Ухвала суду № 56996674, 06.04.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3075/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Журавльов О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Журавльова О.Г.,

суддів: Ісаєвої Н.В., Комлевої О.С.,

при секретарі Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_1 цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Народна позика», Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мімюкової ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації права власності та повернення у власність нерухомого майна в порядку ч. 2 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 лютого 2016 року,

встановила:

У липні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 30.03.2012 року між нею та ТОВ «Народна позика» було укладено кредитний договір № 3003002/000-КФК/12 відповідно до умов якого їй було надано кредит у розмірі 640 000 гривень на строк до 30.03.2013 року, зі сплатою 42 % річних.

В забезпечення виконання умов кредитного договору позивач передала в іпотеку трикімнатну квартиру загальною площею 106 кв. м., яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

По закінченні дії кредитного договору, 30.03.2013 року за домовленістю сторін було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, відповідно до якої строк користування кредиту був продовжений до 30.03.2014 року з умовою сплати 2% від загальної суми кредиту.

Зазначила, що 19.04.2013 року вона повністю погасила заборгованість за кредитним договором, що підтверджується довідкою № 10-01/13 від 19.04.2013 року, однак у червні 2015 року до неї звернувся представник відповідача з пропозицією виплатити суму кратну 100 000 дол. США та надав їй витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з якого вона дізналась, що власником квартири АДРЕСА_2 є ТОВ «Народна позика».

На підставі наведеного, позивач просила суд скасувати державну реєстрацію права власності № 9069577 на квартиру, розташовану у АДРЕСА_3, зареєстровану на власника ТОВ «ФК «Народна позика»; повернути зазначену квартиру у власність ОСОБА_2

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17 лютого 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено. Вирішено питання судових витрат. Скасовано заходи забезпечення позову.

Зазначене рішення суду оскаржує в апеляційному порядку ОСОБА_2 В скарзі з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Апелянт та її представник в судове засідання не зявилися. Про час та місце розгляду справи в апеляційному суді повідомлялися належним чином. Від ОСОБА_2 надійшла заява про відкладення розгляду справи. Проте, належних доказів підтверджуючих поважність неявки до судового засідання апелянтом до заяви не надано.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи не перешкоджає розглядові справи.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 30.03.2012 року між ТОВ «ФК «Народна позика» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 3003002/000-КФК/12, відповідно до п. 1.1. якого ТОВ «ФК «Народна позика» надала ОСОБА_2 3.І. кредит у формі відзивної поновлюваної кредитної лінії у національній валюті України на загальну суму 640 000,00 гривень на споживчі цілі.

Згідно п. 1.2. кредитного договору кредит надається ОСОБА_2 3.І. строком з 30 березня 2012 року по 30 березня 2013 року.

В забезпечення виконання умов кредитного договору 30 березня 2012 року між ТОВ «ФК «Народна позика» та ОСОБА_2 3.І. укладено договір іпотеки, посвідчений 30.03.2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстр. № 547, відповідно до умов п. 1.2. якого у забезпечення виконання зобов'язань за основним договором іпотекодавець передає в іпотеку квартиру № 2, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вулиця Тополина (Тополева), будинок № 24 (двадцять чотири).

По закінченню дії кредитного договору, 30 березня 2013 року між ТОВ «ФК «Народна позика» та ОСОБА_2 3.І. було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 3003002/000/КФК/12 від 30 березня 2012 року.

Відповідно до п. 1 додаткової угоди № 1 сторони домовились змінити пункт 1.2. кредитного договору, та викласти його у такій редакції: «1.2. кредит надається позичальнику строком з 30 березня 2012 року по 30 березня 2014 року», а також в п. 2 даної угоди сторони домовились, що за пролонгацію (продовження строку дії) кредитного договору, за цією додатковою угодою позичальник сплачує фінансовій установі одноразову комісію в розмірі 2% від загальної суми кредиту, визначеної в п. 1.1 кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених кредитним договором, а позичальник зобов'язується повернуся кредит та оплатити проценти.

Згідно п. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, за якими одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Як на підставу задоволення позову, позивач посилався на довідку, видану ТОВ «ФК «Фінансова позика» вих. № 10-01/13 від 19.04.2013 року та вважає, що дана довідка є підтвердженням погашення кредиту та документом, що підтверджує припинення зобов'язань за кредитним договором.

Проте, статтею 599 ЦК кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Довідка, на яку посилається позивач, не є належним доказом повного погашення заборгованості позивача за кредитним договором № 3003002/00-КФК/12 від 30 березня 2012 року, а лише підтверджує, що станом на 19 квітня 2013 року позичальник не має заборгованості перед ТОВ «ФК «Народна позика», та останній не має жодних претензій до позичальника.

Документами, які можуть підтверджувати наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені у відповідності до норм ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо).

У судовому засіданні представником позивача були надані оригінали квитанцій про перерахування грошових коштів на користь відповідача на загальну суму біля 200 000 гривень, що не може вважатись належною сплатою заборгованості за кредитом та відсотками.

Натомість відповідач ТОВ «ФК «Народна позика» надав довідку про стан взаєморозрахунків за договором № 3003002/000-КФК/12 від 30.03.2012 року станом на 27.07.2015 року, з якої вбачається , що ОСОБА_2 3.І. станом 18.04.2015 року здійснила погашення відсотків за користування кредиту, однак тіло кредиту повернуто не було.

Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» визначено, що підставами для припинення іпотеки є: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

Разом з тим відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

21 червня 2014 року ТОВ «ФК «Народна позика» звернулось до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 на підставі статті 84 Закону України «Про нотаріат» із заявою-проханням передати громадянці ОСОБА_2 3.І. вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором (в порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку»).

09 вересня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 складено Свідоцтво про те, що вказана вище заява була передана поштою із зворотнім повідомленням (рекомендованим листом) та 30.07.2014 року була повернута у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання, що зазначено в довідці ф. 20 поштового зв'язку. Будь-яких заяв чи іншої відповіді від ОСОБА_2 на адресу приватного нотаріуса ОСОБА_5 у встановлений у заяві строк не надходило.

Отже, ТОВ «ФК «Народна позика» були вчинені дії, передбачені ст. 35 Законом України «Про іпотеку» щодо надсилання вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором з попередженням про те, що у випадку невиконання або несвоєчасного виконання позивачем цієї вимоги, ТОВ «ФК «Народна позика» буде безумовно розпочата процедура примусового стягнення заборгованості через суд та/або шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки а порядку, передбаченому Законом України «Про іпотеку», умовами укладеного договору іпотеки, в т.ч. шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса на договорі іпотеки з подальшим відчуженням предмету іпотеки та покладенням на боржника витрат, пов'язаних із таким стягненням.

У зв'язку з невиконанням вимоги про погашення заборгованості від 21.06.2014 року, в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку» 17.03.2015 року, ТОВ «ФК «Народна позика» прийнято рішення про задоволення вимог шляхом прийняття у власність ТОВ «ФК «Народна позика» предмету іпотеки згідно договору іпотеки, укладеного між ТОВ «ФК «Народна позика» та ОСОБА_2 від 30 березня 2012 року за реєстровим номером 546, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, в рахунок виконання зобов'язань за основним договором, а саме: ізольованої трьохкімнатної квартири, яка належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування квартири, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 03 квітня 2006 року, за реєстровим номером 1169, та зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 05 квітня 2006 року, про що є витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно за номером 10303686 від 05 квітня 2006, та зроблений запис в книзі 602пр-55, за номером 3383, реєстраційний номер майна: 10928887, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вулиця Тополина (колишня вулиця Тополева), будинок № 24 (двадцять чотири), квартира за номером 2 (два), загальною площею 106,0 кв.м., житловою площею 62,5 кв.м.

На підставі договору іпотеки від 30.03.2012 року та рішення ТОВ «ФК «Народна позика» від 17.03.2015 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 як державним реєстратором в значенні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_4, на ТОВ «ФК «Народна позика», що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.03.2015 року.

Таким чином, всупереч доводів апеляційної скарги, ТОВ «ФК «Народна позика» було повністю дотримано вимоги чинного законодавства України під здійснення звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.

Відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Пунктом 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно.

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом. Державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості надходження заяв.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Отже, здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно та скасування державної реєстрації прав належить до компетенції органів державної реєстрації прав, які є суб'єктами владних повноважень.

Оскільки ТОВ «ФК «Народна позика» не є органом державної реєстрації прав, тому позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності взагалі не може бути пред'явлена до ТОВ «ФК «Народна позика».

Враховавши встановлене, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відмови ОСОБА_2 у задоволенні позову. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги про порушення прав апелянта є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. 213-214 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 11 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно ч. 1 п. 1 ст. 307 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог закону.

Під час відкриття провадження по справі ухвалою судді від 12.03.2016 року було призначено мінімальний розмір та відстрочено апелянту ОСОБА_8 оплату судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 606,32 гривень до винесення рішення у даній справі.

Отже у відповідності до ч. 2 ст. 82 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь держави необхідно стягнути судовий збір за апеляційний розгляд у розмірі 606,32 гривень.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, судова колегія,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 лютого 2016 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1 на користь держави судовий збір, який був відстрочений до ухвалення судового рішення у розмірі 606 грн. 32 коп. на рахунок: 31214206780007; МФО-828011; отримувач УК у м. Одесі/Малиновськ. р-н/ 22030001; код класифікації доходів бюджету 22030001, код ЄДРПОУ 38016923, код банку отримувача 828011).

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції з дня набрання нею законної сили.

Головуючий О.Г.Журавльов

Судді

ОСОБА_9

ОСОБА_10