Постанова № 57002073, 06.04.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2016 року Справа № 902/1382/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Маціщук А.В.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

за участю представників сторін:

від позивача: представник не прибув;

від відповідача: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Підприємство "АВІС" на рішення господарського суду Вінницької області від 21.12.15р. у справі № 902/1382/15 (суддя Матвійчук В.В.)

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ІВА"

до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Підприємство "АВІС"

про стягнення 1 060 992 грн 40 коп.

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «ІВА» (надалі Позивач) звернулося в господарський суд Вінницької області з позовом (а.с. 3-6) до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «АВІС» (надалі Відповідач) про стягнення з Відповідача заборгованості в сумі 569 462 грн 40 коп., 244 579 грн пені, 14 931 грн трьох відсотків річних, 231 770 грн інфляційних втрат.

Позивачем в судовому засіданні від 17 грудня 2015 року було подано місцевому господарському суду заяву про зменшення позовних вимог (а.с. 95-96), в котрій з підстав, висвітлених у даній заяві Позивач просив стягнути з Відповідача 569 462 грн 40 коп. основного боргу, 114 895 грн пені, 19 075 грн трьох відсотків річних, 238 604 грн інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 21 грудня 2015 року (а.с. 106-114), з підстав зазначених в даному рішенні, позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 569 462 грн 40 коп основного боргу, 112 700 грн 17 коп. пені, 18 927 грн 20 коп. трьох відсотків річних, 238 604 грн інфляційних втрат, 10 000 грн витрат на правову допомогу адвоката. Також, даним судовим рішення покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 14 095 грн 41 коп.. В позові в частині стягнення 2 194 грн 83 коп. пені та 147 грн 80 коп. трьох відсотків річних було відмовлено.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 142-150) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Вінницької області від 21 грудня 2015 року скасувати та прийняти нове рішення, яким зменшити розмір пені на 90 % й стягнути з Відповідача 569 462 грн 40 коп. основного боргу, 11 269 грн 85 коп. пені, 8 424 грн 91 коп. трьох відсотків річних, 216 965 грн 14 коп. інфляційних втрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, Відповідач, як на підставу скасування рішення суду, посилається на те, що Позивач отримавши посівний матеріал за нього не розрахувався, а тому станом на момент предявлення позовних вимог сума основного боргу становить 563 181 грн 50 коп.. Також, апелянт зауважує, що Позивач поставив Відповідачу соняшник у кількості 109 тон 512 кг., а не 875 тон, як він зобовязався по договору. Апелянт зазначає, що Позивач використав отриманий від Відповідача посівний матеріалі за нього не розрахувався, виростив з нього соняшник, та свідомо його реалізував іншим контрагентамй отримав прибуток. Саме через заборгованість Позивача і те, що Позивач не виконав свого обовязку у встановлений строк, Відповідач, як він вважає, правомірно зупинив виконання свого обовязку.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 17 лютого 2016 року, апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 6 квітня 2016 року об 14 годині 50 хвилин (а.с. 141).

Розпорядженням керівника апарату суду від 5 квітня 2016 року по справі № 902/1382/15, в звязку із перебуванням судді Філіпової Т.Л. у відрядженні, було призначено автоматичну зміну складу колегії суддів автоматизованою системою документообігу суду та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б., суддя Маціщук А.В..

Позивач не скористався правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності частини 2 статті 96 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду.

Представник Позивача в судове засідання від 6 квітня 2016 року не зявився. Про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені, про що свідчить повідомлення про врученя поштового відправлення (а.с. 158). Причини неявки своїх повноважних представників суду не повідомив. Жодних клопотань від Позивача щодо відкладення розгляду справи до господарського суду апеляційної інстанції не надходило. Водночас, ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 17 лютого 2016 року явка сторін не була визнана обовязковою.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням того, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, міститься апеляційна скарга Відповідача, в котрій висвітлена його позиція з приводу рішення суду, в правовому полі статтей 101, частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника Позивача, за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні від 6 квітня 2016 року Відповідач підтримав доводи апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, а тому просить задоволити його апеляційну скаргу та прийняти нове рішення, котрим зменшити розмір пені на 90 % та стягнути з Відповідача 569 462 грн 40 коп. основного боргу, 11 269 грн 85 коп. пені, 8 424 грн 91 коп. трьох відсотків річних, 216 965 грн 14 коп. інфляційних втрат.

Заслухавши пояснення представника Відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги Відповідача слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Вінницької області від 21 грудня 2015 року по справі № 902/1382/15 слід залишити без змін. При цьому колегія суду виходила з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, 17 лютого 2014 року між Відповідачем та Позивачем було укладено договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції № ДА-47 (надалі Договір; а.с. 12-16).

Згідно підпункту 1.1.1 Договору, Відповідач зобовязався передати у власність Позивача посівний матеріал високоолеїнового соняшника (надалі іменується «ОСОБА_3 матеріал») та здійснити розрахунок за поставлений Позивачем ОСОБА_4, вирощений із ОСОБА_3 матеріалу.

У відповідності до підпункту 1.1.2 Договору, Позивач зобовязався прийняти ОСОБА_3 матеріал й використати його за призначенням, встановленим даним Договором, здійснити за нього розрахунок та поставити Відповідачу соняшник, вирощений із ОСОБА_3 матеріалу (надалі іменується ОСОБА_4).

Підпунктом 1.1.3 Договору визначено, що Відповідач зобовязався прийняти ОСОБА_4, вирощений Позивачем із ОСОБА_3 матеріалу та оплатити його вартість протягом десяти банківських днів від дня фактичного отримання ОСОБА_4 від Відповідача із одночасним підписанням накладних, актів приймання-передачі та інших документів, передбачених даним Договором.

Розділом 2 Договору визначено обовязки Сторін.

У відповідності до підпункту 2.1.1 Договору, Відповідач зобовязався передати у власність Позивача ОСОБА_3 матеріал із високоврожайного соняшника у кількості 350 (триста пятдесят) посівних одиниць загальною вартістю 563 181 грн 50 коп. на день укладення даного оговору з метою його посіву на земельній ділянці розміром 700 га.

Відповідно до підпункту 2.1.3 Договору, Відповідач зобовязався придбати у Позивача весь врожай ОСОБА_4, вирощеного Позивачем із ОСОБА_3 матеріалу та зібраний на земельній ділянці, відведеної для такої мети розміром 700 га.

Згідно підпункту 2.1.6 Договору, Відповідач зобовязався оплатити вартість ОСОБА_4, вирощеного Позивачем із ОСОБА_3 матеріалу, яка складається із ринкової ціни товарного ОСОБА_4 станом на день його поставки (купівлі-продажу) у регіоні місцезнаходження Позивача по заліковій вазі згідно квитанцій, оформлених лабораторією Відповідача у строки, передбачені підпунктом 1.1.3 Договору.

Як визначено підпунктом 2.2.1 Договору, Позивач зобовязався своєчасно та в повному обсязі прийняти від Відповідача ОСОБА_3 матеріал.

У відповідності до підпункту 2.2.2 Договору, Позивач зобовязався своєчасно й належним чином засіяти земельну ділянку розміром 700 га ОСОБА_3 матеріалом.

Згідно підпункту 2.2.3 Договору, Позивач зобовязався своєчасно, у повному обсязі та з найменшими втратами виростити та зібрати врожай ОСОБА_4 та зберігати його у належних умовах до дня передачі виключно Відповідачу із усіма, передбаченими законодавством, супровідними документами.

Відповідно до підпункту 2.2.4 Договору, Позивач зобовязався оплатити Відповідачу вартість ОСОБА_3 матеріалу не пізніше 20 жовтня 2014 року.

У відповідності до підпункту 2.2.5 Договору, Позивач зобовязався продати/поставити ОСОБА_4, вирощений із ОСОБА_3 матеріалу виключно Відповідачу на умовах, передбачених пунктом 2.1.6 Договору у такому порядку: 50% від загального обсягу врожаю ОСОБА_4 до 31 грудня 2014 року; 50% від загального обсягу врожаю ОСОБА_4 до 31 травня 2015 року.

У відповідності до пункту 4.1 Договору, Відповідач гарантує якість ОСОБА_4, яка повинна відповідати ДСТУ 4694:2006 і не повинна перевищувати такі граничні норми: вологість - не більше 10%; сміттєва домішка - не більше 6%; олійна домішка - не більше 5%; кислотне число - 3.5 мг.титра КОН; зараженість шкідниками - не допускається.

Пунктом 5.1 Договору визначено, що: ціна Предмету Договору встановлюється в національній валюті України гривнях з урахуванням податку на додану вартість; ціна за одиницю виміру Предмету Договору визначається у Договору, специфікаціях, рахунках, видаткових накладних, які є невідємною частиною даного Договору.

Як визначено пунктами 5.7-5.8 Договору: оплата за Предмет Договору здійснюється Сторонами шляхом безготівкового банківського переказу грошових коштів на поточні рахунки Сторін, зазначену у даному Договорі; датою оплати Предмету Договору вважається дата списання грошових коштів, сплачених однією Стороною другій Стороні.

У відповідності до пункту 10.1 Договору: цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін; строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 10.1 Договору та закінчується 31 грудня 2015 року.

Даний Договір засвідчений підписами та скріплений печатками Позивача та Відповідача.

На підтвердження виконання договірних зобовязань Позивачем долучено до матеріалів справи наступні докази: видаткова накладна № 01 від 22 жовтня 2014 року на суму 202 082 грн 40 коп. (на підставі котрої поставлено ОСОБА_4 кількістю 38,862 т); видаткова накладна № 02 від 23 жовтня 2014 року на суму 152 703 грн 20 коп. (на підставі котрої поставлено ОСОБА_4 в кількості 29,366 т); видаткова накладна № 03 від 28 жовтня 2014 року на суму 165 224 грн 80 коп. (на підставі котрої поставлено ОСОБА_4 в кількості 31,774 т); видаткова накладна № 04 від 29 жовтня 2014 року на суму 49 452 грн (на підставі котрої поставлено соняшник в кількості 9,51 т); довіреність № 1853 від 22 жовтня 2014 року видана на імя ОСОБА_5 для отримання ОСОБА_4 в кількості 200 т (а.с. 17-21).

Крім того, колегія суддів зауважує, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо заперечень чи зауважень Відповідача щодо кількості, асортименту та якості товару. Також, факт наявності заборгованості за поставлений товар визнається Відповідачем як у письмових поясненнях № 1101 від 16 грудня 2015 року (а.с. 81-83) так і безпосередньо в апеляційній скарзі, Відповідач не заперечує як проти суми заборгованості так і проти наявності самої заборгованості.

На момент вирішення спору як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанцій, Відповідачем не було надано жодних належних доказів на підтвердження факту погашення суми основного боргу в розмірі 569 462 грн 40 коп..

Оскільки, Відповідач в добровільному порядку заборгованість не сплатив Позивач звернуся до суду з метою захисту порушеного права, на його думку, про стягнення з Відповідача (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) 569 462 грн 40 коп. основного боргу, 114 895 грн пені, 19 075 грн трьох відсотків річних, 238 604 грн інфляційних втрат.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд констатує наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України та статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до статті 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Як вбачається з доказів, що наявні в матеріалах справи (в тому числі - Договору), між Позивачем та Відповідачем виникли договірні правовідносини на підставі укладеного договору купівлі - продажу.

За приписами частини 2 пункту 1 статті 175 Господарського кодексу України, майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як передбачено частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

З положень статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України вбачається, що: господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Нормами статті 627 Цивільного кодексу України встановлено свободу договору, тобто відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Також кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статтей 526, 525 Цивільного кодексу України: зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно зі частиною 1 статті 265 господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Водночас, статтею 9 закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення; для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи; первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити - назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Поряд з тим, пунктом 9 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженим наказом Міністерства фінансів України N 88 від 24 травня 1995 року), передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в сукупності з вищенаведеною нормативно-правовою базою законодавства України, колегія суду зазначає, що факт належного виконання Позивачем свого зобовязання щодо передачі Товару для Відповідача підтверджується первинними документами, котрі відповідають вимогам «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» та статті 9 Закону України «Про бухгалтерським облік та фінансову звітність».

Як вбачається з наявних у справі доказів, Позивач виконав взяті на себе за Договором зобовязання в повному обсязі, що стверджується Договором, видатковими накладними, довіреністю.

Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачає, що: первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що Відповідач прийняв даний товар без будь-яких застережень та зауважень щодо його комплектності, кількості та якості. Даний факт підтверджується підписом на даній видатковій накладній та виданій Відповідачем довіреності на отримання відповідних товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, даний Договір недійсним в судовому порядку Відповідачем не визнавався.

Відтак, дослідивши дані матеріали справи апеляційний господарський суд констатує, що між Позивачем та Відповідачем був укладений Договір, який породжує певні обов'язки, а надані Позивачем докази свідчать про те, що сторони погодили його умови, тобто на підставі даного Договору у Відповідача виникли майнові зобов'язання перед Позивачем з оплати вартості послуг, а у останнього виникло право вимоги виконання такої оплати.

З урахуванням наведених вище приписів діючого законодавства та, виходячи з аналізу наявних в матеріалах справи первинних документів, колегія суддів констатує, що наявні в матеріалах справи докази (видаткові накладні, довіреність) оформлені у відповідності до вимог закону, містять всі обовязкові реквізити, а тому є належними доказами на підтвердження факту проведення відповідної господарської операції, зокрема, одержання товарних цінностей.

З урахуванням усього вищевказаного суд констаує факт того, що сума заборгованості за даним Договором на момент подачі позову та на момент винесення місцевим господарським судом оспорюваного рішення становить 569 462 грн 40 коп..

При цьому, Рівненський апеляційний господарський суд відхиляє твердження Відповідача, наведені в апеляційній скарзі, відносно того, що невиконання Договору Відповідачем зумовлене невиконання свого обовязку по Договору Позивачем, а саме оплати вартості посівного матеріалу.

Колегія суддів констатує, що частиною 7 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відтак, зважаючи на дану диспозицію, посилання Відповідача на невиконання Позивачем умов Договору, як на підставу невиконання Відповідачем свого обовязку по Договору є безпідставним та нормативно необґрунтованим.

Підпунктом 1.1.3 Договору визначено, що Відповідач зобовязався прийняти ОСОБА_4, вирощений Позивачем із ОСОБА_3 матеріалу та оплатити його вартість протягом десяти банківських днів від дня фактичного отримання ОСОБА_4 від Відповідача із одночасним підписанням накладних, актів приймання-передачі та інших документів, передбачених даним Договором.

З урахуванням усього вищевказаного, згідно пункту 3.1 Договору, статті 193 Господарського кодексу України та статтей 526, 525, 692 Цивільного кодексу України позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача суми боргу в розмірі 569 462 грн 40 коп., підлягають до задоволення.

Відповідно Рівненський апеляційний господарський суд задовольняє позовні вимоги Позивача в цій частині та залишає рішення місцевого господарського суду без змін.

Окрім основного боргу, Позивачем заявлено вимогу про стягнення з Відповідача пені в розмірі 114 895 грн.

Розглянувши дану позовну вимогу щодо її обґрунтованості, колегія суду зазначає наступне.

Відповідно до пункту 7.7 Договору, при порушенні Відповідачем виконання зобовязань, передбачених підпунктом 1.1.3 пункту 1.1 Договору, Відповідач сплачує на користь Позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період протермінування платежі, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаних або несвоєчасно виконаних зобовязань за кожен день прострочення.

З поданного Позивачем розрахунку (а.с. 97-100) вбачається, що нарахування пені здійснено по кожній видатковій накладній з урахуванням розміру боргу за вказаний період.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що: у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором правові наслідки, зокрема сплата неустойки - штрафу, пені, які обчислюються відповідно до статті 549 цього Кодексу.

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України встановлено, кредитор має право на стягнення неустойки у всіх випадках порушення боржником зобов'язання, незалежно від того, виникли чи ні у зв'язку з цим порушенням збитки на стороні кредитора.

Як визначено статтею 551 Цивільного кодексу України: предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно; якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Згідно статтей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань": платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи, що нарахування пені передбачено Договором (пункт 7.7), вимоги про її стягнення є підставними та обґрунтованими.

Водночас, колегія суду дослідивши розрахунок Позивача, доданий до позовної заяви (а.с. 97-100), не погоджується з періодами прострочення, що в свою чергу призвело до визначення невірної кількості днів прострочення та й самого ж розміру пені.

При цьому, колегія суддів дослідивши розрахунок штрафних санкцій, проведений Відповідача та долучений до апеляційної скарги (а.с. 146-148) вважає його безпідставним та арифметично необґрунтованим, адже при проведення даних розрахунків Відповідачем залишено поза увагою ту обставину, що відповідно до підпункту 1.1.3 Договору Відповідач повинен був оплатити вирощений Товар протягом десяти банківських днів (а не календарних). Тобто, Відповідачем не розмежовується поняття «календарні дні» та «банківські дні», що в сваою чергу стало підставою для визначення невірного періоду нарахування штрафних санкцій.

Відповідно до листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 10 червня 2004 року № 3897 (статус документа чинний), банківський день - це частина робочого дня, протягом якої приймаються документи на переказ. Дні визначаються для банків робочими за правилами, встановленими відповідною постановою Національного банку України. Таким чином, використання терміна «банківський день» у договорі є допустимим і під час визначення ним порядку нарахування пені.

Згідно підпункту 14.1.133 Податкового кодексу України, операційний (банківський) день - частина робочого дня, протягом якої приймаються документи на переказ та на їх відкликання і, за наявності технічної можливості, здійснюється їх обробка, передача та виконання.

Відповідно, операційний день - частина робочого дня банку або іншої установи - учасника платіжної системи, протягом якої приймаються від клієнтів документи на переказ і документи на відкликання та можна, за наявності технічної можливості, здійснити їх обробку, передачу та виконання. Тривалість операційного дня встановлюється банком або іншою установою - учасником платіжної системи самостійно та закріплюється в їх внутрішніх нормативних актах.

Операційний час - частина операційного дня банку або іншої установи - учасника платіжної системи, протягом якої приймаються документи на переказ і документи на відкликання, що мають бути оброблені, передані та виконані цим банком протягом цього ж робочого дня. Тривалість операційного часу встановлюється банком або іншою установою - учасником платіжної системи самостійно та закріплюється в їх внутрішніх нормативних актах.

За таких обставин, з врахуванням саме банківський днів, періодами прострочення виконання зобовязання в розрізі по накладних виглядає наступним чином: по видатковій накладній № 01 від 22 жовтня 2014 року з 6 листопада 2014 року; по видатковій накладній № 02 від 23 жовтня 2014 року з 7 листопада 2014 року; по видатковій накладній № 03 від 28 жовтня 2014 року з 12 листопада 2014 року; по видатковій накладній № 04 від 29 жовтня 2014 року з 13 листопада 2014 року.

При цьому, колегія суду провівши розрахунок пені (із застосування калькулятора розрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи Ліга) зазначає, що відповідно до пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суму пені та інших нарахувань у звязку з порушенням грошового зобовязання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобовязання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. За таких обставин, розрахунок пені проводився по дату визначену Позивачем в розрахунку, а саме по 4 травня 2015 року.

З урахуванням усього вищевказаного, згідно пункту 7.7 Договору, статті 232 Господарського кодексу України та статтей 546-551, 611 Цивільного кодексу України, колегія суду зазначає, що позовні вимоги Позивача про стягнення пені в розмірі 114 895 грн., підлягають до часткового задоволення, а саме в розмірі 112 700 грн 17 коп.. В задоволенні позову в частині стягнення пені в розмірі 2 194 грн 83 коп. пені слід відмовити.

Відповідно, приймаючи таке рішення, Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.

Водночас, колегія суддів зауважує, що Відповідачем було подано клопотання про зменшення розміру пені на 90 % (а.с. 81-83, 143-150), розглянувши котре, колегія суддів зауважує наступне.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, встановлено, що: розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічне положення міститься і в статті 233 Господарського кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» розяснено, що: вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Водночас, колегія суддів зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Така правова позиція наведена в рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013.

Виходячи з того, що можливість використання судом права на зменшення розміру штрафних санкцій, як і визначення розміру, до якого вони підлягають зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду.

В підставності обґрунтування своїх вимог щодо зменшення розміру пені Відповідач посилається на неналежне виконання Позивачем зобовязань за Договором, зокрема зазначає, що Позивачем реалізовано належний Відповідачу ОСОБА_4, отримав з цього прибуток і має таку заборгованість перед Відповідачем: 563 181 грн 50 коп за отриманий ОСОБА_3 матеріал; недопоставка 1580 тон 488 кг ОСОБА_4.

Наведені Відповідачем обставини не є тими виключними обставинами, які б давали підстави для зменшення розміру пені, оскільки на переконання колегії суддів Відповідач не позбавлений права та звернення до суду за захистом своїх прав. Крім того, предметом спору в даній справі є стягнення боргу та штрафних санкцій за невиконання зобовязання по оплаті поставленого ОСОБА_4, а не посівного матеріалу.

Відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності; не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Також, колегія суддів констатує, що в матеріалах справи є рішення господарського суду Одеської області від 2 жовтня 2015 року № 916/3875/15 (за позовом Відповідача до Позивача про стягнення заборгованості за Договором купівлі-продажу сільськогосподарської продукції від 17 лютого 2014 року № ДА-47/1 в розмірі 1 079 1312 грн 99 коп., з яких: 563 181 грн 50 коп. основного боргу, 232 601 грн 66 коп. пені, 14 812 грн 44 коп. річних, 268 536 грн 39 коп. інфляційних втрат) котрим позов Відповідача задоволено частково. Стягнуто з Позивача на користь Відповідача 563 181 грн 50 коп. основного боргу, 232 601 грн 66 коп. пені, 14 812 грн 44 коп. річних та 253 632 грн 01 коп. інфляційних втрат.

Відповідно, Відповідач скористався своїм правом захисту порушеного права, шляхом звернення з відповідним позовом до суду, стягнувши за Договором (на підставі котрого здійснюється стягнення й в даній справі) з Позивача окрім суми основного боргу, пеню, річні та інфляційні.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні заяви Відповідача за № 1102 від 16 грудня 2015 року про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) на 90% слід відмовити.

Крім суми основного боргу та пені, Позивач просять стягнути з Відповідача 19 075 грн коп. річних (нарахованих по видатковим накладним за період з 2 листопада 2014 року по 17 грудня 2015 року) та 238 604 грн втрат від інфляції (за період з листопада 2014 року по листопад 2015 року).

Згідно із частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вказано вище у даній судовій постанові, Відповідач свої зобовязання по Договору не виконав, внаслідок чого у Відповідача виникла заборгованість перед Позивачем за в сумі 569 462 грн 40 коп.

Стосовно заявлених позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 238 604 грн за період з листопада 2014 року по листопад 2015 року, то судова колегія, дослідивши розрахунок інфляційних, проведений Позивачем (а.с. 99-100), з урахуванням положень статті 625 Цивільного кодексу України, листа Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 3 квітня 1997 року № 62-97 р., та встановленого судом факту прострочення Відповідачем виконання зобов'язання, вважає, що нарахування Позивачем інфляційних втрат в розмірі 238 604 грн є правомірним та обгрунтовним.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, Відповідачу нараховано три відсотки річних в розмірі 19 075 грн.

Дослідивши розрахунок річних (а.с. 98-99), Рівненський апеляційний господарський суд не погоджується з періодами прострочення, що в свою чергу призвело до визначення невірної кількості днів прострочення та й самого ж розміру річних (з аналогічних підстав, що й стосовно пені).

Відповідно, провівши перерахунок річних в межах вище визначеного періоду прострочення по видаткових накладних, колегія суддів зазначає, що позовні вимоги Позивача про стягнення річних в розмірі 19 075 грн, підлягають до часткового задоволення, а саме в розмірі 18 927 грн 20 коп, в задоволенні позову в частині стягнення річних в розмірі 147 грн 80 коп річних слід відмовити.

Дане вчинено і господарським судом Вінницької області.

Враховуючи усе вищевказане, суд залишає судове рішення господарського суду Вінницької області і в цій частині без змін.

Судом також розглянуто вимогу Позивача про відшкодування за рахунок Відповідача фактично понесених витрат на правову допомогу адвоката в розмірі 10 000 грн..

Приписами статті 49 Господарського процесуального кодексу України врегульовано, що: суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» роз'яснено, що розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар - є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При вирішенні питання про розмір суми, яка підлягає відшкодуванню стороні за послуги адвоката, має бути врахована як ціна позову, яку вказав Позивач у позовній заяві, так і критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

Згідно статті 12 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», оплата праці адвоката провадиться на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою та адвокатським об'єднанням або адвокатом.

Як вбачається з матеріалів спарви, 5 жовтня 2015 року між Позивачем та адвокатом ОСОБА_6 укладено договір про надання правової допомоги у господарській справі № 81 (а.с. 35-36).

Пунктом 1.1 Договору про надання правової допомоги у господарській справі № 81 сторони погодили, що Адвокат бере на себе зобовязання надавати правову допомогу у господарській справі щодо стягнення заборгованості із Відповідача, що виникла при виконанні господарського договору купівлі-продажу сільськогосподарської продукції № ДА-47 від 17 лютого 2014 року, в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, застосовувати всі способи до покладення сум судових витрат, що підлягають оплати за послуги адвоката, на винну сторону, а Позивач зобовязався оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені Сторонами.

У відповідності до пункту 1.2 Договору про надання правової допомоги у господарській справі № 81, адвокат відповідно до узгоджених Сторонами доручень: веде претензійну роботу за матеріалами, які надає Позивач; дає письмові висновки, пояснення, довідки Адвоката з правових питань, що виникають у діяльності Позивача стосовно виконання умов договору купівлі-продажу сільськогосподарської продукції від 17 лютого 2014 року із Відповідачем; надає правову допомогу Позивачу з підготовки судово-процесуальних документів, а також правильного оформлення договору і здійснює допомогу в їх укладенні у правовідносинах із Відповідачем при виконання господарського договору купівлі-продажу сільськогосподарської плодоовочевої продукції від 17 лютого 2014 року № ДА-47; представляє у встановленому порядку інтереси Позивача в судах України та в інших органах при розгляді правових питань.

Відповідно до пункту 3.1 Договору про надання правової допомоги у господарській справі № 81, за правову допомогу, передбачену підпунктом 1.2 Позивач сплачує Адвокату винагороду (гонорар) в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень.

Факт понесення Позивачем витрат за послуги Адвоката шляхом сплати адвокату ОСОБА_6, підтверджується квитанцією № 82 від 5 жовтня 2015 року на суму 10 000 грн (а.с. 34).

Дослідивши матеріали справи, врахувавши складність справи, врахувавши ціну позову (1 060 992 грн 04 коп.) та оцінивши обсяг послуг, що були надані Позивачу Адвокатом з урахуванням статті 49 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що витрати на послуги Адвоката в сумі 10 000 грн. по даній справі є співрозмірними об'єму отриманих юридичних послуг, а тому вважає обґрунтованим та підставним витрати Позивача у розмірі 10 000 грн. на послуги Адвоката, покласти на Відповідача в повному обсязі.

Дане вчинено і господарським судом Вінницької області.

Враховуючи усе вищевказане, суд залишає судове рішення господарського суду Вінницької області і в цій частині без змін.

З огляду на усе вищевказане у цій постанові та з огляду на докази наявні у матеріалах справи, колегія Рівненського апеляційного господарського суду констатує, що доводи апелянта, висвітлені в апеляційній скарзі є надуманими, безпідставними, нормативно необґрунтованими, а тому до уваги колегією суду не беруться.

Враховуючи усе вищевказане Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення господарського суду Вінницької області без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Підприємство "АВІС"

залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 21 грудня 2015 року в справі № 902/1382/15 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 902/1382/15 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Маціщук А.В.