Ухвала суду № 56995601, 04.04.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №472/1269/15-ц 04.04.2016 04042016 04.04.2016

Провадження №22-ц/784/861/16

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 472/1269/15-ц Головуючий І інстанції Чаричанський П.О.

Провадження№ 22-ц/784/861/15 Доповідач Темнікова В.І.

Категорія 23

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2016 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючого Темнікової В.І.,

суддів Прокопчук Л.М., Маляренко І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Горенко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Веселинівська автоколона № 3» на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 24 лютого 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Веселинівська автоколона № 3» про визнання договору оренди землі недійсним та повернення земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И Л А :

В жовтні 2015 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому посилався на те, що на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЯБ № 821316 йому належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 4.386 га (кадастровий номер 4821755000:05:000:0211), що розташована в межах території Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області. 23.02.2005 р. між ним та ТОВ «Веселинівська автоколона № 3» було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 10 років. Бажаючи обробляти свою земельну ділянку самостійно, та приймаючи до уваги, що вищевказаний договір оренди землі зареєстровано не було і він не набрав чинності, а відповідач продовжував використовувати цю земельну ділянку в своїх цілях, він звернувся до нього 13.08.2014 р. з заявою про повернення земельної ділянки, але йому в цьому було відмовлено, мотивуючи тим, що ним укладено договір оренди землі в 2010 р. строком на 10 років до 2020 року. Знаючи, що ніякого договору оренди землі в 2010 р. він з відповідачем не укладав, не підписував та не уповноважував інших осіб на вчинення будь-яких правочинів, він звернувся до Відділу Держземагентства у Веселинівському районі Миколаївської області з заявою про видачу йому копії вказаного договору. Отримавши копію договору, він дізнався, що 02 січня 2010 року між ним та ТОВ «Веселинівська автоколона № 3» укладено договір оренди землі № 130 строком на 10 років до 02.01.2020 р., який відповідач зареєстрував у Відділі Держземагентства у Веселинівському районі Миколаївської області 23.06.2011 року за № 482175504000062. Оглянувши вказаний договір оренди землі він виявив, що в графі «Орендодавець» від його імені стоїть підпис, який виконано не ним. З цього приводу 26.12.2014 р. він звернувся з заявою до Веселинівського РВ УМВС України в Миколаївській області, але кримінальне провадження було закрите, так як особа, яка брала участь в укладанні договору зі сторони орендаря, померла. Згідно висновку судової почеркознавчої експертизи № 370 від 21.05.2015 р. підпис в графі «Орендодавець» від імені ОСОБА_1 в договорі оренди землі № 130 від 02.01.2010 р. укладений між орендодавцем ОСОБА_1 та ТОВ «Веселинівська автоколона № 3» в особі директора ОСОБА_2 виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою. На підставі викладеного, позивач просив суд визнати недійсним Договір оренди № 130 земельної ділянки площею 4.386 га (кадастровий номер 4821755000:05:000:0211), розташованої в межах території Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Веселинівська автоколона № 3» 02.01.2010 р. та зареєстрований у Відділі Держземагентства у Веселинівському районі Миколаївської області 23.06.2011 р за № 482175504000062 та зобов'язати відповідача повернути йому зазначену земельну ділянку, а також стягнути на його користь судові витрати в сумі 487,20 грн.

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 24 лютого 2016 року позов ОСОБА_1 було задоволено. Суд визнав недійсним договір оренди землі №130 площею 4,386 га (кадастровий номер 4821755000:05:000:0211), розташованої в межах території Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Веселинівська автоколона №3» 02 січня 2010 року та зареєстрований відділом Держкомзему у Веселинівському районі Миколаївської області 23 червня 2011 року за № 482175504000062. Також судом зобов'язано ТОВ «Веселинівська автоколона №3» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 4,386 га (кадастровий номер 4821755000:05:000:0211), розташовану в межах території Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області. Стягнуто з ТОВ «Веселинівська автоколона №3» на користь ОСОБА_1 1356 грн. судового збору.

Не погодившись з зазначеним рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, надавши пояснення, аналогічні змісту апеляційної скарги.

Представник позивача не визнав доводи апеляційної скарги, просив її відхилити, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи були створені такі умови. Судом були досліджені і оцінені в їх сукупності всі докази, надані суду, відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України. Виходячи з наданих сторонами доказів, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог позивача.

Приймаючи рішення по справі, судом було встановлено, що позивач ОСОБА_1 має у власності земельну ділянку загальною площею 4,386 га, кадастровий номер 4821755000:05:000:0211, право власності на яку посвідчене Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 821316, виданим 15 лютого 2006 року Веселинівською райдержадміністрацією Миколаївської області, зареєстрованим в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010601000086. 02 січня 2010 року між ТОВ «Веселинівська автоколона №3» та від імені ОСОБА_1 було укладено Договір оренди землі, за яким позивач передав відповідачу в користування на умовах оренди строком на 10 (десять) років належну йому на праві власності земельну ділянку площею 4,386 га, кадастровий номер 4821755000:05:000:0211. Даний договір було зареєстровано у відділі Держкомзему у Веселинівському районі Миколаївської області 23 червня 2011 року за № 482175504000062. Однак, як вбачається з висновку експерта №370 від 21.05.2015 року за результатами почеркознавчої експертизи в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014150180000790 від 26.12.2014 р., підпис від імені ОСОБА_1 в графі "Орендодавець" в договорі оренди земельної ділянки №130 від 02.01.2010 р., укладеному між ОСОБА_1 та ТОВ «Веселинівська автоколона №3» в особі ОСОБА_2, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою. Матеріали кримінального провадження за № 12014150180000790 судом були витребуванні для огляду та зясовано, що оригінал висновку експерта №370 від 21.05.2015 року знаходиться в матеріалах кримінального провадження і відповідає копії, яка надана позивачем до позову.

Приймаючи рішення по справі, суд виходив також з того, що представники відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 допускали, що вказаний договір позивач не підписував, що учасникам процесу було роз'яснено їх право заявити клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи, проте сторони та їх представники не заявили таких клопотань. Тому суд дійшов висновку про те, що позивач оспорюваний договір оренди землі не підписував.

Також суд дійшов висновку про те, що посилання представника відповідача на те, що позивач в подальшому схвалив договір оренди землі, який був укладений в його інтересах іншою особою, яка діяла без доручення і підписала спірний договір, прийнявши його до виконання, оскільки він отримував протягом 2010-2014 років орендну плату, є необґрунтованими, так як повноваження такого представника повинні бути підтверджені довіреністю у відповідності до положень ст. 244 ЦК України, а тому вчинення ним дій з перевищенням повноважень та наступним схваленням довірителем можливо тільки при наявності такого письмового документу, яким є довіреність. Такий документ по справі відсутній. Таким чином на думку суду, відсутність підпису позивача на спірному договорі не дозволяє дійти висновку про відповідність умов спірного договору оренди внутрішній волі останнього, а тому відповідно до ст. 16 Закону України «Про оренду», ч.3 ст. 203,ч.1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним. А оскільки відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, то у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, отже і вимоги позивача про зобовязання відповідача повернути земельну ділянку є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. В той же час вимоги представника відповідача, що вразі визнання судом договору оренди землі недійсним - позивач повинен повернути ТОВ "Веселинівська автоколона №3" орендну плату за 2010- 2014 рік, є безпідставними в силу ч. 3 ст. 216 ЦК України та ст. 21 Закону України "Про оренду землі".

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини по справі, апеляційний суд вважає, що висновки суду підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам закону, яке регулює спірні правовідносини, а саме ч. 4 ст. 124 ЗК України, яка передбачає, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Згідно ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Відповідно до ст. 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України. Крім того, згідно ст. 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, крім Закону України "Про оренду землі", регулюються також ЗК України, ЦК України, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. А відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Частиною 3 ст. 215 ЦК передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). У ч.1 цієї ж статті зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 13, 5 та 6 ст.203 ЦК. У разі непідписання договору особою, зазначеною в ньому як сторона, за умови підтвердження цього факту належними доказами, при встановленні, що нею не вчинялись дії, спрямовані на виникнення відповідних правовідносин, такий договір за позовом цієї особи (або іншої заінтересованої особи) може бути визнаний недійсним у звязку з невідповідністю його вимогам частин3 і 5 ст.203 ЦК, а саме: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Судом же першої інстанції було встановлено, що спірний договір позивач не підписував та не вчиняв будь- яких дій спрямованих на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Доводи апеляційної скарги про те, що почеркознавча експертиза в кримінальному провадженні була проведена неповно та з порушенням вимог чинного законодавства, що для дослідження експертам не було надано передбаченої кількості як вільних, так і експериментальних зразків підпису, не заслуговують на увагу, як на підставу для скасування рішення суду, так як згідно тексту висновку даної експертизи на клопотання експерта були надані додаткові вільні та експериментальні зразки підпису позивача, які і оцінювалися експертом разом з раніше наданими. Більш того, судом розяснювалося сторонам, в тому числі і представникам відповідача, їх право заявити клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, однак вони цим правом не скористалися. Не просив представник відповідача призначити таку експертизу також під час розгляду справи судом апеляційної інстанції. Більш того, з пояснень представника відповідача вбачається, що фактично відповідач не заперечує, що спірний договір підписаний не позивачем.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач підписав акт прийому передачі земельної ділянки від 23.01.2010р. та надав його експерту для дослідження в якості вільного зразка свого підпису, що свідчить про схвалення ним умов договору оренди землі від 02.01.2010р., фактично є вільним тлумаченням відповідача обставин справи, оскільки позивач заперечував факт підписання ним як спірного договору, так і акту приймання передачі земельної ділянки, а відповідач не надав суду беззаперечних доказів підписання акту приймання передачі земельної ділянки саме позивачем. Належних та допустимих доказів того, що в акті стоїть підпис саме позивача суду надано не було.

Не заслуговують на увагу як на підставу для скасування рішення суду, також доводи апеляційної скарги про те, що на експертизу був направлений один із 3 примірників спірного договору оренди, який містився в матеріалах Держземагенства у Веселинівському районі, що свідчить на думку апелянта про те, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів того, що позивач не підписував інші два примірники, так як не зважаючи на роз,яснення суду про право заявити клопотання про призначення експертизи за всіма примірниками, представник відповідача таким правом скористатися не побажав, не просив він про це і в апеляційній скарзі чи під час розгляду справи судом апеляційної інстанції. Будь яких доказів того, що підпис позивача в інших примірниках договору, відрізняється від підпису в тому примірнику, який міститься в матеріалах Держземагенства у Веселинівському районі, відповідачем надано не було. Більш того, представник відповідача стверджував в суді першої інстанції, що підписи в цих договорах аналогічні.

Не відповідають матеріалам справи також доводи апеляційної скарги про те, що договір оренди землі від 23.02.2005р. між сторонами не укладався, так як він містить посилання на Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 821316, виданим 15 лютого 2006 року Веселинівською райдержадміністрацією Миколаївської області, а тому на думку апелянта позивач не міг вважати, що отримує орендну плату за договором оренди від 23.02.2005р., оскільки оглянутий в судовому засіданні апеляційним судом оригінал договору оренди землі від 23.02.2005р. містить підпис як позивача, так і представника відповідача та скріплений печаткою відповідача. При цьому, як пояснив представник відповідача, на договорі стоїть печатка відповідача, яка була виготовлена в 2007р. і він припускає, що якість правовідносини були між сторонами щодо обробки землі і тому печатка може свідчити про те, що відповідач намагався узаконити якимось чином ці правовідносини. Представник позивача пояснив, що договір оренди якийсь час знаходився у відповідача, а в якому році він був повернутий позивачу останній не памятає, тому допускає, що дані про Державний акт на право власності на земельну ділянку могли бути занесені до договору пізніше дати його укладення. Однак, давати аналіз дійсності даного договору в межах заявленого позову по даній справі у суду не має повноважень. Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Рішення суду про визнання даного договору недійним суду надано не було. Більш того, представник відповідача пояснив, що відповідач звертався до суду з позовом про визнання його недійсним, але потім він за заявою відповідача був залишений без розгляду.

Не є підставою для скасування рішення суду також доводи апеляційної скарги про те, що позивач не довів того, що він отримував орендну плату саме за договором оренди від 23.02.2005р., так як згідно відомостей з бази даних ДПА України від 29.01.2016р. позивач отримував доходи тільки в 2005-2008роках і ці виплати проводилися не як орендна плата ( символ 8), а за статтею інші доходи (символ14), оскільки як убачається з зазначених відомостей з бази даних ДПА України та довідки Веселинівського відділення Вознесенської ОДПІ від 12.02.2016р., позивач отримував в 2005-2008 роках доходи саме від відповідача і сума цих доходів співпадає з розміром орендної плати за договором оренди землі від 23.02.2005р. згідно довідки відповідача від 11.12.2015р. ( а. с. 91). Доказів того, що позивач перебував в трудових, чи будь яких цивільно правових відносинах з відповідачем в цей період, відповідач суду не надав, зазначивши, що таких відомостей на підприємстві немає. Те, чи був договір оренди землі від 23.02.2005р. зареєстрований у встановленому законом порядку, має значення тільки на визначення моменту набрання чи не набрання ним чинності після його укладення, але сам по собі цей факт не унеможливлює його добровільне виконання сторонами договору, що і відбулося в даному випадку. Більш того, згідно Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого( сплаченого) на користь платників податку, на який посилається відповідач в апеляційній скарзі, символ виплат вказує саме податковий агент, тобто відповідач. Крім того, колегія суддів враховує і те, що за змістом статей 18, 20 Закону України Про оренду землі (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі підлягав державній реєстрації, якщо такий договір укладений. Після державної реєстрації укладеного договору оренди землі він тільки набирав чинності. Отже, моментом укладення договору є скріплення сторонами його своїми підписами, а в момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладання договору. Саме до такого правового висновку дійшов Верховний Суд України в постанові № 6-162 цс13 від 19.02.2014р.

З урахуванням викладеного доводи апеляційної скарги не спростовують пояснень позивача та висновків суду з приводу того, що позивач вважав, що він отримує орендну плату за договором оренди землі від 23.02.2005р., а не від 02.01.2010р. та не підтверджують стверджень відповідача про те, що позивач своїми діями після укладення спірного договору від 02.01.2010р. фактично схвалив цей договір оренди, який нібито був укладений в його інтересах іншою особою.

Не відповідають обставинам справи також доводи апеляційної скарги про те, що суд вийшов за межі позовних вимог, ухваливши рішення про повернення земельної ділянки позивачу, так як згідно тексту як первісної, так і уточнених позовних заяв такі вимоги позивачем заявлені були. Ствердження відповідача про те, що повернення земельної ділянки позивач повязував саме з недійсністю договору оренди землі від 23.02.2005р., за яким на думку відповідача земля йому позивачем не передавалася в користування і за яким права і обовязки у сторін не виникли, а не з реституцією як наслідком визнання недійсним договору оренди землі від 02.01.2010р., є вільною трактовкою відповідачем позовних вимог позивача, яка не відповідає змісту позовних заяв, як первісної, так і уточнених.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильних висновків суду, зроблених в рішенні суду, так як фактично містять субєктивне тлумачення апелянта норм матеріального та процесуального права і направлені на переоцінку доказів, які судом першої інстанції були належним чином досліджені та оцінені.

Керуючись ст.303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Веселинівська автоколона № 3» відхилити.

Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 24 лютого 2016 року - залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили в касаційному порядку.

Головуючий

Судді