Ухвала суду № 57002902, 06.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2016 року м. Київ К/800/15346/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуляна Т.М.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Джуня С.В., Мальчіков В.І.,

відповідача не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2015 рокуу справі№820/20134/14за позовомПриватного акціонерного товариства «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія»до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у місті Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходівпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» (далі по тексту - позивач, ПрАТ «ЛИНІК») звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у місті Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі по тексту - відповідач, СДПІ з обслуговування ВП у м. Луганську МГУ Міндоходів) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19 січня 2015 року позов задоволено.

За результатами перегляду зазначеного рішення суду Харківським апеляційним адміністративним судом 23 березня 2015 року винесено постанову, якою постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 січня 2015 року скасовано, а в задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2015 року і залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 січня 2015 року.

Відповідач в письмових запереченнях на касаційну скаргу просив у її задоволенні відмовити.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ПрАТ «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» (код ЄДРПОУ 32292929) від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за січень 2014 року та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за січень 2014 року.

За результатами перевірки 04 квітня 2014 року складно акт № 34/28-05-41/32292929, в якому зафіксовано встановлені під час перевірки порушення:

- пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит за січень 2014 року на 14788778 грн.;

- пунктів 200.1 та 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за січень 2014 року на суму 14709850 грн.;

- пунктів 200.1 та 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за січень 2014 року на суму 78928 грн., що призвело до заниження суми, яка підлягає перерахуванню до бюджету за січень 2014 року у розмірі 78928 грн.;

- пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ за січень 2014 року на суму 10166187 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем 27 травня 2014 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

№000204110, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 14709850,00 грн.;

№0000194120, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 10166187,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 5083093,50 грн.;

№0000184120, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 118392,00 грн., з яких за основним платежем - 78928,00 грн. та 39464,00 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновки відповідача щодо відсутності у позивача права на податковий кредит за окремими господарськими операціями, у зв'язку із тимчасовою зупинкою окремого виду діяльності (переробки нафтопродуктів), є хибними та незмістовними. Крім того, зазначено, що доводи податкового органу щодо відсутності у позивача права на бюджетне відшкодування, у зв'язку з нездійсненням платником податків у січні 2014 року основного виду господарської діяльності, є безпідставними.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції погодився з висновками податкового органу, що господарська діяльність позивача у перевіряємому періоді не направлена на отримання доходу, оскільки підприємство не здійснювало виробництво нафтопродуктів, а лише надавало послуги вартісного характеру з оренди приміщень, обладнання, земельної ділянки. Отже вартість придбаних товарів (робіт, послуг), у зв'язку з чим може бути віднесена до податкового кредиту за січень 2014 року лише в межах господарської діяльності, яку здійснював протягом перевіряємого періоду, тобто в частині послуг, які було перевиставлено та виставлено покупцям послуг, за рахунок яких було сформовано податкові зобов'язання з ПДВ (отримано доходи) у січні 2014 року.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Визначальним питанням для вирішення справи є встановлення правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сплачених на підставі договорів, укладених з різними суб'єктами господарювання у період тимчасової зупинки основного виду діяльності.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України закріплено, що податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

У разі, якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такі висновки узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною в постановах від 22 вересня 2015 року у справах №21-887а15 та №21-1526а15. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє товар (послуги), на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наявними у матеріалах справи документами, оформленими у зв'язку з виконанням договорів, укладених між позивачем та його контрагентами, підтверджується реальне їх виконання.

Крім того, відповідач не заперечує реальне виконання таких договорів.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені у статті 200 ПК України.

Відповідно до пунктів 200.1, 200.3, підпункту «б» пункту 200.4 статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності податкових повідомлень - рішень.

Посилання податкового органу на непроведення позивачем господарської діяльності по виробництву нафтопродуктів, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки поняття господарської діяльності не обмежено одним з основних видів діяльності суб'єкта господарської діяльності.

За таких обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, а рішення суду апеляційної інстанції є помилковим та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 226, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2015 року у справі №820/20134/14 скасувати.

3. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29 січня 2015 року у справі №820/20134/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна