Ухвала суду № 57032787, 07.04.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/12265/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

07 квітня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П.,Твердохліб В.А.;

за участю секретаря: Драч М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва 11 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради України до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2014 року, Державний будівельний комбінат Управління справами Верховної Ради України звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.07.2014 №105026552208 та від 30.07.2014 №105126552208.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.11.2015 касаційну скаргу Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради України задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що висновки відповідача про порушення Державним будівельним комбінатом Управління справами Верховної Ради України податкового законодавства в ході здійснення господарських операцій з його контрагентом, не відповідають дійсності. Посилався на наявність належним чином складених первинних документів, що підтверджують реальність господарських операцій з даним контрагентом у періоді, що перевірявся.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 березня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.

Відповідно ч.6 ст.12 КАС України, під час судового розгляду справи в судовому засіданні забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, крім випадків неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження).

Особи, які беруть участь у справі, належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, однак в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів відповідно ч.4 ст.196 КАС України визнала можливим проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності сторін та їх представників.

Згідно ст.41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що Посадовими особами Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку підприємства Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради України з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійснені фінансово-господарських відносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» за період з 01.08.2012 по 31.03.2013.

Перевіркою встановлено порушення Державним будівельним комбінатом Управління справами Верховної Ради України: підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 260 480,00 грн.; пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на загальну суму 248 076,00 грн.

За наслідками перевірки Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві складено акт від 21.07.2014 №644/26-55-22-08/21586524 та винесено податкові повідомлення-рішення: від 30.07.2014 №105026552208, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 390 720,00 грн., у тому числі: 260 480,00 грн. - основний платіж, 130 240,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; від 30.07.2014 №105126552208, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання із податку на прибуток у сумі 372 114,00 грн., у тому числі: 248 076,00 грн. - основний платіж, 124 038,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись із прийнятими відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями від 30.07.2014 №105026552208 та від 30.07.2014 №105126552208, Державний будівельний комбінат Управління справами Верховної Ради України оскаржило їх до суду.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з акта перевірки від 21.07.2014 №644/26-55-22-08/21586524 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між Державним будівельним комбінатом Управління справами Верховної Ради України та товариством з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс».

З матеріалів справи вбачається, що між Державним будівельним комбінатом Управління справами Верховної Ради України (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» (продавець) укладено договір купівлі-продажу від 25.10.2012 №251012, відповідно до якого продавець зобов'язується передати товар у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього обумовлену суму. При цьому під товаром сторони мають на увазі світильники.

На підтвердження виконання договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: договору купівлі-продажу від 25.10.2012 №251012, платіжних доручень, податкових накладних, видаткової накладної, рахунку-фактури, виписок з рахунків, фотозвіт, акта приймання виконаних будівельних робіт.

Проаналізувавши надані позивачем докази, суд приходить до висновку, що господарські операції між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» фактично не здійснювалися, з огляду на наступне.

Згідно пункту 1.2 договору купівлі-продажу від 25.10.2012 №251012, загальна вартість світильників становить 1 488 456,00 грн.

З платіжних доручень вбачається, що оплата за світильники здійснювалась згідно рахунку від 26.10.2012 № АС-0000045-10, однак, рахунок-фактура від 26.10.2012 № АС-0000045-10 виписаний на суму 959 753,00 грн., а загальна сума по платіжним дорученням становить 1 488 456,00 грн..

З видаткової накладної від 31.10.2012 №АС-0064-10 вбачається, що товар отримала ОСОБА_2, згідно довіреності від 31.10.2012 №1741.

Проте, позивачем не надано копії довіреності на підтвердження права ОСОБА_2 отримувати матеріальні цінності.

Так, згідно пункту 3.7 договору купівлі-продажу від 25.10.2012 №251012 разом із товаром продавець надає покупцеві відповідні видаткові та податкові накладні, а також сертифікат якості товару. Однак, позивачем не дано жодного сертифікату якості товару, придбаного у контрагента.

Також, слід наголосити, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що на момент вчинення зазначених взаємовідносин, товариство з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» було зареєстровано як платник податку на додану вартість, також, які б підтверджували можливість товариства з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» щодо виконання укладеного договору купівлі-продажу від 25.10.2012 №251012, зокрема, наявності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, а відтак суд приходить до висновку про відсутність дійсного руху активів між учасниками відповідних операцій.

Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 17.02.2014 № К/800/47514/13.

У свою чергу, Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві на спростування реальності господарських операцій, здійснених між Державним будівельним комбінатом Управління справами Верховної Ради України та товариством з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» посилається на протокол допиту свідка від 05.08.2013, яким встановлено, що громадянин ОСОБА_3 з приводу реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» нічого не знає і вперше почув про це від працівників податкової міліції; підприємство не реєстрував, документи не підписував; проте повідомив, що на початку 2012 року ним втрачено паспорт громадянина України з ідентифікаційним кодом, які через певний проміжок часу були повернуті йому невідомими особами; документи на створення товариства або довіреностей від свого імені на представництво інтересів не підписував; жодних договорів, контрактів, накладних (у тому числі, податкових накладних), актів прийнятих (виконаних) робіт, податкової звітності, будь-яких бухгалтерських документів та пустих бланків він не підписував; також, ним не відкривалися рахунки в банках.

З матеріалів справи вбачається, що всі первинні документи, зокрема, видаткові та податкові накладні, підписані з боку товариства з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» особою, яка значилась директором товариства - ОСОБА_3

З метою підтвердження чи спростування доводів відповідача, які закріплені в акті перевірки та в протоколі допиту свідка від 05.08.2013, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.10.2014 було призначено судове засідання в режимі відеоконференції та доручено Роменському міськрайонному суду Сумської області забезпечити проведення відеоконференції з участю свідка - директора контрагента - ОСОБА_3

Суд першої інстанції наголошує, на тому, що свідок був повідомлений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав.

Згідно показів свідка ОСОБА_3, надані до огляду первинні документи по взаємовідносинам між Державним будівельним комбінатом Управління справами Верховної Ради України та товариством з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» він бачить вперше, а підпис зазначений на них - поставлений не ним.

Таким чином, вказані свідчення повністю підтверджують інформацію, яка міститься в протоколі допиту свідка від 05.08.2013.

Незважаючи на те, що згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань товариство з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» було зареєстровано та перебувало в стані платника податку на додану вартість, ОСОБА_3, який зазначений, як керівник даного товариства заперечував свою участь у його створенні та діяльності.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього

Кодексу.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що податкові накладні які стали підставою для формування Державним будівельним комбінатом Управління справами Верховної Ради України податкового кредиту, зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановленої особи від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності товариства з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс», зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, а тому, виписані від її імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважною особою, звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставним.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд України в постанові від 02.12.2015 №0870/8011/12 та в ухвалі від 29.09.2015 №2а-9691/10/0870, який згідно положень статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати подані позивачем первинні документи на підтвердження сформованого податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», тобто документами, які підтверджують фактичне придбання позивачем товарів від контрагента, фактичне здійснення господарських операцій та дають позивачу право на формування податкового кредиту і валових витрат по таким взаємовідносинам.

Таким чином, системно проаналізувавши викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку та вважає зазначені господарські операції такими, що фактично не здійснювалися, а надані позивачем до суду первинні документи такими, що складені з метою штучного формування податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс».

З урахуванням того, що по справі встановлено відсутність реальності здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість та законність донарахування йому грошових зобов'язань по податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства і застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями від 30.07.2014 №105026552208 та від 30.07.2014 №105126552208.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 41, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

зАпеляційну скаргу Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради України - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 березня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 12 квітня 2016 року.

(Повний текст ухвали виготовлено - 07 квітня 2016 року).

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Твердохліб В.А.

Бужак Н.П.