Рішення № 56996852, 01.04.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1007/16

Головуючий у першій інстанції Мирончук Н.В.

Доповідач Погорєлова С. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Сидоренко І.П., Цюри Т.В.

при секретарі Колмакові В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, треті особи - ТОВ «Віктор Д», приватний нотаріус Овідіопольського нотаріального округу Одеської області Мазаратій А.В., ОСОБА_7, ОСОБА_3, про визнання договору дарування недійсним,-

встановила:

ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування від 02.06.2004 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, предметом якого є частка у статутному капіталі ТОВ «Віктор Д» у розмірі 100 %, що в цілому складає 10 000 гривень (т. 1 а. с. 1-4).

В обґрунтування свого позову посилалася на те, що 02.06.2014 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_4 безоплатно передала у власність ОСОБА_2 частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Віктор Д» у розмірі 100 %, що в цілому складає 10 000,00 гривень, а ОСОБА_2 зобов'язалася прийняти вказане майно. Таким чином, відбулося відступлення частки у статутному капіталі ТОВ «Віктор Д» від неї до відповідача. Як вказує позивач, підготовленням документів до підписання займалися юристи, які обслуговують ТОВ «Промтоварний ринок», за замовленням учасників цього товариства, які мають на меті отримання повного контролю над ринком «7 км», учасником якого, в тому числі, є ТОВ «Віктор Д». Зазначені особи робили тиск на неї, примушуючи підписати вказаний договір дарування частки з відповідачем, з метою оформлення подальшої угоди між відповідачем та підконтрольними вказаним особам структурами щодо передання їм корпоративних прав у ТОВ «Віктор Д». Позивач зазначила, що на момент укладення договору дарування, вона вже не була учасником ТОВ «Віктор Д», у зв'язку з чим не мала законних прав на відчуження вказаної частки, оскільки з 28.05.2014 року учасником ТОВ «Віктор Д» був її син ОСОБА_5, якому вона продала належну їй частку, на підставі укладеного договору купівлі-продажу від 23.05.2014 року. У зв'язку указаними обставинами ОСОБА_4 звернулася до суду з відповідним позовом.

Ухвалою суду від 22.09.2015 року до участі у справі в якості третіх осіб залучено - ОСОБА_7 та ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 46).

Ухвалами суду від 21.10.2015 року відмовлено в задоволенні заяви представника відповідача про закриття провадження по справі (т. 1 а. с. 207-209).

Ухвалою суду від 06.11.2015 року відмовлено в задоволенні заяви представника відповідача про закриття провадження по справі (т. 1 а. с. 227).

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсним з моменту укладання договір дарування від 02 червня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, який було посвідчено приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області, ОСОБА_6, за реєстровим № 1095 (т. 1 а. с. 235-239).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на його необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права (т. 1 а. с. 246-253).

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення змінити, доповнити мотивувальну частину рішення посиланням на ту обставину, що ОСОБА_3 та ОСОБА_7 є дійсними учасниками ТОВ «Віктор Д» та придбали належні їм частки у відповідності до вимог чинного законодавства, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи (т. 1 а. с. 255-258).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що 02.06.2014 року за договором дарування, посвідченого приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Мазаратій А.В., зареєстрованого за реєстровим № 1095, ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, частку у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Віктор Д» у розмірі 100 % , що в цілому складає 10 000,00 гривень (т. 1 а. с. 5).

ОСОБА_4 ставить питання про визнання недійним договору дарування від 02.06.2014 року, з підстав передбачених ст. 231 ЦК України, а також зазначає, що на момент укладання договору дарування, вона вже не була учасником ТОВ «Віктор Д», у зв'язку з чим вона не мала законних прав на відчуження вказаної частки. Відповідно до Витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 28.05.2014 року та на 05.06.2014 року учасником ТОВ «Віктор Д» був її син ОСОБА_5, якому вона продала належну їй частку товариства на підставі договору купівлі-продажу від 23.05.2014 року.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_4 у повному обсязі, виходив з того, що підписання договору дарування між позивачем та відповідачем відбувалося не за власним волевиявленням позивача, а з підстав тиску на позивача з боку співвласників товариства з обмеженою відповідальністю «Промтоварний ринок», крім того позивач не була на момент укладання договору дарування власником майна, яке вона дарувала.

Проте повністю погодитись з таким висновком суду не можна.

Згідно п.3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Суд, згідно п. 1 ст. 11 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Позивачка, вимагаючи визнання договору дарування від 02.06.2014 року недійсним, на підставі ст. 231 ЦК України, посилалась на те, що підготовкою документів до підписання договору дарування займались юристи, які обслуговують ТОВ «Промтоварний ринок», за замовленням учасників цього товариства, які мають на меті отримання повного контролю над ринком «7 км», учасником якого в тому числі є ТОВ «Віктор Д». Зазначені особи робили тиск на неї, примушуючи підписати вказаний договір дарування частки з відповідачем з метою оформлення подальшої угоди між відповідачем та підконтрольними вказаним особам структурами щодо передання їм корпоративних прав у ТОВ «Віктор Д».

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, що встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися у незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Отже, для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, що і має бути доведено позивачем.

Частиною 1 ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Лист Генеральної прокуратури № 17/2/1-33020-14 від 05.10.2015 року про надання інформації стосовно осіб, яких було визнано потерпілими у кримінальному провадженні за фактом заволодіння часткою статутного фонду ТОВ «Промтоварний ринок» за ознаками складу злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 191 КК України, а саме про те, що у вказаному кримінальному провадженні в порядку ст. ст. 55, 56 КПК України визнано потерпілими ТОВ «Віктор Д», ОСОБА_4 та ОСОБА_9 не може бути доказом застосування до ОСОБА_4 фізичного чи психічного тиску, оскільки змістовно цей лист не кореспондується з обставинами, викладеними в позовної заяві, так як не містить такої інформації. Цей документ є доказом наявності кримінального провадження за ознаками злочинів, що передбачені ст. 190 КК України (шахрайство) та ст. 191 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем) стосовно самого підприємства ТОВ «Промтоварний ринок» (т. 1 а. с. 203).

Представник ОСОБА_4 не міг пояснити в судовому засіданні з боку яких осіб це насильство застосовувалось, в чому воно конкретно виражалось і на кого було направлено, чи були погрози реальними і як вони могли вплинути на психічний та фізичний стан позивачки.

Доказів фізичного чи психічного впливу на ОСОБА_4 при укладанні нею договору дарування частки у статутному капіталі ТОВ «Віктор Д» матеріали цивільної справи не містять, а відтак суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для визнання спірного договору дарування недійсним, з підстав, передбачених ст. 231 ЦК України, тобто доводи апеляційної скарги в цій частині знайшли своє підтвердження.

Що стосується інших доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить з наступного.

Так, ОСОБА_2 посилається на законність укладання угоди між нею та ОСОБА_4, при цьому наголошує на тому, що для оформлення договору дарування був отриманий Витяг з реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, який був сформований 29.05.2015 року, зі змісту якого вбачалось, що саме ОСОБА_4 була власником корпоративних прав ТОВ «Віктор Д». Проте, погодитись з такими доводами ОСОБА_2 колегія суддів не може, оскільки вони не кореспондуються зі змістом Постанови Одеського окружного адміністративного суду від 08 травня 2015 року, залишеної без змін Ухвалою вищого адміністративного суду України від 05 листопада 2015 року. Судом було встановлено, що 04 липня 2013 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_4 було укладено договір про відступлення частки у статутному капіталі ТОВ «Віктор Д», яким ОСОБА_10 передав у власність ОСОБА_4 100 % статутного капіталу ТОВ «Віктор Д» вартістю 10 000,00 гривень.

23.05.2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір про відступлення частки у статутному капіталі ТОВ «Віктор Д» шляхом купівлі-продажу, за яким ОСОБА_4 продала ОСОБА_5 100 % статутного капіталу ТОВ «Віктор Д», що складає 10 000 гривень (т. 1 а. с. 7).

На загальних зборах 23.05.2014 року були заслухані в присутності учасників, які у сукупності володіють 100 % у статутному капіталі товариства (ОСОБА_4, ОСОБА_2А.) питання про: вступ ОСОБА_5 до складу учасників товариства; відступлення ОСОБА_4 своєї частки у статутному капіталі товариства ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу; вихід ОСОБА_4 із складу учасників товариства; затвердження змін до статуту; звільнення директора товариства та призначення нового директора товариства. На загальних зборах вирішено прийняти ОСОБА_5 до складу учасників ТОВ «Віктор Д». Надано згоду на відступлення учасником ТОВ «Віктор Д» ОСОБА_4 належної їй частки у статутному капіталі ТОВ «Віктор Д» ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу. Надано згоду учаснику ТОВ «Віктор Д» ОСОБА_4 на вихід зі складу учасників ТОВ «Віктор Д» у зв'язку з укладенням договору купівлі-продажу на всю частку (100 %) у статутному капіталі ТОВ «Віктор Д». Відповідні рішення були оформлені протоколом № 1/2014 року від 23.05.2014 року. Також вказаним рішенням загальних зборів затверджено нову редакцію статуту ТОВ «Віктор Д» та призначено нового директора товариства ОСОБА_16

26.05.2014 року вказані зміни зареєстровані Державним реєстратором реєстраційної службі Овідіопольського районного управління юстиції в Одеській області Костовою О.О. за номером 1543105000600098, що підтверджується штампом на титульному аркуші статуту. Згідно витягу з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 28.05.2014 року вказані зміни були зареєстровані в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

29 травня 2014 року ОСОБА_4 подала заяву до державного реєстратора Реєстраційної служби Овідіопольського районного управління юстиції в якій повідомила про те, що не укладала договір від 23.05.2014 року про відступлення частки у статутному капіталі ТОВ «Віктор Д» шляхом її купівлі-продажу; протокол № 1/2014 загальних зборів учасників ТОВ «Віктор Д» від 23.05.2014 року, статут товариства у новій редакції, реєстраційну картку та інші документи щодо зміни учасника товариства, а також документи щодо зміни директора ТОВ «Віктор Д» не підписувала.

