Рішення № 57029688, 30.03.2016, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

30.03.2016

Справа № 203/7077/14-ц

2/0203/51/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2016 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді Маймур Ф.Ф.,

при секретарі Авраменко А.М.,

за участю: позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1, що діє в інтересах ОСОБА_3, до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа Орган опіки та піклування Кіровської районної у м.Дніпропетровську ради, про стягнення грошової компенсації,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Кіровського районного суду м. Дніпропетровська перебуває вищевказана цивільна справа, яка з 05 березня 2015 року прийнята до свого провадження суддею Маймур Ф.Ф. (а.с.38).

В обґрунтування свого позову позивач, з урахуванням заяви від 21 листопада 2014 року, послався на те, що з 23 вересня 2006 року відповідачам та ОСОБА_3, яка з рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2006 року визнана недієздатною, на праві спільної часткової власності на рівних частках належить квартира АДРЕСА_1. За рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2011 року позивача призначено опікуном недієздатної ОСОБА_3 Відповідач ОСОБА_4, ще будучи опікуном ОСОБА_3 до позивача, не дбав про ОСОБА_3, її пенсію використовував для своїх потреб, вселився з відповідачем ОСОБА_5 до вказаної квартири ОСОБА_3, приватизувавши у відповідній частині цю квартиру. З травня 2007 року по теперішній час недієздатна ОСОБА_3 мешкає з позивачем. Також з травня 2007 року по грудень 2012 року відповідач ОСОБА_4 отримував належну ОСОБА_3 пенсію, яку витрачав на власні потреби. Відповідачі ніяким чином не допомагають ОСОБА_3, хоча є її близькими родичами, з позивачем спілкуватись не бажають. Наведене, за переконанням позивача, свідчить про те, що відповідачі користуються часткою недієздатної у квартирі всупереч інтересам останньої, в той же час, позивач не має достатньо коштів для створення належних умов для ОСОБА_3 у себе вдома, які позивач має на меті створити, а саме добудувати до свого приватного будинку та облаштувати ізольовану кімнату належного розміру для комфортного перебування в ній недієздатної. Крім того, позивач послався на те, що планує поновити дієздатність ОСОБА_3, залишивши її після цього проживати у згаданій добудованій кімнаті. За викладених обставин, вказуючи на те, що виділ в натурі частки ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 є неможливим через відсутність можливості виділу ізольованого приміщення із окремим виходом, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь вартість належної ОСОБА_3 1/3 частки у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1. (а.с.1-4, 11)

В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні в повному обсязі з викладених вище підстав.

Представник відповідачів проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість, надала письмові заперечення проти позову, вказавши на бажання позивача заволодіти майном недієздатної, а також на наявність у останньої всіх необхідних умов для проживання, які їй надав позивач, як опікун. Бажання ж позивача добудувати до свого приватного будинку окрему ізольовану кімнату жодним чином не повязано із правом власності недієздатної. Послалась представник відповідачів і на відсутність згоди її довірителів на компенсацію, стягнути яку просить позивач. (а.с.47-49)

Інші учасники розгляду справи в судове засідання не зявились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, в звязку із суд вирішив провести судове засідання за фактичної явки сторін.

Вислухавши пояснення учасників розгляду справи, допитавши свідка та дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Так, в судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_4 є рідними братами та синами ОСОБА_3, а відповідач ОСОБА_5 онукою останньої та дочкою відповідача ОСОБА_4 (а.с.5, 56, 60, 123).

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2006 року ОСОБА_3 визнано недієздатною, а її опікуном призначено ОСОБА_4 (а.с.54).

