Ухвала суду № 57052470, 07.04.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/386/2016(м)

265/1159/16-ц

Головуючий у І інстанції Щербіна А.В. Єдиний унікальний номер 265/1159/16-ц

Номер провадження 22-ц/775/386/2016(м)

Категорія 81 Доповідач Барков В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2016 року м. Маріуполь

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Баркова В.М.,

суддів Лісового О.О.,

ОСОБА_1,

за участі секретаря Собецької О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 березня 2016 року у справі за скаргою ОСОБА_2 на дії державного виконавця Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області ОСОБА_3,

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2016 року до ОСОБА_2 звернулась до суду із скаргою посилаючись на те, що у провадженні державного виконавця Максюти А.О. Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області знаходиться виконавчий лист виданий Орджонікідзевським районним судом м. Маріуполя Донецької області про стягнення з ОСОБА_4 на її користь грошових коштів. Під час виконавчого провадження було встановлено, що боржник перебуває у шлюбі з ОСОБА_5 Вважала, що на дружину ОСОБА_5 може бути зареєстровано нерухоме і рухоме майно, банківські депозитні вклади, які є спільною сумісною власністю її та боржника ОСОБА_4 відповідно до положень Сімейного Кодексу України. Вона звернулася до державного виконавця із заявою в якій вимагала вжити заходів до встановлення майна, зареєстрованого на ОСОБА_5 та яке є спільною сумісною власністю її та боржника і в разі встановлення такого майна звернути стягнення на належну боржнику частку. Проте, державним виконавцем їй було відмовлено. Тому просила суд визнати дії державного виконавця незаконними, зобовязати державного виконавця вжити заходи до встановлення майна, зареєстрованого на ОСОБА_5, яке є спільною сумісною власністю її та ОСОБА_4 та зобовязати державного виконавця Максюту А.О. в разі встановлення власності зареєстрованої на ОСОБА_5, звернути стягнення на ? частину цієї власності, що належить ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 березня 2016 року у задоволенні скарги ОСОБА_2 було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить ухвалу суду скасувати та задовольнити її скаргу, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду цим обставинам.

ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не зявилася, про час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином SMS повідомленням (а.с. 42) та просила розглянути справу за її відсутності (а.с. 43), тому суд відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України розглянув справу без її участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення державного виконавця Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області ОСОБА_3, яка просила скаргу відхилити, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що скаргу необхідно задовольнити, ухвалу суду скасувати та частково задовольнити вимоги ОСОБА_2 з таких підстав.

Згідно із п. 2 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.

Відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_2 на дії державного виконавця, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець діяв у межах своєї компетенції та у відповідності до вимог закону.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Судом встановлено, що у провадженні Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області перебуває виконавче провадження № 48544725 за виконавчим листом №1-кп/265/259/15 виданим Орджонікідзевським районним судом м. Маріуполя Донецької області про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди 50 000 грн. та 500 грн. витрат на послуги адвоката, а разом 50 500 грн.

Листом від 17 лютого 2016 року Орджонікідзевський відділ державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області із посланням на ч. 2 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» повідомив ОСОБА_2 на її заяву від 02 лютого 2016 року, що прийняти заходи до встановлення майна, зареєстрованого за ОСОБА_6 не має можливості, оскільки вона не є боржником за виконавчим документом. Крім того, у державного виконавця відсутня інформація щодо наявності у спільній власності боржника з іншими особами, в тому числі ОСОБА_6, будь-якого майна. Також ОСОБА_2 було розяснено, що у разі якщо вона має інформацію щодо наявності у спільній власності боржника з іншими особами, в тому числі ОСОБА_6, будь-якого майна, вона має право самостійно звернутися до суду для визначення частки майна боржника, яким він володіє спільно з іншими особами.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі рішення).

Відповідно до ч. 6 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Згідно з п. 3.12 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, розшук боржника юридичної особи та розшук майна боржника здійснюється безпосередньо державним виконавцем без звернення до суду шляхом направлення запитів до органів державної податкової служби, Державної реєстраційної служби України, банків, Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, Державного агентства земельних ресурсів, бюро технічної інвентаризації, нотаріату, органів статистики тощо або перевірки інформації за даними електронних баз даних та реєстрів, що містять інформацію про майно чи доходи боржника, а також за даними інших джерел інформації як офіційних, так і неофіційних (засобів масової інформації, мережі Інтернет тощо). Крім того, державний виконавець здійснює вихід за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника.

На виконання зазначених вимог закону державному виконавцю у процесі здійснення виконавчого провадження з метою захисту інтересів стягувача надано право, зокрема, одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну (п. 3 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження»).

Крім того, відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Тобто реєстрація права власності це не виникнення самого права, а визнання і підтвердження такого права. Реєстрація права власності є похідною від встановленого факту виникнення, переходу або припинення права.

Таким чином не можна погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що державний виконавець обмежений законом у праві розшуку майна боржника, яке не зареєстроване на нього. Таке право державного виконавця не може залежати від обовязку боржника надавати достовірні відомості про своє майно, у тому числі яким він володіє спільно з іншими особами.

Тому апеляційний суд вважає незаконними дії державного виконавця Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області ОСОБА_3 щодо відмови у розшуку майна, яким володіє ОСОБА_4 спільно з іншими особами, а відтак скаргу на дії державного виконавця в цій частині необхідно задовольнити та зобовязати державного виконавця здійснити заходи щодо розшуку такого майна.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту є порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права.

Оскільки на час розгляду справи судом державним виконавцем не здійснювалися заходи щодо розшуку майна боржника, яким він спільно володіє з іншими особами, вимоги ОСОБА_2 в частині зобовязання державного виконавця звернути стягнення на таке майно, якщо воно знайдеться, є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.

Враховуючи наведене, оскаржувана ухвала як така, що не відповідає вимогам закону підлягає скасуванню з частковим задоволенням скарги ОСОБА_2

Керуючись ст. 307, 312, 313, 314 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 березня 2016 року скасувати.

Скаргу ОСОБА_2 на дії державного виконавця Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати дії державного виконавця Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області ОСОБА_3 незаконними.

Зобовязати державного виконавця Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області ОСОБА_3 здійснити заходи щодо розшуку майна, яким володіє ОСОБА_4 спільно з іншими особами.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді