Рішення № 57008172, 05.04.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 337/3738/15 Головуючий у 1 інстанції: Громов І.Б.

Провадження № 22-ц/778/275/16 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«05» квітня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Гончар М.С.,

Подліянової Г.С.,

секретарі: Мельник З.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 03 листопада 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Філіпова Лариса Петрівна, про визнання договору дарування недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вказаним позовом до ОСОБА_4, третя особа: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Філіпова Л.П.

В обґрунтування позову вказувала про те, що, підписуючи договір дарування, вважала, що підписує договір довічного утримання. ОСОБА_3 зазначала, що їй не було роз'яснено суть та наслідки договору, а через поганий слух, похилий вік та стан здоров'я вона не могла прочитати те, що підписує.

ОСОБА_4 взяті на себе зобов'язання не виконує, допомоги не надає.

Оскільки ОСОБА_4 ввела її навмисно в оману, замовчавши суть правочину, просила визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між нею та відповідачем 18 лютого 2011 року, та посвідчений нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, зареєстрований у реєстрі за № 288, судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18 вересня 2015 року залучено до участі у справі в якості третьої особи приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Філіпову Л.П.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 03 листопада 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та направити справу до суду першої інстанції.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

З роз'яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», убачається, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдаровуваного й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогам ст. 717 ЦК України, є підставою для визнання договору дарування недійсним.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду України від 18 червня 2014 року у справі №6-69цс14, та від 11 листопада 2015 року у справі №6-1124цс15, які відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для усіх судів України.

Таким чином, лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 належала квартира АДРЕСА_1

18.02.2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір дарування зазначеної квартири.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, пославшись на факт прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, дійшов висновку про недоведеність підстав для визнання договору дарування недійсним.

Проте, при вирішенні справи судом не було встановлено чи продовжує проживати позивачка у спірній квартирі, чи відбулася фактична передача квартири згідно умов договору дарування (зокрема, передача ключів), чи здійснює позивачка особисто оплату комунальних послуг. З'ясування зазначених обставин та їх належна оцінка мають значення для вирішення питання про те, чи дійсно ОСОБА_3 мала на меті безоплатну передачу ОСОБА_4 своєї квартири у власність на противагу її тверджень про те, що спірна квартира є її єдиним місцем проживання.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 з 1994 року є пенсіонером за віком, на що вказує копія посвідчення від 20 березня 1994 року (а.с.4).

Відповідно до змісту довідки №14, виданої 17 вересня 2014 року Управлінням праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району м.Запоріжжя, ОСОБА_3 є ветераном праці та має право на пільги, встановлені Законом України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в України» (а.с.5).

Надані позивачем копії медичних документів (виписок, епікризів, висновків спеціалістів) свідчать про наявність у ОСОБА_3 хвороб, у тому числі хроничної сенсоневральної тугоухості III -IV степені з двох сторін (а.с.10-19).

В суді апеляційної інстанції сторони не заперечували, що ОСОБА_3 постійно проживала та продовжує проживати в квартирі АДРЕСА_1 а також зареєстрована в спірній квартирі з 11 жовтня 1994 року по теперішній час, що підтверджується наданою копією паспорту (а.с.3). Зазначена квартира є єдиним місцем проживання позивача.

За інформацією адресно-довідкового підрозділу УДМС України в Запорізькій області, наданої на запит суд першої інстанції 28.07.2015 року, ОСОБА_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.61). Факт проживання за зазначеною адресою не заперечувався відповідачем та підтверджується отриманням ОСОБА_4 судових повісток за цією адресою як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції.

В суді першої інстанції відповідач ОСОБА_4 не заперечувала той факт, що при укладанні договору зобов'язувалась надавати ОСОБА_3 матеріальну допомогу в сумі 200 грн. щомісячно, а також поясняла, що обговорювала з позивачкою три варіанти: укладання договору довічного утримання, дарування та написання заповіту, проте між сторонами було укладено договір дарування, оскільки не потрібно було сплачувати 5% від вартості квартири.

З наявних в матеріалах справи розрахунків МКП «Основаніє» на сплату житлово-комунальних послуг у період з 2011 та по 2015 рік вбачається, що споживачем та платником зазначених послуг за адресою: АДРЕСА_2 є ОСОБА_3 (а.с.58).

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про те, що при укладанні договору дарування ОСОБА_3 мала на меті безоплатну передачу ОСОБА_4 своєї квартири у власність та відсутність підстав для задоволення її позову до ОСОБА_4, третя особа: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Філіпова Лариса Петрівна, про визнання договору дарування недійсним, є помилковим. Тому рішення суду про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 відповідно до п.1, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення зазначеного позову.

Щодо висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову про розірвання договору дарування, викладених судом в мотивувальні частині рішення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.2 ст.31 ЦПК України крім прав та обов'язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.

Матеріали справи не містять іншої письмової позовної заяви, ніж та, що була подана позивачем 14 липня 2015 року та уточнена 20.07.2015 року, в яких позивач просить суд визнати недійсним договір дарування квартири (а.с.1,33).

Таким чином, суд не мав підстав розглядати дві взаємновиключні позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним та розірвання договору дарування з посиланням на положення ст.ст.727, 728 ЦК України. До того, ж висновок суду першої інстанції щодо позовних вимог в частині розірвання договору дарування містить лише мотивувальна частина рішення.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 316,317 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 03 листопада 2015 року у цій справі скасувати та ухвалити по справі нове рішення наступного змісту.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Філіпова Лариса Петрівна, про визнання договору дарування недійсним задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 укладений 18 лютого 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Філіповою Ларисою Петрівною та зареєстрований в реєстрі за №288.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 806 гривень 02 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: