Ухвала суду № 56996725, 30.03.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1966/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1 Доповідач Артеменко І. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Артеменка І.А.,

суддів Сватаненка В.І.,

ОСОБА_2,

при секретарі Фабіжевській Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 22 грудня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа Старостинська сільська рада Роздільнянського району Одеської області про визнання заповіту недійсним,-

встановила:

У січні 2015 року позивач ОСОБА_4 звернулася до суду з зазначеним позовом, посилаючись не те, що 17.07.2014 року помер її батько ОСОБА_5.

Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді камяного житлового будинку, розташованого в с. Нові Чобручі по вул. Новоселів, 55 Роздільнянського район Одеської області.

Дружина ОСОБА_5 ОСОБА_6 померла 15.06.2003 року.

Позивачка є єдиним спадкоємцем першої черги до майна померлого та своєчасно звернулася із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори.

20.01.2015 року від приватного нотаріуса вона дізналася, що нібито її батько 12.09.1997 року залишив заповіт на все своє майно на імя відповідачки ОСОБА_3, посвідчений у цей же день Старостинською сільською радою Роздільнянського району Одеської області.

Як зазначила позивачка, за життя батько запевняв її, що усе його майно буде належати їй, як єдиній доньці, тому у ОСОБА_4 виникли сумніви, щодо складання зазначеного заповіту.

Крім того, позивачка зазначила, що ОСОБА_3 подала нотаріусу не оригінал, а дублікат заповіту, де відсутні будь-які підписи її батька.

Позивачка вважає, що її батько вказаного заповіту взагалі не складав, тому просила суд визнати його недійсним.

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 22 грудня 2015 року позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсним заповіт від 12 вересня 1997 року, складений від імені ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, що народився у селі Кумейки Черкаського району Київської області, який помер 17 липня 2014 року у віці 65 років, на імя ОСОБА_3, який посвідчений Старостинською сільською радою Роздільнянського району Одеської області (реєстровий запис №24 від 12.09.1997 року), згідно якого ОСОБА_5 заповідав все своє майно, з чого б воно не складалось та де б воно не знаходилось, яке буде належати йому на день його смерті, ОСОБА_3, оскільки ОСОБА_5 такого заповіту не складав.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати по справі, а саме: судовий збір у сумі 609 грн., витрати на правову допомогу 3300 грн., 1476 грн. за проведення експертизи, а всього 5385 грн..

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_3 подала до суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом норм права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті та справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 за життя не складав заповіт від 12.09.1997 року на імя ОСОБА_3 та його не підписував, що підтверджується судовою почеркознавчою експертизою.

Вирішуючи спір по суті, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює.

Так, апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та не спростовується сторонами, що позивачка ОСОБА_4 (до одруження ОСОБА_5) О.П. є донькою ОСОБА_5 та ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про народження, серії ІІІ-ОП №225622, актовий запис №11 (а.с.22,т.1).

Батько позивача ОСОБА_5, після розлучення з її матірю, проживав у ІНФОРМАЦІЯ_2 та перебував у другому шлюбі із ОСОБА_6.

Відповідачка ОСОБА_3 є онукою ОСОБА_6.

15 червня 2003 року ОСОБА_6 померла.

Після її смерті відкрилася спадщина, яку прийняв ОСОБА_5 та отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 24 грудня 2003 року.

Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво складається з житлового будинку з господарчими спорудами, що знаходиться в селі Нові Чобручі, вул. Новоселів № 55, Роздільнянського району Одеської області, розташованого на земельній ділянці Старостинської сільської ради. На вказаній земельній ділянці знаходиться один камяний житловий будинок, зазначений на плані літерою «А», житловою площею 26,20 кв.м., та господарчі споруди: гараж - «Б», літня кухня - «В», сарай «Г», цистерна І.

Житловий будинок належав спадкодавцю ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на домоволодіння, виданого виконкомом Старостинської сільської ради Роздільнянського району, Одеської області 24 квітня 1996 року (а.с.14-15, т.1)

17 липня 2014 року ОСОБА_5 помер (а.с.21, т1).

Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить зазначене вище нерухоме майно.

Спадкоємицею першої черги після смерті ОСОБА_5 є його донька ОСОБА_4, яка подала заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори.

20 січня 2015 року, коли вона прибула до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину, вона дізналась про те, що нібито її батько ОСОБА_5 12 вересня 1997 року залишив заповіт на все своє майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось на імя ОСОБА_3, поклавши на неї обовязок надати право по життєвого проживання в належному йому житловому будинку, що знаходиться в с. Нові Чобручі Роздільнянського району, Одеської області, вул. Новоселів,55, ОСОБА_6, посвідчений у цей же день Старостинською сільською радою Роздільнянського району Одеської області (а.с.41, т.1).

Позивачка зазначала, що у неї з батьком були добрі стосунки, а тому не було підстав позбавляти її спадщини, зазначене також підтверджується показами свідків: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та фотокартками, які були надані позивачкою, де зафіксовано як її батько ОСОБА_5 спілкується з нею, її чоловіком, її дітьми та родичами (а.с.121-132, т.1).

Оскільки позивачка заперечувала щодо складання її батьком заповіту на ОСОБА_3, то ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 08 липня 2015 року по справі була призначена судово-почеркознавча експертиза, у розпорядження експертів надано матеріали справи, оригінали документів з підписами ОСОБА_5.

Відповідно до висновку № 3983/02 судово-почеркознавчої експертизи від 28.10.2015 року підписи від імені ОСОБА_5 у наданих на експертизу: заповіті, складеному від імені ОСОБА_5 на імя ОСОБА_3 від 12.09.1997, розміщеному в графі «Подпись»; реєстрі для реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Старостинської сільської ради депутатів трудящих Роздільнянського району Одеської області за 1978-1979 рр., 1997-2002 рр., розміщеному на 61 аркуші в графі «Розписка про одержання нотаріально оформленого документа», - виконані не самим ОСОБА_5, а іншою особою (особами). Ці підписи виконані з намаганням наслідування підпису (підписам) ОСОБА_5 (а.с.11-15, т.2).

Крім того, у вказаному висновку зазначено, що для проведення судово-почеркознавчої експертизи щодо справжності підписів від імені ОСОБА_5 у заповіті, складеному від імені ОСОБА_5 на імя ОСОБА_3 від 12.09.1997; реєстрі для реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Старостинської сільської ради депутатів трудящих Роздільнянського району Одеської області за 1978-1979 рр., 1997-2002 рр., надано достовірний порівняльний матеріал в достатньому обсязі, який є допустимим для експертного дослідження».

Посилання апелянта на те, що експертом не приймалось до уваги, що підпис в заповіті поставив ОСОБА_5, а підписи в наданих до суду документах (вільних зразках) були зроблені іншою особою, є лише припущенням ОСОБА_3, спростовується зазначеним висновком експерта, а тому не може бути прийнято судом до уваги.

Згідно ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Посилання апелянта на те, що у день посвідчення заповіту ОСОБА_5 був в приміщенні Старостинської сільської ради не може бути доказом складання заповіту останнім.

Частиною першою ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, що відповідно до проведеної експертизи ОСОБА_5 за життя не складав заповіт від 12.09.1997 року на імя ОСОБА_3 та його не підписував.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що покази свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, які повідомили, що покійний ОСОБА_5 дуже добре ставився до онуки своєї дружини ОСОБА_3, яка у них виросла, та склав заповіт на її імя, про що сам їм розповідав спростовуються іншими доказами, наявними в матеріалах справи, а тому також не можуть бути прийняті до уваги.

Пунктом 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 року розяснено, що при вирішенні спорів у звязку зі спадкуванням за заповітом суд повинен застосовувати правила глави 85 ЦК України. Заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочин, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки почеркознавчою експертизою було встановлено, що заповіт не був складний самим ОСОБА_5, то є всі правові підстави, передбачені ст.ст. 203, 215 ЦК України, для визнання недійсним заповіту.

На підставі зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши усі матеріали справи, ухвалив обґрунтоване, законне рішення, яке скасуванню не підлягає.

Крім того, суд першої інстанції, відповідно до ст. 88 ЦПК України цілком законно та обґрунтовано стягнув з відповідачки понесені позивачем витрати, повязані зі сплатою судового збору, витрати на правову допомогу та витрати, повязані з проведенням експертизи.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

При таких обставинах, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини по справі, рішення суду відповідає вимогам ст.ст. 213, 215 ЦПК України, а тому не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 22 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала колегії суддів набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала колегії суддів може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області

ОСОБА_18

ОСОБА_19

ОСОБА_2