З кінця травня 2007 року недієздатна ОСОБА_3 проживає разом із позивачем ОСОБА_1 та його сімєю за адресою вул. Зеленогірська, 54 в м. Дніпропетровську. Даний будинок є приватним будинком, що належить позивачу, зі зручностями, є передпокій, кухня, ванна, туалет. Поряд із будинком побудована споруда на одну кімнату та із окремою кухнею, де в основному і знаходиться ОСОБА_3 У кожній із споруд електричне опалення, газова плита, газова колонка, холодильник, є усі необхідні речі та меблі. ОСОБА_3 має доглянутий вигляд, охайна. Вказані умови проживання недієздатної ОСОБА_3 в окремій кімнаті зі всіма необхідними умовами та зручностями є актуальними і на час розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами обстеження побутових умов проживання осіб, які знаходяться під опікою або піклуванням та проживають у Кіровському районі. (а.с.5, 53, 123, 132, 135)

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2012 року ОСОБА_4 звільнено від повноважень опікуна над недієздатною ОСОБА_3, а її новим опікуном призначено ОСОБА_1 (а.с.5, 123).

З 23 вересня 2006 року відповідачам та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності з рівними частками всіх співвласників (по 1/3 частці кожному) належить квартира АДРЕСА_2 (а.с.6-8, 51, 56, 60-64).

Вищевказана квартира розташована на 8 поверсі 14 поверхового будинку та складається з двох кімнат житловою площею 27,6 кв.м, а відтак виділ в натурі належної недієздатній ОСОБА_3 частки технічно неможливий. За адресою цієї квартири наразі мешкають відповідачі, які і сплачують в повному обсязі всі житлово-комунальні послуги, що надаються за адресою вказаної квартири, в тому числі і в частині, сплата якої є обовязком ОСОБА_3 як третього співвласника квартири. Дані обставини, окрім наявних у справі письмових доказів, підтверджені допитаним в судовому засіданні свідком ОСОБА_6, яка також послалась на погашення відповідачами заборгованості за житлово-комунальні послуги, яка виникла у ОСОБА_3 за 7 років. (а.с.62-74, 127-128)

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи, проведеної в ході розгляду даної цивільної справи, найбільш вірогідна імовірна вартість 1/3 частини квартири №54, розташованої в будинку №4 по вул. Свердлова в м. Дніпропетровську, становить 207534,78 гривень (а.с.85-94).

Разом з тим, як вбачається з пояснень сторони відповідачів та допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_6, відповідачі не мають змоги сплатити співвласнику вищевказаної кватири ОСОБА_3 визначену експертом грошову компенсацію вартості її частки, оскільки щомісячний дохід кожного із співвідповідачів-відповідачів по справі складає приблизно 3000 гривень, які витрачаються ними на оплату житлово-комунальних послуг, харчування, одяг, тощо, відтак вільних коштів та ще і в визначеному експертом розмірі відповідачі не мають. Докази протилежного стороною позивача суду не надано. (а.с.127-128)

Крім того, як встановлено судом та не спростовується наявними матеріалами цивільної справи, позивач ОСОБА_1, як опікун недієздатної ОСОБА_3, ні в позасудовому порядку, ні за час розгляду даної цивільної справи по суті до органу опіки та піклування Кіровської районної в м.Дніпропетровську ради і заявою про надання йому дозволу органом опіки та піклування на відчуження належної недієздатній ОСОБА_3 частки у квартирі АДРЕСА_2 не звертався. Відсутність такого дозволу не заперечував і представник третьої особи Орган опіки та піклування Кіровської районної у м.Дніпропетровську ради.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, ЦК України, ЦПК України.

Так, відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України, ст.124 Конституції України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

За змістом ст.ст.316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд.

Згідно ст.ст.355, 356, 358 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Нормою ст.360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

За змістом ст.ст.21, 24, 41 Конституції України, ст.ст.319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Статтею 361 ЦК України встановлено право співвласника самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Відповідно до ст.364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Положеннями ст.3 п.6 ЦК України визначені загальні засади цивільного законодавства, якими, окрім іншого, є справедливість, добросовісність та розумність.

За змістом ст.ст.41, 55, 58, 67, 71, 72 ЦК України правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун. Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки. Опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. Опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування відмовитися від майнових прав підопічного. Опікун зобов'язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах.

За змістом ст.ст.10, 11, 60, 61 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно ст.306-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.1, 2 ч.1 ст.355 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Так, Верховним Судом України у постанові від 19 лютого 2014 року, винесеній по справі №6-4ц14, викладений наступний правовий висновок: «Відповідно до ч.1, 2 ст.364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч.2 ст.183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. При вирішенні справ про стягнення грошової компенсації вартості частки квартири, що знаходиться у спільній частковій власності, крім вказаної спеціальної норми суду слід врахувати і загальні засади цивільного законодавства (ст.3 ЦК України) щодо справедливості, добросовісності та розумності з врахуванням прав та інтересів усіх співвласників. При цьому суду слід ретельно вивчити обставини справи з метою зясувати, чи не зловживає позивач, який бажає виділу частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні та чи реалізація цього права не порушить прав інших осіб, які не мають змоги сплатити співвласнику грошову компенсацію вартості його частки. Обмежуючи право позивача на грошову компенсацію вартості частки квартири, якою фактично володіють та користуються лише відповідачі, і виходячи при цьому з інтересів останніх (їх скрутного матеріального становища), суду слід перевірити можливості сплати відповідачами такої компенсації і враховувати, що правовий режим спільної часткової власності має враховувати інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.»

Крім того, у постанові від 13 січня 2016 року по справі №6-2925цс15 Верховний Суд України виклав наступник правовий висновок щодо присудження співвласнику грошової компенсації за частку у спільному майні: «Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 13 січня 2016 року розглянув справу №6-2925цс15, предметом якої був спір про присудження співвласнику грошової компенсації за частку у спільному майні. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого положення ст.365 ЦК України регулюють випадки, коли позивач співвласник майна, домагається позбавлення права власності на частку майна інших співвласників відповідачів по справі. Випадки, коли співвласник майна бажає позбутися належної йому частки в спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки та визнання за останніми права власності на все майно регулюються ст.364 ЦК України. З врахуванням закріплених в п.6 ст.3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої ст.358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.»

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Вирішуючи спір та аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених вище норм чинного законодавства та правових висновків Верховного Суду України щодо вирішення даної категорії спорів, суд виходив з того, що стягнення з інших співвласників-відповідачів на користь позивача-співвласника грошової вартості належної останньому частки у спільному нерухомому майні сторін може мати місце лише за одночасної наявності декількох обовязкових умов, а саме: неможливості виділу належної співвласнику-позивачу частки в натурі або недопущення такого виділу згідно із законом; користування спільним майном лише іншими співвласниками-відповідачами по справі та несплати ними матеріальної компенсації позивачу-співвласнику за таке володіння у відповідності до ст.358 ЦК України; спроможність інших співвласників-відповідачів виплатити позивачу-співвласнику компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

Стосовно ж обставин спірних правовідносин сторін по даній справі, то судом в ході розгляду справи дійсно встановлені факти неможливості виділу в натурі належної ОСОБА_3 1/3 частки квартири АДРЕСА_2, що зумовлено технічними характеристиками квартири, а також в матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачами компенсації ОСОБА_3 за фактичне користування її часткою квартири внаслідок проживання ОСОБА_3 разом із опікуном ОСОБА_1 за іншою адресою. Разом з тим, ОСОБА_3, хоча згідно закону (ст.322 ЦК України та ін.) і зобовязана утримувати належне їй нерухоме майно у відповідності до розміру частки у праві спільної часткової власності на нього, цього не здійснює, відповідачі самостійно погасили її борг за декілька років з оплати житлово-комунальних послуг на це майно та продовжують сплачувати житлово-комунальні послуги і утримувати вищевказану квартиру з урахуванням і частки ОСОБА_3 та без висування жодних претензій до останньої з цього приводу. Право власності ОСОБА_3 на частку у нерухомому майні сторона позивача не заперечує. Такі обставини вказують, що наявне у недієздатної ОСОБА_3 право власності на 1/3 частку квартири наразі не створює для неї жодного тягаря, зокрема з приводу його утримання. До того ж, ОСОБА_3 за викладених обставин не позбавлена права на отримання компенсації від відповідачів за користування ними її часткою у нерухомому майні та захисту цього права у судовому порядку.

Крім того, судом встановлено в ході розгляду справи фактичну матеріальну неспроможність відповідачів виплатити позивачу грошову компенсацію вартості частки ОСОБА_3 у спільному з відповідачами нерухомому майні в рахунок визнання за відповідачами права власності на таке спільне майно. Примусове ж стягнення судом з відповідачів грошової компенсації становитиме для них надмірний тягар, а відтак призведене до порушення їх прав та інтересів. Останнє є неприпустимим, оскільки захист прав одного учасника цивільних правовідносин з урахуванням загальних засад цивільного законодавства не може відбуватись за рахунок безпідставного і необґрунтованого обмеження/порушення прав інших учасників. Дана обставина вже є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд також керувався і тим, що спірні правовідносини обтяжені обставиною недієздатності співвласника квартири ОСОБА_3, опікунством над нею позивача ОСОБА_1, який, звертаючись до суду із даним позовом щодо фактичного розпорядження нерухомим майном ОСОБА_3, мав довести перед судом потребу захисту прав та інтересів недієздатної у визначений в позові спосіб, який призводить до позбавлення ОСОБА_3 права власності на частку у нерухомому майні та стягнення з відповідачів саме на користь ОСОБА_1 вартості згаданої частки нерухомого майна. Цю потребу ОСОБА_1 мотивував бажанням прибудувати до свого власного будинку, де зараз він мешкає з родиною та ОСОБА_3, окремої ізольованої кімнати, в якій поселити ОСОБА_3, облаштувавши цю кімнату потрібними меблями та речами для останньої. Разом з тим, як вбачається з наявних в матеріалах справи актів обстеження житлових умов ОСОБА_3, остання вже має хороші житлові умови окреме ізольоване житлове приміщення зі всіма потрібними меблями, зручностями, речами тощо, відтак не потребує негайного поліпшення таких умов у визначений ОСОБА_1 спосіб та ще й за рахунок позбавлення недієздатної її права власності на нерухоме майно, кошти за що ОСОБА_1 планує використати для добудови свого нерухомого майна. При цьому про набуття ОСОБА_3 права власності на частку в такому нерухомому майні за наслідком його добудови мови позивач не веде. За цих обставин, враховуючи, що наявна у ОСОБА_3 частка у праві власності на квартиру не створює для неї будь-якого тягаря (фінансового чи іншого), приймаючи до уваги встановлений законом обовязок опікуна дбати про збереження майна недієздатної підопічної, відсутність будь-яких доказів дійсності заявлених позивачем намірів на поліпшення житлових умов недієздатної, суду не може сприймати наміри та дії ОСОБА_1 як такі, що вчиняються ним саме в інтересах підопічної ОСОБА_3 Крім того, приймає суд до уваги і те, що ОСОБА_1, як опікун, не отримав дозволу органу опіки та піклування на розпорядження майном недієздатної шляхом отримання грошової компенсації за це майно.

Разом з тим, суд не приймає до ваги твердження представника відповідачів щодо необхідності отримання позивачем згоди відповідачів на виплату позивачу грошової компенсації вартості його частки у спільному майні. Такі твердження не ґрунтуються на законі, оскільки норма ст.364 ЦК України передбачає отримання згоди на компенсацію саме від того співвласника, якому виплачуватиметься ця компенсація іншими співвласниками, а не навпаки.

Крім того, при вирішенні спору суд не знаходить підстав для відступлення від правових позицій Верховного Суду України, приведених вище.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення позову повністю чи частково.

Судові витрати у справі, враховуючи положення ст.88 ЦПК України та результат вирішення справи, відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.21, 24, 41, 124 Конституції України, ст.ст.3, 15, 16, 41, 55, 58, 58, 67, 71, 72, 183, 316, 317, 319, 322, 355, 356, 358, 360, 361, 364 ЦК України, ст.ст.10, 11, 57-61, 64, 88, 208, 209, 212-215, 218, 223, 360-7, 372 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1, що діє в інтересах ОСОБА_3, у задоволенні його позовних вимог до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа Орган опіки та піклування Кіровської районної у м.Дніпропетровську ради, про стягнення грошової компенсації відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.223 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя Ф.Ф. Маймур