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк;

2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк. Тому не може бути визнано поважною причиною пропуску строку, наприклад, умисне неодержання особою поштової кореспонденції з суду;

3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;

4)ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Якщо особа, яка звернулася до суду, не навела поважних причин пропуску строку звернення до суду, але суд такі вбачає з наданих доказів, суд визнає причини пропуску строку поважними та відкриває провадження у справі.

Якщо з наданих доказів не вбачається причин пропуску строку, суд залишає позовну заяву без розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем - Головним управлінням Національної Поліції в Полтавській області - 25.02.2016р. в судовому засідання було заявлено клопотання про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду, яке було судом першої інстанції розглянуто та прийнято рішення про задоволення клопотання через відсутність доказів поважності пропуску строку звернення до суду з позовом.

Даючи правову оцінку зазначеним обставинам, колегія суддів апеляційної інстанції зважає на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

При цьому, в силу приписів ч. 4 ст. 11 КАС України, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Крім того, судова колегія зауважує, що якщо за обставинами справи у позивача можуть бути поважні причини пропуску строку, суд може залишити позовну заяву без руху з мотивів неподання доказів щодо дотримання строку звернення до суду або ж відкрити провадження і з'ясувати ці обставини в попередньому судовому засіданні.

Як встановлено судовим розглядом в суді апеляційної інстанції, неможливість позивача щодо своєчасного звернення до суду з позовом була пов'язана з перебування з 03.12.2015р. по 30.12.2015 р. включно на лікуванні та з 11.12.2015р. по 22.12.2015р. з доглядом за хворим сином ОСОБА_2 у період з 11.12.2015р. по 22.12.2015р., на підтвердження чого свідчать копія виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №027/о, виданої КЗ «ЦПМСД» №3 м. Кременчук сімейним лікарем ОСОБА_3 від 01.03.2016р., та копією довідки лікаря-педіатра дитячої поліклініки №2 м. Кременчука ОСОБА_4 від 29.02.2016р. (а.с.105-110).

Відповідно до п. 1 оглядового листа ВАС України від 06.08.2008 р. N 1367/100/13-08 "Про практику застосування окремих приписів Кодексу адміністративного судочинства України (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим адміністративним судом України)" тимчасова непрацездатність особи, яка бере участь у справі, підтверджена медичною установою, визнається поважною причиною пропуску процесуальних строків, які підлягають поновленню або продовженню судом.

Проте, судом першої інстанції під час вирішення клопотання відповідача про залишення позову без розгляду питання про причини пропуску строку звернення до суду з позовом не піднімалось та наявність чи відсутність доказів поважності пропуску строків з'ясовано не було, строк для надання можливості позивачу надати будь-які докази щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду надано не було, жодних передбачених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, судом вжито не було, що в свою чергу не відповідає принципу забезпечення прав особи на доступ до судочинства.

Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції, викладені в ухвалі про залишення позову без розгляду є передчасними та зроблені без офіційного з'ясування всіх обставин по справі, в порушення ч.4 ст.11 КАС України, а тому відсутні правові підстави для постановлення судом першої інстанції рішення про залишення позову ОСОБА_1 по даній справі без розгляду.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 199 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду.

Згідно статті 204 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Таким чином, оскільки судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з'ясовано обставин, що мають значення для справи, порушено норма процесуального права ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 199, ст.ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 25.02.2016р. по справі № 816/42/16 скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Кременчуцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Кременчуцького міського відділу Головного управління Національної поліції в Полтавській області про скасування наказу, поновлення на посаді направити до суду 1 інстанції для продовження розгляду справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Спаскін О.А.Судді(підпис) (підпис) Сіренко О.І. Любчич Л.В. Повний текст ухвали виготовлений 11.04.2016 р.