Ухвала суду № 57002517, 22.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"22" березня 2016 р. № К/800/2097/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Охорона-сервіс плюс» на постановуКиївського окружного адміністративного суду від 20.10.2015 та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2016 у справі № 810/4562/15 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Охорона-сервіс плюс» доВишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20.10.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2016, відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Охорона-сервіс плюс» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області №0000432202 від 26.03.2015.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області надійшла постанова про призначення позапланової документальної перевірки фінансово-господарської діяльності від 01.01.2014 по 31.12.2014 №б/н від слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві Макаренко Ю.В., на підставі матеріалів досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32014100010000249 від 10.10.2014, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України.

На підставі даної постанови відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача, за наслідками якої складено акт від 13.03.2015 №463/22-00/33483589 «Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Охорона-сервіс плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Еско трейд» за період з 01.01.2014 по 31.12.2014», згідно висновків якого встановлено порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено ПДВ на загальну суму 139064,00 грн. за вересень 2014 року.

На підставі акту перевірки від 13.03.2015 №463/22-00/33483589 відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення №0000432202 від 26.03.2015, яким визначено грошове зобов'язання з ПДВ на суму 208596,00 грн., з яких за основним платежем - 139064,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 69532,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, мотивував рішення відсутністю законних підстав для формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ «ЕСКО ТРЕЙД», встановивши їх безтоварність.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо правомірності здійсненого податковим органом донарахування грошового зобов'язання з ПДВ спірним податковим повідомленням-рішенням в сумі 139064,00 грн., з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що згідно постанови слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про призначення позапланової документальної перевірки фінансово-господарської діяльності позивача від 07.11.2014 проводиться досудове розслідування, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32014100010000249 від 10.10.2014, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.205, ч.3 ст.358 КК України.

В даній постанові також зазначено, що допитана 10.10.2014 як свідок засновник та директор що TOB «ЕСКО ТРЕЙН» (код ЄДРПОУ 39207206) ОСОБА_2 дала показання про непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності що ТОВ «ЕСКО ТРЕЙН» (код ЄДРПОУ 39207206) та повідомила про те, що реєструвала підприємство за грошову винагороду без мети ведення господарської діяльності. У ході досудового розслідування встановлено, що одним із реально діючих суб'єктів підприємницької діяльності, який використовуючи реквізити та рахунки ТОВ«ЕСКО ТРЕЙН» (код ЄДРПОУ 39207206) безпідставно формує податковий кредит з ПДВ та валові витрати з податку на прибуток, є ТОВ «ОХОРОНА-СЕРВІС ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 33483589), що перебуває на податковому обліку у Вишгородській ОДПІ ГУ ДФС у Київській області.

Надаючи оцінку обставинам справи та досліджуючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у спірного контрагента робіт, суди попередніх інстанцій правомірно звернули увагу на те, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операцію. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Разом з тим, згідно статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із підпунктом «а» пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) у паперовому вигляді.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 201.2 статті 201 Податкового кодексу України).

На виконання вказаної норми Податкового кодексу України Наказом Міністерства доходів і зборів України від 14 січня 2014 року N 10, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 січня 2014 р. за N 185/24962, та Наказом Міністерства фінансів України від 22 вересня 2014 року N 957 затверджено форму податкової накладної та Порядок заповнення податкової накладної (були чинними на час заповнення податкових накладних у спірних відносинах).

Згідно з пунктом 1 Порядків податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункті 18 Порядків, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою (за наявності) такого платника податку - продавця.

Отже, в силу вимог наведених норм податкові накладні виписані від імені підприємства та від особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності цього підприємства, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами, відповідно посвідчувати факт придбання товарів.

У постанові Верховного Суду України від 5 березня 2012 року (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

За таких обставин, надані позивачем документи на підтвердження господарських правовідносин з таким контрагентом, не є належно оформленими первинними документами, оскільки не відповідають встановленим п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України та частини другої ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вимогам щодо їх складення і підписання повноважною особою платника податків, тому не можуть бути належним документальним підтвердженням проведення господарських операцій та підставою для формування спірних сум податкового кредиту з ПДВ.

Зважаючи на викладене суди, оцінюючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагента робіт дійшли мотивованого висновку, що наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних робіт в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій, які, встановивши безтоварність операцій між позивачем та його контрагентом, не знайшли підстав вважати правомірним формування позивачем податкового кредиту.

Разом з тим, Вищий адміністративний суд України вважає рішення судів попередніх інстанцій стосовно правомірності застосованого до позивача розміру штрафних санкцій передчасним та таким, що зроблене без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, а відтак таке судове рішення не є таким, що відповідає вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як встановлено судом першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, спірним податковим повідомленням-рішенням №0000432202 від 26.03.2015 застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) в розмірі 69532,00 грн.

Суди, вирішуючи спір, погодились з правомірністю застосування податковим органом штрафу в розмірі 50% від визначеного податкового зобов'язання.

Між тим, під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій, а також в касаційній скарзі позивач посилався на неправомірність застосування до нього 50-ти відсоткового розміру штрафу, який є наслідком повторного визначення податкового зобов'язання протягом 1095 днів, оскільки перше визначене податковим органом податкове зобов'язання податковим повідомленням-рішенням від 03.11.2014 №0003832201 було визнано протиправним рішенням Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015 у справі №810/6572/14.

Проте, суди попередніх інстанцій вказаним доводам правової оцінки взагалі не надали, не встановили чи відповідають вони дійсності, відповідно на надали оцінки законності застосованого розміру штрафу до позивача згідно абзацу другого п.п.123.1 ст. 123 Податкового кодексу України.

Наведене дає підстави стверджувати про неповноту встановлення судами всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, що також вказує на непідтвердження відповідних обставин та фактів належними засобами та у передбачений чинним законодавством спосіб.

Оскільки обґрунтованість судового рішення, регламентована ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачає ухвалення судом рішення на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, тому суди повинні надати належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмету доказування.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цій частині.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, що входять до предмета доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини щодо правомірності застосування в розмірі 69532,00 грн., в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню в цій частині з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Охорона-сервіс плюс» задовольнити частково.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.10.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2016 скасувати та справу направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

3. Ухвала суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош