Ухвала суду № 57052439, 08.04.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 233/3816/15-к

Номер провадження 11-кп/775/329/2016

УХВАЛА

Іменем України

05 квітня 2016 року колегія суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого судді: Ковалюмнус Е.Л.,

суддів: Круподері Д.О., Гаврилової М.В.,

при секретарі: Молдованові Д.В.,

за участю

прокурора Тіщенко Ю.О.,

захисника ОСОБА_1І,.

обвинуваченого ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті Донецької області матеріали кримінального провадження № 12014050380001725 відносно ОСОБА_2 за його апеляційною скаргою на вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 грудня 2015 року, яким

ОСОБА_2, який народився 25 жовтня 1976 року в м. Костянтинівці Донецької області, громадянина України, який має вищу освіту, обіймає посаду виконуючого обовязки директора ПП «Магіс», одружений, мешкає за адресою: Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Громова, 12/5, не судимого,

визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України та призначено йому покарання у вигляді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 (три тисячі чотириста) гривень з позбавленням права обіймати посади, повязані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на підприємствах, в установах та організаціях будь-якої форми власності строком на 1 рік, -

ВСТАНОВИЛА:

Відповідно до вироку Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 грудня 2015 року, наказом від 01 жовтня 2010 року № 1-к ОСОБА_2 призначено на посаду генерального директора ТОВ «Стройдемонтаж», який відповідно до п.п. 2.1, 2.11, 3.1, 3.5, 3.6, посадової інструкції визначає, формує, планує, здійснює і координує всі види діяльності підприємства; вирішує всі питання в межах наданих йому прав , а саме: без доручення діє від імені підприємства, укладає трудові договори з працівниками, приймає рішення за поданням про прийняття на роботу.

Приблизно у вересні 2013 року до ОСОБА_2 з метою отримання документів про офіційне працевлаштування звернувся ОСОБА_3, якого з останнім познайомив майстер виробничого навчання Костянтинівського професійного будівельного ліцею ОСОБА_4 та організував їх зустріч у мікрорайоні Нульовий в м. Костянтинівці, під час якої, ОСОБА_3 під диктовку ОСОБА_2 написав заяву про прийняття його на роботу на підприємство ТОВ «Стройдемонтаж», зазначивши в заяві дату, діючу на той час та одразу ж написав заяву про звільнення його з вказаного підприємства. Вказані заяви ОСОБА_3 передав ОСОБА_2, який усвідомлював, що ОСОБА_3 жодного дня не буде працювати на підприємстві та виконувати роботу за спеціальністю каменщик, а довідка щодо офіційного працевлаштування необхідна йому лише для отримання державної одноразової виплати в Костянтинівському професійному будівельному ліцеї як дитині-сироті.

ОСОБА_2, перебуваючи на посаді директора ТОВ «Стройдемонтаж», будучи службовою особою, приблизно в період часу з 18 вересня 2013 року по 04 жовтня 2013 року, точного часу не встановлено, знаходячись за місцем свого мешкання за адресою: Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Громова, 12/5, діючи умисно, протиправно, склав та видав завідомо неправдиві офіційні документи - наказ № 1к від 18 вересня 2013 року «Про прийняття на постійну роботу до ТОВ «Стройдемонтаж» ОСОБА_3 за спеціальністю каменщик з 18 вересня 2013 року», довідку № 18/09 від 18 вересня 2013 року «Про офіційне прийняття ОСОБА_3 на постійну роботу з 18 вересня 2013 року на підприємство ТОВ «Стройдемонтаж» та засвідчив вказані неправдиві відомості своїм підписом, печаткою та штампом вказаного підприємства.

На вказаний вирок суду обвинуваченим ОСОБА_2 було подано апеляційну скаргу, в якій він просить вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 грудня 2015 року скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що вказаний вирок винесений судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, є необґрунтованим, у звязку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповнотою судового розгляду, невірною оцінкою доказів. На його думку, судом дана невірна оцінка доказам по справі. Вважає, що суд неправильно послався у вироку, як на докази його провина, на змінені показання ОСОБА_3, які є неправдивою інформацією, а не на ті покази, які той давав під час досудового слідства та у першому судовому засіданні. Він ніколи не залякував та не погрожував ОСОБА_3, що той і підтвердив у суді. Також вважає, що суд неправильно поклав в основу вироку показання свідків, родичів ОСОБА_3, які не були безпосередніми свідками подій, але критично поставився до його показів, показів його сестри ОСОБА_5, батька ОСОБА_6 та майстра навчання, які є прямими свідками того, що ОСОБА_3 дійсно працював на його підприємстві. На його думку ОСОБА_3 змінив свої покази у звязку з погрозами і умовами змінити показання з боку співробітників прокуратури та органів внутрішніх справ, які обіцяли останньому не притягувати того до кримінальної відповідальності за фактом незаконного отримання грошової допомоги.

Заслухавши суддю-доповідача, думку обвинуваченого ОСОБА_2, захисника ОСОБА_1 в його інтересах, який підтримав доводи апеляційної скарги, просили скасувати вирок суду та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції, думку прокурора Тіщенко Ю.О., яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_2, вважаючи вирок першої інстанції законним та обґрунтованим, дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

На думку колегії суддів, суд, встановивши фактичні обставини по справі, дійшов до правильного висновку про обєм та доведеність провини обвинуваченого ОСОБА_2, кваліфікації його дій, призначив йому законне та справедливе покарання.

Висновки суду підтверджені перевіреними в ході судового розгляду та наведеними у вироку доказами.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_2 під час розгляду судового розгляду в суді першої інстанції свою провину у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення не визнавав та пояснив, що на прохання дружини та її племінника ОСОБА_4 про працевлаштування ОСОБА_3 в двадцятих числах вересня 2013 року, маючи намір укладати контракт на виконання певних будівельних робіт, погодився працевлаштувати ОСОБА_3, якому вирішив доручити виконання робіт в гаражі, що належить його батькові ОСОБА_6 Зустрівся з ОСОБА_3 в мікрорайоні Нульовий в районі магазину «Нак», де він розповів останньому які документи необхідні для його працевлаштування каменщиком та запропонував наступного дня вийти на роботу, на що той погодився. Два дні, 16 та 17 вересня 2013 року, ОСОБА_3 відпрацював і виконав роботи в належному його батькові гаражі відштукатурив стіну та оглядову яму, після чого отримавши 18 вересня 2013 року документи про своє офіційне працевлаштування, більше на роботу не вийшов. Не заперечував, що довідку № 18/09 від 18 вересня 2013 року та наказ № 1к від 18 вересня 2013 року про офіційне працевлаштування ОСОБА_3 він склав особисто, підписав та завірив печаткою та штампом підприємства, та видав останньму. Відомості, зазначені у вказаних документах є достовірними. Даних про ОСОБА_3 як про прийнятого працівника до податкової інспекції, УПФУ в м. Костянтинівка він не подавав. 24 вересня 2013 року він звільнив ОСОБА_3 за прогул без нарахування заробітної плати.

--------------На думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно послався у вироку на покази свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні 12 серпня 2015 року пояснив, що він закінчив Костянтинівський професійний будівельний ліцей. У вересні 2013 року йому зателефонувала викладач ліцею ОСОБА_7 та повідомила про необхідність написати заяву про виплату допомоги як дитині-сироті за умови офіційного працевлаштування. Його спроби працевлаштуватись офіційно виявились невдалими. Майстер ліцею ОСОБА_4 дав йому номер телефону ОСОБА_2 для того, щоб він зателефонував з приводу працевлаштування. Зателефонувавши ОСОБА_2, вони зустрілись на мікрорайоні Нульовий, при цьому при зустрічі був присутній майстер ОСОБА_4, який передав ОСОБА_2 його трудову книжку. Цього ж дня він написав заяву про прийняття його на роботу каменщиком. Обвинувачений ознайомив його із обсягом роботи, яку він мав виконувати у двох гаражах, розташованих біля Скляного заводу. Він відпрацював два дні, після чого не попередивши ОСОБА_2, залишив роботу та поїхав на заробітки до м. Чернігів. Довідку про його працевлаштування та наказ він особисто не отримував; вказані документи були отримані майстром ОСОБА_4 Грошова допомога була отримана ним шляхом перерахування грошових коштів на банківську картку. Зазначив, що він не передавав ОСОБА_2 грошові кошти взамін на видачу ним довідки про офіційне працевлаштування.

В судовому засіданні 16 листопада 2015 року під час повторного допиту за клопотанням сторін кримінального провадження в порядку ч.13 ст. 352КПК України ОСОБА_3 пояснив, що ОСОБА_4 - майстер виробничого навчання учбового закладу, в якому він навчався домовився про його офіційне працевлаштування із ОСОБА_2 При цьому про фактичне працевлаштування не йшлося, одразу була домовленість про те, що працювати буде не потрібно. Тільки одного разу в житті бачив та спілкувався із ОСОБА_2 в день написання ним заяви про прийняття на роботу, коли майстер виробничого навчання організував їх зустріч. Він сплатив 800 гривень чи то податки, чи то вартість довідки про офіційне працевлаштування, конкретизувати не зміг, оскільки не приділяв цьому уваги. Гроші передав майстру або ОСОБА_2 точно не памятає, оскільки минуло багато часу. Цього ж дня ним була написана заява про звільнення без зазначення дати. Жодного дня не працював на підприємстві, очолюваному ОСОБА_2, в тому числі і не виконував будь-яких робіт в гаражі. Згодом він поїхав на заробітки до Чернігівської області. Ніяких документів ОСОБА_2 йому особисто не видавав. Згодом майстер виробничого навчання ОСОБА_4 надав документи про його працевлаштування до учбового закладу, на підставі якої йому була нарахована допомога як дитині-сироті.

Зміну показань ОСОБА_3 пояснив тим, що він був введений в оману, оскільки ОСОБА_2 спілкувався з ним та лякав притягненням до кримінальної відповідальності у звязку з отриманням допомоги як дитині-сироті на підставі виданої ним довідки про працевлаштування, у звязку з чим він був змушений дати неправдиві показання.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про те, що показання в судовому засіданні 12 серпня 2015 року були дані ОСОБА_3 під тиском обвинуваченого ОСОБА_2, який в судовому засіданні не заперечував про те, що розмовляв із свідком ОСОБА_3 та розяснював які проблеми у вигляді притягнення до кримінальної відповідальності останній матиме, у зв*язку з отриманням допомоги як дитина-сирота на підставі виданої ним довідки.

Доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_3 дійсно працював на його підприємстві, спростовуються тим, що він не нарахував та не сплатив ОСОБА_3 заробітну плату; дані про нього, як про найманого працівника ТОВ «Стройдемонтаж» до Костянтинівської ОДПІ та Управління ПФУ в м. Костянтинівки не передавав. Крім того, ці доводи спростовуються показаннями свідка ОСОБА_8, яка вказала, що ОСОБА_3 приїхав до Чернігівської області 17 вересня 2013 року і наступного ж дня вийшов на роботу.

Аналіз наведених доказів, в їх сукупності, свідчить про обґрунтованість висновків суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_2 у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення, що знайшло своє повне підтвердження під час судового розгляду, оскільки суд у вироку надав всім доказам, на які послався в апеляційній скарзі захисник, наданий належний аналіз.

На думку колегії суддів, міра покарання призначена ОСОБА_2 у відповідності з вимогами ст. 65 КК України, з урахуванням тяжкості злочину, конкретних обставин справи, даних про його особу, одружений, має вищу освіту, раніше не судимий.

Оскільки за вимогами ст. 65 КК України покарання повинно бути необхідним та достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів, колегія суддів вважає, що призначене покарання у вигляді штрафу з позбавленням права обіймати посади, повязані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на підприємствах, в установах та організаціях будь-якої форми власності - є саме таким.

На думку колегії суддів, судом першої інстанції при призначенні покарання обґрунтовано прийняті до уваги обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорії невеликої тяжкості, всі обставини, зазначені в апеляційній скарзі обвинуваченого, повно та обґрунтовано виклавши їх у вироку.

На думку колегії суддів, міра покарання обвинуваченому ОСОБА_2 призначена в межах санкцій, є необхідною та достатньою за скоєння інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено таких порушень КПК України, які б тяглі за собою скасування вироку та зміну міри покарання.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 грудня 2015 року відносно ОСОБА_2 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. На ухвалу може бути подана касаційна скарга протягом трьох місяців з дня проголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді