Ухвала суду № 57041743, 30.03.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 539/3617/15-ц Номер провадження 22-ц/786/751/16Головуючий у 1-й інстанції Волювач О. В. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Бутенко С.Б.

Суддів: Обідіної О.І., Панченка О.О.

при секретарі: Кальник А.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3

на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 29 грудня 2015 року

по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору позики дійсним і стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики.

Заслухавши суддю-доповідача апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, колегія суддів,-

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2015 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати дійсним договір позики, укладений 21.08.2015 року між ним та ОСОБА_2, та стягнути на його користь з ОСОБА_2 та її чоловіка ОСОБА_3 заборгованість за договором позики в сумі 100 000 грн. та 1000 грн. судового збору.

В листопаді 2015 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов, який ухвалою суду від 17 листопада 2015 року обєднано в одне провадження із первісним позовом. У зустрічній позовній заяві, стверджуючи, що вказаних грошей від ОСОБА_4 вона ніколи не отримувала, а розписку від 21.08.2015 р. написала під впливом насильства, позивач просила визнати договір позики від 21 серпня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 недійсним (неукладеним).

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 29 грудня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання договору позики дійсним і стягнення заборгованості задоволено.

Визнано договір позики укладений 21.08.2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 дійсним.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики в сумі 100 000 грн.

Вирішено питання судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3В на користь ОСОБА_4 судовий збір по 500 грн. з кожного.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики відмовлено.

Рішення суду в апеляційному порядку оскаржили ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, та невідповідність висновків суду обставинам справи, відповідачі просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 в повному обсязі, а позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.

Колегія суддів, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду, пояснення осіб, які зявилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що між сторонами у відповідності до вимог ст.ст. 1046, 1047 ЦК України 21 серпня 2015 року було укладено договір позики, згідно якого ОСОБА_4 з письмової згоди ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_2 100000 грн., а остання зобовязалась повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів до 01 вересня 2015 року, проте свого зобовязання належним чином не виконала.

Обставин недійсності даного правочину, на які ОСОБА_2 посилалася як на підставу зустрічних позовних вимог, та своїх заперечень проти первісного позову ОСОБА_4, що є обов'язком відповідно до засад змагальності процесу, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суду не довели.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та не вбачає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення з огляду на наступне.

Відповідно до ст.ст. 1046, 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики укладається у письмовій формі. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно правової позиції, викладеної у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Факт укладення договору позики між сторонами підтверджується розпискою позичальника ОСОБА_2 від 21 серпня 2015 року, власноручне написання та підписання якої відповідачами не заперечується.

Наявність у позивача оригіналу вказаного боргового документа є належним та допустимим доказом як факту отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_4 100000 грн. та її волевиявлення у строк до 01 вересня 2015 року повернути борг, так і невиконання відповідачами даного боргового зобовязання.

За вказаних обставин доводи апеляційної скарги відповідачів щодо неукладення договору позики та відсутність між сторонами зобовязальних правовідносин є безпідставними і колегією суддів до уваги не приймаються.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним (ч. 1 ст. 231 ЦК України).

Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини (ст. 1051 ЦК України).

Отже, відповідно до вимог ст.ст. 10, 11, 60, 179 ЦПК України предметом доказування у справі з боку відповідачів та позивача за зустрічним позовом є застосування до ОСОБА_2 насильства при укладенні договору позики, що по справі не встановлено і суду не доведено.

Докази, на які посилаються відповідачі в апеляційній скарзі, не є належними в розумінні ст. 58, ч. 4 ст. 60 ЦПК України, ґрунтуються на припущеннях і висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ч. З ст. 61 СК якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За змістом ст. 65 СК України при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сімї, створює обовязки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сімї.

Як вбачається з матеріалів справи, позику в сумі 100000 грн. було одержано ОСОБА_2 за письмовою згодою чоловіка ОСОБА_3 в інтересах сім`ї, що відповідачами по суті не заперечується, тому покладення судом на відповідачів солідарної відповідальності за невиконання зобовязання за договором позики (неповернення суми боргу за розпискою) не суперечить вимогам закону.

Зважаючи на викладене колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, яке постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, відповідно до фактичних обставин справи.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 29 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: С.Б. Бутенко

Судді: /підписи ОСОБА_5

ОСОБА_6

З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1