Рішення № 57039321, 05.04.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 155/1759/15-ц Провадження № 22-ц/773/385/16 Головуючий у 1 інстанції: Шмідт С.А. Категорія: 27 Доповідач: Федонюк С. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Федонюк С.Ю.,

суддів - Грушицького А.І., Завидовської-Марчук О.Г.,

з участю:

секретаря - Концевич Я.О.,

представника позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою позивача публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Горохівського районного суду Волинської області від 18 січня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

В листопаді 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 19.12.2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 40/мк, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 32000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитним лімітом у розмірі 16 % на рік, із кінцевим терміном повернення 15.12.2011 року. Зобов'язання за даним договором було забезпечено договорами поруки № 40/мк, 40/мк-1 та 40/мк-2 від 19.12.2007 року, укладеними між ПАТ КБ «ПриватБанк» та спільним польсько-українським підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "АЛВІТРАНС» ЛТД, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Позивач зазначає,що відповідач ОСОБА_2 належним чином зобов'язання за договором не виконував, у зв'язку з чим станом на 30.12.2015 року виникла заборгованість у розмірі 104521,81 доларів США, а саме: 32346,03 доларів США - заборгованість за відсотками, 67188,54 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 10,51 доларів США - штраф (фіксована частина), 4976,73 доларів США - штраф (відсоток від суми заборгованості). В ході розгляду даної цивільної справи представник банку в суді першої інстанції надала уточнену позовну заяву, в якій зазначає, що нарахована до стягнення заборгованість складається із суми, розрахованої за період з дня звернення з позовом до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, тобто з 22.03.2012 року по 31.12.2015 року, яка становить 104521,81 доларів США.

Тому позивач просив стягнути на свою користь заборгованість у розмірі 104521,81 доларів США, що за курсом 23,79 грн. відповідно до розпорядження НБУ від 31.12.2015 року складає 2486573,79 грн., а також судові витрати по справі.

Рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 18 січня 2016 року в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги в повному обсязі.

В ході апеляційного розгляду даної справи представник позивача апеляційну скаргу підтримала та просила рішення суду скасувати, а скаргу задовольнити. Представник відповідача апеляційну скаргу заперечив, просив рішення залишити без змін.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення - про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 05 квітня 2016 року рішення Горохівського районного суду Волинської області від 18 січня 2016 року в частині позовних вимог банку до спільного польсько-українського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "АЛВІТРАНС" ЛТД скасовано та провадження у справі в цій частині закрито.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним вимогам закону оскаржуване рішення суду в повній мірі не відповідає.

Відмовляючи банку в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги про стягнення з боржника та його поручителів відсотків, пені та штрафів, які вже нараховані після закінчення терміну дії договору, є необґрунтованими та не підлягають до задоволення.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду не можна з огляду на такі обставини.

Судом встановлено, що 19.12.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 40/мк, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 32000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитним лімітом у розмірі 16 % на рік, із кінцевим терміном повернення 15.12.2011 року. Зобов'язання за даним договором було забезпечено договорами поруки № 40/мк, 40/мк-1 та 40/мк-2 від 19.12.2007 року, укладеними окремо між ПАТ КБ «ПриватБанк» та спільним польсько-українським підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «АЛВІТРАНС» ЛТД, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 15).

Згідно із ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

З дослідженої в судовому засіданні апеляційного суду цивільної справи № 2-498-09 встановлено, що вперше за захистом своїх прав банк звернувся до суду 04.08.2009 року з позовом до ОСОБА_2, СП ТОВ «АЛВІТРАНС» про звернення стягнення на майно (заставний автомобіль) в рахунок погашення заборгованості за цим же кредитним договором в сумі 30770,24 доларів США. З матеріалів даної справи видно, що станом на 28.05.2009 року банком визначено заборгованість, яка складається із боргу за кредитом 26388,17 доларів США, боргу за процентами 2591,75 доларів, пені -293,81 доларів, а також штрафів 32,82 долари (фіксована частина) і 1463,69 доларів (процентна складова), тобто в рахунок дострокового погашення всього боргу. Заочним рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 13 жовтня 2009 року позов було задоволено, звернуто стягнення на предмет застави, а саме: автомобіль марки DAF 95XF380, 1999 року випуску, шляхом продажу вказаного предмета застави ПАТ "Приватбанк" у формі договору купівлі-продажу будь-якій іншій особі-покупцеві. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, спільного польсько-українського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "АЛВІТРАНС" ЛТД судові витрати.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 19 квітня 2012 року з ОСОБА_2, ТОВ «АЛВІТРАНС» ЛТД, ОСОБА_3І та ОСОБА_4О солідарно на користь ПАТ КБ «ПриватБанку» за вказаним кредитним договором стягнута заборгованість в загальній сумі 63319,24 доларів США, що еквівалентно 495604 грн. 13 коп., визначена станом на 21 березня 2012 року, із яких: 26388,17 доларів США - за тілом кредиту, 21466,92 доларів США - за процентами за користування кредитом, 12419,13 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, 31,31 доларів США - штраф (фіксована частина) та 3013,71 доларів США штраф (процентна частина) (а. с. 75, 148).

Із наданої Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська на вимогу апеляційного суду інформації про виконання даного рішення вбачається, що дане заочне рішення набуло законної сили та звернуто до виконання, 08.05.2012 року представнику позивача було видано пять виконавчих листів і до матеріалів цивільної справі № 2/0417/3836/2012 вони не поверталися (а.с.147).

Зі змісту п.11 договорів поруки (а.с.17-18) вбачається, що договори вступають у силу з моменту їх підписання і діють до повного виконання зобовязань за кредитною угодою.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

Отже, у разі зміни кредитором на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України строку виконання основного зобовязання передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати.

Таким чином, предявивши позов до ОСОБА_2 та майнового поручителя ТОВ «АЛВІТРАНС» ЛТД про звернення стягнення на майно в рахунок дострокового погашення всього боргу, відсотків за користування кредитом та пені і штрафних санкцій у серпні 2009 року, банк тим самим відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України змінив строки виконання основного зобовязання й був зобовязаний предявити позов до поручителів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 протягом шести місяців, починаючи від цієї дати.

За таких обставин у ПАТ КБ «Приватбанк» право предявити вимогу до поручителів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про виконання порушеного боржником ОСОБА_2 зобовязання щодо повернення кредиту виникло, починаючи з 04 серпня 2009 року, протягом наступних шести місяців.

Таку вимогу до боржника і поручителів банк предявив лише у березні 2012 року, звернувшись з позовом до Індустріального районного суду м.Дніпропетровська, тобто вже після спливу встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку.

Відповідно до п.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Разом з тим, на думку колегії суддів, наявність заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2012 року про солідарне стягнення боргу з відповідачів не позбавляє поручителя можливості звернутися до суду за захистом свого права з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Таку правову позицію було висловлено Верховним Судом України в постанові від 16 жовтня 2013 року по справі № 6-107цс13.

В своїх запереченнях проти позову в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі представник відповідачів посилається на те, що фактично порука припинилася в силу вимог ч.4 ст. 559 ЦК України, тому просив у позові відмовити.

Оскільки в судовому рішенні про стягнення боргу, ухваленому в заочному порядку, питання про чинність чи припинення поруки за вказаними договорами судом не обговорювалось та не досліджувалось, про існування рішення Горохівського районного суду від 13.10.2009 року сторонами суд не було повідомлено, тому колегія суддів приходить до висновку про припинення поруки відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за невиконання зобовязань боржником ОСОБА_2 за кредитним договором № 40/мк від 19.12.2007 року та вважає, що наявність рішення суду від 19 квітня 2012 року на цей висновок не впливає і не є визначальним та таким, що звільняє від доказування. Отже, в позові до поручителів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 слід відмовити.

Разом з тим, не відповідає вимогам закону та встановленим обставинам справи висновок суду першої інстанції про відмову у позові до боржника за кредитним договором ОСОБА_2

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

У статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами п. 4.1 кредитного договору від 19.12.2007 року № 40/мк передбачено сплату позичальником відсотків в розмірі 16,0% на рік, а також комісії за резервування ресурсів в розмірі 0,96% річних від суми зарезервованих ресурсів.

Пунктом 4.3 кредитного договору встановлено, що при порушенні позичальником зобовязань з погашення кредиту, передбачених п.п.1.3, 2.2.3, 2.3.3, 2.4.1, 4.1.1, даного договору, передбачено сплату позичальником відсотків в розмірі 32,0% на рік від суми залишку непогашеної заборгованості.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Виходячи із системного аналізу ст. ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору, слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Отже, з боржника підлягають стягненню відсотки за користування кредитними коштами і неустойки, передбачені договором, за неналежне виконання його умов.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Посилання суду першої інстанції на те, що із закінченням строку договору та ухваленням судового рішення про задоволення вимог кредитора припиняються правовідносини сторін, що ґрунтуються на кредитному договорі, зокрема, нарахування та сплата відсотків, комісійних, штрафів, є помилковим, оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Згідно з розрахунком банку, до якого у представника відповідачів не було жодних зауважень або заперечень, за період з 22 березня 2012 по 31.12.2015 року заборгованість становить 104521,81 доларів США та складається із: 32346,03 доларів США - заборгованість за відсотками, 67188,54 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 10,51 доларів США - штраф (фіксована частина), 4976,73 доларів США - штраф (відсоток від суми заборгованості).

Таким чином, предявляючи позов, банк просив стягнути з відповідачів 67188,54 доларів США пені за несвоєчасність виконання зобовязань за кредитним договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У пункті 27 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 за № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", зокрема, роз'яснено, що положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з частиною другою статті 625 ЦК, які мають іншу правову природу. При цьому проценти, які підлягають сплаті згідно з положеннями статей 1054, 1056-1 ЦК, у такому порядку не підлягають зменшенню через неспівмірність із розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу.

Істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Як вбачається із наданої суду апеляційної інстанції інформації ВДВС Горохівського районного управління юстиції від 25.03.2016 року за № 552, примусове виконання за рішенням Горохівського районного суду від 13.10.2009 року не здійснювалось, а виконавчі документи надходили лише щодо проведення стягнення боргу з основного боржника ОСОБА_2 за рішенням від 19.04.2012 року, однак не виконане у звязку з направленням до іншого ВДВС. Щодо поручителів банк не звертався для примусового виконання рішень.

Виходячи з викладеного, надавши належну оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, враховуючи, що розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, колегія дійшла висновку, що нарахований банком розмір пені повинен бути зменшений до достатнього та необхідного розміру - 713700 грн., що еквівалентно 30000 доларам США, та співмірно із сумою нарахованих процентів за користування кредитом.

Крім того, позивачем предявлено вимоги про стягнення неустойки у доларах США, в той час, коли нормами ст.ст.192, 546, 549, 533, 613 ЦК України, ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, а також з урахуванням положень п.6.5. кредитного договору розрахунок пені та штрафу має здійснюватись у грошовій одиниці України гривні.

Згідно з п.6.1 кредитного договору при порушенні позичальником будь-якого із зобовязань, він сплачує пеню в розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Сплата штрафу у розмірі 250 грн. + 5% від суми позову передбачена п. 6.6 кредитного договору.

Представником позивача в судовому засіданні було підтверджено, що штрафи нараховувалися на підставі п.6.6 вказаного договору.

Сума позову становить 32346,03 долара США, що еквівалентно 769512,05 грн., отже 5 % штрафу від цієї суми становить 38475,60 грн., яку суд стягує як процентну складову штрафу з ОСОБА_2 за умовами п.6.6 кредитного договору разом із 250 грн.(фіксованою частиною ) .

За таких обставин судом першої інстанції у справі, яка переглядається, неправильно застосовано зазначені правові норми.

Враховуючи, що неправильне застосування норм матеріального права районним судом призвело до ухвалення незаконного рішення, тому дане рішення суду про відмову в позові відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених вимог.

Отже, до стягнення з відповідача ОСОБА_2 пропорційно до задоволених вимог підлягає до стягнення в користь банку 18854,48 грн. понесених судових витрат зі сплати судового збору,що підтверджені документально.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу позивача публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" задовольнити частково.

Рішення Горохівського районного суду Волинської області від 18 січня 2016 року в даній справі скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" заборгованість за договором № 40/мк від 19.12.2007 року станом на 30.12.2015 року, яка складається: із заборгованості за відсотками у розмірі 32346,03 доларів США, що еквівалентно 769512 (сімсот шістдесят дев"ять тисяч п"ятсот дванадцять) гривень 05 коп., пені у сумі 713700 (сімсот тринадцять тисяч сімсот) гривень та штрафів фіксованої частини в сумі 250 (двісті п'ятдесят) гривень та процентної частини 38475 (тридцять вісім тисяч чотириста сімдесят п'ять) гривень 60 коп.

В задоволенні решти позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 та позовних вимог до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про стягнення кредитної заборгованості - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" судові витрати в сумі 18854 (вісімнадцять тисяч вісімсот п'ятдесят чотири) гривень 48 коп. за сплачений судовий збір.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді