Рішення № 57024618, 05.04.2016, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 500/3714/15-ц

Провадження № 2/500/55/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2016 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

в складі: головуючого судді Бурнусуса О.О.,

при секретарі Петровій В.В.,

за участю сторін: представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

представника третьої особи ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ізмаїлі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до фізично особи підприємця ОСОБА_5, третя особа Ізмаїльський міськрайонний центр зайнятості про стягнення невиплаченої заробітної плати,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом, який уточнила та яким просила стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_5 на її користь заробітну плату в розмірі 12180 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19.12.2014 року фізична особа підприємець ОСОБА_5 уклала безстроковий трудовий договір з ОСОБА_6 на виконання обовязків продавця продовольчих товарів з окладом 1218 грн., який був зареєстрований в Ізмаїльському міськрайонному центрі зайнятості за № 15021400718. За умовами трудового договору фізична особа підприємець ОСОБА_5 виплатила заробітну плату тільки за один місяць з 19.12.2014 року по 19.01.2015 року. З 19.01.2015 року фізична особа підприємець ОСОБА_5 перестала виплачувати заробітну плату. 24.05.2015 року фізична особа підприємець ОСОБА_5 відсторонила її від виконання трудових обовязків без пояснення причин. Фізична особа підприємець ОСОБА_5 не надала наказ про відсторонення від роботи і тому повинна виплатити заробітну плату за виконану роботу та середню заробітну плату до 19.11.2015 року. Також, як зазначила позивач в позові фізична особа підприємець ОСОБА_5 з 19.01.2015 року по 24.05.2015 року не платила заробітну плату в розмірі 1218 грн. без пояснення причин. Відповідач не повідомила про припинення договірних відносин до теперішнього часу і тому виплачена заробітна плата становить 12180 грн. (1218 грн. х10 мес.) тобто з 19.01.2015 року по 19.11.2015 року.

Представник позивача ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просила позов задовольнити. Крім цього, зазначив, що згідно пояснень наданих в попередньому судовому засіданні відповідачем ФОП ОСОБА_5, до цього часу ОСОБА_6 не звільнена та в звязку з цим сплачувались відповідні податки по найманій особі.

Представник відповідача фізичної особи підприємця ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та заперечував проти задоволення позову посилаючись на те, що ОСОБА_5 орендує продовольчий магазин розташований в м. Ізмаїлі по вул.Некрасова, 5-А, в якому здійснює свою підприємницьку діяльність у виді торгівлі продуктами харчування, спиртними напоями та тютюновими виробами. В магазині працюють по два продавця по два тижні. 19.12.2014 року ОСОБА_4 була прийнята на роботу продавцем на підставі укладеного договору від 19.12.2014 року, зареєстрованого в Ізмаїльському центрі зайнятості та заяви про прийом на роботу і наказу № 2 від 19.12.2014 року, згідно яких вона була прийнята на роботу продавцем з повною матеріальною відповідальністю. За час своєї роботи в магазині ОСОБА_6 працювала 9 змін ( по 2 тижня) з напарницею і при кожній передачі зміни проводилась перевірка наявності товаро матеріальних цінностей, про що складався відповідний акт. Під час перевірок була виявлена недостача товару та грошових коштів з каси магазину. ОСОБА_6 пояснила причини нестачі товару та грошей тим, що вона самостійно брала для себе товар та гроші з каси в рахунок заробітної плати, однак сума взятих в рахунок заробітної плати грошових коштів та товару перевищила розмір її заробітної плати. ОСОБА_6 просила її не звільняти, оскільки вона хотіла відпрацювати та погасити заборгованість за отримані в рахунок заробітної плати товар та грошові кошти. Всього за зазначений період роботи вона взяла з магазину товару на суму 2918 грн. та грошових коштів на суму 12140,72 грн., а всього своїми незаконним діями завдала матеріальний збиток на загальну суму 15058 грн. 72 коп. З кінця травня 2015 року ОСОБА_6 захворіла та не вийшла на роботу, і пояснила що жодної заяви вона писати не буде, а документи, які стосуються її непрацездатності вона надасть згодом коли одужає. До теперішнього часу ОСОБА_6 не звільнена оскільки відповідач чекав, що нею будуть наданні документи що свідчать про лікування.

Також, заперечуючи проти задоволення позову відповідач зазначила, що оскільки позивач ОСОБА_6 не звільнена та рахується найманим працівником тому вимоги про виплату їй середньої заробітної плати за вимушений прогул, а також заробітної плати за період відсутності її на роботі є необґрунтованим та незаконним та таким, що не підлягає задоволенню, Разом з тим, позивач не звільнена, але на роботу не виходить і в звязку з цим, фізичною особою підприємцем ОСОБА_5 була подана коригуючая звітність до податкової інспекції, в якій зазначено, що з травня 2015 року ОСОБА_6 не працювала і відповідні платежі не підлягають сплаті.

Представник третьої особи Ізмаїльський міськрайонний центр зайнятості висловив думку щодо прийняття рішення по справі на розсуд суду.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

За змістом ч.1ст.11 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Відповідно до вимог ст. ст.10,60 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, передбачені угодою сторін.

В судовому засіданні встановлено, що 19.12.2014 року фізична особа підприємець ОСОБА_5 уклала безстроковий трудовий договір з ОСОБА_6 на виконання обовязків продавця продовольчих товарів з окладом 1218 грн., який був зареєстрований в Ізмаїльському міськрайонному центрі зайнятості за № 15021400718. За умовами трудового договору фізична особа підприємець ОСОБА_5 виплатила заробітну плату за один місяць з 19.12.2014 року по 19.01.2015 року, а з 19.01.2015 року по 24.05.2015 року відсутні відомості щодо отримання позивачем ОСОБА_6 заробітної плати, з тих підстав що вона нібито вказану заробітну платню отримала безпосередньо товарами з магазину та коштами з каси магазину.

Відпрацювавши двох недільну зміну позивач повинна була приступити до роботи вже в липні 2015 року, але при передачі зміни проводилась перевірка наявності товаро матеріальних цінностей, про що складався відповідний акт. Під час перевірки була виявлена нібито недостача товару та грошових коштів з каси магазину та ОСОБА_6 було запропоновано вирішити вказане питання.

З 25.05.2015 року позивач ОСОБА_6 до роботи вже не приступала, цей факт визнається сторонами і з огляду на вимоги ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягає.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України та ст. 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємств, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Згідно ст. 2 Закону України "Про оплату праці", до структури заробітної плати входять основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами нормами.

У відповідності до положень ст. 2 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ст. 110 КЗпП України при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ниморган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а)загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б)розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в)сума заробітної плати, що належить до виплати.

Частиною 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Статтею 24 Закону України "Про оплату праці". визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Відповідачем фізичною особою підприємцем ОСОБА_5 не надало суду доказів на обґрунтування того, що ОСОБА_6 в період з 19.01.2015 року по 24.05.2015 року виплачувалась заробітна плати, оскільки копії аркушів робочого зошиту про отримання ОСОБА_6 певних товарів та грошових коштів не є належним доказом виплати заробітної плати.

В свою чергу, позивачем ОСОБА_6 не було надано будь-яких доказів які свідчать, що ФОП ОСОБА_5 її відсторонила від роботи та не допускала на робоче місце і в звязку з цим, суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_4 не була позбавлена можливості працювати, але на роботу не виходила. В звязку з цим необхідно відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з ФОП ОСОБА_5 заробітної плати з 25.05.2015 року по 19.11.2015 року оскільки згідно до ст. 94 КЗпП України та ст. 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата це винагорода, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

В свою чергу, відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, враховуючи суму стягненої заробітної плати в розмір 4782 гривень та редакцію Закону України «Про судовий збір», чинну на час звернення позивача ОСОБА_6 з вказаним позовом до суду, судові витрати підлягають стягненню з відповідача фізично особи підприємця ОСОБА_5 в розмірі 243 (двісті сорок три) гривні 60 (шістдесят) копійок, зарахувавши його до спеціального фонду державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 57 - 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_4 до фізично особи підприємця ОСОБА_5, третя особа Ізмаїльський міськрайонний центр зайнятості про стягнення невиплаченої заробітної плати задовольнити частково.

Стягнути з фізично особи підприємця ОСОБА_5 (РНОКПП-3276015047) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1) суму заробітної плати в розмір 4782 (чотири тисячі сімсот вісімдесят дві) гривні.

Стягнути з фізично особи підприємця ОСОБА_5 (РНОКПП-3276015047) судовий збір в розмірі 243 (двісті сорок три) гривні 60 (шістдесят) копійок, зарахувавши його до спеціального фонду державного бюджету України.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: ОСОБА_7