Постанова № 57044152, 15.03.2016, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2016 р. Справа №804/16382/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді суддівОлійника В. М. Турлакової Н.В., Царікової О.В. при секретаріПрихно К.С. за участю: представника позивача представника відповідача-1 представника відповідача-2 ОСОБА_7. Лубкіної О.В. Борисенка А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_8 до відповідача-1: Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, відповідача-2: Міністерства внутрішніх справ України, відповідача-3: Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про скасування наказу, -

ВСТАНОВИВ:

15.12.2015 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_8 з позовом до відповідача-1: Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, відповідача-2: Міністерства внутрішніх справ України, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління МВС України в Донецькій області №365 о/с від 06.11.2015 року про звільнення з органів внутрішніх справ: у запас Збройних Сил (із постановкою на військовий облік) за п. 64 «г» старшого лейтенанта міліції ОСОБА_8 (М-245430) слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Жовтневого районного відділу Маріупольського міського управління з 06 листопада 2015 року;

- зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України працевлаштувати ОСОБА_8 слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності на посаду в органах внутрішніх справ;

- зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України виплатити на користь ОСОБА_8 матеріальну шкоду у розмірі - 327,04грн., моральну шкоду у розмірі - 30000,00грн.

В обґрунтування свого позову ОСОБА_8 зазначила, що вона працювала на посаді слідчого Єнакієвського МВ УМВС України в Донецькій області у званні старшого лейтенанта міліції та з серпня 2013 року відповідно до вимог ст.179 КЗпП України перебувала у відпустці у зв'язку із вагітністю, пологами і доглядом за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Після пологів у лютому 2014 року позивач написала рапорт та за власним бажанням залишилась у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Проте, у зв'язку зі знаходженням м. Єнакієво Донецької області не під контролем держави Україна і неможливістю повернення на роботу до Єнакієвсього міського відділу міліції, 30.10.2014 року ОСОБА_8 самостійно звернулась до Головного управління МВС України в Дніпропетровській області про її переведення та призначення на посаду слідчого Жовтневого РВ ГУ МВС України м. Дніпропетровська. Згодом її документи направили до Управління МВС України в Донецькій області, звідки відповіді не надходило. Однак, потім позивачу було відмовлено у призначенні її на посаду слідчого та переведення на роботу в поліцію та 04.12.2015 року вона поштою отримала від Маріупольського міського управління Головного управління МВС України в Донецькій області витяг з наказу №365 о/с від 06.11.2015 року Головного управління МВС України в Донецькій області за відсутнім підписом начальника генерал-майора міліції В.В. Аброськіна про її звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил з постановкою на військовий облік за п.64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України. З чим не погодилась, тому звернулась до суду із цим адміністративним позовом, оскаржуючи наказ та дії відповідачів. Також зазначила про наявність у неї матеріальної та моральної шкоди, які підлягають відшкодуванню, у зв'язку зі протиправним вивільненням.

Ухвалою суду від 02 березня 2016 року залучено до участі у справі в якості третього відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, адміністративний позов просив задовольнити.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог та просила відмовити у їх задоволенні. Додатково пояснила, що з дня опублікування Закону України «Про Національну поліцію» всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальні органи, заклади та установи вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Головне управління МВС України в Донецькій області також надало до Маріупольського міського центру зайнятості інформацію про заплановане масове вивільнення працівників, у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, передбачене на листопад 2015 року. За твердженнями відповідача, у зв'язку зі знаходженням особової справи ОСОБА_8 на непідконтрольній українській владі території, неможливо було б провести з нею якісь превентивні заходи. А перебування працівників на лікарняному або у відпустці не перешкоджало їх звільненню зі служби в органах внутрішніх справ (згідно п.111 розділу 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію»).

Представник відповідача-2 також заперечував проти задоволення цього адміністративного позову, зазначивши, що позивач була належним чином попереджена про вивільнення через скорочення штатів в силу Закону України «Про Національну поліцію» з дотриманням вимог щодо мінімальних термінів такого попередження. Тому, з посиланням на п.10 розділу 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» вказав, що працівники міліції, які відмовились від проходження служби в поліції та/або не були прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби через скорочення штатів. ОСОБА_8 не було прийнято на службу в органи Національної поліції. Тому, її правомірно було звільнено зі служби в органах внутрішніх справ, оскільки такі ліквідуються. А перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років на думку відповідача-2 не може бути підставою для визнання її звільнення незаконним. Позовні вимоги щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди є безпідставними, адже не підтверджується будь-якими письмовими доказами.

Представник відповідача-3 у судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений про час, дату та місце розгляду справи належним чином, що підтверджується матеріалами справи, будь-яких пояснень чи заперечень проти позову не надавав.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_8 проходила службу в органах внутрішніх справ на посаді слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Єнакієвського міського відділу у званні старшого лейтенанта міліції.

З серпня 2013 року на підставі ст.179 КЗпП України позивач перебувала у відпустці, у зв'язку із вагітністю, пологами і по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Наказом МВС України від 24.10.2014 року №1135 «Про організаційно-штатні зміни в ГУ МВС України в Донецькій і Луганській областях, УМВС України на Донецькій залізниці» штати Єнакіївського МВ та підпорядковані йому підрозділи внутрішніх справ були скасовані.

03.11.2015 року ОСОБА_8 звернулась до ГУ МВС України в Донецькій області з рапортом на ім'я начальника Головного управління з проханням вважати її такою, що приступила до виконання своїх службових обов'язків. Одночасно позивач подала рапорти про призначення її на посаду слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Жовтневого районного відділу Маріупольського міського управління ГУ МВС України в Донецькій області та надання їй відпустки для догляду за дитиною у період з 03.11.2015 року до 31.10.2016 року.

Як зазначив відповідач-1 рапорти позивача були задоволені та наказом ГУ МВС України в Донецькій області від 03.11.2015 року №335 о/с після визначення її такою, що приступила до виконання службових обов'язків, вона була призначена на посаду слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Жовтневого районного відділу Маріупольського міського управління.

З 03.11.2015 року ОСОБА_8 було надано відпустку для догляду за дитиною на період з 03.11.2015 року до 31.10.2016 року.

З 07.11.2015 року набрав чинності Закон України «Про Національну поліцію» та відповідно Закон України «Про міліцію» втратив свою чинність.

Відповідно до п.8 розділу 11 Закону України «Про Національну поліцію» з дня опублікування закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальні органи, заклади та установи вважаються такими, що попереджені у визначеному законом порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Статтею 1 Закону України від 17.03.2011 року №3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» (надалі - Закон № 3166-VI) закріплено, що систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України (далі - міністерства) та інші центральні органи виконавчої влади. Система центральних органів виконавчої влади є складовою системи органів виконавчої влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України.

Утворення, реорганізація та ліквідація міністерств та інших центральних органів виконавчої влади визначаються в статті 5 Закону №3166-VI.

Так, Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації (ч.5 ст.5 Закону №3166-VI).

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, щодо яких набрав чинності акт Кабінету Міністрів України про їх припинення, продовжують здійснювати повноваження та функції у визначених сферах компетенції до завершення здійснення заходів з утворення міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, до якого переходять повноваження та функції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що припиняється, та можливості забезпечення здійснення ним цих функцій і повноважень, про що видається відповідний акт Кабінету Міністрів України (ч. 7 ст. 5 Закону №3166-VI).

Актом Кабінету Міністрів України про ліквідацію міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади визначається орган виконавчої влади, якому передаються повноваження та функції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що ліквідується (ч. 8 ст. 5 Закону №3166-VI).

Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією чи ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 9 ст. 5 Закону №3166-VI).

Відповідно до ч.1 ст. 13 Закону №3166-VI, територіальні органи міністерства утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра Кабінетом Міністрів України.

Виходячи з положень, викладених у постанові Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» від 16.09.2015 року №730 Кабінетом Міністрів України зазначено про ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ, в тому числі Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області та не визначено правонаступників.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції та ліквідовано територіальні органи МВС України.

06.11.2015 року ОСОБА_8 була звільнена зі служби наказом ГУ МВС України в Донецькій області №365 о/с за п.64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114.

Не погодившись із таким наказом та своїм звільненням, позивач оскаржує в судовому порядку правомірність винесення такого та просить суд зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України працевлаштувати слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності ОСОБА_8 на посаду в органах внутрішніх справ. З цього приводу суд зазначає таке.

Підпунктом «є» п.49 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення №114), визначено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв'язку з навчанням, відпустки.

Крім того, п.61 Положення №114 встановлено, що додаткові і соціальні відпустки особам рядового начальницького складу надаються відповідно до законодавства.

Відповідно до п.17 Положення №114 вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Відповідно до ст.1 Кодексу законів про працю України №322-VIII від 10.12.1971 р. (далі - КЗпП України) останній регулює трудові відносини всіх працівників.

Відповідно до ст.179 КЗпП України на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів - 70) календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів.

Тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 календарних днів - у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів). Вона надається жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів.

Відповідно до ч. 3 ст.184 КЗпП України, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору.

Тобто, на момент винесення оскаржуваного наказу 06.11.2015 року позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. При цьому, у випадку повної ліквідації установи має бути обов'язкове працевлаштування, в тому числі жінок, які мають дітей віком до трьох років.

Підпунктом «г» п.64 Положення №114 передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Процедура звільнення зі служби через скорочення штатів Положенням детально не визначена.

Оскільки спеціальним нормативним актом не можуть бути звужені права працівника, порівняно із правами, передбаченими КЗпП України, в частині процедури звільнення працівника з підстав скорочення штату підлягають застосуванню норми КЗпП України.

Так, згідно ст.49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим, відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

З викладеного вбачається, що роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільняється, всі наявні вакансії, які відповідають його кваліфікації, досвіду роботи та стану здоров'я і які може виконувати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є в юридичної особи.

Звільнення зі служби через скорочення штатів відповідно до Розділу VII Положення №114 допускається при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Позивача було попереджено за два місяця про наступне звільнення нормами Закону України «Про Національну поліцію», але жодної пропозиції щодо подальшого працевлаштування від керівництва ГУ МВС України в Донецькій області, Міністерства внутрішніх справ України не надходило.

Відповідно до ч.3 ст.40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Однак, позивачу, не зважаючи на те, що на той час остання знаходилась у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не було запропоновано іншу роботу, яка відповідає її кваліфікації, незважаючи на її рапорт про призначення на посаду та переведення в органи поліції.

Враховуючи вищевказане, суд приходить до висновку, що ОСОБА_8 було звільнено із органів внутрішніх справ із порушенням чинного законодавства. У зв'язку з цим протиправний наказ про звільнення має бути скасований, а на МВС України, враховуючи ліквідацію ГУ МВС України в Донецькій області, має бути покладено обов'язок працевлаштувати позивача в органах внутрішніх справ.

Що стосується вимоги позивача про виплату на її користь 327,04 грн. матеріальної шкоди та моральної у розмірі у розмірі 30000,00грн., то суд зазначає, що такі вимоги задоволенню не підлягають з огляду на їх недоведеність.

Так, у своєму позові позивач визначає, що завдана їй матеріальна шкода полягає в тому, що вона вимушена була два рази приїжджати до м. Маріуполь за місцезнаходженням Головного управління МВС України в Донецькій області та витратила власні грошові кошти у сумі - 327,04грн. на придбання залізничних квитків на потяг. На підтвердження заявлених тверджень позивач надала суду копії відповідних квитків.

Поняття майнової шкоди та порядок її відшкодування визначені нормами Цивільного кодексу України.

За ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Тож, на думку суду, витрати позивача на придбання залізничних квитків для поїздок до ГУ МВС України в Донецькій області для вирішення питань, пов'язаних зі службою, не можна вважати матеріальною (майновою) шкодою. Адже будь-яких порушень її цивільних прав відповідачами не вбачається, а придбання залізничних квитків з метою поїздок до відповідача-1 та написання певних рапортів не є шкодою, завданою позивачу. Крім того, не вбачається і будь-яких протиправних дій з боку відповідачів, які б були наслідком для придбання позивачем квитків на поїзд на витрат для цього визначеної суми грошей.

Що стосується вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 30000 гривень, суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ч.4 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, судам необхідно враховувати, що відповідно до ст.237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Проте, визначену суму у 30000,00грн. позивач жодним чином не обґрунтовує, не надає належних доказів наявності такої шкоди, лише як посиланнями на норми права та положення постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне частково задовольнити цей адміністративний позов, а саме: в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу начальника Головного управління МВС України в Донецькій області №365 о/с від 06.11.2015 року про звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановкою на військовий облік) за пунктом «г» старшого лейтенанта міліції ОСОБА_8 - слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Жовтневого районного відділу Маріупольського міського управління з 06 листопада 2015 року, про зобов'язання Міністерства внутрішніх справ України працевлаштувати ОСОБА_8 на посаду в органах внутрішніх справ - задовольнити, а в іншій частині позовних вимог - відмовити.

Керуючись ст. ст.158-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління МВС України в Донецькій області №365 о/с від 06.11.2015 року про звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановкою на військовий облік) за пунктом «г» старшого лейтенанта міліції ОСОБА_8 - слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Жовтневого районного відділу Маріупольського міського управління з 06 листопада 2015 року.

Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України працевлаштувати ОСОБА_8 на посаду в органах внутрішніх справ.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст. 186 КАС України, до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд.

Повний текст постанови складений 21 березня 2016 року.

Судді (підписи) Постанова не набрала законної сили 21 березня 2016 року. Суддя З оригіналом згідно. Суддя В.М. Олійник Н.В. Турлакова О.В. Царікова В.М. Олійник В.М. Олійник