Рішення № 57017790, 08.04.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.;

секретар судового засідання Пиляй І.С.,

з участю представників ОСОБА_1 та ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кузнецовського міського суду від 26 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про оспорювання договору позики та визнання його удаваним,

в с т а н о в и л а :

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.

У липні 2015 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 пред'явили до ОСОБА_1 зустрічний позов про оспорювання договору позики та визнання його удаваним.

Рішенням Кузнецовського міського суду від 26 жовтня 2015 року ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про оспорювання договору позики та визнання його удаваним задоволено. Договір позики, який 18 квітня 2014 року був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і ОСОБА_3, визнано удаваним. Судом установлено, що 18 квітня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу автомобіля, згідно з яким ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 і ОСОБА_3 купили автомобіль марки BMW-5201, 1999 року випуску, синього кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1, тип ТЗ - легковий седан-В, реєстраційний номер НОМЕР_2, за ціною 4 300 доларів США, які на день укладення договору купівлі-продажу були еквівалентними 50 697 грн.

Вирішено питання про судові витрати.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилався на те, що згідно з договором позики від 18 квітня 2014 року він позичив ОСОБА_2 і ОСОБА_3 50 697 грн., які на день укладення договору були еквівалентними 4 300 дол. США, а позичальники зобов'язалися у строк, установлений п. 2.1.1. договору позики, повернути йому зазначені кошти. Сторони узгодили, що курс гривні по відношенню до долара США, який застосовується для розрахунку суми позики, що підлягає поверненню позичальниками позикодавцю за цим договором, становить 11, 79 грн. за 1 долар США. У випадку, якщо станом на день повернення суми позики (чи її частини) має місце відхилення офіційного курсу долара, встановленого Національним Банком України до національної валюти, в сторону збільшення від курсу, який встановлений сторонами, то сума позики в національній валюті, яка зазначена у п. 1.1 договору, повертається позичальниками позикодавцю з урахуванням збільшеного курсу валют.

Таким чином, з відповідачів на його користь підлягає стягненню борг у сумі 135 465, 34 грн.

Факт отримання ОСОБА_2 і ОСОБА_3 позичених у нього коштів підтверджується їх відповідною борговою розпискою, а тому за таких обставин висновок місцевого суду про їх неотримання відповідачами не ґрунтується на законі.

Покликаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, ОСОБА_1 рішення місцевого суду вважав незаконним та необґрунтованим і просив апеляційний суд його скасувати й ухвалити у справі нове рішення про задоволення його позову та про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 і ОСОБА_3

В запереченні на апеляційну скаргу ОСОБА_2 і ОСОБА_3 рішення місцевого суду вважали законним та обґрунтованим і просили апеляційний суд залишити його без змін, а подану апеляційну скаргу відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам закону рішення місцевого суду не відповідає.

З договору позики від 18 квітня 2014 року вбачається, що ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 і ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 50 697 грн., які на день укладення договору позики були еквівалентними 4 300 дол. США, а позичальники зобов'язалися повернути вказану суму позики на умовах та у строки, що встановлені п. 2.1.1. договору позики (а. с. 7).

Факт отримання ОСОБА_2 і ОСОБА_3 позичених коштів підтверджується відповідною борговою розпискою, оригінал якої знаходиться у ОСОБА_1 (а. с. 8, 76).

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Таким чином, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру чи боргова розписка на підтвердження укладення такого договору є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Уклавши з ОСОБА_1 договір позики та видавши йому відповідну боргову розписку, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 тим самим відповідно до закону визнали перед ОСОБА_1 наявний у них борг та зобов'язалися йому цей борг повернути на умовах і в строки, встановлені п. 2.1.1. договору позики.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 вказав, що борг ОСОБА_2 і ОСОБА_3 перед ним виник унаслідок невиконання позичальниками умов укладеного сторонами договору позики, що підтверджується відповідними правочином та борговою розпискою від 18 квітня 2014 року (а. с. 4-6 та ін.).

ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у своїй письмовій вимозі до ОСОБА_1 про повернення оригіналу розписки (яка боржниками помилково була датована 19 лютого 2014 року) визнали факти: укладення ними 18 квітня 2014 року з ОСОБА_1 договору позики; отримання ними позичених коштів від кредитора та написання ними відповідної боргової розписки ОСОБА_1 (а. с. 77-78).

Тому з урахуванням усіх викладених вище обставин справи та вимог закону колегія суддів погоджується з доводами позивача про укладення сторонами 18 квітня 2014 року договору позики.

Згідно зі ст. ст. 525 і 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов позики та Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 545 ЦК України передбачено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Таким чином, згідно із законом підтвердженням виконання зобов'язання є видача кредитором розписки боржнику про одержання ним виконання зобов'язання, наявність у боржника боргового документа або розписки кредитора про неможливість повернення йому боргового документа.

Оскільки ОСОБА_2 і ОСОБА_3 належних і допустимих законом доказів про виконання ними перед ОСОБА_1 свого боргового зобов'язання від 18 квітня 2014 року суду не надали, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

З нотаріально посвідченої довіреності від 18 квітня 2014 року, виданої без права передоручення строком до 25 листопада 2014 року, вбачається, що ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 і ОСОБА_3 представляти свої інтереси з питань експлуатації, а також на період дії довіреності керувати на території України та за її межами належним йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3, виданого 13 жовтня 2007 року Львівським ВРЕР ДАІ, автомобілем марки BMW-5201, 1999 року випуску, синього кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1, тип ТЗ - легковий седан-В, реєстраційний номер НОМЕР_2 (а. с. 122, 204).

Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст. 638 ЦК України).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України визначено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Письмова форма договору купівлі-продажу автомобіля передбачена і постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388, якою затверджений Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі - Порядок), згідно з п. 2 якого він є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб.

Відповідно до п. 4 зазначеного Порядку перед відчуженням транспортний засіб повинен бути знятий з обліку в підрозділі ДАІ.

Згідно з п. 44 цього Порядку зняття з обліку транспортних засобів здійснюються після їх огляду в підрозділі ДАІ на підставі заяви власника з поданням документа, що посвідчує його особу.

У матеріалах справи відсутні дані про те, автомобіль BMW-5201, 1999 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, був знятий з обліку в органах ДАІ. Як слідує зі справи, зазначений автомобіль до цього часу залишається зареєстрованим за ОСОБА_1, яким заява про зняття його з обліку не подавалася і його огляд органами ДАІ не здійснювався.

Відповідно до п. 8 зазначеного Порядку (в редакції, яка була чинною станом на 18 квітня 2014 року) правомірність придбання транспортного засобу підтверджується зазначеними в ньому документами, зокрема: довідкою-рахунком, виданою за формою згідно з додатком № 1 до цього Порядку; договором та іншими посвідченими в установленому порядку документами, що встановлюють право власності на автомобіль. Бланки довідок-рахунків є бланками суворого обліку.

Згідно зі ст. 210 ЦК України, правочин, який підлягає державній реєстрації є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Статтею 34 Закону України "Про дорожній рух" передбачено, що державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.

Сукупність зібраних судом доказів свідчить про те, що в установленому законом порядку договір купівлі-продажу автомобіля між його власником ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не укладався.

Пленум Верховного Суду України у п. 25 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Зважаючи на те, що правочин про купівлю-продаж автомобіля BMW-5201, 1999 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, сторонами з дотриманням зазначених вище нормативних вимог укладено не було, у суду першої інстанції, на переконання колегії суддів, не було підстав вважати доводи ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про удаваність договору позики від 18 квітня 2014 року обґрунтованими та встановлювати, що 18 квітня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 насправді був укладений договір купівлі-продажу автомобіля, за яким ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 і ОСОБА_3 купили автомобіль марки BMW-5201, 1999 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2.

В укладеному договорі позики сторони узгодили, що курс гривні по відношенню до долара США, який застосовується для розрахунку суми позики, що підлягає поверненню позичальниками позикодавцю за цим договором, становить 11, 79 грн. за 1 долар США. У випадку, якщо станом на день повернення суми позики (чи її частини), має місце відхилення офіційного курсу долара США, встановленого Національним Банком України до національної валюти в сторону збільшення від курсу, встановленого сторонами, сума позики в національній валюті, вказана у п. 1.1. договору позики, повертається позичальниками позикодавцю з урахуванням збільшеного курсу валют. Пунктами 1.4. цього договору визначено, що у випадку несвоєчасного повернення суми позики позичальник зобов'язаний додатково сплатити позикодавцю 30 % річних від суми неповернутої позики та штраф у такому ж розмірі.

Договір позики від 18 квітня 2014 року у встановленому законом порядку не визнаний судом недійсним, за законом він не є нікчемним, а тому відповідно до ст. 204 ЦК України його слід вважати правомірним.

З наданих суду ОСОБА_1 розрахунків вбачається, що станом на 17 березня 2015 року загальна заборгованість ОСОБА_2 і ОСОБА_3 за договором позики від 18 квітня 2014 року становить 135 465, 34 грн., з яких: 95 675 грн. - основна заборгованість; 11 087, 84 грн. - відсотки та 28 702, 5 грн. - штраф (а. с. 4-6, 45).

Вказаний розрахунок ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не спростований, власних розрахунків з даного приводу суду не подано, а тому колегією суддів він приймається як достовірний.

Зважаючи на викладене, рішення місцевого суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, через що підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 1046-1050 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 303, 304, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Кузнецовського міського суду від 26 жовтня 2015 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 135 465 (сто тридцять п'ять тисяч чотириста шістдесят п'ять) грн. 34 коп. боргу за договором позики.

ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у задоволенні зустрічних позовних вимог до ОСОБА_1 про оспорювання договору позики та визнання його удаваним відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3 112 (три тисячі сто дванадцять) грн. 72 коп. понесених судових витрат у справі.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: