Рішення № 57041067, 21.03.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/1777/13-ц Головуючий у І інстанції Ковальчук Л. М.Провадження № 22-ц/780/140/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1.Категорія 46 21.03.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

21 березня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого Волохова Л.А.,

суддів: Мельника Я.С., Дмитрієвої Л.Д.,

при секретарі: Дрозду Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Київське лісове господарство», до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Управління Держземагентства у Києво-Святошинському районі Київської області, ТОВ «Науково-виробнича фірма «Азімут», про визнання недійсним і скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки з незаконного володіння за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 жовтня 2015 року,

встановила:

У вересні 2012 року заступник прокурора Києво-Святошинського району Київської області звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області в інтересах держави, в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2 про визнання недійсним і скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки з незаконного володіння.

Свої позовні вимоги заступник прокурора обґрунтовував тим, що проведеною прокуратурою Києво-Святошинського району Київської області перевіркою законності відведення у власність земельних ділянок лісового фонду в межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району встановлено, що розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 23 грудня 2009 року за № 2277 було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради.

У подальшому розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 04 березня 2010 року за № 1528 було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2. на підставі якого виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 495298 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222481600:02:010:0275, площею 0,8500 га, цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства, що суперечить вимогам чинного законодавства та повинні бути визнанні недійсними, враховуючи ті обставини, що відповідно до інформації ДП «Київське лісове господарство» від 25 червня 2012 року передана у власність ОСОБА_2 земельна ділянка площею 0.8500 га, згідно з наданими викопіюваннями відноситься до земель лісового фонду, а саме до кварталу 2 розділу 6 Васильківського лісництва.

Відповідно до наданої інформації ДП «Київське лісове господарство» не надавало дозволу на погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2

Вилучення спірної земельної ділянки відповідно до вимог ст. 149 Земельного кодекс України не відбулося. Спірне розпорядження Києво-Святошинської РДА було прийняте з перевищенням повноважень та з порушенням вимог чинного законодавства.

Посилаючись на те, що спірна земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_2 Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області з перевищенням повноважень і з порушенням вимог ст. ст. 80, 84, 149, 155 Земельного кодексу України, ст. ст. 7. 8. 17, 28, 32 п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, розпорядження Кабінету Міністрів України «Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками» від 10.04.08 № 610-р, оскільки на час її відчуження вона перебувала в державній власності та належить до земель лісового фонду,заступник прокурора Києво-Святошинського району Київської області просив визнати недійсним, протиправним та скасувати розпорядження голови Києво-Святошинської РДА від 04 березня 2010 року № 1528 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради та передання йому у власність земельної ділянки площею 0,8500 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства; визнати недійсним державний акт серії ЯИ № 495298 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222481600:02:010:0275, виданий ОСОБА_2; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ДП «Київське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,8500 га, яка розташована в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Свтошинського району, кадастровий номер 3222481600:02:010:0275.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 14 травня 2013 року, було відмовлено в задоволенні позову заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2013 року касаційну скаргу заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, ДП «Київське лісове господарство» відхилено, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 14 травня 2013 року залишено без змін.

Постановою Судової палати у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України від 24 січня 2015 року вказану ухвалу колегії судців судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 березня 2015 року касаційну скаргу заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства «Київське лісове господарство» задоволено, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 14 травня 2013 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки колегія суддів судової палати у цивільних справах визнано, що суд першої інстанції належним чином не зясував обставини справи, не дав належну оцінку письмовим доказам у справі, неправильно застосував норми матеріального права та ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам ст.ст. 213, 214 ЦПК України.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 жовтня 2015 року позов заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Київське лісове господарство» було задоволено.

Ухвалено: визнати незаконним і скасувати розпорядження голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації № 1528 від 04 березня 2010 року в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району та передання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,8500 га для ведення особистого селянського господарства.

- визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 495298, виданий ОСОБА_2 на право власності на земельну ділянку площею 0,8500 га, цільове призначення земельної ділянки-для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер земельної ділянки 3222481600:02:010:0275.

- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь Державного підприємства «Київське лісове господарство» земельну ділянку площею 0.8500 га, яка розташована в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер 3222481600:02:010:0275.

Стягнути з Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області та ОСОБА_2 судовий збір на користь держави по 214 грн. 60 коп. з кожного.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, відповідач ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у позові.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що брали участь у розгляді справи апеляційним судом, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, а також матеріали справи та доводи апеляційної скарги в порядку, передбаченому ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року „Про судове рішення у цивільній справі зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у цих сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Судом встановлено та визнається сторонами, що, розглянувши клопотання та додані документи громадянина України ОСОБА_2, розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 23 грудня 2009 року № 2277 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,86 га у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради.

Враховуючи позитивний висновок державної землевпорядної експертизи, розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 04 березня 2010 року № 1528 було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,86 га у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради і передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,8600 га (чагарники) для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради.

На підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 04 березня 2010 року № 1528 ОСОБА_2 було видано Державний акт на право приватної власності серії ЯИ № 495298, на земельну ділянку з кадастровим номером 3222481600:02:010:0275, площею 0,8500 га. з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до ч.2 ст.3 ЦПК України, у випадках, встановлених законом, до суду можуть звернутися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Відповідно до п.2 ст.121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до ч.1 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» ( у редакції на час звернення з позовом), представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва в суді інтересів громадянина є його

неспроможність через фізичний стан, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. Наявність таких підстав має бути підтверджена прокурором шляхом надання суду відповідних доказів.

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність

порушень або загрози порушень інтересів держави.

Обираючи форму представництва, передбачену частиною пятою цієї статті, прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту.

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загроз порушень інтересів держави.

Рішенням Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 визначено:

1. Положення абзацу четвертого частини першої статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України в контексті пункту 2 статті 121 Конституції України треба розуміти так, що прокурори та їх заступники подають до арбітражного суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності.

Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України, є підставою для порушення справи в арбітражному суді.

2. Під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

3. Під представництвом прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді за змістом пункту 2 статті 121 Конституції України та статей 2 і 29 Арбітражного процесуального кодексу України треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України та законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави.

Ці дії включають подання прокурором до арбітражного суду позовної заяви, його участь у розгляді справи за позовною заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора чи за визначенням суду, якщо це необхідно для захисту інтересів держави.

Непорушність права власності гарантована ст. 41 Конституції України, яка передбачає право кожного володіти і розпоряджатися своєю власністю. При цьому ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Згідно ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується виключно відповідно до закону ( стаття 373 ЦК України).

Відповідно до ч.6 ст. 319 ЦК України Держава не втручається у здійснення власником права власності. Стаття 321 ЦК України аналогічно Конституції України закріплює непорушність права власності.

Згідно зі статтею 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі безоплатної передачі із земель державної або комунальної власності.

Судом встановлено та ніким не оспорюється, що ОСОБА_2 набув право власності на спірну земельну ділянку в порядку, визначеному діючим на той час законодавством України і саме з боку відповідача будь-яких незаконних дій не вчинялось, що визнається позивачем.

У позовній заяві щодо будь-яких порушень закону ОСОБА_2 при оформленні права власності на спірну земельну ділянку не зазначалось і таких порушень з боку відповідача судом першої інстанції не встановлено.

У статті 1 «Захист права власності» Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини(Париж, 20.III.1952 , Протокол ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17.07.97) зазначено, що «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Рішенням Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії» від 24.06.2003 (Stretch v. UnitedKingdom, 44277/98) встановлено, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції». Тому визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Таким чином, правова позиція Європейського Суду з прав людини полягає у тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

У рішення Європейського суду з прав людини по справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 року (Заява №29979/04, Страсбург, остаточне 20/01/2012) схожа позиція. У пункті 71 цього рішення зазначено, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, interalia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatismutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovaandPine v. theCzechRepublic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Зазначена позиція Європейського суду узгоджується і з судовою практикою розгляду аналогічних спорів. Так у постанові від 07.11.2012 року у справі №6-107цс12 Верховний Суд України зазначив, що при встановленні наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобовязальний спосіб захисту. У зобовязальних відносинах право особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст.388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

У разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у звязку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом предявлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

Крім того, у статті 140 ЗК України серед підстав припинення права власності на земельну ділянку не зазначено визнання недійним, протиправним, скасування розпорядження відповідного державного органу та /або незнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Аналіз зазначених вище норм права дають підстави колегії суддів вважати, що саме власник, що предявляє вимогу про повернення йому майна, яке належить йому на праві власності, повинен довести, що саме це майно є обєктом його права власності, тобто індивідуалізувати його.

Відповідно до вимог ст. 5 Лісового кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Частина 1 ст.57 Земельного кодексу України визначає, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, установам або організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

У відповідності до вимог п.5 Перехідних положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Статтею 48 Лісового кодексу України встановлено вимоги до змісту та форми матеріалів лісовпорядкування.

До планово-картографічних матеріалів відносяться проект організації та розвитку лісового господарства, який є основним нормативно-технічним документом лісовпорядкування та лісовпорядні планшети, виготовлення та розмноження яких регламентується Інструкцією про порядок виготовлення та розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986року, згідно з вимогами якої складені оригінали планшетів, які мають межі з іншими землекористувачами, завіряються в органах землекористування того району, де проводяться лісовпорядні роботи.

Таким чином, позивач мав надати суду належні, допустимі докази на підтвердження тих обставин, що спірна земельна ділянка, яка належить відповідачу ОСОБА_2,на праві приватної власності, вибула із власності держави, яка передала відповідні земельні ділянки у постійне користування Державного підприємства «Київське лісове господарство»; що саме ця земельна ділянка відповідача накладається на землі ДП «Київське лісове господарство» тощо.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 21.01.1994 року №3853-ХІІ Про введення в дію Лісового кодексу України, до приведення законодавства України у відповідність із Лісовим кодексом України, законодавчі та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Кодексу.

На час розгляду цієї справи діяла Інструкція з проведення лісовпорядкування, що затверджена постановою Держкомлісу СРСР від 12.09.1985 року №4, в частині, що не суперечить законодавству України.

Пункт 3.6.2.1. Інструкції встановлює перелік планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, оригінали яких мають зберігатися в лісогосподарських підприємствах і які лісогосподарське підприємство зобовязане надати лісовпорядкувальній експедиції в тимчасове користування для виготовлення робочих копій: - планшети попереднього лісовпорядкування з нанесеними на них змінами в лісовому фонді за попередній ревізійний період; плани лісонасаджень; карту-схему впорядкування; відомості координат або геодезичні журнали окружних меж і планшетних рамок, складені попереднім лісовпорядкуванням; викопіювання з планових матеріалів меж лісництва, технічних ділянок, обходів тощо.

Крім того, позивач мав надати суду належні, допустимі докази на підтвердження порушення законних прав ДП «Київське лісове господарство» відповідачами у справі.

Як на підтвердження своїх позовних вимог позивач зазначає як докази :

- довідку відділу Держземагентства у Києво-Святошинському районі Київської області від 01 лютого 2013 року, згідно з якою відповідно до державної статистичної звітності форма 6-зем за ДП «Київське лісове господарство» в межах Гатненської сільської ради обліковуються землі площею 35,62 га;

- копії планшетів №3 Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство» 1983, 1993 та 2003 років;

- довідку Управління Держземагенства у Києво-Святошинському районі Київської області №01-21/11/1/283 у якій зазначено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції, що зазначені вище докази є належними доказами щодо обґрунтованості позовних вимог, вважаючи такі висновками припущенням щодо накладання спірної земельної ділянки на землі. Що є у користуванні ДП «Київське лісове господарство», на захист інтересів яких було подано позов заступником прокурора Києво-Святошинського району Київської області.

Колегія вважає за необхідне зазначити, що в матеріалах справи знаходяться і документи складові проектної документації, які містять позитивні висновки, погодження проектної документації щодо цієї ж спірної земельної ділянки, у тому числі висновки Управління Держземагенства у Києво-Святошинському районі Київської області, позитивний висновок і Управління земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області №21845 від 30.12.09 року про погодження проекту землеустрою тощо.

Враховуючи зазначене вище, колегія суддів вважає що рішення суду першої інстанції має бути скасоване через недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, а також через невідповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до статті 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права тощо.

Керуючись ст.ст. 209,218, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 жовтня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Київське лісове господарство», до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Управління Держземагентства у Києво-Святошинському районі Київської області, ТОВ «Науково-виробнича фірма «Азімут», про визнання недійсним і скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки з незаконного володіння відмовити.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді