Ухвала суду № 57028147, 06.04.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

№22-ц/796/3641/16 Головуючий у 1 інстанції - Притула Н.Г.

Доповідач - Панченко М.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

6 квітня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м.Києва у складі:

головуючого - Панченка М.М.

суддів - Барановської Л.В., Побірченко Т.І.

при секретарі - Куркіній І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві справу за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» та ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 2 грудня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_2, яка діє у своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє у своїх інтересах та інтересах ОСОБА_5, третя особа Служба у справах дітей Шевченківської районного державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,-

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2013 року позивач Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ»Приватбанк») звернувся з позовом до ОСОБА_2, яка діє у своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє у своїх інтересах та інтересах ОСОБА_5, третя особа Служба у справах дітей Шевченківської районного державної адміністрації і, з урахуванням уточнень дог позову, просив винести рішення, яким, яким, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №КІVPGА0000100п від 18.05.2007 року в розмірі 3.023.784,58 дол.США, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 (на підставі договору іпотеки №2018 від 18.05.2007 року) шляхом продажу квартири кредитором, з отриманням витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією договору купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення позивачем всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки.

Позивач послався на те, що позичальник ОСОБА_2 не виконує договірних зобов»язань з погашення кредиту, у зв»язку з чим за нею, на час звернення до суду з цим позовом, утворилась вище зазначена заборгованість.

Також позивач просив ухвалити рішення, яким зобов»язати відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у спірній квартирі, яка є предметом іпотеки з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України, до повноважень якого входять питання громадянства, іміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого поширюється на адресу спірної квартири, а також зняти цих осіб з реєстраційного обліку /т.1 а.с.1-5, т.2 а.с.158-159, 160-163,168-169/.

РішеннямШевченківського районного суду м.Києва від 2 грудня 2015року позов задоволено частково /т.3 а.с.30-35/.

Судовим рішенням звернуте стягнення на предмет іпотеки в забезпечення кредитної заборгованості у сумі 534.62,41 дол.США, а в частині виселення відмовлено з тих підстав, що заставлена в іпотеку квартира була придбана іпотекодавцем до отримання кредиту і не за кредитні кошти.

Сума заборгованості судом зменшена у зв»язку з застосуванням ст.551 ЦК України, в результаті чого зменшена нарахована банком пеня з 2.589.164,17 дол.США до 100.000 дол.США.

Указане судове рішення оскаржене сторонами.

У поданій апеляційній скарзі позивач ПАТ КБ»Приватбанк» просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі /т.3 а.с.40-45/.

ОСОБА_2 просила скасувати рішення та ухвалити нове про відмову у позові, пославшись на неправильність розрахунку кредитної заборгованості перед банком.

Заслухавши доповідь по справі, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ПАТ КБ»Приватбанк» та ОСОБА_2 належить відхилити, а рішення залишити без змін з таких підстав.

Відповідно до ст.303 ЦПК України під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено, що 18.05.2007 року між ПАТ КБ»Приватбанк», як кредитором, та ОСОБА_2, як позичальником, укладено кредитний договір за №КІVPGА0000100п на суму 180.000 дол.США під 11,04% річних з кінцевим терміном погашення 18.05.2017 року.

Пунктом 4.1 кредитного договору передбачена сплата позичальником пені на користь банку у розмірі 3 % від суми непогашеної заборгованості, але не менше 75 грн., за кожен день прострочки платежу.

Таким чином, міжПАТ КБ»Приватбанк» та ОСОБА_2 виникли відносини договору кредиту, які, відповідно до ст.1054 ЦК України, полягають у тому, що банк (кредитодавець) зобов"язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов"язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов"язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

На забезпечення кредитних зобов»язань 8.05.2007 року за №2018 між указаними сторонами кредитної угоди укладено договір іпотеки, в силу якого ОСОБА_2 заставила банку належну їй двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 65,6 кв.м.

Вартість заставленої квартири сторони визначили у розмірі 1.136.250 грн. Відповідно до ст.5 Закону України «Про іпотеку» вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб»єктом оціночної діяльності.

Отже, між ПАТ КБ»Приватбанк» та ОСОБА_2 виникли відносини договору іпотеки, які, врегульовані ст.ст.572, 575 ЦК України і в силу яких кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов»язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ст.627 ЦК України відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

А, відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов»язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Оскільки позичальник ОСОБА_2 не виконувала договірні зобов»язання щодо погашення кредиту, на час звернення позивача до суду з цим позовом, 26.04.2013 року, за позичальницею виникла заборгованість, що становить: борг за кредитом - 168.109,64 дол.США; заборгованість за відсотками - 104.131,23 дол.США; заборгованість по комісії - 18.360 дол.США; пені у сумі 2.589.164, 17 дол.США; штраф - 31.29 дол.США -фіксована частина; штраф 143.988,25 дол.США - процентна складова, а всього у сумі 3.023.784,58 дол.США.

Не погоджуючись з наданим банком суду розрахунком заборгованості по кредиту, відповідач ОСОБА_2 свого розрахунку заборгованості не надала і правильність розрахунку визначеного банком не спростувала.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано застосував ст.551 ЦК України,зменшивши розмір пені з 2.589.164,17 дол.США до 100.000 дол.США з посиланням на те, що нарахована пеня значно перевищує суму основного боргу за кредитом - 168.109,64 дол.США, та за відсотками - 104.131,23 дол.США.

Указаний висновок суду першої інстанції узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у справі за №6-1120цс15, згідно якої, в силу частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статі 10 ЦПК України щодо обов»язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Також встановлено що в ході розгляду справи сторони не просили суд, в порядку ч.3ст.267 ЦК України, застосувати строк позовної давності до позовних вимог, у зв»язку з чим колегія суддів, не вбачає правових підстав за своєю ініціативою застосовувати строк позовної давності до позовних вимог про стягнення платежів, нарахованих з перевищенням термінів, передбачених ст.258 ЦК України.

Відповідно до ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов»язання Іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов»язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, відповідно до п.16.7. договору іпотеки, укладеного сторонами, у разі порушення іпотекодавцем обов»язків за договором іпотекодержатель має право вимагати повного виконання зобов»язань зі сплати кредиту або відсотків, винагород, а в разі невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

У відповідності з п.27 договору іпотеки банк має право реалізувати своє право, звернувши стягнення предмета іпотеки шляхом його продажу від свого імені будь-якій особі та будь-яким способом, у прядку передбаченому ст.38 Закону України «Про іпотеку».

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що банк, як іпотекодержатель, набув право на задоволення вимог про повернення заборгованих йому коштів шляхом звернення стягнення на квартиру заставлену в іпотеку позичальником.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи позов у частині звернення стягнення на заставлену квартиру, колегія суддів також вважає за правомірне керуватись вимогами п.42 Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року, згідно якого резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов»язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб»єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Вимоги позивача про право на продаж предмета іпотеки від свого імені будь-якій особі та будь-яким способом, як спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, узгоджуються з положеннями ст.38 Закону України» Про іпотеку», згідно якої, ціна продажу предмета потеки встановлюється між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною

продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов ПАТ КБ»Приватбанк» частково, щодо задоволення позову про стягнення на його користь кредитного боргу з ОСОБА_2, що станом на 26.04.2013 року складає 534.620,41 дол.США шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцю ОСОБА_2 з застосуванням процедури продажу шляхом надання банку права продажу предмета іпотеки від свого імені будь-якій особі, за початковою ціною не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб»єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Відповідно до ч.2 ст.39 Закону України «Про іпотеку», одночасно рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

А, згідно ч.1 ст.40 зазначеного Закону звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців.

Встановлено, що на час розгляду справи у спрій квартирі фактично проживають і зареєстровані відповідачі по справі ОСОБА_2, яка представляє також неповнолітнього сина ОСОБА_3, її донька ОСОБА_4, яка діє також в інтересах свого сина ОСОБА_5.

За змістом статей 39,40 Закону України «Про іпотеку» та ст.109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку(жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв»язку із звернення стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Оскільки, як встановлено судом, що предмет іпотеки - квартира АДРЕСА_1 була придбана відповідачем іпотекодавцем ОСОБА_2 до отримання спірного кредиту і не за кредитні кошти, суд першої ін. танції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову в частині виселення відповідачів з іпотечної квартири без надання іншого постійного житла.

Указаний висновк суду відповідає правовій позиції висловленій ВСУ у справі 6-1469цс15.

В частині позовних вимог про зняття відповідача ОСОБА_2 та інших осіб з реєстраційного обліку по іпотечній квартирі також задоволенню не підлягають, оскільки указані спірні правовідносини регулюються в порядку адміністративної юрисдикції.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції, постановлене на повно з»ясованих обставинах з дотриманням вимог матеріального та процесальнтого права, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висноків суду.

Керуючись ст.ст.307,308 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» та ОСОБА_2 відхилити, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 2 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання чинності шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий

Судді