Ухвала суду № 57008368, 06.04.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 310/7098/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Парій О.В.

Провадження № 22-ц/778/2047/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«06» квітня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Пільщик Л.В.

суддів: Сапун О.А.

ОСОБА_2

за участю секретаря: Евальд Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»

на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 29 лютого 2016 року по справі

за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що відповідно до укладеного договору б/н від 25 вересня 2008 року ОСОБА_3 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Щодо зміни кредитного ліміту банк керується п.п. 3.2, 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг, згідно яких клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.

Відповідач підписом підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір.

При укладенні кредитного договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України.

У порушення норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, у звязку з чим станом на 30.06.2015 року має заборгованість 13950,51 грн., яка складається з наступного:

- 2394,70 грн. - заборгованість за кредитом;

- 7959,64 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 2693,76 - заборгованість з пені та комісії;

а також штрафи відповідно до умов кредитного договору:

- 250,00 грн. - штраф (фіксована частина).

- 652,41 грн. - штраф (процентна складова).

На підставі ст.ст. 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України просило стягнути з ОСОБА_3 на його користь заборгованість у розмірі 13950,51 грн. за кредитним договором № б/н від 25 вересня 2008 року та судові витрати.

Заочним рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 жовтня 2015 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 04 лютого 2016 року заяву ОСОБА_3 задоволено та скасовано заочне рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 жовтня 2015 року, справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 29 лютого 2016 року в задоволенні позову відмовлено у звязку зі спливом позовної давності.

Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк».

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на звернення до суду з позовом в межах позовної давності, дію кредитного договору, відсутність підстав для припинення нарахування відсотків відповідно до ст.ст. 559,651,654 ЦК України, наявність права банку на отримання в межах позовної давності відсотків за користування кредитними коштами за період з 30.07.2012 р. по 30.07.2015 р. в розмірі 5234,99 грн. та пені за період 30.07.2014 р. по 30.07.2015 р. в розмірі 550 грн., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом та неустойки в межах строку позовної давності, стягнути з відповідача судові витрати.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобовязаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Судове рішення відповідає вимогам ст.ст.213,214 ЦПК України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності, встановлений ст.ст. 257,258 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість висновку суду про пропуск позовної давності є неприйнятними, виходячи з наступного.

В ч.2 ст. 509 ЦК України зазначено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Належною формою кредитного договору на підставі ч. 1 ст. 1055 ЦК України є письмова форма.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За змістом ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Відповідно до ч.ч.1,4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права і виконати свої обовязки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно з статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки. Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

На підтвердження умов укладення кредитного договору банк надав заяву позичальника, Умови і правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою (розділ 11 Умов і правил надання банківських послуг), довідку (а.с.6,8-13).

Судом встановлено, що 25 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, згідно з яким банк відкрив відповідачу картковий рахунок, видав кредитну картку «Універсальна» 5577212901023898 з кредитним лімітом в сумі 2400 грн. зі сплатою за користування кредитом 2,5 % на місяць на суму залишку заборгованості (а.с. 6,67).

Згідно з п. 3.1.1 Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказується на лицевій стороні картки (місяць і рік). Картка дійсна до останнього календарного дня зазначеного місяця.

Пунктом 3.1.3 Правил користування платіжною карткою встановлено, що після закінчення строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії), якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії картки) не надійшла письмова заява держателя картки щодо закриття карткового рахунку, а також за умови наявності грошових коштів на картковому рахунку для оплати послуг з виконання операцій по картковому рахунку, та при дотриманні інших умов продовження, передбачених договором.

Відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH).

Звертаючись до суду з позовом, банк зазначав, що кінцевий термін повернення кредиту відповідає строку дії картки( а.с.2).

Як встановлено судом, строк дії картки був встановлений до грудня 2011 року, отже, строк повернення кредиту в повному обсязі було визначено до 31 грудня 2011 року ( а.с.67). В розрахунку банку зазначено, що відповідач на погашення кредиту вніс 170 грн. - 25.11.2008 р.,200 грн. - 25.06.2010 р. і після спливу строку дії картки 12.07.2012 р. - 2 грн. ( а.с.4-5). Апеляційна скарга не містить спростування цих факту.

Суд відповідно до правил ст.264 ЦК України обчислював перебіг позовної давності з 13.07.2012 р.

З позовом про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором банк звернувся до суду 30.07.2015 року.

З урахуванням наведеного висновок суду про звернення до суду поза межами позовної давності є правильним.

Банк не посилався на поважність причин пропуску позовної давності та заяву про поновлення строку не подавав.

ОСОБА_3 подав заяву про застосування позовної давності ( а.с.66).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про те, що з вимогами про стягнення відсотків за користування кредитом і неустойки банк звернувся з дотримання строків позовної давності. Зазначені доводи суперечать ст.ст.256,266 ЦК України.

Вирішення спору відповідає нормам матеріального права та правовій позиції Верховного Суду України, що викладені в постановах № 6-14цс14 від 19 березня 2014 року, № 6-61 від 18 червня 2014 року, № 6-95цс14 від17 вересня 2014 року, № 6-103цс14 від 24 вересні 2014 року, № 6-134цс14 від 1 жовтня 2014 року, № 6-167цс14 від 12 листопада 2014 року,яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального права, а доводи скарги про неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права безпідставні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 307,308 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 29 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: