Ухвала суду № 57008384, 07.04.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

судова палата з розгляду цивільних справ

___

Україна, 69005,м.Запоріжжя, пр.Соборний,162

Суддя 1-ї інстанції Наумова І.Й. Суддя доповідач Бондар М.С

Є.у.№333/1345/14

07 квітня 2016 року Справа № 22ц/778/1661/16

У Х В А Л А

Іменем України

Коллегія судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючий - суддя: Бондар М.С., судді: Бєлка В.Ю., Онищенко Е.А.

секретар - Бурак А.В.

при участі: прокурора - адвоката

_________________

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 15.02.2016 року про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України у справі за поданням державного виконавця Комунарського відділу Державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1, зацікавлена особа ОСОБА_2, -

в с т а н о в и л а :

У грудні 2015 року державний виконавець Комунарського відділу Державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1, посилаючись на те, що боржник ухиляється від виконання судового рішення щодо сплати грошової суми на користь зацікавленої особи.

15 лютого 2016 року Комунарський районний суд м.Запоріжжя подання задовольнив.

З цим судовим рішенням не згоден боржник. Твердив, що питання про обмеження виїзду за кордон прийнято з порушенням процесуального закону, тому просив ухвалу суду скасувати.

Заслухавши учасників процесу, вивчивши матеріали справи, колегія суддів судової палаті з розгляду цивільних справ апеляційного суду дійшла до висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.311 ЦПК суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Із матеріалів справи видно, що у Комунарському відділі Державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції 28.11.2013 року відкрите виконавче провадження щодо ОСОБА_1 про стягнення на користь ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 16 800 грн.(а.с.10).

Відповідно до ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно положень п.2 ч.1 ст.6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну" від 21 січня 1994року (зі змінами), громадянин України може бути обмежений у праві виїзду за кордон, якщо відносно нього діють неврегульовані аліменти, договірні чи інші невиконані зобов'язання до виконання зобов'язань або розв'язання спору у передбачених законом випадках.

Питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується при виконанні судових рішень, ухвалених у порядку, передбаченому ст.11 Закону України "Про виконавче провадження" та ст.377-1 ЦПК України, зокрема в разі доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання.

Із наведеного уявляється, що обмеження виїзду за кордон може бути застосоване у разі наявності доказів про ухилення боржника від виконання рішення суду.

Статтею 78 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено надання боржнику можливості самостійно виконати рішення суду.

Як слідує із постанови та вимоги, державним виконавцем Боржнику було запропоновано добровільно виконати рішення суду до 28.07.2015 року (а.с.9,10).

У ст.31 Закону записано, що копія постанови про відкриття виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження рекомендованим листом.

Відповідну постанову (документи) у зазначеному порядку боржнику надіслано не було.

В матеріалах справи відсутні дані про те, що Боржник був повідомлений про вчинення виконавчих дій та викликався до виконавчої служби і ухилився від сплати боргу.

За змістом п.18 ч.3 ст.11 Закону державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи або керівника боржника-юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.

Статтею 90 зазначеного Закону передбачена відповідальність за невиконання законних вимог державного виконавця та порушення вимог цього Закону.

У сучасній українській мові слово "ухилення" тлумачиться так:

1) відступати, відхилятися, вивертатися; 2) намагатися не робити чого-небудь, не брати участі в чомусь; уникати; 3) навмисно не давати відповіді на запитання або говорити про щось інше.

Отже, з погляду значення словосполучення "ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)", позначає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання.

Як підсумок, ухилення може мати коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Суд зауважує, що, особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Відповідно до положення ч.2 ст.10 ЦПК наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови "доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання".

Оскільки, відповідно до ч.2 ст. 377-1 зазначеного вище Кодексу, згадане подання розглядається судом негайно, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, за участю державного виконавця, то саме на останнього покладається тягар доказування.

У поданні державний виконавець, обстоював своє клопотання лише двома складовими: наявністю статусу боржника у виконавчому провадженні та непогашенням боргу в добровільному порядку, що зумовлюють необхідність у тимчасовому обмеженні права на виїзд за межі України з метою забезпечення повного та своєчасного виконання виконавчих документів.

Втім, суд наголошує, що саме невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом строку, про що вказує державний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків.

Момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

У зв'язку із цим про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ч. 6 ст.12 Закону, зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Суд не вбачає із актів державного виконавця факт ухилення ОСОБА_1 від явки до Відділу, оскільки, як це слідує із зазначеного документу, за адресою виклику боржник не знаходиться, а отже від запрошення він не відмовлявся бо його не отримував .

За наявності викладеного, не доведено ухилення саме боржника від виконання рішення суду, а також і те, що його викликали до Державної виконавчої служби.

Водночас, суд зазначає, що після виникнення спору у суд сповіщення боржника про наявність виконавчого провадження, останній грошовими переказами у грудні 2015 року, січні, та лютому 2016 року сплатив на користь стягувача на виконання рішення суду кошти на загальну суму 1200 грн. (а.с.61).

З огляду на викладене, подання є необґрунтованим і задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.307,311,313,314,315,317 ЦПК України, судова колегія, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу задовольнити.

Ухвалу Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 15.02.2016 року про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України у справі за поданням державного виконавця Комунарського відділу Державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 скасувати.

В задоволенні подання державного виконавця Комунарського відділу Державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 відмовити.

Ухвала судової колегії не оскаржується.

Головуючий: Судді: