Ухвала суду № 57045301, 04.04.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2016 р.Справа № 816/74/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Водолажської Н.С. , Бенедик А.П.

за участю секретаря судового засідання Тітової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.02.2016р. по справі № 816/74/16

за позовом ОСОБА_1

до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області про відкриття виконавчого провадження від 04.08.2015 ВП №48339071.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що оскаржувана постанова державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області (надалі - ВПВР УДВС ГУЮ у Полтавській області) від 04.08.2015 про відкриття виконавчого провадження ВП №48339071 з виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 04.10.2013 ВП №39847107 є не обґрунтованою та протиправною. На його думку, відповідач діяв всупереч вимог Закону України "Про виконавче провадження", а відтак, оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.02.2016 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 19 Конституції України, Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 99, 100, 159, 181 КАС України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін.

Згідно ст. 41 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 19.09.2013 державним виконавцем ВПВР УДВС ГУЮ у Полтавській області Конозом В.М. на підставі виконавчого напису №1624, виданого 05.09.2013, прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №39847107 (а.с. 20-21).

04.10.2013 державним виконавцем ВПВР УДВС ГУЮ у Полтавській області Конозом В.М. прийнято постанову про стягнення з боржника виконавчого збору ВП №39847107. Сума виконавчого збору становить 463031,08 грн. (а.с. 22).

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 18.07.2014 у справі №554/6799/14-ц позов ПАТ "Полтава-банк" до ОСОБА_1, третя особа ПАТ "Будінвест СМ" про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності задоволено, зокрема: звернуто стягнення на майно (предмет іпотеки) громадянина України ОСОБА_1 на користь ПАТ "Полтава-банк" для часткового повернення заборгованості за кредитним договором №3532 від 13.05.2010 у сумі 4638110,00 грн шляхом набуття ПАТ "Полтава-банк" права власності на предмет іпотеки згідно з іпотечним договором (зі змінами від 28.09.2012, від 12.03.2013), посвідченого 13.05.2010 приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Філімоновою В.М., у реєстрі за №998, а саме: на нежитлові приміщення (офіс), загальною площею 478,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, зазначеному на плані під літ. "А-2", у загальному користуванні тамбур 169а пл.3,7 кв.м., що належать ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Управлінням житлово-комунального господарства м. Полтави 21.08.2008, зареєстрованого Приватним підприємством Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор" у книзі №20, номер запису 4561, згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно №25818658 від 09.04.2010, реєстраційний номер 24428392 за оціночною вартістю у 4638110 грн. Визнано право власності ПАТ "Полтава-банк" на вказані нежитлові приміщення (а.с.36-38).

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 03.03.2015 у справі №554/6799/14-ц абзац восьмий резолютивної частини рішення Октябрського районного суду м.Полтава від 18.07.2014 змінено, викладено в новій редакції: зазначена інша оціночна вартість нежитлового приміщення - 9286276,00 грн; також визнано виконавчий напис №1624, що виданий 05.09.2013 приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Руденко Н.Ю., про звернення стягнення на нежитлові приміщення (офіс), загальною площею 478,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, зазначеному на плані під літ. "А-2", що належать на праві власності ОСОБА_1, як забезпечення зобов'язань за кредитним договором №3532 від 13.05.2010 та додатковими угодами до нього, укладеними між ПАТ "Будінвест СМ" та ПАТ "Полтава-банк", у межах суми стягнення 4630310,76 грн таким, що не підлягає виконанню (а.с.29-35).

20.03.2015 заступником начальника ВПВР УДВС ГУЮ у Полтавській області Конозом В.М. прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №39847107 (а.с.40-41).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.05.2015 скасовано рішення апеляційного суду Полтавської області від 03.03.2015, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18.07.2014 у справі №554/6799/14-ц залишено в силі (а.с.42-50). Відповідно до положень статті 349 ЦПК України ухвала набрала законної сили з моменту її оголошення, тобто 20.05.2015.

01.07.2015 ПАТ "Полтава-банк" подало заяву вих.№005-006/1619 (за вх.№ 5862/04-29/4 від 01.07.2015) до заступника начальника ВПВР УДВС ГУЮ у Полтавській області Коноза В.М. про закінчення виконавчого провадження (а.с.141).

Проте, 21.07.2015 начальник ВПВР УДВС ГУЮ у Полтавській області Круговий С.В. своєю постановою скасував постанову про закінчення виконавчого провадження від 20.03.2015 ВП №39847107 (а.с.51-52).

Матеріали виконавчого провадження ВП №39847107 містять як доказ надсилання позивачу постанови начальника ВПВР УДВС ГУЮ у Полтавській області від 21.07.2015 про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 20.03.2015 ВП №39847107 лише супровідний лист від 22.07.2015 №6468 (а.с.142). Доказів вручення позивачу вказаної постанови відповідачем не надано. У судовому засіданні представник позивача зазначив, що позивач не отримував цю постанову.

22.07.2015 заступником начальника ВПВР УДВС ГУЮ у Полтавській області Конозом В.М. прийнято постанову про відновлення виконавчого провадження ВП №39847107 (а.с.53-54).

Матеріали виконавчого провадження ВП №39847107 також не містять доказів вручення позивачу постанови про відновлення виконавчого провадження від 22.07.2015 ВП №39847107, а лише наявний супровідний лист від 22.07.2015 №6469 (а.с.143) про направлення вказаної постанови. У судовому засіданні представник позивача зазначив, що позивач також не отримував цю постанову.

29.07.2015 ПАТ "Полтава-банк" звернулося до відповідача із заявою про повернення виконавчого документа стягувачу (а.с.84-87) та 03.08.2015 старшим державним виконавцем ВПВР УДВС ГУЮ у Полтавській області Приймак О.В. прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві ВП №39847107, пунктом 2 якої передбачено винесення в окреме виконавче провадження постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 04.10.2013 ВП №39847107 (а.с.88-89).

На наступний день старшим державним виконавцем ВПВР УДВС ГУЮ у Полтавській області Приймак О.В. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №48339071 з виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 04.10.2013 ВП №39847107 (а.с.89-90).

Позивач не погоджуючись із правомірністю постанови про відкриття виконавчого провадження від 04.08.2015 ВП №48339071, звернувся до суду з вимогою про її скасування.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 04.08.2015 ВП №48339071 не ґрунтується на вимогах Закону № 606-XIV, прийнята без урахування усіх обставин, які мають значення для прийняття такого рішення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

За загальним правилом згідно з частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас частиною третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Статтею 181 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено спеціальні скорочені строки звернення до суду у справах за позовами учасників виконавчого провадження щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Згідно з частинами першою, другою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Колегія суддів зазначає, що позивач є стороною виконавчого провадження (боржником), тому строк звернення до суду відповідно до статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України складає 10 днів.

Матеріали справи свідчать, що оскаржувана постанова винесена 04.08.2015 та супровідним листом №6974 від 04.08.2015 (а.с.25) направлена на адресу позивача, проте, матеріали виконавчого провадження ВП №48339071 не містять доказу вручення позивачу оскаржуваної постанови, як того вимагає стаття 31 Закону України "Про виконавче провадження".

Посилання відповідача на те, що 17.11.2015 при написанні заяви про звернення стягнення на заробітну плату (а.с. 131) ОСОБА_1 дізнався про існування постанови про відкриття виконавчого провадження від 04.08.2015 ВП №48339071 є необгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно пояснень представника позивача вказану заяву було написано за допомогою працівника ВПВР УДВС ГУЮ у Полтавській області.

Відповідно до підпункту 2.12.2 пункту 2.12 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802, ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження здійснюється в приміщенні органу ДВС та у присутності державного виконавця, про що у виконавчому провадженні робиться відмітка із зазначенням дати ознайомлення та особи, яка ознайомилася з матеріалами виконавчого провадження.

Відповідач не надав доказів ознайомлення позивача з матеріалами виконавчого провадження.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не був обізнаним про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 04.10.2013 ВП №39847107, тому наявні обґрунтовані підстави для поновлення строку звернення до суду.

Колегія суддів вважає хибними доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, ст.ст. 99, 100 КАС України, з огляду на наступне.

