Ухвала суду № 56991342, 01.04.2016, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 11-кп/781/293/16 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Категорія 286 (215) Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2 І. М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2016 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого судді: Петрової І.М.,

суддів: Поступайло Н.І., Іванова Д.Л.,

секретарі: Сакарі І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кіровограді кримінальне провадження № 12015120020007097 за апеляційними скаргами потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4 та обвинуваченого ОСОБА_5 на вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 січня 2016 року, яким

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, одруженого, ІНФОРМАЦІЯ_3, який не працює, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимого,

визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави судові витрати за проведення експертизи в сумі 2764 гривень 84 копійки та на користь Кіровоградської обласної лікарні в рахунок вартості лікування 15344 гривні 84 копійки.

За участю сторін кримінального провадження:

прокурора: Вергелеса В.В.,

потерпілих: ОСОБА_3, ОСОБА_4

представника потерпілих адвоката: ОСОБА_6,

захисника-адвоката: ОСОБА_7,

обвинуваченого: ОСОБА_5,

ВСТАНОВИЛА:

Вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за вчинення порушення правил безпеки дорожнього руху, під час керування транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, при наступних обставинах.

Так, 02 серпня 2015 року, ОСОБА_5, о 21 годині 30 хвилин керуючи транспортним засобом ВАЗ 211540 реєстраційний номер ВА 1097ВА, рухаючись по пр. Винниченка в м. Кіровограді, в напрямку вул. Калініна зі сторони вул. Ж. Революції, в порушенні п.п.1.5,2.3 (б, д) Правил Дорожнього руху, (дії або бездіяльність учасників дорожнього руху не повинні створювати небезпеку чи перешкоди для руху інших осіб, не повинні загрожувати життю та здоровю громадян, та водій повинен бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, та не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху) п. 12.3 ПДД у разі виникнення небезпеки водії повинен негайно вжити заходів для зменшенняшвидкості руху аж до зупинки транспортного засобу, або безпечного для інших учасників руху обїзду перешкоди), проявив особисту безпечність та неуважність, своєчасно виявивши на проїзній частині пішохода, не вжив заходів для зменшення швидкості та зупинки транспортного засобу, та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_8 який переходив проїзну частину пр. Університетського на перехресті з пров. Водостічним в м. Кіровограді, зліва направо, щодо напрямку руху автомобіля.

Внаслідок ДТП ОСОБА_8, отримав тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми, перелому скреплення і основи черепа, переломи кісток носу, крововиливу умякі тканини апоневрозу, закритої тупої травми плечового поясу, перелому правої ключиці та правої малоберцової кістки, перелому лівої стегнової кістки, забоїв ссаден, гематом правого ліктьового суглобу, обох гомілок, в області спини справа, по лопат очній та задньопідпаховій лініям. Яки за сукупністю відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, та призвели до смерті потерпілого.

В апеляційній скарзі потерпілі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просять вирок суду стосовно ОСОБА_5 скасувати, постановити новий вирок, яким визнати обвинуваченого винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України і призначити йому покарання у виді 6 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.

Обґрунтовують потерпілі свої доводи тим, що призначаючи ОСОБА_5 покарання суд у повній мірі не врахував тяжкість вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, яке згідно зі ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, обставини його вчинення, наслідки, які настали у виді смерті ОСОБА_8С, а також те, що протягом більше 5 місяців з моменту вчинення правопорушення до моменту ухвалення судом першої інстанції вироку, ОСОБА_5 ніяких заходів до відшкодування спричиненої потерпілим матеріальної та моральної шкоди не вжив. При цьому він знайшов кошти на ремонт пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля та на власне профілактичне лікування, що свідчить про відсутність у нього щирого каяття. Формальне визнання вини за наявності беззаперечних доказів винуватості обвинуваченого не можна вважати обставиною, що пом'якшує його покарання.

Крім того, призначаючи покарання суд не прийняв до уваги показання потерпілої ОСОБА_4 з приводу того, що після ДТП обвинувачений їй пояснював, що він бачив як ОСОБА_8 переходив проїзну частину дороги, але не змінив ні швидкості ні траєкторії руху, щоб запобігти зіткненню, сподіваючись, що пішохід його пропустить. Дана обставина вказує на підвищену суспільну небезпечність дій ОСОБА_5 який умисно не вчинив ніяких дій, щоб запобігти злочину.

Таким чином, призначене судом мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, так як за своїм розміром є явно несправедливим через його м'якість.

У своїй апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_5 просить змінити вирок суду першої інстанції та звільнити його від відбування покарання із встановленням іспитового строку, на підставі ст. 75 КК України.

Мотивує свої доводи тим, що призначаючи покарання судом не в достатній мірі враховано обставини, що помякшують покарання, а саме щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, надання допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину, вчинення злочину вперше. Також, вказує, що він має незадовільний стан здоровя, відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 17711 від 23.10.2015 р., йому встановлено діагноз: мовою оригіналу «облитерирующий атеросклероз н/конечностей, справа ІІІ ст., слева ІІ ст., флеботромбозправой н/конечности». Йому була проведена операція і рекомендовано нагляд у хірурга за місцем поживання, лікування. Діагноз облітеруючий атеросклероз був включений до раніше діючого Переліку захворювань (п. 8.3.2.), які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від дальшого відбування покарання, затвердженого спільним наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України № 3/6 від 18.01.2000, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 березня 2000 р. за № 155/4376. До 15.08.2014 року дане захворювання було підставою для звільнення від відбування покарання. Відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 14740 від 11.09.2015 р. йому встановлено діагноз: мовою оригіналу «облитерирующий атеросклероз н/конечностей ІІ-ІІІ ст.. ишемия правой н/конечности ІІБ ст., гипертоническая болезнь ІІ ст., ст. 2, р. 2 СР І ст.». Згідно цієї виписки 13.09.2015 р. Йому була проведена операція.

Крім того, він має постійне місце проживання, дружину пенсійного віку, трьох повнолітніх дітей. За місцем проживання характеризуюся позитивно. Перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення Кіровоградської райдержадміністрації і здійснює догляд за ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_5 Вказує, що почав частково виплачувати завдану шкоду. Згідно квитанції від 26.10.2015 року був здійснений поштовий переказ коштів на суму 500 грн. Проте після ДТП його стан здоров`я значно погіршився і через це він не міг працювати. Робота водієм таксі була єдиним джерелом доходу. У випадку, якщо його буде звільнено від відбування покарання з випробуванням, він зможе продовжувати відшкодовувати потерпілим моральну та матеріальну шкоду.

Також зазначає, що правопорушення, яке він вчинив є необережним, він не бажав допустити наїзд на потерпілого та завдавати йому тілесних ушкоджень. Він не є небезпечною для суспільства особою і своєю поведінкою після ДТП це довів, а тому його виправлення можливе без реального позбавлення волі.

Заслухавши доповідача, потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4, адвоката ОСОБА_6 в інтересах потерпілих, які підтримали свої апеляції, обвинуваченого ОСОБА_5 та захисника-адвоката ОСОБА_7 в його інтересах, які підтримали доводи своєї апеляції і заперечували проти задоволення апеляційної скарги потерпілих, прокурора, який просив вирок суду залишити без зміни, обговоривши доводи апеляцій, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддіввважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, за таких підстав.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку суду першої інстанції, ґрунтуються на сукупності зібраних по справі доказах, які є взаємоузгодженими між собою, відповідають фактичним обставинам справи, яким суд першої інстанції дав правильну та обєктивну оцінку і ніким з учасників судового розгляду не оскаржуються. Дії ОСОБА_5 правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Призначаючи покарання ОСОБА_5 суд першої інстанції, відповідно до вимог ст. ст. 50, 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого та обставини, що помякшують і обтяжують покарання. Так, обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином; як особа характеризується позитивно, раніше не судимий, офіційно не працює, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_5 суд правильно визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Обставини, що обтяжують призначення покарання обвинуваченому відсутні.

Із врахуванням конкретних обставин кримінального провадження та особи обвинуваченого, який вперше притягається до кримінальної відповідальності, вчинив злочин з необережності, характеризується позитивно, офіційно не працює, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, частково відшкодував потерпілим матеріальну шкоду, суд першої інстанції правильно призначив ОСОБА_5 мінімальне покарання у виді позбавлення волі передбачене санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, із позбавленням права керувати транспортним засобом, яке буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів. За таких обставин, на переконання колегії суддів суд правильно зробив висновок про відсутність підстав для застосування ст. 75 КК України при призначення покарання обвинуваченому.

Доводи наведені в апеляційних скаргах потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4, відносно того, що призначене обвинуваченому судом мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, так як за своїм розміром є явно несправедливим через його м'якість, колегія суддів вважає необґрунтованими виходячи із наступного.

Так, згідно із ч. 2, ч. 3 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами; покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Положеннями ст. 65 КК України визначені загальні засади призначення покарання, зокрема, п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України визначено, що суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що помякшують та обтяжують покарання, а відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно із п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Абзацом 2 п. 2 вищевказаної постанови визначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Як встановлено матеріалами справи, обвинувачений ОСОБА_5, як особа характеризується позитивно, раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має постійне місце проживання, дружину пенсійного віку, має незадовільний стан здоровя. Перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення Кіровоградської райдержадміністрації і здійснює догляд за ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_5, почав частково виплачувати завдану шкоду, має намір продовжувати відшкодовувати потерпілим моральну та матеріальну шкоду, вчинив злочин з необережності, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину.

Також, доводи обвинуваченого ОСОБА_5 відносно звільнити його від відбування покарання з встановленням іспитового строку, на підставі ст. 75 КК України колегія суддів вважає безпідставними, оскільки з урахуванням принципу індивідуалізації покарання та враховуючи особу обвинуваченого, конкретні обставини злочину, з урахуванням обставин, що помякшують покарання, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого неможливе без ізоляції від суспільства.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які могли стати підставою для скасування вироку, колегією суддів не виявлено.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляцій потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4 та обвинуваченого ОСОБА_5, а вирок суду першої інстанції як законний та обґрунтований слід залишити без зміни.

Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4 та обвинуваченого ОСОБА_5 - залишити без задоволення, вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 січня 2016 року, стосовно ОСОБА_5 - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, безпосередньо до суду касаційної інстанції, протягом трьох місяців з моменту її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк, з дня вручення йому копії ухвали.

Судді: підписи.

Згідно з оригіналом:

Суддя апеляційного суду

Кіровоградської області ОСОБА_2