З отриманого ОСОБА_5 02.06.2014 року витягу з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вбачалось, що учасником та керівником ТОВ «Віктор Д» визначені інші особи, які були учасником та керівником до проведення загальних зборів учасників 23.05.2014 року, та реєстрації відповідних змін 26.05.2014 року. У розділі витягу щодо даних про реєстраційні дії не зазначено проведення будь-яких реєстраційних дій у період з 26.05.2014 року по 02.06.2014 року.

Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам та виходячи з системного аналізу ч. 1 ст. 4, ст. ст. 6, 8, ч. 1, 2 ст. 19, ч. 1 ст. 29, ч. 1 ст. 31 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», суд дійшов висновку про те, що підставами для скасування державної реєстрації змін до установчих документів можуть бути лише судові рішення, постановлені щодо скасування рішення засновників (учасників) юридичної особи або про визнання недійсними повністю чи частково змін до установчих документів юридичної особи. Відповідного судового рішення не було, а відтак у державного реєстратора були відсутні підстави для вчинення будь-яких реєстраційних дій, оскільки заява на адресу державного реєстратора не є підставою для скасування або внесення реєстраційних записів. З урахуванням викладеного, дії Реєстраційної служби Овідіопольського районного управління юстиції в Одеській області щодо скасування реєстраційних дій відносно ТОВ «Віктор Д», проведених 26.05.2014 року за № 1543105000600098 визнані неправомірними. Зобов'язано реєстраційну службу Овідіопольського районного управління юстиції в Одеській області, відповідно до ст. 31 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», скасувати запис про внесення змін до установчих документів від 29.05.2014 року на підставі нотаріально посвідчених заяв та від 05.06.2014 року по виправленню помилок відносно ТОВ «Віктор Д» (т. 1 а. с. 283-292). Вказані обставини за правилами ч. 3 ст. 61 ЦПК України не доказуються при розгляді інших справ.

За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 147 ЦК України, учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст угоди не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 на момент укладання договору дарування з ОСОБА_2 вже не була власником частки у статутному капіталі ТОВ «Віктор Д», оскільки 23.05.2014 року вона продала частку в статутному капіталі ТОВ «Віктор Д» ОСОБА_5 за договором відступлення частки шляхом її купівлі-продажу.

Представник ОСОБА_2 пояснював, що ОСОБА_4 не підписувала договір відступлення частки в статутному капіталі ТОВ «Віктор Д» шляхом її купівлі-продажу від 23.05.2014 року та протокол загальних зборів учасників ТОВ «Віктор Д», та те, що ОСОБА_4 не було відомо про укладання договору про відступлення частки у статутному капіталі ТОВ «Віктор Д», про що було зазначено в нотаріально засвідченій заяві від 29.05.2014 року, в якій ОСОБА_4 зазначає, що вона не укладала спірний договір та не підписувала протоколу загальних зборів від 23.05.2015 року, у зв'язку з чим ОСОБА_4 звернулася до державного реєстратора про скасування запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про внесення змін до установчих документів ТОВ «Віктор Д» щодо зміни учасника (засновника) з ОСОБА_4 на ОСОБА_5, а також запис щодо зміни керівника з ОСОБА_13 на ОСОБА_16

Проте, ОСОБА_4 в заяві до державного реєстратора Реєстраційної служби Овідіопольського районного управління юстиції, що міститься в матеріалах справи, а саме: в матеріалах реєстраційної справи ТОВ «Віктор Д» від 19.06.2014 року повідомила про те, що вона помилково вважала, що договір на відступлення частки у статутному капіталі шляхом купівлі-продажу, повинен бути нотаріально посвідчений як і справжність підписів під протоколом загальних зборів та Статутом ТОВ «Віктор Д» у новій редакції. У зв'язку з цим ОСОБА_4 звернулася до державного реєстратора Реєстраційної служби Овідіопольського районного управління юстиції з вказаною заявою, вважаючи, що подання документів без нотаріального посвідчення суперечить вимогам чинного законодавства. В заяві від 19.06.2014 року ОСОБА_4 просить не приймати заяву від 29.05.2014 року до уваги та на її підставі не робити будь-яких дій щодо скасування запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про внесення змін до установчих документів щодо зміни учасника (засновника) ТОВ «Віктор Д».

Рішенням господарського суду Одеської області від 30.11.2015 року (справа № 916/2240/14), залишеного без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 26.01.2016 року у задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_2 до відповідачів ОСОБА_5, ТОВ «Віктор Д» та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору відступлення частки у статутному капіталі ТОВ «Віктор Д» шляхом її купівлі-продажу відмовлено у повному обсязі у зв'язку з недоведеністю порушення її майнових прав та інтересів (т. 2 а. с. 42-50).

Отже, ОСОБА_4, на момент укладання договору дарування від 02.06.2014 року з ОСОБА_2, не була власником частки у статутному капіталі ТОВ «Віктор Д», а відтак не мала права для укладання цього правочину.

Неспроможним є довід апеляційної скарги про необхідність застосування до спірних правовідносин скороченого строку позовної давності, передбаченого ст. 728 ЦК України, оскільки предметом розгляду даної справи є визнання недійсним договору дарування, укладеного між позивачем та відповідачем, а скорочений строк позовної давності може бути застосований при розгляді вимог, пов'язаних із розірванням договору дарування.

Довід апеляційної скарги про те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір виник між сторонами та пов'язаний із здійсненням корпоративних прав та виконанням обов'язків учасника товариства та зміною діяльності, управління та складу учасників товариства, є необґрунтованим.

Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

З аналізу вказаної норми вбачається, що господарським судам підвідомчі спори, що виникають з корпоративних відносин при наявності наступного суб'єктного складу учасників таких спорів: спір виникає або між юридичною особою та її учасниками, в тому числі тими, які вибули, або між учасниками юридичної особи. При цьому обов'язковою умовою є те, що спір повинен стосуватися створення, діяльності, управління та припинення діяльності юридичної особи.

З матеріалів справи вбачається, що в даному випадку існує спір між фізичною особою ОСОБА_4 та фізичною особою ОСОБА_2 щодо недійсності правочину, укладеного між ними. Незважаючи на те, що ОСОБА_4 підпадає під категорію учасника, який вибув, ОСОБА_2 такого статусу не має, оскільки ніколи не була зареєстрована у якості учасника ТОВ «Віктор Д». Таким чином суб'єктним складом цього спору є дві фізичні особи, що унеможливлює застосування приписів п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України.

Відповідно до абзацу 2 ч. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24 жовтня 2008 року № 13 не підлягає розширеному тлумаченню пункт 4 частини першої статті 12 ГПК також щодо справ, пов'язаних зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності господарського товариства, якщо однією зі сторін у справі не є учасник (засновник, акціонер) господарського товариства, у тому числі такий, що вибув. Зокрема, спори за участю спадкоємців учасників господарського товариства, які ще не стали його учасниками, не є підвідомчими (підсудними) господарським судам.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 ГКУ корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Статтею 7 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що зміни, які сталися в установчих документах товариства і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства. Товариство зобов'язане у п'ятиденний строк повідомити орган, що провів реєстрацію, про зміни, які сталися в установчих документах, для внесення необхідних змін до державного реєстру.

За правилами ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Відповідно до ч. 5 ст. 89 ЦК України зміни до установчих документів юридичної особи набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації, а у випадках, установлених законом, - з моменту повідомлення органа, що здійснює державну реєстрацію, про такі зміни.

У даному випадку, з урахуванням вище зазначеного, реєстрація ОСОБА_2 у якості учасника ТОВ «Віктор Д» не відбулася, з огляду на це неспроможними є твердження апелянта про те, що ОСОБА_2 набула статусу учасника товариства та на неї поширюється приписи ч. 4 ст. 12 ГПК України.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_4, проте шляхом помилкового мотивування, з у зв'язку з чим рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2015 року необхідно змінити, позов ОСОБА_4 задовольнити з підстав, викладених в цьому рішенні.

Колегія суддів вважає необхідним відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_14, оскільки питання про правомірність придбання частки у статутному капіталі ТОВ «Віктор Д» ОСОБА_3 та ОСОБА_7 та їх участі в товаристві в межах цієї справи не вирішувалось, а відтак їх вимоги про доповнення мотивувальної частини рішення такими висновками, є безпідставними.

Керуючись п. 3 ч.1 ст. 307, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, ст. ст. 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2015 року - змінити.

Визнати недійсним з моменту укладання договір дарування частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Віктор Д» у розмірі 100 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Віктор Д», укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області, ОСОБА_6 02 червня 2014 року, за реєстровим № 1095 з підстав, викладених в цьому рішенні.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий Погорєлова С.О.

Судді Цюра Т.В.

Сидоренко І.П.