Рішення № 57046176, 04.04.2016, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

04.04.2016 Єдиний унікальний номер 205/8904/15-ц

Справа № 2/205/33/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Шавули В.С.

при секретарі Перцевій М.В.

за участю позивача ОСОБА_1, представника ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ЄВРАЗ Дніпропетровський металургійний завод ім.Петровського» про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач 22 грудня 2015 року звернувся до Ленінського районного суду м.Дніпропетровська із позовом до Публічного акціонерного товариства «ЄВРАЗ Дніпропетровський металургійний завод ім.Петровського» про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди (а.с.2-6).

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що із 01 квітня 2013 року на умовах строкового договору відповідно до якого він був прийнятий на посаду інженера-конструктора ІІ категорії технологічного бюро проектно-конструкторського відділу на період декретної відпустки (вагітність та пологи) та після декретної (відпустка по догляду за дитиною) відпусток ОСОБА_4, яка займає дану посаду на постійній основі.

Відпустка по догляду за дитиною до трьох років надана ОСОБА_4 з 05 липня 2013 року до 10 травня 2016 року, тобто строк трудового договору укладеного між позивачем та відповідачем закінчується 10 травня 2016 року.

02 березня 2015 року відповідач ознайомив позивача з розпорядженням №341/Д, яким повідомив останнього, що згідно із наказом №154 від 17.02.2015 року, посаду інженера-конструктора ІІ категорії технологічного бюро проектно-конструкторського відділу буде скорочено у відповідності до ст..49-2 КЗпП.

Уточнивши свої позовні вимоги (а.с.88-90), позивач просив суд визнати незаконними та скасувати наказ №154 від 17.02.2015 року, розпорядження №341/Д від 02.03.2015 року, розпорядження №859/Д від 15.05.2015 року та поновити його на посаді інженера-конструктора ІІ категорії технологічного бюро проектно-конструкторського відділу в ПАТ «ЄВРАЗ Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського»; стягнути із ПАТ «ЄВРАЗ Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 4189,00 грн. за кожен місяць вимушеного прогулу; стягнути із ПАТ «ЄВРАЗ Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського» на його користь моральну шкоду в сумі 27560,00 грн.

Позивач та його представник за довіреністю ОСОБА_2, в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач в особі свого представника за довіреністю ОСОБА_3, в судовому засіданні проти вимог позову заперечував. Просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошені у судовому засіданні. Повний текст складений 08 квітня 2016 року.

Відповідно до вимог ч.ч.1,6 ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Підставою звернення позивача до суду із позовом є захист прав та майнових інтересів сторони за трудовим правовідношенням, повязаним із реалізацією гарантованого ст.43 Конституції України права на працю.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст.13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

За ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ст.59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Для встановлення правовідносин між сторонами та при вирішенні спору щодо спірних правовідносин суд застосовує положення Конституції України, Кодексу законів про працю України, інших законів України практику Верховного Суду України.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, зясувавши обставини справи, дослідивши їх доказами, вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що починаючи із 01 квітня 2013 року ОСОБА_1 працював в ПАТ «ЄВРАЗ Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського» на посаді інженера-конструктора ІІ категорії технологічного бюро проектно-конструкторського відділу (а.с.4,76).

ОСОБА_1 був прийнятий на вищевказану посаду на підставі строкового трудового договору на час перебування ОСОБА_4 у декретній відпустці (а.с.54,57).

Членом профспілки металургів та гірняків України позивач не є (а.с.65).

На підставі наказу № 154 від 17 лютого 2015 року, у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці, обумовленим перерозподілом функцій, забезпеченням повної зайнятості робітників та керуючись п.3 ст. 64 Господарського кодексу України, в діючий штатний розпис та організаційну структуру управління проектно-конструкторського відділу внесено зміни, а саме: виключено штатну одиницю інженера-конструктора ІІ категорії (а.с.59).

У відповідності із вищевказаним наказом, посада інженера-конструктора ІІ категорії технологічного бюро проектно-конструкторського відділу, на якій працював позивач, підлягала скороченню. Із даним розпорядженням ОСОБА_1 ознайомлений належним чином 02.03.2015 року (а.с. 63).

У звязку із скороченням штату ОСОБА_1 02.03.2015 року пропонувалися наявні для працевлаштування вакансії, від яких він відмовився, що підтверджується як дослідженими у судовому засіданні доказами, так і особистими поясненнями позивача у судовому засіданні (з.а.с.63).

Із штатного розкладу проектно-конструкторського бюро ПАТ «ЄВРАЗ Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського» вбачається, що з 01.01.2015 року на підприємстві було дві посади інженера-конструктора ІІ категорії (а.с.80), але вже із 18.05.2015 року із врахуванням змін, дана посада була у кількості однієї штатної одиниці (а.с.81). У штатному розкладі станом на 01.01.2016 року посада інженера-конструктора ІІ категорії також наявна у кількості однієї штатної одиниці (а.с.82).

На підставі розпорядження №859/Д від 15 травня 2015 року ОСОБА_1 звільнено, у зв'язку із скороченням штату по п.1 ст. 40 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку (а.с.64).

Згідно довідки про середню та середньоденну заробітну плату №1005 від 25 лютого 2016 року, загальна сума нарахованого доходу за період із 01.03.2015 року по 30.04.2015 року ОСОБА_1 становить 6696,34 грн. (а.с.76).

В день звільнення ОСОБА_1 видано трудову книжку та виплачено всі належні до одержання суми, у тому й числі й вихідну допомогу у розмірі 20746,64 (а.с. 110-111,112).

Встановлено, що позивач знаходиться на обліку в Управління Пенсійного фонду Ленінського району м. Дніпропетровська та отримує пенсію за віком (а.с.83).

Згідно п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 року, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч.3 ст.36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст.40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями

Таким чином, оцінюючи здобуті по справі докази за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності, допустимості та достовірності, а також достатності і взаємності звязку у сукупності, суд першої інстанції приходить до висновку, що в лютому 2015 року у ПАТ «ЄВРАЗ Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського» дійсно мало місце скорочення штату та зміни в організації виробництва і праці, які стали підставою для вивільнення працівників та у тому числі ОСОБА_1 за п.1 ст. 40 КЗпП України, при вивільненні позивача адміністрацією підприємства було додержано встановлені ст.ст. 42, 43, 44, 47, 49-2 КЗпП України вимоги, у звязку із чим підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі судом не вбачається.

Посилання відповідача на те, що позивачем пропущено строк позовної давності зі зверненням до суду із даним позовом суд вважає безпідставним виходячи із наступного.

Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», передбачений ст.233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

У відповідності до ч.1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Так, згідно ч.2 ст. 264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Отже, враховуючи вищевикладене суд приходить висновку, що позивачем не пропущено строків позовної давності, так як він захищаючи своє конституційне право на працю, звернувся до суду із позовом ще у червні 2015 року.

У відповідності до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За правилом ст.ст. 22, 23 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування та відшкодування моральної шкоди.

За змістом зазначених положень, єдиною підставою цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, яке включає в себе: шкоду, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний звязок між ними, а також вину заподіювача шкоди.

Аналізуючи здобуті по справі докази суд першої інстанції вважає, що обставини на які ОСОБА_1 посилався як на підставу позовних вимог щодо поновлення на роботі та відшкодування шкоди, є такими, що спростовуються встановленими у судовому засіданні дійсними обставинами по справі, необґрунтованими, тому задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, суд враховує, що в силу ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивач звільнений від сплати судового збору, але його вимоги не належать до задоволення, тому судові витрати по справі у сумі 487,20 грн. слід покласти на рахунок держави.

На підставі викладеного, і керуючись ч.4 ст. 55, ст. 43, 124 Конституції України, ст.40, 43, 47,116, 170 КЗпП України, ст.11, 16 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», ст. ст. 5,6,10,11,27,57-61, 88, 209, 212, 213-215, 218, 222 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ЄВРАЗ Дніпропетровський металургійний завод ім.Петровського» про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, - відмовити.

Судові витрати покласти за рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. Якщо було подано апеляційну скаргу рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.С. Шавула