Визнаючи причини пропуску позивачем строку звернення до суду поважними, суд першої інстанції правомірно враховував, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є джерелом права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

У Рішенні у справі "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 ЄСПЛ констатує, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду.

У рішеннях у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000 року та "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року ЄСПЛ зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ЄСПЛ у справі "Іліан проти Туреччини" зазначає, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Отже, враховуючи встановлені обставини справи та практику ЄСПЛ, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції обгрунтовано визнано причини пропуску позивачем строку звернення до суду із вимогою про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 04.08.2015 ВП №48339071 поважними.

Щодо правомірності оскаржуваної постанови та обґрунтованості позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21.04.1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 606-XIV).

За приписами статті 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 6 Закону № 606-XIV визначено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Частиною другою статті 25 цього Закону (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови) передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

У разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом (частина перша статті 28 Закону № 606-XIV).

Таким чином, підставою стягнення виконавчого збору є невиконання боржником рішення у наданий для добровільного виконання строк.

Як встановлено судом, 19.09.2013 державним виконавцем ВПВР УДВС ГУЮ у Полтавській області Конозом В.М. на підставі виконавчого напису №1624, виданого 05.09.2013, прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №39847107 (а.с. 20-21).

Цей виконавчий напис вчинений про звернення стягнення на нежитлові приміщення (офіс), загальною площею 478,6 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1, зазначеному на плані під літ. "А-2", що належать на праві власності боржнику (іпотекодавцю) ОСОБА_1, як забезпечення виконання кредитного договору №3532 від 13.05.2010 та додаткових угод до нього, укладених між ПАТ "Будінвест СМ" та ПАТ "Полтава-банк", у межах суми стягнення 4630310,76 грн (а.с. 114-115).

Отже, суть виконавчого провадження ВП №39847107 полягала у виконанні виконавчого напису №1624, виданого 05.09.2013, про звернення стягнення на нежитлові приміщення (офіс), загальною площею 478,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, зазначеному на плані під літ. "А-2", що належали на праві власності ОСОБА_1

Проте, як зазначено вище, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.05.2015 залишено в силі рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18.07.2014 у справі №554/6799/14-ц, яким визнано право власності ПАТ "Полтава-банк" на нежитлові приміщення (офіс), загальною площею 478,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, зазначеному на плані під літ. "А-2", у загальному користуванні тамбур 169а пл.3,7 кв.м., що належать ОСОБА_1 (а.с.36-37, 42-50).

Таким чином, ПАТ "Полтава-банк" вирішило в судовому порядку реалізувати своє право щодо виконання умов кредитного договору №3532 від 13.05.2010 та додаткових угод до нього, укладених між ПАТ "Будінвест СМ" та ПАТ "Полтава-банк", шляхом визнання права власності на предмет іпотеки (зазначені нежитлові приміщення за іпотечним договором від 13.05.2010 (зі змінами від 28.09.2012, від 12.03.2013), як забезпечення виконання вказаного кредитного договору та додаткових угод до нього (а.с.100-112).

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно вказав на те, що визначальним моментом за даних обставин є те, що постанова про відновлення виконавчого провадження від 22.07.2015 ВП №39847107 з виконання виконавчого напису №1624, виданого 05.09.2013, прийнята пізніше ніж постановлено ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.05.2015, якою рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18.07.2014 у справі №554/6799/14-ц залишено в силі, яким, зокрема визнано право власності за ПАТ "Полтава-банк" на спірні нежитлові приміщення (власність позивача) (а.с.42-50).

Отже, до відновлення виконавчого провадження ВП №39847107 у судовому порядку було виконано зобов'язання, встановлене виконавчим написом №1624, який слугував підставою для проведення виконавчих дій у межах виконавчого провадження ВП №39847107.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що дії державного виконавця при проведені виконавчих дій є необґрунтованими. Приймаючи постанову про відновлення виконавчого провадження ВП №39847107 (а.с.53-54), відповідач поставив у правову невизначеність стягувача (ПАТ "Полтава-банк"), оскільки останній був позбавлений можливості у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", здійснити реєстрацію права власності на нежитлові приміщення (офіс), загальною площею 478,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. За даних обставин 29.07.2015 стягувач (ПАТ "Полтава-банк") був змушений звернутися до відповідача із заявою про повернення виконавчого документа стягувачу (а.с.123-126).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо є письмова заява стягувача.

Відповідно до частини шостої статті 28 Закону № 606-XIV у разі завершення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 47, пунктами 2 і 8 частини першої статті 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

Як вже зазначено, 03.08.2015 старшим державним виконавцем ВПВР УДВС ГУЮ у Полтавській області прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві ВП №39847107, пунктом 2 якої передбачено винесення в окреме виконавче провадження постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 04.10.2013 ВП №39847107 (а.с.88-89).

На виконання пункту 2 постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 03.08.2015 ВП №39847107 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження від 04.08.2015 ВП №48339071 з виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 04.10.2013 ВП №39847107 (а.с.89-90).

Як вже встановлено судом, докази вручення позивачу постанов від 21.07.2015 про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 20.03.2015 ВП №39847107 та від 22.07.2015 про відновлення виконавчого провадження ВП №39847107, від 04.08.2015 про відкриття виконавчого провадження ВП №48339071 у матеріалах виконавчого провадження відсутні.

Зі змісту супровідного листа №6974 від 04.08.2015 (а.с.25) вбачається, що на підставі статей 5, 11, 12 Закону № 606-XIV ОСОБА_1 зобов'язано в 7-денний строк надати до відділу документальне підтвердження виконання рішення суду або письмове пояснення про причини його невиконання. Однак, у зв'язку з неотриманням зазначених постанов та супровідних листів до них позивач був позбавлений можливості надання пояснень про фактичне виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором.

Колегія суддів звертає увагу на те, що стягнення виконавчого збору є саме тим заходом, який застосовується державним виконавцем у випадку невиконання боржником рішення суду в строк, що ним встановлений. При цьому, боржник повинен бути обізнаний з постановою про відкриття виконавчого провадження, у якій зазначений строк для добровільного виконання рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 04.08.2015 ВП №48339071 не ґрунтується на вимогах Закону № 606-XIV, прийнята без урахування усіх обставин, які мають значення для прийняття такого рішення.

Згідно з частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірності свого рішення, що є підставою для задоволення адміністративного позову.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 12.02.2016 року по справі № 816/74/16 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Вирішуючи питання щодо судового збору, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 87 КАС України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

Так, згідно ч.1 ст. 4 Закону N 3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" станом на 1 січня цього року мінімальна заробітна плата становить 1378 грн.

Частиною 2 вказаної статті визначено ставки судового збору, відповідно до якої, за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, ставка судового збору становить 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до ч. 3 ст.4 Закону N 3674-VI передбачено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.

За таких обставин, ставка судового збору за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду становить 606 грн. 32 коп. (110% від 551,20 грн.).

Таким чином, апелянту необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 606,32 грн.

Під об'єкти, за подання яких судовий збір не справляється (ч. 2 ст. 3 Закону України "Про судовий збір"), апеляційна скарга не підпадає. Дані, які б свідчили про те, що апелянт має пільги щодо сплати судового збору відповідно до ст. 5 Закону не наведені.

Апелянт разом із апеляційною скаргою подав клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Статтею 8 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до ч.2 ст. 88 КАС України, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою судді апеляційної інстанції від 24.03.2016 року, клопотання Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області було задоволено, відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судом рішення по закінченню справи.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що судове рішення прийняте не на користь апелянта, суб'єкта владних повноважень, якому було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення за наслідками апеляційного перегляду, тому колегія суддів приходить до висновку про необхідність такого стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.02.2016р. по справі № 816/74/16 залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області судовий збір у розмірі 606 (шістсот шість) гривень 32 (тридцять дві) копійок до спеціального фонду Державного бюджету України - отримувач - УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова, МФО 851011, код ЄДРПОУ 37999628, банк: ГУ ДКСУ в Харківській області, рахунок - 31210206781011, код класифікації доходів бюджету - 22030001, код ЄДРПОУ Харківського апеляційного адміністративного суду 34331173.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А.Судді(підпис) (підпис) Водолажська Н.С. Бенедик А.П. Повний текст ухвали виготовлений 11.04.2016 р.